Не встигли відгриміти спори за підсумками першого туру президентських виборів, як у вітчизняній політичній атмосфері все більш виразно почала витати ідея інших виборів, дострокових парламентських. Воно й зрозуміло - пост президента всього один, його на всіх все одно не вистачить, а до наступної кампанії 5 років чекати, ніякі найвірніші спонсори не витримають. І поки "важковаговики" Янукович і Тимошенко готуються до "останнього і рішучого бою" за "шапку Мономаха" - "кращі з гірших", які отримали помітний відсоток голосів у першому турі, готуються конвертувати свій успіх у вигляді жаданих депутатських мандатів.

Відео дня

За що можна сказати спасибі політреформі - так це за деякий зміна ментальності доморощених "державних мужів". Нині вже не модно бути просто впливовим "сірим кардиналом", досвідченим в придворних інтригах і наближеним до "тіла". Нині для успіху кожен поважаючий себе політик просто зобов'язаний мати свою, нехай невелику, але особисту фракцію в парламенті. При цьому, чим менше таких "мікрофракцій", тим краще для власників, бо їх цінність відразу стрімко зростає до значення "золотої акції". Приклади Мороза і Литвина - кращий тому доказ.

Однак і пробиватися до Верховної Ради "просто партією" нині теж вже не дуже популярно. Тобто не те, що соромно - швидше такий підхід символізує "добротний консерватизм", солідний, але не дуже сучасний. Недарма "останньою з могікан", що дотримується такого підходу, мабуть, залишилася лише Партія регіонів. Та й то, як кажуть, лише тому, що витала напередодні виборів 2006 року ідея створення Блоку Януковича ще до здійснення встигла отримати від єхидних журналістів малоблагозвучную абревіатуру "БлЯ". З тих пір регіонали традиційно дотримуються колишнього бренду - і поки що, як бачиться, не мають підстав для жалю.

Інші ж політсили щосили займаються "модернізмом". Бути може, в силу все більшої компрометації в громадській думці самого терміна "партія". По-перше, для людей старшого покоління вона часто асоціюється з КПРС, за часів Союзу часто іменованої просто "партією". По-друге, це латинське слово, як не крути, означає "частина", натякаючи на розділення. Взагалі, останнє в демократичному суспільстві - невід'ємна основа його функціонування, на відміну від псевдомонолітного суспільства тоталітарного. Але у нас, знову ж таки, кожен "батько" і "мати нації" тільки й говорить про необхідність "єднання" - природно, під себе, коханого (або кохану). А яке ж може бути нормальне об'єднання за наявності "згубного" поділу на партії?

Ось і запускається в суспільну свідомість ідея такого собі "блоку" - як прообразу цього жаданого майбутнього народної єдності. Хоча самої цієї ідеї знову ж - не один десяток років. Досить згадати що йде з часів СРСР "єдиний блок комуністів і безпартійних", успішно перемагає на всіх без винятку радянських безальтернативних "виборах" з почесно-анекдотичним результатом в 99,9%. Зате навіть на рівні підсвідомості компартійні ідеологи вселяли народу, що цей самий народ - "єдина спільність", не Колективна навіть самої справедливої ??на світі Комуністичною партією.

БЛОКИ РІЗНІ ВАЖЛИВІ - БЛОКИ РІЗНІ ... ПОТРІБНІ?

Як відомо, всі без винятку наші політики (не виключаючи і тих, хто іменує період Союзу не інакше, як "радянською окупацією) вийшли з методології КПРС (і її молодшого брата - ВЛКСМ), як російські письменники" з "Шинелі" Гоголя ". Тому - не дивна їх пристрасть до створення усіляких "блоків". "Наша Україна - Народна самооборона", "Блок Юлії Тимошенко" "Блок Володимира Литвина" ... Правда, які саме партії-члени входять в блок нинішнього спікера, відомо хіба що самим допитливим політологам та історикам, тому як "у житті" вони ніяк себе не проявляють.

