Мерц під ударом після перемоги "друзів Путіна": чи крокує Німеччина до 1933 року і як його відставка вплине на Україну. Інтерв’ю з Долговим

Фрідріх Мерц отримав удар, який може мати наслідки далеко за межами Саксонії-Ангальт. Для партії, яка десятиліттями була головною силою в цій землі, це провал, який ще можна виправити, але для Мерца – ще й особиста проблема, яку буде важко вирішити. Він прийшов до влади з обіцянкою зупинити ультраправих. Тепер стало зрозуміло, що ця стратегія не спрацювала.

На даний час Мерц не збирається залишати посаду. Але тепер йому доведеться боротися не лише з AfD, а й за власні позиції всередині ХДС. Якщо наступні земельні вибори принесуть партії нові втрати, у ХДС можуть почати шукати відповідь на інше питання – хто замість Мерца може приборкати популярність "друзів Путіна".

Для України це небезпечний момент. На разі у Європі Мерц зараз залишається одним із головних прихильників військової та фінансової допомоги Києву. Він прямо заявив, що після перемоги AfD Німеччина не змінить свого курсу щодо України. Але його можливості залежать від політичної підтримки всередині країни. Якщо рейтинг ХДС продовжить падати, українське питання неминуче стане частиною внутрішньої боротьби. Для частини німецьких політиків допомога Україні – це вже не лише питання зовнішньої політики, а й тема, за яку доводиться платити голосами виборців. Після перемоги AfD ця суперечка стала гострішою і всередині СДПН, партії, яка входить до урядової коаліції Мерца.

Найгірше може статися навіть без зміни канцлера. Ослаблений Мерц буде змушений більше рахуватися з партійними противниками, коаліційними партнерами та виборцями, які переходять до AfD. У такій ситуації кожне нове рішення про великі поставки зброї, фінансування України чи посилення тиску на Росію може даватися важче. Саме тому можлива відставка Мерца – лише один із ризиків. Не менш небезпечніший сценарій – канцлер формально залишається на посаді, але втрачає повноцінну можливість проводити колишню політику. Тоді допомога Україні може не припинитися, але нові рішення можуть ухвалюватися довше, з більшими торгами.

Своїми думками щодо цих та інших питань в ексклюзивному інтерв’ю OBOZ.UA поділився надзвичайний та повноважний посол України Ігор Долгов, який очолював місію України при НАТО, був заступником міністра закордонних справ України та заступником міністра оборони України з питань європейської інтеграції.

– Перемога AfD у Саксонії-Ангальт стала серйозним ударом по особистому авторитету Фрідріха Мерца. Канцлер намагався зробити стримування ультраправих одним із ключових завдань своєї політики, але результат виявився протилежним. Чи може ця поразка запустити боротьбу за лідерство в ХДС і поставити питання про заміну Мерца ще до завершення його канцлерського терміну?

– Особистий фактор, звісно, є. Після виборів до Бундестагу 2025 року Мерц усвідомлював цю небезпеку і особисто брав на себе зобов’язання не допустити подальшого зростання популярності партії, ідеологія якої перебуває на межі, а в окремих моментах навіть за межею допустимого. Якщо з цим не боротися, виникає пряма загроза того, що Німеччина може повернутися до 1933 року. Усі його спроби й обіцянки, як показали ці вибори, виявилися марними. В одній, нехай і невеликій, німецькій землі AfD дуже впевнено здобула перемогу і навіть наблизилася до можливості самостійно сформувати більшість. Тому це не просто попереджувальні дзвіночки, а вже сирена повітряної тривоги. І не лише для Німеччини.

Така тенденція проявляється не лише в Німеччині – достатньо подивитися на Польщу та інші європейські країни. Тому треба дивитися не лише на цифри, а й на те, з чим ці сили приходять до влади і до чого це може призвести.

– У Німеччині намагалися зупинити загрозу через Федеральне відомство із захисту Конституції. Певні ризики були встановлені, але до заборони партії справа не дійшла.

– Чи варто рухатися шляхом заборон – теж питання. Все, що заганяють у підпілля, за певних обставин може стати ще привабливішим для частини суспільства. Тому замість послаблення радикальних сил можна стимулювати їхнє зростання. Зараз треба стежити за тим, що буде далі, і згадати передбачливість політиків, які після Другої світової війни створювали федеративну республіку Німеччини. Одним із запобіжників стало саме федеративне устроювання держави, яке мало не допустити ситуації, коли одна політична сила, як свого часу Гітлер, отримує можливість швидко зосередити всю владу у своїх руках.

