Блог | Бізнес і ТОТ: Верховний Суд створив нові ризики для старих договорів
19 березня 2026 року Касаційний господарський суд у складі Верховного Суду у справі № 905/238/23 зробив дуже важливий для бізнесу висновок: правочини із суб’єктами господарювання, зареєстрованими на тимчасово окупованій території України, можуть визнаватися нікчемними незалежно від дати їх укладення.
І це, без перебільшення, одна з найбільш резонансних правових позицій останнього часу для кредитних, корпоративних та господарських спорів.
У чому суть справи
Банк звернувся до суду з вимогою про стягнення заборгованості за кредитним договором та договором поруки.
Проблема виникла через те, що позичальник був зареєстрований у місті Донецьку – на тимчасово окупованій території.
Після 7 квітня 2014 року сторони укладали додаткові угоди до кредитного договору та договору поруки.
Саме ці угоди суди визнали нікчемними.
Чому суди відмовили банку
Суди першої та апеляційної інстанцій дійшли висновку, що:
- правочини із суб’єктом господарювання, зареєстрованим на тимчасово окупованій території, є нікчемними;
- такі угоди не можуть бути належною правовою підставою для стягнення заборгованості;
- порука також припинилася через зміну основного зобов’язання та нікчемність відповідних додаткових угод.
Верховний Суд погодився з цими висновками.
Найважливіше у рішенні Верховного Суду
Ключовий висновок КГС ВС полягає в тому, що стаття 13 Закону України "Про забезпечення прав і свобод громадян та правовий режим на тимчасово окупованій території України" застосовується з урахуванням особливого режиму окупації.
А це означає, що особливий режим правового регулювання охоплює весь період окупації відповідної території.
Саме тому Верховний Суд фактично погодився із застосуванням положень про нікчемність правочинів до всього періоду окупації, навіть попри те, що відповідна редакція статті 13 набрала чинності лише 21 листопада 2021 року.
Чому це рішення настільки важливе
Тому що фактично йдеться про дуже нетиповий підхід до дії закону в часі.
Загальне правило Конституції України та цивільного законодавства полягає в тому, що закон не має зворотної дії в часі.
Тобто нові правила зазвичай не повинні застосовуватися до відносин, які виникли раніше.
Однак Верховний Суд у цій справі виходить із того, що окупація створює особливий правовий режим, який охоплює весь відповідний період.
І саме це фактично дозволило поширити наслідки нікчемності на правовідносини, що виникли задовго до змін у законодавстві.
Що це означає для бізнесу
Наслідки такої позиції можуть бути дуже серйозними. Під ризиком можуть опинитися:
- кредитні договори;
- додаткові угоди;
- договори поруки;
- договори уступки;
- корпоративні угоди;
- господарські контракти із компаніями, зареєстрованими на ТОТ.
Причому ризик виникає навіть тоді, коли:
- сторони фактично виконували договір;
- кошти реально передавалися;
- забезпечення працювало;
- жодних претензій між сторонами роками не існувало.
Особливо це стосується ситуацій, коли:
- контрагент формально залишався зареєстрованим на окупованій території;
- сторони продовжували змінювати умови договорів;
- укладалися нові додаткові угоди;
- змінювалися строки, проценти, забезпечення або обсяг зобов’язань.
Окрема проблема – нікчемність виникає автоматично
Нікчемний правочин не потребує окремого визнання недійсним судом. Тобто суд може просто констатувати нікчемність у межах спору.
А це створює дуже високий рівень правової невизначеності для бізнесу. Фактично сторони можуть роками виконувати договір, а потім у суді з’ясується, що частина документів взагалі не створювала юридичних наслідків.
А це означає, що питання нікчемності може виникнути у справі раптово – навіть якщо жодна зі сторін раніше не ставила під сумнів дійсність договору.
І саме тут виникає одна з найбільших проблем для бізнесу: правові наслідки можуть наставати не через недобросовісність сторін чи незаконність операції як такої, а через сам факт реєстрації контрагента на тимчасово окупованій території.
Це створює ситуацію, коли багаторічні господарські відносини можуть втратити юридичну основу вже постфактум – у момент виникнення спору.
Ще один важливий момент у справі
Суд окремо звернув увагу на те, що банк обрав неналежний спосіб захисту.
Позов був побудований саме на кредитному договорі та додаткових угодах.
Однак після визнання таких угод нікчемними позивач:
- не заявив вимог про безпідставне збагачення;
- не просив застосувати наслідки нікчемності правочину;
- не змінив правову конструкцію позову.
І це також стало однією з причин програшу справи.
Чому це рішення може стати прецедентним
Ця справа потенційно вплине на велику кількість спорів, пов’язаних із:
- банківськими кредитами;
- забезпеченням;
- борговими зобов’язаннями;
- корпоративними правами;
- реструктуризаціями;
- операціями з активами на ТОТ.
Особливо з урахуванням того, що багато компаній після 2014 року фактично продовжували господарську діяльність, не змінюючи формально місцезнаходження.
Висновок
Постанова Верховного Суду у справі № 905/238/23 демонструє, наскільки суттєво фактор тимчасової окупації може впливати на цивільні та господарські правовідносини.
Фактично суд визнав, що спеціальний правовий режим окупації може переважати класичний принцип незворотності дії закону в часі.
А для бізнесу це означає дуже важливий практичний висновок:
у спорах, пов’язаних із компаніями, зареєстрованими на тимчасово окупованих територіях, юридичне значення має не лише текст договору чи дата його укладення, а й сам статус контрагента та особливий правовий режим відповідної території.
І проблема полягає не лише у ризику програти судовий спір.
Проблема значно глибша: бізнес може роками вважати договір чинним і належно виконуваним, а вже під час спору дізнатися, що частина таких правовідносин взагалі не створювала юридичних наслідків.
І саме це сьогодні може визначати долю багатомільйонних зобов’язань.
