Хто не йде вперед, той іде назад

В принципі наводити порядок в державі краще тоді, коли ще немає смути. У нас же кінець Року Собаки ознаменувався досить масовими параміліцейскімі "заворушеннями" в Тернополі та Харкові, а також відчутної дестабілізацією - чи то на національній, чи то на кримінальному грунті - у вічно неспокійному Криму (навіть постпред президента - "бультер'єр" Москал', схоже, на цей раз з Островом не впорається).

Ніби змовившись, політична еліта майже в повному складі весь 2006 рік собачих і валяла дурня в Києві, похеру Провінцію. Навіть в обласні центри наші міністри та політичні лідери залітають тільки ненароком. А що вже говорити про глибинку: поскаржилася якось районна журналістка на прес-конференції президента в Харкові на беззаконня і некомпетентність місцевої влади. І що? Та нічого-с! Адже секретаріат президента так і не зміг перетворитися з антиурядової масонської ложі в мозковий центр, зайнятий чим-небудь поактуальнее для замерзаючої країни, ніж реформа СБУ або "занос тіла" Тарасюка в Кабмін.

Адже Балога на старті своєї нової кар'єри президентського консіл'ері клятвено обіцяв налагодити для глави держави ОБЛІК І КОНТРОЛ'! Крім того, так звана нова коммандос президента презентувалася як команда "білих комірців", як якийсь ПАЗЛ, складений з інтелектуалів. Та, видать, важка праця по пересовиванію папірців засмоктує, як вир: адже досить легко зібрати в одному місці людей, що володіють розумом; набагато важче вжити цей розум у СПРАВА (а я вже й не кажу про вміння цінувати розум в інших і теж знаходити йому корисне застосування).

До речі, саме як і раніше слабким ККД команди з Банкової і можна пояснити їдкий сарказм Бориса Березовського, який обізвав головна подія 2006 року в Україні КВАЗІРЕСТАВРАЦІЕЙ або псевдо-реванш. Чому БАБу здалося, що біло-блакитні поки нечистих обіграють оранжистів? Та хоча б тому, що, проскочивши в Кабмін завдяки хитромудрої підкилимної інтризі, Регіони поки нічого в ЯКІСТЬ управління країною не додали.

Я вже не кажу про передноворічне обіцянку Януковича розібратися, нарешті, на урядовому рівні в 2007 році з проблемою тарифів на комунальні послуги, які стали жертвою жадібності і некомпетентності мерів міст. Неприємний осад від повільності "уряду професіоналів" залишиться, навіть якщо донецькі антикризові менеджери і наведуть коли-небудь порядок з тими ток-шоу, на яких у київській мерії у прямому ефірі обговорюється проблема "задовільного" опалення квартир такою групою підтримки, яка сама при цьому одягнена в зимові куртки і шарфи.

А візьмемо ті КАДРИ, які за Сталіна вирішували все. Обіцяв екс-міністр Качур, приходячи на нове міністерство будівництва, кардинально зменшити ціни на житло, виходячи з реальної собівартості квадратного метра? Обіцяв! Але гладко було на папері, та забули про яри: при Качур ціни на житло зросли ще на 12 відсотків. І ось в нагороду за таку "успішну" роботу черговий Обещалкін направляється в чині губернатора на батьківщину гаранта. Інша справа, що указ ПРО ЦЕ не завжди робиться з обов'язковою в ТАКИХ ВИПАДКАХ особистим підписом прем'єр-міністра (як сказав Балога, на фіга ви поперепісиваться до Закону "Про Кабінет Міністрів України" цілі статті з Конституції?).

Але ось тепер міністерством будівництва керує колишній тлумачний мер Донецька Рибак, який знову обіцяє "В РАЗИ" знизити ціни на житло, знову виходячи з реальної собівартості зведення будинків. Залишається сподіватися, що коли-небудь, підбиваючи підсумки свого перебування на міністерській посаді, Рибак, на відміну від колишнього помічника прем'єр-міністра Качура, по-хазяйськи відзвітує перед громадськістю: які ціни на житло пан міністр зумів цивілізовано сформувати (а потім можна вирушати губернатором в Донбас).

Поки так само нічим, на жаль, не відрізняються таємні "розрахунки" газового транзиту у виконанні Бойка і Клюєва від тієї "темної", яку влаштували всій країні тодішні партнери РосУкрЕнерго Єхануров-Плачков-Івченко. Як йшли дешеві газ і нафту українського видобутку на виробничі потреби олігархів, так і йдуть до цього дня під прапорами антикризової коаліції. А на худий кінець наші доморощені мільярдери і дешевої українською електроенергією теж не гребують, замінюючи нею на своїх "свічкових заводиках" російський газ.

Або візьмемо ідею громадського телебачення, за яку тепер взялися замість різких революціонеров конкретні регіонали: знову, як і в часи помаранчевої гегемонії, мова йде про фактичну прихватизації Державного телебачення в пол'зу якоїсь "громадськості". Від щирої Громадськості ховається простий факт: НІДЕ В СВІТІ громадське телебачення не має права транслювати комерційну рекламу. І якщо записати такий от зрозумілий фахівцям пункт в першу ж статтю Закону України "Про суспільне телебачення", то секретний дерибан УТ-1 тут же припиниться. Так ми збережемо для рядового українського глядача хоча б один гарантовано БЕЗКОШТОВНИЙ телеканал. А то відбувається все, як у старому анекдоті: білі приходять - грабують, червоні приходять - грабують, нікуди бідному українцеві податися!

Або візьмемо податок на нерухомість, який на відміну від сумнівних експериментів київської мерії з субсидіями і подачками пенсіонерам у 40 гривень до Нового року, дійсно є у всіх процвітаючих країнах податком на багатих на користь бідних. Як обламав зуби об цей непопулярний у верхах закон блискучий теоретик Пинзеник, так сьогодні спасував перед ним і закоренілий практик Азаров (і це незважаючи на постійні намови президента). Воістину тільки робота в уряді може перетворити на якісь ОБОВ'ЯЗКИ головне задоволення політика - його самовпевненості, яка виражається не тільки в безмежних передвиборних обіцянках, не тільки в непристойній для джентльмена критиці попередників, а й в клятвених обіцянках нечуваного процвітання і росту в 2009 році, але, зауважте, без найменших гарантій ВИЖИВАННЯ в тлінному 2007-м! Втім, дітей у всі часи задаровували на Новий рік цукерками, а дорослих - нездійсненними обіцянками.