– Ще до цих виборів лунали розмови про те, що Мерца можуть замінити на іншу фігуру в ХДС.  Через низькі рейтинги та результати виборів, очевидно, розмови про це посиляться. Канцлер заявляє, що не збирається йти у відставку і буде боротися. Але, процеси проти Мерца посилюються. Та ж лідерка AfD Вайдель заявила, що канцлер на посаді до Різдва-2026 – це максимум. Наскільки Мерцу реально загрожує відставка?

– Я не думаю, що варто так прямо пов’язувати ці події. Перемога однієї політичної партії, яка є новою в німецькому політичному спектрі, сама по собі ще не означає неминучої зміни канцлера. Відійти зараз від влади, передати партію іншим – це означало б не просто визнати поразку, а капітулювати. Це все одно, що погодитися з ультиматумами Путіна.

– Але ж зупинити ультраправих у нього не вийшло, як і вирішити більшість питань: від міграції до економіки

– Так, у нього не вийшло. Але це не означає, що все пропало. Треба згрупуватися, перерозподілити сили, оцінити нові розклади й діяти. Якщо ж почати гратися у внутрішньопартійні зміни, перестановки, пошуки винних і кращого лідера, можна загратися і втратити все. Йдеться не лише про долю конкретної партії. На кону – країна та європейське майбутнє, яким його бачили батьки-засновники Європейського Союзу. І невідомо, що тоді чекатиме найбільшу та найпотужнішу країну Європи. Тому, здоровий глузд німецьких політиків на цьому етапі, на мій погляд, все ж переможе. І вони згуртуються ще більше перед очевидними загрозами.

– Процеси, які відбуваються в Німеччині та інших європейських країнах, прямо відповідають баченню й бажанням і Москви, і Вашингтона. На сьогодні то й же Трамп фактично стає ще одним фактором тиску на Мерца. Він відкрито вітає перемогу AfD. Чи не опинився Мерц у подвійних лещатах – з одного боку, його атакує AfD всередині Німеччини, а з іншого – Трамп фактично підбадьорює цю політичну силу?

– Тут все логічно. Згадайте, з чим приїхав віцепрезидент Джей Ді Венс на форум у Давосі після повернення Трампа до Білого дому. Він розкритикував Європу, передусім Європейський Союз, насамперед за міграційну політику. Подивімося і на концепцію стратегічної національної безпеки США. Її позиція приблизно така: Європа нам потрібна, але вона має сама рятувати себе. Тобто Трампу не потрібна єдина Європа. Йому потрібні окремі країни та партнери, яких буде простіше ламати на свій лад.

Очевидно, що ультраправі партії послаблюють Європейський Союз. Замість того щоб посилюватися як глобальний гравець, ЄС змушений буде займатися внутрішніми політичними розбірками. Спільна сила розтягуватиметься по національних "квартирах". У глобальному плані це означає мінус одного сильного гравця – об’єднаної Європи.

Можливо, хтось бачить у цьому сенс: щоб Сполучені Штати залишилися сам на сам із Китаєм, а десь окремо були Макрон, Мерц та інші європейські лідери. Але тоді питання полягає в тому, якою буде сама Європа. Тому проблема набагато глибша й серйозніша, ніж політичні розклади в одній землі чи навіть у межах Німеччини – найбільшої економічної потуги Європи.

– З іншого боку, Путін також робить усе, щоб розвалити європейську єдність.

– У Кремля своя логіка – послабити Німеччину та Європу і максимально зменшити підтримку України. ЄС як єдиний центр сили цьому заважає. Путіну значно простіше діяти з окремими країнами, підкуповувати партії та політиків, впливати на суспільні настрої й використовувати внутрішні конфлікти. Тому для Росії будь-яка політична криза в Німеччині – це додаткова можливість. Якщо Мерц слабшає, якщо посилюється AfD, якщо в німецькому суспільстві зростає втома від допомоги Україні, Кремль отримує те, чого прагне, – дедалі більше розбіжностей усередині Європи.

І тут важливо дивитися ширше. Йдеться не лише про німецьку політику чи рейтинги окремих партій. Для Москви головне – щоб європейські країни перестали діяти спільно. Тоді набагато легше тиснути на кожну з них окремо, торгуватися, шукати слабкі місця і поступово змінювати політику щодо України. Саме тому боротьба за політичний баланс у Німеччині сьогодні має значення далеко за межами самої країни. Якщо найбільша економіка Європи почне хитатися у питанні підтримки України, це неминуче позначиться і на всій європейській політиці.

– Росія, то на цьому тлі вона, більш за все посилить боротьбу проти Мерца і загалом намагатиметься вносити більше хаосу в німецьку політику, зважаючи на роль Німеччини у допомозі Україні.

