Всі в сад! З'являється щось схоже на єльцинську Сім'ю

Ну що, все всі вже знають, можна відкласти валідол і заспокоїтися. Почнемо з сухого залишку. Уряд відправлено у відставку, Порошенко відправлений у відставку, Зінченко туди ж, Третьяков відсторонений до з'ясування. Тобто на наших очах відбувся наймасштабнішу кризу влади в Україні з моменту здобуття нею незалежності. Для повноти картини не вистачає тільки заяви про відставку самого Президента. Радикально? Уж, як мінімум. Конструктивно? Дуже сумніваюся.

Безумовно, вся країна чекала рішення Президента. Рішення прийнято. Так-сяк, це якась позиція. Ми вже настільки звикли до мовчання Віктора Ющенка, що, безумовно, раді навіть цього. Ради навіть тому, що його позиція стала ясна. Що ж до фактичних підсумків безпрецедентного політичного протистояння колишніх соратників, то тут питання не тільки не знято, але й сам конфлікт виведений на якісно новий виток.

Віктор Ющенко практично обезголовив структуру влади в Україні. Пояснення у нього для цього знайшлося досить незрозуміле - сварки і чвари всередині команди. Даруйте, пане Президент, хіба про це йшлося у виступі Бродського, на прес-конференції Зінченко, на брифінгу Томенко? Президент так і не захотів помітити, що не останніми людьми в державі і в його команді (тепер уже колишній) були сформульовані чіткі недвозначні звинувачення не тільки на адресу президентського кума, а й на адресу самої постреволюційної системи. Віктор Андрійович же спробував відвести все в область сімейних чвар між своїми друзями. Це нещиро. Я не думаю, що інтелект Ющенко не впорався з аналізом обстановки. Це бажання заховати глобальну проблему за особистими відносинами й інтересами.

Промова Президента на прес-конференції була наскрізь антитимошенківською. Ющенко говорив про популізм рішень і програм (Кабміну, звичайно), як би забувши, що Президентом він став, використовуючи саме ці гасла, і особисто просив Верховну Раду підтримати уряд. Ще смішніше те, що по ходу тій же промові Віктор Андрійович сам сипав популістськими гаслами, що називається, від душі. І все ж, він добре тримає себе в руках. Прізвище Тимошенко не прозвучала в обвинувальному контексті жодного разу. Що ж, політик кучмівської школи повинен добре засвоїти, коли сипати прізвищами, а коли зітхати про долю народу ...

Позиція ж Порошенко постійно вигороджувати. Звинувачення Зінченка Президент назвав несправедливими, на темі корупції зупинився один раз в контексті свого спічу в День незалежності. А вже відповідаючи на запитання журналістів, просто потряс новим трактуванням поділу влади і бізнесу. Якщо раніше Віктор Андрійович ратував за відсутність бізнес-інтересів у держчиновників до якогось там коліна, то тепер з'ясувалося, що головне - не допомагати в робочий час бізнесу дружини чи сина!

Як на мене, це ключовий момент конференції. Схоже, Ющенко усвідомив, що його завдання нічим не відрізняється від аналогічних завдань Кучми чи, скажімо, Путіна - стати лідером чиновництва і олігархів як самої багатого прошарку суспільства.

На цьому тлі весь конфлікт - називайте його як хочете: між урядом і Радою безпеки, або між кланами Тимошенко і Порошенко, або між демократами та олігархами, - нівелюється. Після вчорашніх подій ми прийшли до нової структуризації політикуму України, для якої будуть характерні такі риси.

Перше. Незважаючи на триваюче використання риторики Майдану і періодичного апелювання до цінностей помаранчевої революції, цей етап у житті українського суспільства можна вважати закінченим. Не існує ні "команди Майдану", ні "команди Ющенка", ні широкої коаліції "демократичних сил".

