День перемоги. За планом і розкладом

У заздалегідь підготовленому Донецьку на заздалегідь підготовленому стадіоні, відразу після матчу - на заздалегідь підготовленій сцені - відбулося вшанування заздалегідь підготовленого чемпіона ...

Один лише нюанс випав з черги він закономірностей - замість ретельно планованого неділі чемпіон визначився у суботу. Дякуємо Указ Президента, листи Балоги і Васюника, ПФЛ, ФФУ. Хоча що тут говорити - те, що має статися, станеться обов'язково. Така ось діалектика і неймовірна легкість буття в одному флаконі. Всі результати заключного, 30-го туру Підсумкова таблиця чемпіонату України Власне, тих, хто сумнівався в тому, що саме "Шахтар" повернеться на чемпіонський трон, можна було апріорі зараховувати в розряд або надмірно далеких від футболу, або зовсім не товаришують з логікою. Команда Луческу зараз на ходу, належно мотивована, особливо після виграшу Кубка країни, а супернику гірників по останньому туру - "Металургу" - вже давно нічого не потрібно. Те, що міг виграти в цьому сезоні "Металург", він благополучно програв. Тому бідному донецькому родичу залишалося лише тихенько зачинити двері за що пішли поїздом. І дограти нічого не значущий матч. "Металург" його дограв. Так, як вийшло. Хоча, відверто кажучи, могло вийти і трохи краще. Не те щоб футболісти Костова могли зіграти внічию, не кажучи вже про перемогу, але зіграти більш впевнено, змістовнішим, переконливіше, чи що, вони таки дійсно могли. Надто вже легко забивалися голи в ворота Воробйова, особливо в першому таймі. Що при цьому робила металургійна захист - можна тільки здогадуватися. Один, він же єдиний плюсик в цій грі для "Металурга" - результативний удар Косиріна. Форвард забив свій вісімнадцятий гол у сезоні. Сей факт ніяк не міг вплинути на результат поєдинку, але самому Косиріну напевно приніс нехай і невелике, але задоволення. Шахтарському візаві Косиріна - Гладкому - пощастило менше. Чесно кажучи, якби не дивився цю гру, а дізнався лише підсумковий результат, в першу чергу подумав би, що як мінімум половину з наявних чотирьох м'ячів забив саме Гладкий. Йому-то якраз найбільш потрібніше. Але так склалося, що кращий форвард гірників не забив. Забивали інші. Може, щось не спрацювало? Хоча реальний шанс відзначитися у Гладкого був. Але з одинадцятиметрової позначки він не зміг переграти воротаря. До речі, цей нюанс можна записати в ще один невеликий металургійний плюсик. Ну, а далі був дуже великий плюс. Футбольне поле відразу ж перетворилося на імпровізовану сцену. Причому імпровізація, наскільки дозволяла судити телевізійна картинка, була ретельно спланованою. А тому вдалою і вражаючою. Іншого, напевно, і бути не могло. "Шахтар" уміє з приводу зробити свято. Спалити пару зайвих мільйонів в салютів і феєрверків - ніщо порівняно з мрією, що стала реальністю. А далі - про головне. Головний уболівальник "Шахтаря" Віктор Янукович, природно, був на грі. І, природно, штовхав промову на честь переможців. І що показово, отримав у нагороду золоту чемпіонську медаль. Мабуть тому, что заслуживши. А зовсім ще недавно, якихось пару десятків років тому, медалі давали тільки тим, хто провів за команду-переможницю більше половини офіційних матчів. Хоча нинішня традиція мені більше до душі. Нагородили Януковича, золото отримав автор гімну, хизувався з медаллю прес-аташе - хіба ця розчулює картина могла когось залишити байдужим? Швидше навпаки. Тепер у людей з'явиться хороший стимул - у наступному сезоні поборотися за право отримати футбольну медаль. Причому це стосується не тільки донецького Зага, а й київського, харківського, дніпропетровського. Список можна продовжити. Хтось бутси в клубі латає - заслужив. Хтось