Віддавши голос, не позбудься його!

В Україні що ні вибори - то обов'язково доленосні. Нас переконували в цьому постійно й наполегливо, і ми просто перестали вірити. Ємне слово "доленосні", схоже, остаточно втратило свій первісний зміст, перетворившись на заяложений рекламний ярличок. Рівень очікувань, пов'язаних з результатом нинішньої гонки, страхітливо низький. Існує ризик, що кредит довіри, виданий майбутньому переможцеві, виявиться рекордно малим. І в кількісному, і в якісному вимірах. Ніхто ні від кого нічого не чекає. Питання "За кого?" Остаточно витіснив питання "В ім'я чого?".

Громадяни, які не розучилися тверезо дивитися на речі, зберегли звичку критично оцінювати слова і діяння, дивляться в майбутнє з відвертою сумом. Дивно, але багато з тих, хто давно і твердо визначився з вибором, не пов'язують особливих сподівань із можливим тріумфом свого ставленика. Що вже говорити про тих, хто досі перебуває в роздумах. А таких у країні до тривожного багато.

На цих виборах рідко знаходилося місце вірі, надії, любові, ненависті, відданості, пристрасті. Їх місце міцно зайняли жалість, звичка, інерція, втома, байдужність, нудьга. Одні чекають запізнілого помсти Януковича, інші - заслуженого результату Ющенко, третій - оглушливого провалу Тимошенко. Зловтішне бажання поквитатися з минулим замінює звичне в таких випадках радісне очікування майбутнього.

Мотиви майбутнього вибору інколи ірраціональні й вигадливі. Окремі виборці, котрі не мають будь-яких ілюзій з приводу Януковича, готові посприяти його перемозі. Виключно заради бажання побачити фіаско Тимошенко. У свою чергу деякі люди, позбавлені сентиментів стосовно Юлії Володимирівні, готові віддати їй свої голоси (у всякому разі, в другому турі). Лише тому, що вона буде більш пристойно виглядати на президентській посаді. Подібне рішення можна зрозуміти і прийняти. Але співчутливий вибір на користь форми, по суті, означає безжалісний вирок змісту.

Невіра в чудодійні здібності фаворитів перегонів пояснити. Кожен з них вдосталь пошарахался з боку в бік, оголивши повну безпринципність і рідкісний цинізм. Чому ж саме вони все одно залишаються лідерами електоральних симпатій? Відповідь простіше, ніж здається. По-перше, ніхто з політиків другого ешелону (принаймні, поки що) не зміг переконати і в готовності, і в здатності вийти на перші ролі. По-друге, за останню п'ятирічку в країні істотно змінилася структура електорату. Одні вже не вірять нікому і ні в що. Інші ще не вірять, що в країні все настільки погано.

Спробуємо пояснити. Доля занадто довго благоволила Україні. Запас міцності, вигідне геополітичне положення, тимчасова слабкість Росії, періодичний інтерес Заходу, вдало склалася для нас кон'юнктура світового ринку, винахідливість підприємців і терплячість громадян - ці та багато інших об'єктивні і суб'єктивні чинники дозволяли нам існувати. І навіть так-сяк розвиватися. Не завдяки, а всупереч. Коректована на ходу, ущербна, але все ж діюча політико-економічна модель дозволяла країні жити. Незважаючи ні на що. На зовнішньополітичну невизначеність, незграбність владної системи, діряве законодавство. На чиновницьке свавілля, порочну судову систему, грабіжницьке оподаткування. На погані дороги, зношені комунікації, середньовічну охорону здоров'я, корумповану освіту і злиденну армію. На проблеми зі свободою слова і аморфність громадянського суспільства. На регіональну роз'єднаність і відсутність національної єдності.

З кожними новими виборами ми пов'язували надії, але від кампанії до кампанії ці надії слабшали. Старі проблеми, як правило, не вирішувалися, щорічно породжуючи нові. Принцип "Абі Не було гірше!" На час замінив нам відсутню національну ідею. Так було до 2004-го, коли з'явився шанс. Який не використовували не тільки і не стільки політики. Активна частина населення, так здивувала одних, налякала інших і зраділа третіх занадто легко дала утриманцям скористатися плодами своєї перемоги. Занадто швидко поповнила лави зневірених. Занадто просто дозволила перетворити свою життєву силу на безсилу байдужість. Ці сьогодні на вибори не ходять. Або викреслюють усіх. Або, підкоряючись звичці і керуючись випадком, голосують за кого попало. Так і не усвідомивши свого справжнього призначення - стати глашатаями нових ідей, батьками нових імен і творцями нових звершень.