Навіть власне комуністи, яким, мабуть, ще з радянських часів малість набридла тяга до "блокування", не витримали, і ще в період нинішніх президентських виборів оголосили про намір створити "Блок лівих сил". При цьому пообіцявши взяти в нього не тільки щодо "рожевих", начебто карликових партійок екс-соратника Мороза Ніколаєнко та Василя Волги, але і визнаних "капіталістичних зубрів", на кшталт "есдеків", правда, нині злегка відмежувалися від свого колишнього одіозного лідера Медведчука . Звичайно, говорити про якесь "єдність ідеології" в такій "збірної солянки" не доводиться. А ось про єдність капіталів - цілком можливо. Що поробиш - криза на дворі. Доводиться тов. Симоненко шукати додаткові джерела фінансування, крім хрестоматійно відомих "Укрспирту" і "Укрлеса". І заради цього бути готовим пожертвувати половиною місць у передвиборчому списку перш ніким не "розбавляє" КПУ.

Втім, подібної методологією об'єднання відрізняються не тільки "спадкоємці Ілліча". По суті, в основі сучасного "блокостроітельства" лежать стандартні принципи бізнесу. Ну, наприклад, об'єднання капіталів. Взагалі-то, кожен потенційний лідер блоку спить і бачить, як би це об'єднання перетворити на повне злиття. Тобто, щоб у майбутній "політико-фінансовій структурі" був один господар - він сам. Правда, поки що такий підхід повною мірою реалізований лише у Януковича і Тимошенко.

Першому, за великим рахунком, і нарікати-то нема за що - як зазначалося вище, у нього ж під початком не власне блок, а "просто партія". Хочеш отримати депутатський мандат - попрощайся з колишнім партквитком, все чесно. Взаємини добровільно отрекшимся від лідерства в своїх колишніх "непрохідних" структурах політикам надається багатюща можливість внутрішньофракційної боротьби. Досить згадати про тільки відомих широкому колу читачів тертя між групами "Ахметова і Колеснікова", "Тихонова", "Фірташа і Бойка", "кримчан" та інших. І поки нічого - до відкритих розривів і винятків "антипартійних елементів" справа доходить відносно рідко. Втім, якщо і виключають - то в престижному статусі "позафракційного депутата" - як, наприклад, сталося з Тарасом Чорноволом.

ВСІХ впускають - НІКОГО НЕ ВИПУСКАТИ

А ось ситуація з так званим Блоком Юлії Тимошенко - принципово інша. По суті, його, в дусі Стівена Кінга, цілком можна назвати "покинутим кладовищем домашніх", гм, партій. Бо улюблена форма відносин "дами з косою" зі своїми так званими союзниками - їх максимальне поглинання з наступним "переварюванням". Ну хто зараз пам'ятає про, наприклад, колись гриміла на всю Україну "Партії реформи і порядок", справжньою "кузнею" помаранчевих кадрів таких, як Пинзеник, Філенко, Томенко, Стецьків. До речі, одна з назв якого - "Наша Україна" - було безсоромно "прихватизоване" виборчим штабом Ющенка. Поки самі "реформісти" після скандалів 2005 великодушно не відмовилися від претензій на бренд - мовляв, він вже настільки скомпрометований, що не варто за нього і боротися з "узурпаторами". Незабаром після цього ПРП увійшла до БЮТ - точніше, розчинилася в ньому, припинивши самостійне існування. А її яскраві лідери з самостійних політиків перетворилися, в кращому випадку, в "найнятих топ-менеджерів" Юлії Володимирівни. Іноді поки ще затребуваних, як віце-спікер Томенко - іноді ні, як пішов з посади міністра фінансів Пинзеник.

Але і нібито зберегли ідентичність партії-члени БЮТ назвати самостійними навряд-чи можливо. Якщо у фракції і відбувається якась "підкилимна" боротьби - то в кращому випадку між її "грошовими мішками" з підконтрольними депутатами, але ніяк не між окремими "яскравими особистостями" з числа "просто політиків". Доля останніх - займатися "кнопкодавством" і блокуванням трибуни - залежно від поточного завдання своєї лідерки. Аж до "єдиної форми одягу" - білих светрів, за які фракцію "народної прем'єрки" влучно охрестили "Великим Білим Братством". Не дивно, що і з "відступниками" в БЮТ надходять цілком у традиціях добропорядної "тоталітарної секти". Для початку у них просто відбираються картки для голосування - потім всіма правдами і неправдами їх намагаються позбавити депутатського мандата.

