Що таке щастя

Що таке щастя

Причиною того, що я з’явилася на світ, стала Софія Ротару.

У вісімдесят якомусь там році в одному із київських університетів був вечір танців. Так стали зорі, що квітла весна, і 22-річна Ніна вирішила в цей вечір потанцювати, а 28-річний Юра зайшов із друзями на дискотеку і побачив там її – дуже гарну Ніну. Він все чекав зручного моменту, аби запросити її на танець, а тут раптом діджей увімкнув Софію Ротару “Лаванда, горная лаванда”. Юра запросив, Ніна погодилася.

Відео дня

Мені сьогодні 29, і в кожній країні світу, в яку мене заносить на якийсь час пожити, часто, зранку я шукаю каву з лавандою. Тепер це називається “Лавандовий раф”. В такі ранки, п’ючи свій лавандовий раф, звісно, я думаю, що колись мені все уявлялося зовсім не так. Хоча, якщо бути до кінця чесною, то я не знаю, яким повинне бути життя, аби я почувала себе задоволеною і щасливою щосекунди. Та й чи нормально це – бути щасливою постійно, без перерви на інші почуття? Очевидно, що ні.

Світ для мене схожий на феєрверк, який хтось щодня запускає в моїй голові. З кожним роком, і з тим, як я дорослішаю, мені все частіше здається, що ми живемо в комп’ютерній грі якогось класного чувака. Ну бо не може небо бути таким дивним з усіма цими білими клубками, які пропливають по ньому.

Що таке щастя

Куди вони пливуть? Що з ними відбувається, коли ми їх не бачимо? Не може бути море таким синім, а весна такою довгожданною. Не можна так багато любити, страждати, знову любити і так часто плакати. Усе це явно кимось задумано, все це не просто так, і повинний бути в цій грі певний сенс.

Я досі не знаю, хто я. І досі не знаю, що робить мене до кінця щасливою. Може фіналом гри і є оце чітке усвідомлення, хто ти і чому опинився на цій планеті? А, може, і ні. Я не знаю.

Все чому я навчилася за ці 29 – поміщати своє життя в одну валізу. В мене немає постійного дому, але я нарешті завела банківську картку і умію купувати квитки на різні напрямки онлайн (а я довго цьому вчилася, повірте).

Мій основний багаж – це десятки рідних людей, яких прийнято називати словом “друзі”. І це найцінніше, що в мене є. Бо кожний мій друг – окрема планета великої любові і підтримки.

В мене є найдобріша і найкрасивіша молодша сестра у всьому світі, і навіть якби я хотіла її придумати, у мене б не вийшло нафантазувати ідеальнішу.

Є тато і мама, які приймають кожний мій вибір і нічого від мене не вимагають (навіть внуків). Здається, все, чого вони хочуть, - аби мені було добре. І я за це їм дуже вдячна.

Зрештою, в мене завжди є трохи віскі з колою, якісь там плани на майбутнє, в цих планах я допишу книжку, зніму кіно, народжу двох дітей і, може, навіть заведу собаку, якщо ті діти дуже проситимуть. Я б хотіла дожити до 87 і в ці 87 все ж могти пити бурбон, курити тютюн і не втратити здатність кожного разу радіти і плакати, коли бачу океан.

Я вчуся тому, аби прокидатися щоранку і задавати собі одне єдине питання “Що сьогодні зробить мене щасливою?”. Звісно, найважче – це знаходити на нього відповідь, а потім втілювати її в реальність. Але якщо відповідь не приходить одразу – я йду в місто і шукаю лавандовий раф.

Бо одне тепер я знаю точно. Щастя – воно в дрібницях.

Публикацию взято з Facebook-сторінки Оксани Шаварської.

disclaimer_icon

Важливо: думка редакції може відрізнятися від авторської. Редакція сайту не відповідає за зміст блогів, але прагне публікувати різні погляди. Детальніше про редакційну політику OBOZREVATEL – запосиланням...