Найбільш активними виборцями сьогодні, за іронією долі, виявляться найбільш пасивні громадяни. Звиклі, що в країні нічого особливо не змінюється і не бачать в цьому нічого злого. Вони вірять, що все буде як завжди. Саме вони складають ядро ??симпатиків як Януковича, так і Тимошенко. Межа їх надій - накинута десятка, підлатана дорога, підвезених вугілля або підведений газ. Саме на них і були розраховані піар-зусилля головних здобувачів президентського звання.

Українські виборчі кампанії, на жаль, ніколи не були змаганнями програм кандидатів. Але в ході цих виборів претенденти про свої програми, навіть декоративних, забули зовсім.

Якщо порівнювати кампаніі-2004/2005 і 2009/2010, то останній властивий менший драматизм. Але при уважному розгляді в ній виявиться куди більший трагізм. Як не дивно, саме ці вибори могли стати справді доленосними. Але, з високим ступенем ймовірності, не стануть.

Час нашого національного фарту, схоже, вийшло. Мабуть, ще ніколи з моменту проголошення незалежності Україна не стикалася з такою кількістю проблем і такою якістю викликів. І ще ніколи потенціал опірності, арсенал протидії і запас міцності не були настільки низькі. Загроза втрати суверенітету стала об'єктивною реальністю. І справа не тільки в унікальній, бездоганній бездарності Ющенка як національного лідера. Його кипуча бездіяльність, яка призвела до повної втрати керованості державою, лише підкреслила беззахисність країни перед обличчям зовнішніх і внутрішніх загроз. Агресивність Москви, роздратування Брюсселя і байдужість Вашингтона стали наслідком. Світова криза - каталізатором. Причину всіх бід слід шукати в Києві. У бездумної жадібності можновладців усіх кольорів і рангів. У нещадних міжкланових війнах. У нескінченних пактах про ненапад, додатками до яких є переліки проблем, відкладених до кращих часів і винесених за дужки. Сьогодні за дужками ризикує опинитися вся держава. Бо на дворі - самі що ні на є гірші часи.

Переможцю виборів дістанеться ідеологічно дезорієнтована, політично розколота, енергетично залежна, фінансово безпорадна країна. І надії на те, що майбутній тріумфатор зможе хоча б загальмувати її падіння, здається, марні. Ні Тимошенко, ні Янукович (не кажучи вже про Ющенка) виявилися нездатними не те що скласти чіткий план порятунку держави, а навіть усвідомити масштаб біди. Вони не в силах визначити чіткі пріоритети, вишукати механізми й підібрати виконавців. Від їх програм, декларацій і обіцянок виходить виразний запах тліну. Для нових людей і нових ідей, місця, на жаль, не знайшлося ні в одному з таборів. Якби кризу можна було подолати банальним підвищенням стандартів або нескінченним позичанням грошей ...

Сьогоднішньою Україні необхідний холодний, гостро оточенний скальпель, що направляється твердою і вмілою рукою. Але нам пропонують грубо зроблену фомку. Або тупе лезо, яким можна неохайно підправити неохайно написане.

Вони помиляються. Політики, думаючі, що обійдуться напівзаходами. Виборці, впевнені, що все буде, як завжди. Ця помилка здатна обернутися потрясіннями. Можливо, через рік-два. Коли виснажаться підшкірні запаси стрімко збіднілих виборців. І коли вичерпається кредит довіри, виданий політикам.

Хтозна, може бути, наслідком цього потрясіння стане довгоочікувана поява тієї самої національної ідеї, яку ми так і не спромоглися створити за без малого два десятки років.

З цієї точки зору дані вибори не тільки можна, але, напевно, і потрібно вважати ще одним кроком на шляху до істини. До істинної державності. До істинного суверенітету. До істинного патріотизму. До усвідомлення істинної історичної місії.

Можливо, вигадливою долі було завгодно, щоб ми пройшли і через таке випробування. Коли в стрімко убожіє країні, в стрімко розшаровується суспільстві, бідняки судорожно обирають найкращого з багатіїв. А вівці - самого хижого з вовків.

Цим виборам призначене покласти початок кінцю вчорашніх політиків. Цим виборам визначено стати предтечею появи політиків завтрашніх. Нам ще тільки належить дізнатися, як довго буде відмирати старе. Наскільки життєздатним виявиться народжуване нове.

Можливо, нам потрібно ще одне розчарування, щоб навчитися не зачаровуватися. Ще один обман, щоб набути здатність вірити в свої сили. Ще один біль, щоб розучитися терпіти. Ще одне потрясіння, щоб загартувати свій дух. Ще один глухий кут, щоб нарешті відшукати вихід.

ДТ