НАТОвські страждання української еліти

Днями Президент України В. Ющенко, Прем'єр-міністр Ю. Тимошенко та Голова Верховної Ради А. Яценюк надіслали лист на ім'я генерального секретаря НАТО Яапа де Хооп Схеффера, в якому висловлюється надія, що республіка приєднається до Плану дій щодо членства на найближчому саміті альянсу в Бухаресті в квітні 2008 року. На думку "помаранчевих", які повернулися до влади в результаті недавніх парламентських виборів, Україні вдасться заручитися підтримкою країн-членів саміту.

У цьому зв'язку останнім часом спостерігається активізація міждержавних контактів, у тому числі і на рівні військових експертів НАТО. Їх основне завдання - проведення якісного аналізу стану українських Збройних сил та їх готовності до інтегрування у військову складову блоку.

Лідери "помаранчевих" прийняли це доленосне для країни рішення "за зачиненими дверима", без обговорення у Верховній Раді і в широких суспільно-політичних колах. Інформація про нього надійшла від сенатора США Р. Лугара, який повідомив, що, президент Ющенко, зустрічаючись з ним, поінформував про направлення листа генсеку НАТО. Таким чином, створюється враження, що "помаранчевих" цікавить, перш за все, думка американців, а не свого народу.

Рішучі протести проти проведення американцями навчань "Сі Бриз-2006" в Криму і "Сі Бриз-2007" в Одеській області, неефективність діяльності інформаційних центрів НАТО призвели до зміни тактики дій "помаранчевих" і їхніх заокеанських покровителів. Протягом декількох місяців не проводяться опитування громадської думки з НАТО. Тема інтеграції до альянсу обійдена в передвиборній платформі "помаранчевих" партій НУ-НС і БЮТ. Мабуть, враховані антинатівські настрої виборця, зростання яких останнім часом відзначають не тільки українські експерти, а й президентські аналітичні структури. Американці, зокрема той же Лугар, вважають необов'язковим проведення референдуму, так як "існують інші способи висловлювання громадянами своїх позицій".

На вступ України до північноатлантичного альянсу необхідна згода всіх країн-членів НАТО. Однак навіть американські експерти сумніваються в доцільності форсування цього процесу. За їх оцінками, однією з ключових проблем Збройних сил України є збереження там командних, технічних, кадрових та інших традицій радянського періоду. Лише 20% українських військовослужбовців підтримують вступ країни в НАТО, а 54% виступають категорично проти цього.

Багато в чому унаслідок відсутності чіткої стратегічної концепції реформування і розвитку Збройних сил республіки має місце змішування стандартів підготовки офіцерських кадрів: привнесення нових натовських ідей і установок відбувається на тлі базової освіти радянського періоду. У результаті виділяються фінанси витрачаються неефективно, а командний склад не готовий до повноцінної роботи в рамках тих чи інших багатонаціональних сил під керівництвом західних начальників.

Затверджена в 2006 році "Біла книга" Збройних сил України передбачає створення трьох бригад швидкого реагування (по одній від кожного виду ВС: сухопутних, ВМС, ВПС), які повинні оснащуватися, формуватися і проходити підготовку за новітніми стандартами НАТО. Однак, як вважають американські експерти, цього недостатньо.

Як наголошується, до 2010 року українські Збройні сили повинні стати повністю професійними при чисельності 180-200 тисяч осіб. У той же час, на думку Пентагону, основна частина підрозділів входитиме до складу "оборонних" сил країни, що представляють собою "спадщина Радянської Армії", що не влаштовує заокеанських стратегів.

Німецькі експерти, які ознайомилися в 2007 році з трансформаційними процесами в українській армії, прийшли до висновку, що слід дуже обережно підходити до оцінки озвучених українцями планів підготовки військовослужбовців і переозброєння Збройних сил республіки з метою наближення їх до стандартів європейських армій. При цьому слід брати до уваги такі фактори, як незбалансованість національного бюджету і нестабільність внутрішньополітичної ситуації в республіці.

Як вважає український військовий експерт В. Бадрак, враховуючи нинішні асигнування на оборону, нереальними виглядають плани створення професійної армії навіть до 2011 року. Збройні сили як і раніше використовують застаріле озброєння радянського виробництва (70% літаків українських ВПС вичерпали термін служби) і не можуть розраховувати на придбання нових через фінансування за залишковим принципом - менше 1,5% ВНП). Значною проблемою стане скорочення Збройних сил. З урахуванням плану зменшення чисельності армії на 102 тисячі осіб до 2011 року доведеться вирішувати питання про фінансування програми перепідготовки військовослужбовців до цивільних професій.

Фахівці також відзначають різного роду зловживання, існуючі у Збройних силах України. Розкрадання коштів, продаж зброї на "чорному ринку", катастрофічне становище з обліком і зберіганням бомб, снарядів, мін, ракет і т. д. Як зазначав міжнародний суспільно-політичний тижневик "Дзеркало тижня", запаси українського військового спорядження - вибухонебезпечна тема. Вона дасть ще не один привід для публікацій. І мова піде не тільки про вибухи складів, розбазарюванні і крадіжці. Західні експерти, мабуть, не уявляють собі справжніх масштабів нелегальних витоків зброї з України.

Одним з головних підозрюваних у фінансових зловживаннях є екс-міністр оборони, депутат Верховної Ради від виборчого блоку президентської партії "Наша Україна-Народна самооборона" А. Гриценко. Перевірка діяльності Міноборони, проведена у вересні 2006 року Контрольно-ревізійним управлінням, показала, що тільки за один рік держава втратила 6,6 мільярда гривень (більше 1 мільярда доларів США). Масштаби спекуляції майном і землею, значиться на балансі Міноборони, викликали обгрунтовані побоювання у глави Фонду майна В. Семенюк.

Оцінюючи перспективи розвитку внутрішньополітичної ситуації в Україні, експерти вважають, що необхідна для зближення з НАТО трансформація Збройних сил республіки можлива тільки при досягненні відповідного консенсусу в суспільстві. На думку згадуваного американського сенатора Лугара, "має бути загальнонаціональне обговорення цього питання". Разом з тим, суспільство розколоте з питання про вступ країни до північноатлантичного альянсу. Як свідчать соціологічні дослідження, більше 70% опитаних українців не підтримують цю ідею. Більше того, населення південних і східних районів України ставляться до НАТО вельми вороже і сприймає в штики всяке зближення Києва із західним альянсом.

Можливо, ситуація з прийомом України до НАТО проясниться на саміті в Бухаресті. До цього часу "старі" і "молоді" члени блоку повинні вирішити, чи потрібен їм такий партнер, як Україна. Вона, по суті, розділена на два абсолютно протилежних в політичному, економічному і культурному плані табору. Вона загрузла в корупції і постійно знаходиться в стані революційного переділу - як політики, так і власності.