Освітній підроблення
Нещодавно, в цілях поліпшення системи навчання українських школярів, Міністерство освіти України здійснило низку змін в програмі середньої освіти. На думку урядовців, вони як завжди зробили якийсь "прорив", подібний до того, що мав місце з зовнішнім тестуванням. Слід зауважити, що відбулися зміни були спровоковані випадками смертей школярів на уроках фізкультури. Поставивши собі за мету врятувати дітей від непосильних фізичних навантажень, освітні "гуру" з міністерства заодно "дописали" у програму пару-трійку "потрібних пунктів", і подали все це під "соусом" так званого "входження освіти до переліку державних пріоритетів".
Проаналізувавши суть змін в програмі фізичного виховання школярів, можна прийти до думки, що в перспективі нашій країні (або, принаймні, нинішнім властям) не потрібні сильні спритні чоловіки, і фізично здорові жінки. Так, Міносвіти не придумало нічого кращого, як скоротити деякі силові нормативи, і сконцентрувати увагу школярів на вивченні теорії та історії спорту. Конкретніше, відповідно до нововведень, вчитель може ставити високі бали, якщо бачить, що учень слабкий, але старається.
Школярі в обов'язковому порядку будуть проходити медичний огляд, за результатами якого їх розподілять на три групи: основну, підготовчу і спеціальну, в яких передбачені різні фізичні навантаження. Крім цього, в 10-12 класах уроки фізкультури заплановано проводити окремо для хлопців і дівчат. По можливості таке ж поділ рекомендують вводити і для учнів 5-9 класів.
Теоретична частина програми фізвиховання орієнтовно складатиметься з таких тем, як історія розвитку вітчизняного та світового футболу, гандболу, волейболу, історія Олімпійського руху, харчування спортсменів, правила гігієни під час фізичних занять, перша допомога при опіках і обмороженні. Ніхто не сперечається, такі знання молоді теж потрібні, але при цьому чи мудро з боку влади стимулювати такий різкий освітній перекіс на шкоду фізичному розвитку? Природно, смерті дітей на спортмайданчиках українських шкіл неприпустимі - це трагедія, що сигналізує про необхідність прийняття термінових заходів з перегляду, аналізу й удосконалення існуючої програми фізвиховання школярів. У цьому контексті спроба поділу школярів на спеціальні групи сприймається ефективною мірою, яка за ідеєю могла б убезпечити фізично слабких школярів від непомірних навантажень в спортзалі. Але знову ж, в реальному житті належного ефекту домогтися вдасться лише частково.
На жаль, в Міністерстві освіти відмовляються визнати, що діяла понині система фізичного виховання, має такий "забійний" ефект зовсім не через те, що "застаріла". Ефект від занять у шкільних спортзалах багато в чому залежить ще й від індивідуальної роботи викладачів фізвиховання з кожним з учнів. Напевно, не потрібно пояснювати шановним людям з міністерства, що в усі часи у викладачів наших шкіл було це саме поняття "індивідуального підходу" до учнів у школах. Будь то на уроці хімії, біології, математики або занятті з фізкультури, школярі в міру своїх здібностей отримували пропорційну навантаження. Якщо ж мова йшла про слабкий фізичний стан школяра, було б достатньо довідки з лікарні, щоб звільнити дитину від занять у спортзалі або на спортмайданчику в загальному потоці однокласників. У такому випадку, виходить, що значна частина провини за смерті від "фізри" лежить саме на вчителях, які знехтували необхідністю контролювати на уроках навантаження для слабких дітей. А чи це не означає, що від помилок ніхто не буде застрахований і при новій, хоч і більш систематизованою системі фізвиховання?
