Москва готова задушити Україну в обіймах

Москва готова задушити Україну в обіймах

Одним з пікантних одкровень сьогоднішньої виборчої кампанії стала неприкрита демонстрація проросійської заангажованості деяких з її учасників. Майже бравіруючи будують на цьому свої програми в боротьбі за голоси виборців Партія регіонів, Блок Н.Вітренко, Блок "НеТак!", КПУ ...

На думку політиків з цих політичних об'єднань, єдиним рецептом порятунку від "бензинових", "газових", "м'ясо-молочних" та інших криз є прихід до влади в Україні угодних Кремлю політичних сил, остаточну відмову від усіляких помислів про ЄС і НАТО і негайне вступ України до ЄЕП. Простіше кажучи, Москва погодиться поставляти Києву дешеві енергоносії і купувати у нас сільгосппродукцію тільки тоді, коли Україна поставить свою внутрішню і особливо зовнішню політику під контроль Росії, ставши її слухняним сателітом, таким наприклад, як Білорусь.

Відео дня

Цікаво, що реально може очікувати Україну в разі практичної реалізації подібного сценарію? Спробуємо розібратися в можливих наслідках, а заодно і подивимося, що принесла нам проросійська політика за колишньої влади.

Перш за все, варто відзначити, що Росія, як і будь-яке інше нормальна держава, ніколи не захищала і не стане захищати чужі інтереси, не переслідуючи при цьому власну вигоду. Коли російська цариця Катерина, а майже півтора століття потому і Генеральний секретар ЦК ВКП (б) Йосип Сталін, ліквідуючи Польщу, приєднували українські землі до своїх імперіям, вони керувалися не інтересами "маленьких українців", які мріють про возз'єднання свого народу, а вирішували важливі геополітичні завдання, посилюючи вплив своїх держав на міжнародній арені.

Те ж саме можна сказати і про пострадянській Росії, що використовує поставки енергоносіїв та свою транзитну територію як важіль тиску на країни СНД, вирішуючи, правда, при цьому не стільки політичні, скільки економічні завдання. Адже в обмін на отримання українськими підприємствами і населенням дешевого газу і нафти, а також за доступ окремих наших чиновників і бізнесменів до непрозорих схем його поставок в інші країни, Москва домоглася від українського уряду рішення на свою користь дуже багатьох спірних питань з Україною.

Наприклад, підписання на шкоду українським інтересам договорів по ЧФ і Керченській протоці (конфлікт навколо коси Тузла), укладення настільки ж невигідних для нас різних газових угод. Сюди ж можна віднести і лобіювання російською компанією "ТНК" через тодішнє керівництво "Нафтогазу" вигідного їй реверсного напрямку нафтопроводу Одеса-Броди. А згадайте щорічно влаштовуються все тим же "ТНК" на пару з "Лукойлом" та іншими російськими нафтотрейдерами "бензинові кризи", що б'ють вже не тільки по держбюджету, а й по кишенях простих споживачів. Зауважимо, що Антимонопольний комітет на чолі з його проросійським Костусєвим і не подумав перешкодити нафтової олігархії в черговий раз заробити надприбутки на проблемі українського села, не знайшовши змови між компаніями, що володіють більшістю вітчизняних НПЗ і монопольної мережею АЗС.

Не обіцяють нічого доброго і спроби глави РАО ЄЕС Анатолія Чубайса реалізувати свої амбітні плани на українському енергетичному ринку, мета яких - створення сприятливих умов для транспортування до Європи російської електроенергії через територію України (підсумок цього транзиту - надприбутки олігархам і ні копійки бюджету). У грудні 2003 року він майже домовився з Пінчуком і Григоришиним про створення спільного холдингу, в управління якому планувалося передати активи 10 українських обленерго (росіяни мали отримати третину акцій цього холдингу). І якби в останній момент у ситуацію не втрутився президент Кучма, невідомо, що було б з ціною, яку платить український споживач за свою ж електроенергію.

Але якщо хтось думає, що, розриваючи невигідний договір з Чубайсом, Кучма вирішив віддати перевагу-таки приватному інтересу державний, він глибоко помиляється, оскільки істинні причини, що спонукали колишнього президента до таких дій, були зовсім іншими.

По-перше, глава РАО ЄЕС не був у фаворі у кремлівських чиновників, і Кучмі просто не хотілося псувати відносини з Москвою, укладаючи настільки серйозні угоди з неугодними Путіну людьми. По-друге, в енергетичній сфері України стався потужний зіткнення інтересів союзної Чубайсу БІЗНЕСГРУП президентського зятя Пінчука з БІЗНЕСГРУП тодішнього глави Адміністрації Президента Медведчука, також володіє великими активами багатьох обленерго на пару з оголошеним після Помаранчевої революції в міжнародний розшук російським "Предпринематель" Максимом Курочкіним, який став широко відомим під час скандально-кримінальних "розборок" навколо дніпропетровського ринку "Озерка". Його комерційна діяльність в нашій країні є не менш показовою і заслуговує особливого розгляду.

Згідно з даними російського МВС (взяті з доповідної записки, опублікованій "Українською правдою") "в Україні Курочкін представляв інтереси" липецької "злочинного угруповання, і основним його завданням була легалізація фінансових коштів цього угруповання, вкладення їх у проекти, пов'язані з придбанням структур з високою фондоємністю ". У сферу його інтересів крім енергетики входять в основному великі готельні комплекси та речові ринки.

