Блог | "Ризиковий" клієнт банку: що змінила нова позиція Верховного Суду

Відкрити банківський рахунок сьогодні значно легше, ніж бути впевненим, що завтра банк не визнає клієнта таким, що має неприйнятно високий рівень ризику, та не припинить його обслуговування.

За останні роки український бізнес звик до нової реальності. Запити банків щодо підтвердження походження коштів, пояснення економічного змісту операцій або надання додаткових документів про контрагентів уже давно перестали бути винятком. Для більшості компаній це стало звичайною частиною ведення бізнесу.

Такі дії є виконанням вимог Закону України "Про запобігання та протидію легалізації (відмиванню) доходів, одержаних злочинним шляхом, фінансуванню тероризму та фінансуванню розповсюдження зброї масового знищення" (Закон № 361-IX), який покладає на банки обов'язок здійснювати фінансовий моніторинг своїх клієнтів.

Водночас дедалі частіше виникає інше питання: де проходить межа між правом банку самостійно оцінювати ризики своїх клієнтів і правом самого клієнта на передбачуване та обґрунтоване рішення?

Саме на це питання фактично відповів Верховний Суд у своїй нещодавній постанові.

Право банку існує, але воно не є абсолютним

Помилково було б зробити висновок, що Верховний Суд став на бік клієнтів і обмежив можливості банків здійснювати фінансовий моніторинг.

Насправді Суд підтвердив протилежне.

Закон № 361-IX не лише дозволяє банкам оцінювати ризики своїх клієнтів, а й прямо зобов'язує їх застосовувати ризик-орієнтований підхід. Банк самостійно визначає критерії ризику у своїх внутрішніх документах, аналізує операції клієнтів і, у визначених законом випадках, може відмовитися від підтримання ділових відносин.

Водночас Верховний Суд звернув увагу на принципово важливу обставину: сам факт існування такого права ще не означає, що будь-яке рішення про встановлення неприйнятно високого ризику є законним.

Право банку припинити ділові відносини виникає лише за наявності визначених законом підстав, які він повинен підтвердити належними доказами.

Найбільша проблема бізнесу – не фінансовий моніторинг, а непередбачуваність

Проблема полягає не в самому фінансовому моніторингу. Більшість підприємців розуміють необхідність боротьби з відмиванням коштів і не заперечують право банків перевіряти своїх клієнтів.

Однак бізнес очікує, що критерії такої оцінки будуть зрозумілими, а рішення – передбачуваними.

На практиці ж критерії оцінки ризику часто залишаються непрозорими для клієнта. Компанія може роками працювати без будь-яких претензій, а потім раптово отримати вимогу надати значний обсяг документів або повідомлення про припинення банківського обслуговування.

При цьому банк володіє інформацією про обставини, які стали підставою для його висновків, тоді як клієнт не завжди розуміє, які обставини викликали сумніви фінансової установи.

У результаті бізнес не може ефективно управляти власними ризиками, оскільки не знає, які саме фактори необхідно усунути або пояснити. Саме ця невизначеність сьогодні є одним із найбільших викликів для добросовісного бізнесу.

Одного посилання на закон уже недостатньо

Із мотивувальної частини постанови випливає, що загального посилання на вимоги законодавства про фінансовий моніторинг недостатньо, якщо банк не може підтвердити, які саме обставини стали підставою для прийняття відповідного рішення.

Якщо таке рішення стає предметом судового спору, банк повинен бути готовим пояснити:

• які саме обставини були встановлені;
• чому вони свідчать про неприйнятно високий рівень ризику;
• які норми закону стали підставою для такого висновку;
• чи було дотримано внутрішніх процедур прийняття відповідного рішення.

Водночас це не означає, що банк зобов'язаний розкривати клієнту свої внутрішні алгоритми оцінки ризиків або методики фінансового моніторингу. Проте якщо справа доходить до суду, саме банк має довести, що його рішення ґрунтувалося на встановлених фактах, відповідало вимогам закону та було прийняте з дотриманням визначених процедур.

Таким чином, Верховний Суд фактично акцентує увагу не на перегляді дискреційних повноважень банків, а на якості мотивування їхніх рішень.

Чому ця справа важлива для бізнесу

Практичне значення цієї постанови виходить далеко за межі конкретного спору між банком і клієнтом.

Вона демонструє, що під час судового оскарження недостатньо загального посилання банку на вимоги законодавства про фінансовий моніторинг. Суд перевірятиме, чи дійсно існували законні підстави для припинення ділових відносин і чи може банк підтвердити свої висновки належними доказами.

Такий підхід не заперечує необхідності фінансового моніторингу. Натомість він формує більш чіткі стандарти реалізації банками своїх повноважень і сприяє підвищенню правової визначеності для бізнесу.

Висновок

Фінансовий моніторинг був і залишається одним із ключових інструментів захисту фінансової системи. Проте його ефективність значною мірою залежить від того, наскільки зрозумілими, послідовними та передбачуваними є правила його застосування.

Останні постанови Верховного Суду демонструють важливу тенденцію: суди дедалі уважніше перевіряють не лише наявність у банків відповідних повноважень, а й те, наскільки обґрунтовано вони були реалізовані. Право банку встановити клієнту неприйнятно високий рівень ризику не звільняє його від обов'язку довести законність і вмотивованість свого рішення.

Формування зрозумілих стандартів обґрунтування таких рішень є важливим не лише для захисту прав окремих клієнтів. Воно зміцнює довіру до всієї системи фінансового моніторингу, адже ефективний фінансовий моніторинг і належний захист прав добросовісних клієнтів не є взаємовиключними цілями.