Але Міносвіти вирішили не загострювати уваги на настільки важливому моменті, і пішло по шляху найменшого опору, заснувавши загальнонаціональну фізкультурну "лібералізацію". Тим самим міністерство позбавило себе від необхідності систематичного контролю якості освіти в школах "на місцях", фактично зробивши видимість роботи на благо українських школярів. Про цієї самої видимості як не можна краще свідчать і інші нововведення Міносвіти, якими міністерство похвалилось на початку навчального року. Наприклад, більшість змін у навчальних планах з історії України та історії світу стосуються ХХ століття. Міністерські "мужі" розширили теми культурологічного спрямування, акцентувавши увагу на повсякденному житті людей. Конкретно ж, в темі Другої світової війни було використано багато архівних даних НКВД, які нещодавно опублікувала Служба безпеки України. Чи не правда, життєво необхідне нововведення? Це нічого, що інформація ця виникла як "гриби після дощу", і історична достовірність її неоднозначна - але нею відразу ж треба "нагодувати молодняк". Так би мовити, не користі заради, а "патріотичного" виховання для.
І, все ж, шокує навіть не ця спроба під шумок освітніх нововведень проштовхнути в голови школярів певну політичну ідеологію. Як виявилося, особливу увагу при зміні навчальних планів з історії було приділено гендерного питання та ролі жінки в історії. Так, тема "Становище жінки" тепер в курсі світової історії вивчатиметься при розгляді кожної епохи, починаючи з Середньовіччя, яке учні проходять вже в 7 класі. Що це? Витівки внедрившегося в Міносвіти феміністичного руху, або банальний маразм схиблених на ідеалах "американо-помаранчевої" демократії нео-революціонерів? Невже досі програми "Всесвітньої історії" в школах України несли настільки женоненависницький зміст і спотворювало образи жінок, які відіграли ключову роль у світовій історії, що школярам безпосередньо потрібно нав'язувати конкретні гендерні установки? Або це політика вкорінення матріархальних традицій у свідомості наших майбутніх поколінь?
Безумовно, в освітньому плані такі нововведення для підвищення загального рівня ерудиції школярів абсолютно марні. Куди важливіше для сучасних українців зі шкільної лави як слід знати Конституцію і свої права, а також отримати уявлення про основи економіки. Але, враховуючи же то, як очевидного не помічають в міністерстві, такий підхід не вигідний насамперед владі. Краще ввести абсолютно безглуздий, дублюючий "культурознавство", курс "Художня культура", на якому випускникам розповідатимуть про видатних художників світу та України. А чого коштує такий дивно змістовний за змістом вже своєю назвою курс, як "Громадянська освіта"? Хто його придумав, і про що там буде йти мова поки загадка, але він обов'язково з'явиться навіть незважаючи на спочатку пусте своє утримання. Фактично, це все одно, що яке-небудь "Соціальне виховання молоді": назва красиве, а розмови на заняттях не мають ніякого практичного втілення.
Цікаво, що при всій видимій непотрібності і теоретичності нових дисциплін, ідеологи "реформи" намагаються переконати нас, що орієнтуються у своїй діяльності на те, щоб отримані в школі знання могли використовуватися учнями на прикладному рівні. Наприклад, глава парламентського підкомітету з питань базової освіти Олеся Оробець вважає, що наша освіта гостро потребує того, щоб довести його до прикладного рівня, і до вміння правильно використовувати отримані знання. "Необхідно не тільки" годувати "учнів теорією, а й вчити застосовувати її на практиці. А це неможливо без учителя-майстра ", - упевнена Оробець. При цьому, глава парламентського комітету з питань науки і освіти Володимир Полохало запевняє, що останнім часом освіта все ж увійшло до переліку державних пріоритетів.
Що ж, в контексті ефективності перелічених освітніх нововведень в школах, і пригадуючи те, як у поточному році держава скоротила своє замовлення у вітчизняних вузах майже на 50%, стає зрозуміло, які саме ці пріоритети. Характеризуються вони не інакше, як "стимулювання стрімкої деградації нації", як у виробничо-економічному, культурно-освітньому, так і чисто фізіологічному плані. Було б все інакше - молодь не ставала б політичною "заручницею" зі шкільних парт, на екранах телевізорів було б менше реклами пива, а в суспільстві зберігав би актуальність хоч і застарілий, але не позбавлений сенсу гасло "У здоровому тілі - здоровий дух".