Російські правоохоронці також говорили про причетність одіозного бізнесмена до заміни керівників "Львівобленерго", "Прикарпаттяобленерго" і "Полтаваобленерго" на людей, підконтрольних СДПУ (о) і Курочкіну. Не всі чисто і з набутими Максимом Борисовичем готельними комплексами Києва та Криму. Згідно з даними все тієї ж доповідної записки, через фешенебельний київський готель "Прем'єр-палац" лідери однієї з найбільших московських ОЗУ "проводять різного роду махінації з фінансами з метою ухилення від оподаткування та виведення коштів за територію України". А колишній власник ялтинського готелю "Ореанда", київський бандит Зозуля, загинув від вибуху бомби, після чого готель дісталася соратнику Олександру Бабакову, фінансували виборчу кампанію ялтинського мера. Якого теж пов'язують з Курочкіним.

Цікаво, хто з вагомих українських політиків, що ратують сьогодні за дружбу з Росією, зможе, а головне - чи захоче змусити Курочкіна працювати в нашій країні цивілізовано? Може, Янукович, якого він відкрито підтримав на виборах 2004 року в якості віце-президента "Російського клубу"? Або Наталія Вітренко, ведуча за собою в Парламент не тільки ряд цікавих особистостей, в яких можна дізнатися менеджерів і навіть охоронців авторитетного бізнесмена, якого іноді називають Максом лужніковськими, іноді - Максом Скаженим, а в миру ця людина відома під вельми милою - "пташиною" - прізвищем.

Або, може, утихомирення Курочкіна буде під силу його БизнесПартнер Медведчуку і Суркісу, не без допомоги яких він "прибивав" обленерго? Мабуть, єдині з усіх друзів Москви, хто не був відкрито помічений у зв'язках з Курочкіним, це українські комуністи, та й то, не факт, що ці зв'язки між ними відсутні.

А тепер питання цікавіше, точніше, два питання: 1. Все вищеописане - чи не занадто висока ціна за лояльність України і за право купувати газ по 50 доларів? 2. Стала б Росія так люто нав'язувати нам ЄЕП, якби він обіцяв суцільні блага (Європа нам ЄС не нав'язує, ми туди самі рвемося)? З відповіддю на перше питання нехай кожен визначається самостійно. А от на другий можна безумовно сказати, що, швидше за все, немає.

Може цей проект, як і багато нав'язувані Москвою, так само таїть у собі приховану загрозу національній безпеці? На "Інформаційному сайті Єдиного економічного простору" цілі створення цієї організації викладені досить ясно. Це відтворення технологічного ланцюжка між промисловими комплексами колишніх радянських республік, розірваної із зникненням СРСР. Ідея, напевно, непогана. Але от питання: хто продаватиме виготовлений товар і як ділити отриманий від його продажу прибуток, особливо, якщо багато підприємств як Росії, так і України знаходяться в приватних руках (наприклад, Криворіжсталь). Адже при союзі наші республіки перебували не тільки в єдиному економічному, але ще й єдиному політичному просторі, всі підприємства були державними і платили податки до загального бюджету, з якого, в свою чергу всім виплачувалася зарплата.

Раніше виробництво на всій території СРСР координувалося союзним центром. Тепер ці функції передбачається передати наднаціональної Комісії ЄЕП, існування якої суперечить Декларації про державний суверенітет України. Але чи буде вона справедливо розподіляти доходи від спільного використання українських підприємств, і не "кинуть" чи нас росіяни, збудувавши виробничий ланцюжок під себе? При розподілі голосів пропорційно обсягу національного ВВП в ЄЕП Україна ніколи, у всякому разі, в осяжному майбутньому, не вдасться подолати опір Росії, відстоюючи свої національні інтереси.

Після Переяславської ради 1654 року гетьман Богдан Хмельницький уклав з Москвою досить вигідний для України договір, що дозволяє їй, перебуваючи під заступництвом російського царя, зберігати широку політичну автономію і повну економічну і культурну самостійність (податки в царську казну з України не збиралися). Після смерті Богдана Хмельницького московський уряд, ефективно використовуючи в своїх цілях виникла на Україні політичну нестабільність, починає нав'язувати гетьманам все більш і більш кабальні міждержавні договори, що обмежують політичну самостійність України (Переяславські статті Ю. Хмельницького, Батуринські та Московські статті Брюховецького, Коломацькі статті Мазепи) , поки в 1764 році повністю не ліквідували українську державність.

Відправляючи в "Малоросію" свого намісника Петра Румянцева, цариця обурюється з приводу того, що настільки родючий і багатолюдний край не дає її казні ні єдиного рубля прибутку, і вимагає від Румянцева обкласти "тамошній народ" всілякими податками, щоб мати можливість "ще іншімі титулами , крім подушного, діставаті від нього до нашого скарбу доходи ". Петро Олександрович у точності виконав дані йому вказівки. В результаті проведеної їм загального перепису населення та поширення на українські землі податкової системи Росії вже в 1780 році царська скарбниця, за словами М. Грушевського, отримала понад 2 млн. рублів додаткового доходу (величезна на ті часи сума). Цікаво, чи не в цьому криється справжня причина багатовікової боротьби російської влади з українською незалежністю?

Але зараз - не XVIII століття, і суверенну державу вже не змусиш просто так самоліквідуватися, передавши свої економічні ресурси в руки чужому уряду. Тому ЄЕП - це всього лише результат зміни тактики Кремля щодо України. Спершу він поставить під свій контроль нашу промисловість, а через неї і економіку в цілому, а потім позбавить нас і політичної самостійності, хоча з іншого боку, навіщо Москві брати на себе турботу про 48 мільйонному населенні з його численними проблемами?