– Поки я не бачу якоїсь безпосередньої небезпеки. Звичайно, російські гроші активно працюють, щоб ці політичні процеси були більш бурхливими й розвивалися на користь Москви. Росія не склала зброю і не припинила свою підривну діяльність. Можливо, вона навіть небезпечніша, ніж ми можемо собі уявити. Ресурси на такі операції у Кремля поки суттєво не зменшилися.

Якщо вже в Європарламенті довелося вживати заходів щодо депутатів, які були на утриманні російського капіталу, то що говорити про національні партії чи дрібніші політичні сили. Це елементи гібридної війни. І треба сказати, що ця гібридна зброя також удосконалюється.

– Звичайно, перемога AfD в одній землі, навіть якщо вона повториться в інших – ще не катастрофа. Тут важливіші тенденції. Так, на цьому фоні у правлячій коаліції зростає дискусія щодо підтримки України. Партнери ХДС-ХСС – соціал-демократи виступають за збереження нинішнього курсу щодо підтримки України, але певна їх частка вже хоче його перегляду, вимагаючи активнішої дипломатії та переговорів із Росією. Наскільки серйозним ризиком для України є цей процес? Чи може внутрішній розкол у СДПН, особливо на тлі зростання AfD і суперечок навколо соціальних видатків, поступово послабити готовність Німеччини постачати Україні зброю, фінансувати військову допомогу та підтримувати жорстку політику щодо Росії?

– Для України це справді потенційна загроза, хоча говорити про неминуче скорочення допомоги поки рано. Небезпека в іншому – якщо дискусія про витрати на Україну стане частиною боротьби за голоси виборців, політична підтримка Києва може слабшати поступово. Спочатку йдеться про тиск на уряд, потім – про обмеження нових пакетів допомоги, а згодом може виникнути вимога змінити сам підхід Німеччини до війни. Саме цього сценарію найбільше варто побоюватися Україні.

Мені здається, тут може відбутися і певний парадокс. Посилення AfD та її надто оптимістичні очікування щодо результатів виборів в інших землях можуть дати у відносинах Німеччини й України абсолютно зворотний ефект – посилення підтримки. Тепер загрозу посилення AfD бачать усі політичні сили. А що означає потенційне її панування для Німеччини? Це зближення з Росією, з Путіним. Їхня ідеологія насправді дуже примітивна: іноземців – геть, Німеччина – для німців, а нам потрібна Росія. Тому що вона дає дешевий газ. Вони буквально йдуть, як щуролов за пацюками з дудочкою, усім стадом у ту саму пастку, в якій Німеччина вже була. Тому, я думаю, коли до суспільства й політиків інших партій прийде розуміння реальної небезпеки можливого приходу AfD до влади, вони замисляться: чи варто зменшувати підтримку України? Адже це було б прямим підігруванням головній небезпеці, яка виникла в німецькому суспільстві. Тому говорити про пряму загрозу зменшення підтримки України з боку Німеччини поки що немає підстав.

– Я ловлю себе на думці, що ми так вважаємо з української перспективи, а європейці можуть дивитися на це по-різному. Адже факт залишається фактом: у СДПН уже активно обговорюють це питання. І це ще більше посилює тези ультраправих та ультралівих сил у Німеччині, які виступають проти допомоги Україні, за переговори з Путіним, зняття санкцій та інше. Чи не може статися так, що німецькі партії вирішать: їм також потрібно реагувати на ці настрої? І тоді відбудеться приблизно те, що сталося в Польщі з правими силами та їхнім ставленням до допомоги Україні.

– У Польщі, попри всі політичні загострення, я поки не бачу драматичного зменшення допомоги й підтримки України. Військове співробітництво як тривало, так і триває. Більше того, думаю, воно посилюватиметься. Згадайте хоча б, що буквально напередодні сказав Туск: спільними діями спецслужби Польщі та України змогли усунути загрозу терористичного акту або диверсії на одному з пунктів пропуску на кордоні. Тому я не поспішав би списувати польську допомогу Україні. Вона нікуди не зникла.

Саме тому феномен AfD, який поки що проявився, слава Богу, лише в одній землі, має змусити інших політиків подивитися на реальні загрози. Треба краще пояснювати людям, що йдеться не лише про ціни, інфляцію чи скорочення соціальних програм, а про зменшення загроз власному суверенітету й безпеці. Якщо політики, налаштовані на "мир" і вигідну економічну співпрацю з Росією, знімуть санкції та почнуть із нею дружити, Україна впаде. А далі Росія все одно поглине їх – економічно або політично. Треба розуміти, перед якими незворотними подіями може опинитися Німеччина, якщо цей процес переможно рухатиметься іншими землями.