На противагу своїй "заклятою подрузі" нинішній президент відносно зі своєю політсилою відверто впав у іншу крайність. Тобто, грубо кажучи, практично втратив в ній хоч якийсь вплив. "Злий жарт" з Віктором Андрійовичем, звичайно, в першу чергу зіграло бажання поліпшити результати "Нашої України" союзом з тоді ще союзними прихильниками Юрія Луценка, які отримали в нагороду добру половину місць в НУ-НС. У результаті вийшло так, що "контрольний пакет" в 51% непомітно перейшов з рук Ющенка в руки Луценко, і відповідно Тимошенко (хоча і з застереженнями). Тепер рішення найважливіших питань - таких, як участь у коаліції - часто залежить від одного-двох депутатів, здатних доукомплектувати внутрішньофракційними більшість у ту чи іншу сторону.

На помилках вчаться?

З урахуванням вищесказаного, можна багато в чому прогнозувати і перспективи майбутніх блоків у Верховній Раді у разі гіпотетичних дострокових виборів. Ющенко, безсумнівно, вже відчуває відверту "алергію" на "демократичні"-анархічні блоки і постарається максимально уникнути минулих помилок. Луценко вже там так точно не буде. Велике питання і з участю в блоці "маленьких, але гордих" націоналістичних партій - з карликовою підтримкою виборців, але з воістину "наполеонівськими" амбіціями своїх лідерів. Тим більше, що одного разу вони вже "кинули" "дорогого Віктора Андрійовича", пообіцявши після виборів 2007 року злитися з "Нашою Україною" в одну структуру - але так досі і залишилися незалежними. Втім, в майбутньому "Блоці Ющенка" до внутрішньофракційного стану "Великого білого братства" а-ля Тимошенко справа навряд чи дійде - все ж таки менталітет "любого друга" Мальвіни з Майдану, на відміну від неї самої, більш "націонал-демократичний", ніж "націонал-тоталітарний".

Куди менше позаздриш комуністам, в обмін на підтримку на президентських виборах наобіцяли союзникам половину своїх місць у майбутній Раді. При такому розкладі цілком можливий варіантність-НС - з розбрід і хитання всередині перш практично монолітною, хоч і нечисленної політичної сили. Єдина надія товариша Симоненка - не допустити об'єднання проти себе всіх різношерстих партнерів, і тим самим зберегти "контрольний пакет" над фракцією.

Але, мабуть, найцікавішим представляється майбутній розклад в гіпотетичному блоці Сергія Тігіпка. Нині "номер третій" запросив в нього і Яценюка, і Гриценка. Розрахунок дніпропетровського банкіра зрозумілий - потенційні союзники не будуть мати у фракції і половини голосів, а, значить, всі стратегічні питання (особливо - по коаліції) будуть вирішуватися самим Сергієм Леонідовичем. Відповідно, і спонсорські "вершки" теж будуть зніматися в першу чергу ним.

Але якщо зазначена пропозиція вигідно для Гриценка, якому при індивідуальному поході в Раду ніяк не світить "мандат" - то з Яценюком ситуація зовсім інша. Електоральний "запас" останнього цілком достатній для самостійного попадання в парламент - а власна підконтрольна депутатська група - завжди краще безправного статусу "молодшого партнера". Краще вже запрошувати союзників в блок власний, що швидше за все і станеться трохи пізніше. Заодно і конкуренція між ведучими "блокостроітелямі" з'явиться - до більшої радості "бідних родичів", які бажають влаштуватися в нову Раду "нахлібницями", можна буде поторгуватися за більш вигідні умови.

Проте становище Арсенія Петровича в цьому сенсі досить унікально - позиції інших виглядають набагато гірше. Тому хтозна - може, скоро, вдосталь награвшись в "протести проти фальсифікацій" та іншу демагогію, до Тігіпка запити навіть литвинівці на чолі зі своїм лідером. Все ж краще повного політичного небуття поза стінами Ради на невизначено тривалий термін, аж до декількох років. Або "перетравлення" у вічно голодної утробі БЮТ - з таким же небуттям до нових виборів.

За великим рахунком, як саме будуть будувати свою внутрішньоблокових стратегію Тігіпко і Яценюк (особливо, після виборів), поки ніхто достеменно не знає. Хтозна, раптом обидва захочуть стати "сильними лідерами" не лише на виборчих плакатах, але і в кулуарах Верховної Ради. Але це - тільки одна з можливостей, а, значить, залишається місце і більш оптимістичним для "молодших партнерів" варіантами. Особливо, якщо варіанти готівку - однозначно гірше. Так чи інакше, але у випадку все більш ймовірних дострокових виборів до парламенту можна очікувати найнесподіваніших союзів між колишніми суперниками на президентських виборах.