Йому мене мало, чи природа кличе?

Йому мене мало, чи природа кличе?

В моєму оточенні дуже багато незаміжніх подруг. Ну навіть не так, щоб незаміжніх, а швидше таких, які дуже хочуть стосунків, але нема. Я вважаю, що хотіти стосунків – це нормально. Ти кохаєш його, він тебе, вдвох стягувати нестримну плинність буття, воно, знаєте, якось все ж таки легше.

Кожна із моїх подруг мріє, що одного дня вона зустріне кохання усього свого життя, потім він стане перед нею на коліно, а далі все, як книжка пише. Їх, звісно, чекає щасливе, абсолютне небанальне життя: вона успішна, він успішний, спільні подорожи, казкове Балі зимою, собаки, коти, десь там пізніше діти.

В моєму оточенні дуже багато одружених чоловіків, у яких є усе те вищеперечислене з їхніми чудовими дружинами. Вони літають тричі на рік у відпустку у різні країни світу, у них спільні друзі, дні народження, родини, хрестини, вони вечеряють в ресторанах і не жаліються на відсутність регулярного сексу. Ідеальне життя ідеальних людей.

Моїм незаміжнім подругами регулярно пишуть/ телефонують щасливо одружені чоловіки. Сказане ними має різну форму, але однакову суть. Вони пишуть моїм незаміжнім подругам, про те, які ті прекрасні і цікаві, кличуть в кіно, на виставки чи просто випити в барі в п’ятницю увечері. Нічого такого. Все в рамках пристойного. Начебто. Пишу "начебто", бо як там буває далі, нам усім і так ясно.

Йому мене мало, чи природа кличе?

Кожного разу, коли щасливо одружений чоловік починає писати моїй незаміжній подрузі про "кіно/вино/доміно" і "нічого такого", я думаю не про його дружину, ні. Я думаю про себе. Про себе, тому що я теж знаходжуся у потенційній зоні ризику. Так от, чисто теоретично я уявляю, що я щасливо одружена, і все у мене в сімейному житті склалося, але є одне "але": мій чоловік постійно молодить інших (ймовірно, я про це не здогадуюся). Він кличе їх в кіно, випити в бар і розписує про те, які вони неймовірні. Без продовження чи з продовженням – не ясно.

Чи нормально це у сучасному світі?

Я наче адекватна, і розумію, що ніхто нікому не належить, і чоловіки створіння полігамні, і я теж не без гріха, але...Але він регулярно пише іншій. Хм?

Це вважається щасливим сімейним життям? Чи не дуже? Йому мене мало, чи природа кличе? Змиритися чи сипнути яду в борщ?

На всі ці питання у мене досі немає відповіді. Скажіть мені щось про це ви.

Публікація взята з Facebook-сторінки Оксани Шаварської.

Редакція сайту не несе відповідальності за зміст блогів. Думка редакції може не збігатися з авторською.