– Якщо продовжити тему Польщі, то там, здається, не менше, ніж в Україні, занепокоєні перемогою AfD і загалом посиленням ультраправих. Якщо ультраправі гіпотетично через кілька років отримають владу на федеральному рівні, це може стати для Польщі серйозною проблемою. Історичні рани досить легко відкрити.

– Безумовно, це погано для всіх, не лише для Польщі. І передусім – для самих німців. У Німеччині є розуміння, що зі зростанням AfD треба боротися, але водночас не можна перегнути палицю. Є відома притча: треба вбити дракона і не стати драконом самому. Ось у чому проблема. Оборонне посилення Німеччини, розбудова військової промисловості – усе це, якщо потрапить у неправильні руки, може дати дуже поганий результат. Тому не варто піддаватися емоціям: вони перемогли – і все пропало. Треба подивитися, чому вони перемагають. А зростає їхня підтримка тому, що ці партії беруть те, що лежить на поверхні, те, що подобається електорату. Недарма їх називають популістськими. Вони чітко реагують на прості й базові запити виборців. Дайте нам більше, а заберіть у тих, хто цього не заслуговує. А далі – прямий шлях до національно чистої держави, закриття кордонів, побудови процвітаючого, ізольованого, суто німецького суспільства. Нічого не нагадує? Нагадує. І так воно може статися, якщо нічого не робити.

– Чи можна зупинити ультраправих прямо зараз? Ми бачимо їхнє зростання не лише в Німеччині – Австрія, Франція, Нідерланди, Польща та інші країни. Чи здатні традиційні демократичні партії переламати цей тренд, якщо змінять свою політику і почнуть краще реагувати на настрої виборців? Чи ми маємо справу з історичним циклом, коли після певного періоду домінування центристських сил суспільство неминуче зміщується вправо і цей процес неможливо швидко зупинити?

– Я думаю, це процес, якого, на жаль, повністю уникнути не можна. Історичні процеси йдуть незалежно від волі окремих лідерів чи партій. Очевидно, є певна циклічність, яка формується на тлі багатьох глобальних і локальних чинників. Витоки можна шукати ще в пандемії, глобалізації, посиленні конкуренції між США та Китаєм, а також у зміні ставлення до глобальних проблем. Усе це наклалося на війну в Європі та нове коло економічних проблем. Програма переозброєння Європи фактично означає створення військової противаги Росії.

Росія запустила свою воєнну машину на повну потужність і залучила до цього своїх сателітів. Водночас через війну, порушення логістики та інші фактори рівень життя населення впав. Це автоматично викликає невдоволення. І в цій ситуації рибу ловлять ті, хто позиціонує себе як нові політичні сили. Традиційні партії, на їхню думку, не впоралися з викликами. Вони зруйнували той добробут, який ми будували, перекрили співпрацю з Росією, і ми втрачаємо економічно, бо платимо за газ у кілька разів більше, ніж раніше. Такі питання знаходять сприятливий ґрунт серед населення.

Плюс нікуди не зникла тема, на хвилі якої й виникла AfD, – міграція. Подібні процеси бачимо і в інших європейських країнах. Багато чинників у сукупності дають зовсім іншу політичну картину. Повністю уникнути цього навряд чи вдасться. Але треба прагнути мінімізувати втрати – не просто чекати, а діяти політично й економічно, показувати негативні приклади, які вже є в інших країнах.

Поки що в Німеччині після виборів нічого не сталося: земельний уряд ще не сформований, жодних рішень не ухвалено. Але в інших країнах уже бачимо лінії політичного напруження. На це треба частіше звертати увагу і нашим закордонним партнерам, і тим політикам, які прагнуть уникнути гірших сценаріїв.

– Наступні вибори – до парламентів Берліна та Мекленбург-Передня Померанія. Наскільки їхні результати, якщо вони будуть негативними для ХДС, можуть вплинути на долю канцлера?

– Я думаю, що на долю канцлера ці результати поки що суттєво не повинні вплинути. У всякому разі ставити в пряму залежність посилення опонентів, тим більше таких екстремістських, і керівництво власною партією, як на мене, занадто. Думаю, серед політиків, які ухвалюють рішення в ХДС та інших партіях, усе ж переважатиме поміркованість. Вони не прийматимуть гарячкових рішень. Ще раз повторю: внутрішні партійні суперечки й розбірки зараз лише посилюватимуть AfD. У Берліні, я не думаю, що вона здобуде перемогу. Після подій, пов’язаних із їхньою попередньою перемогою, у Берліні вже відбулися досить масові й помітні акції протесту проти присутності таких партій у німецькому політичному спектрі. Тому приклад Саксонії-Ангальт став серйозним попередженням.