Три групи грузинів - три ковтка свободи

Якось, после чергової піятікі Із моїм Студентський іншому ведмедиками Мамукелайшвілі, я зранку прокинув дере, Пішов у Капцов до їдальні у Студентський гуртка та купивши літр опохмеляючого кефіру. Розштовхав байбака, кажу: "Ходімо, брате, у Телаві Вже ранок! Кефір стігне". Михайло взявши пакет у руки, читає: "ВІТАМІН А, ВІТАМІН Бе ..." Схвально хітнув головою, розлив кефір по склянках, випили, дістав и з пачки цигарки, простягнув мені, запаливши, затягнувся Із Насолода, та й каже: "А тепер вб'ємо цею ВІТАМІН! "

Пам'ятаю ще один его жарт: "Я людина толерантна, демократична, признал, что жінка - це теж людина, але ... для чоловіків"

Моє побутове Спілкування Із ПРЕДСТАВНИК грузінської нації Надал мені екзотічної для українця парадоксальності у почутті гумору. Альо моє епістолярне знайомство Із літературними, філософськімі та культурними Надбання цього п'ятімільйонного народу Надал мені однозначно больше.

По-перше, что провінціалізм нації візначає НЕ ее мала ЧИСЕЛЬНІСТЬ, а ее світоспріймальна затурканість.

По-друге, что кількість бандитів у нації є критичною позбав для ее державності, альо аж Ніяк для ее духовності та самоідентіфікації.

По-Третє, что націоналіст без почуття гумору та самоіронії то журавель Із казки "Про журавля та лисицю", Який Нічого НЕ надзьобає.

По-четверте, я не про це.

Я про тихий трьох епістолярніх, культурологічніх грузінів, Які для мене є прикладом людського Існування. Про митців-ДЕНДІ, художніків-мачо, якіх я прагнув бі Бачити в українській нації, в українській культурі. Щоби наша земля не Тільки народжувала, альо й, головне, вікохувала таких.

Для мене прикладом Служіння вічності, и ствердженням своєї нації у вічності є три Постаті: Мераб Мамардашвілі, Вахтанг Кікабідзе та Григорій Чхартішвілі.

Смороду досяглі недосяжніх глибин: Прозорої відвертості, публічної щирості, джерельної нікім незачерпнутості, на якові я поки щє не наважуюсь перед моїм, зіпсованім провінційністю та репресіямі, народом. Їм легше, їх народ вірить у щірість проявів почуттів. Чи не мружіть око: "Де ж ти мене тут най .. буєш?" А спріймає це як невідворотні копійчіні у СКАРБНИЦЯ різноманітності різнобарвної Великої грузінської культури.

Тому грузинська нація - це нація поетів, віноробів та футболістів. А такоже співаків, танцюрістів, Кухарів, театральних режісерів, кінорежісерів ТОЩО. Словом, митців.

Скільки їх на Загальну душу доводитися? І Скільки художніх українських фільмів Було Знято за двадцять років незалежності в сорокашестімільйоній Україні? Я не кажу Вже

про Нікому непотрібні невідані тіражі української сучасної літератури? Скільки декалітрів культури ми віпіваємо у порівняні Із братами грузинами? Може тому в них Із економікою краще? Може все ПОЧИНАЄТЬСЯ Із самоповагі?

Забув про Тенгіза Абуладзе, альо це тема окремої повісті, як и про Нодара Думбадзе Із моєю дитячою Насолода від "Бабусі, Іліко та Іларіона", про мого друга, старого грузина Давида, математика, забув Прізвище, Щось на "швілі", Який заповів мені декілька правил із життя непрійнятніх для мене ОСІБ, бо до них відносять Юру Єнакієвського, альо правила чесні та шляхетні: "Чоловік має битися Тільки Із рівнім Собі, або з тим, хто сільнішій за нього", "король не соромно податі комусь пальто, его за швейцара Ніхто НЕ сприйма ".

Будемо королями, українці, що не глузуватімемо Одне над одним, Задля своєї зверхності. Все одне усіх Розсудів Бог по тій шкалі: що ми Зробили для України, а не для свого самоствердження у цьом соціумі.

Бо як співав Булат Окуджава, по наших спільніх спинах луплять ті свінцеві Дощі, від якіх НЕ Варто чекати поблажлівості.