Друге. Рішення Віктора Ющенка свідчить про посилення авторитарного правління в Україні і безпрецедентною концентрації влади в руках Президента. Є всі підстави говорити про формування нового суб'єкта української політики, схожого за характеристиками з єльцинської Сім'єю. Однією з найяскравіших характеристик подібного формування є прийняття найважливіших рішень у державі особами, не мають гучного офіційного статусу. В якості ілюстрації можу навести інтерв'ю якоїсь Віри Ульянченко "5 каналу". Хто не знає, цю даму називають сірим кардиналом при Президентові Ющенку. Так от, ця не сама відома в широких колах громадська діячка вельми цікаво висловлювалася про призначення на пост держсекретаря Олега Рибачука. Мовляв, найголовніше, що пан Рибачук людина не тільки команди Ющенка, а й людина самого Ющенка.

Третє. Можна говорити про передумови для створення реальної опозиції влади Ющенка. Ви ж розумієте, що ні Порошенко, ні Третьяков, ні лідер фракції "Нашої України" у Верховній Раді Микола Мартиненко не зникнуть в відразу з партії Віктора Ющенка - "Народного союзу" Наша Україна ". Яка в даному випадку стає не тільки єдиною партією влади, але і практично стовідсотковим власником акцій ТОВ "Адміністративний ресурс". Відповідно, "Батькiвщина" статус партії влади втрачає і готова до переходу в опозицію. Також можливе формування інших опозиційних структур на базі звільнених і відправлених у запас.

Четверте. Рішення про призначення Юрія Єханурова виконуючим обов'язки прем'єра говорить про бажання Ющенка напередодні виборів створити "уряд національної стримування". Діяльність команди Тимошенко базувалася на масштабних заявах і масштабних проектах, які, м'яко кажучи, не завжди були близькі до реальності. Ющенко зараз потрібно скромне уряд зі скромними запитами і невеликими успіхами. Таким чином, озвучена Президентом відразу ж після інавгурації програма "швидких перемог" закінчилася провалом ...

Філософ Лейбніц стверджував, що все, що не робиться в нашому світі, робиться на краще. Можливо, саме зараз нашому суспільству і політичній еліті потрібна саме така струс. Аж надто цукрово виглядали плани щодо створення супермегаблока Ющенко-Тимошенко-Литвин, аж надто відверто на малі і великі посади почали призначати записних кучмістів, аж надто вільно почувалися фальсифікатори і бандити від політики.

У суспільстві не вистачало ланцюгового пса демократії. Лідери лівих з цим завданням явно не впоралися, та якось особливо і не прагнули. Тепер же святе місце, яке, як відомо, довго не пустує, прямо-таки підготовлено для Тимошенко та її політичної сили. Ось тільки чи вистачить у Юлії Володимирівни мужності його зайняти? Відверто кажучи, її роль в останніх подіях не переконала. Вона не поспішала з заявами, хоча, без сумніву, це треба було робити, і воліла проводити час в нескінченних переговорах з Віктором Андрійовичем.

Якщо чесно, для Тимошенко покинути уряд зараз - не тільки не гірший, а, можливо, кращий варіант. Звичайно, знову доведеться звикати працювати в опозиції. Звичайно, нейтралізація Порошенко досягнута дуже високою ціною, та й чи відбулася ця нейтралізація взагалі? Що перешкодить Ющенко, скажімо, через місяць оголосити Порошенко непорочним і призначити його, наприклад, прем'єр-міністром? А нічого не завадить. Хіба що Верховна Рада. З якимось садистським задоволенням лишавшая цукрового короля депутатського мандата. Але це, як мовиться, справа поправна, і як працювати з Радою, у нас в країні знають.

Зате світяться від щастя обличчя Шуфрича і Кравчука, закликає покаятися за злочини Майдану Симоненко, задоволено релаксируют Янукович і Медведчук. Невдахи задоволені. А уявіть, яке щастя зараз на душі у Кращого Друга Українських Гітаристів Леоніда Даниловича. У цьому календарному році у них було мало радісних емоцій. Нехай потішаться ...

А хто сказав, що буде легко? Казкові принци і маги діють тільки в барвистих книжках. Ні, бувають ще чудеса в медицині, науці, спорті. У політиці - ніколи. Як казали в старі добрі часи червоного терору, "в боротьбі здобудеш ти право своє". Політичний сезон розпочався сверхактивно. Але далі буде. І тепер воно буде ще яскравіше.

Юрій Смирнов, "УЦ".