пиріжки футболістам пече - нате і вам, хтось клубним автобусом керует - будь ласка! Ну, а хтось просто класний пацан (або мужик). Чому б йому не дати? Наприклад, того ж Льву Лещенко? Адже це День Перемоги зі сльозами на очах! Не в тему, але по справі. Тим більше, що талант не проп'єш, навіть якщо сильно захотіти. Але це я відволікся. А якщо серйозно, то "Шахтар" переміг заслужено. Причому маю на увазі не конкретний матч, а весь чемпіонат. Якщо підопічні Луческу і змагалися з ким-небудь по-справжньому - так це хіба що з собою. Бо одні вже не могли скласти йому конкуренції, а інші - ще. Той же динамівський президент сказав перед останнім туром, що якщо "Шахтар" виграє цей сезон - то виграє по праву. "Шахтар" і виграв . Золотий сезон "Шахтаря". Суперфото! "Динамо" ж в останньому турі не виграло. Швидше навпаки - ледве ноги забрала, зрівнявши рахунок у грі з "Металістом" на останніх секундах. Схоже, футболісти і тренерський штаб динамівців прекрасно розуміли марність яких би то не було надій і намірів. Тому тренер вирішив вкотре дати шанс молодим, а футболісти просто дограли чемпіонат. Вийшло ні добре, ні погано. "Динамо" стало другим. У порівнянні з минулим сезоном - крок назад. Але в порівнянні з тим, де "Динамо" виявилося за підсумками першого кола - явний прогрес. Сьомін, до слова, так і залишився непереможеним. У чемпіонаті. Ну, а що буде з двозірковими далі - тема окремої розмови. А де ж зимовий чемпіон? На п'єдесталі пошани - начебто як нету. Дивився ретельно - точно ні. Може, десь у дорозі, на підході, в пробках? Теж не помічений. Може, сховався, щоб сюрприз піднести - знаючі люди мотають головами. Так де ж ти, наш зимовий чемпіон, де ж ти, наша третя сила? Невже вся ізошла нанівець, невже вся пішла в корінь? А у відповідь - тиша. З бою, вони, чемпіони зимові, звичайно, повернулися, а й без меча, і без щита. Бездарно якось все вийшло, Олег Валерійович. Ви вже не ображайтеся, що правду-матку ріжу. Але накипіло все. Це як потрібно було вміти прогавити, проторгувати, розтринькати все те, що було нажито непосильною працею. До чого вся ця міжсезонна метушня? До чого мільйони на вітер, якщо з цих мільйонів більш-менш регулярно грав лише московський Гусєв. Ви вже якось там подумайте в Афінах, як далі жити Дніпропетровську ... Поряд з п'єдесталом визначився і останній невдаха. "Нафтовик" так і не зумів стрибнути вище голови. Та й, погодьтеся, завдання у скромної райцентрівської команди була архіскладна - здолати на виїзді "Ворсклу". Це хіба що "Челсі" під силу. Так "Шахтарю". Тому нічия - теж героїчний результат. Шкода, що за неї лише одне очко дають. А цього явно мало для того, щоб залишитися. А ось "Харків" залишився. Теж, до речі, нічейку згорнув. Але в Києві. Там теж складно чіплятися за очки, особливо останнім часом. Особливо коли Рабинович знайшов спільну мову з мешканцями футбольного храму. Але, тим не менш, "Харкову" вдалося зберегти елітну прописку. Причому зберегти чесної, принципової та безкомпромісної боротьби. Особисто в цьому я впевнений. Чому так категорично? Та тому, що я вірю президенту "Арсеналу". Вадим Зіновійович сказав, що вороги віщували, що "Арсенал" здасть харків'янам гру з рахунком 3:3. Але "Арсенал" ворогам кинув виклик. Вороги осрамлени, зганьблені, сором'язливо відводять очі, метушаться, готові впасти ниць і визнати свою нікчемність. Здоровий глузд і чесне ім'я перемогли. 0:0 - це вам не 3:3. Та й взагалі, мийте руки перед їжею. І після. Ось під цим світлим і чистим моментом я б і хотів підвести риску. Насамперед - під черговим чемпіонатом України з футболу. Який вже став історією. Не найгіршою, до речі. Бувало й гірше. Як говориться, маемо ті, что маемо.