"Пора припинити бездіяльність влади ..."

Нижче публікується повний текст інтерв'ю Президента України "5-му каналу", що вийшов в ефір 21 березня.

Розмова з Президентом стосувався питань боротьби України з наслідками економічної кризи і актуальних проблем політичного життя.

Добрий день. Сьогодні ми в гостях у президента України Віктора Ющенка.

Добрий день.

Вчора ви поверталися з Брюсселя, при цьому летіли в одному літаку з прем'єр-міністром Юлією Тимошенко. Що це означає? Війна вже припинилася?

Це означає, що у мене було вільне місце в літаку і я запросив прем'єр-міністра. Ви знаєте, якщо говорити серйозно, всі розуміємо те, що виклики, які перед країною, найкраще подолати консолідуючись. Це загальна теза. Я не хочу його повторювати, і не хочу, щоб він банально кимось сприймався. Мені здається, що сьогодні є привід якраз говорити про те, що розуміння в значній частині питань, що стосуються ідеології, які стосуються економічної політики, які стосуються політичних рефлексій, можна знайти.

Чому? Тому що є проблеми, які можна вирішувати разом об'єднавшись. От коли ми говоримо про економічну кризу. На мій погляд, це те, про що я говорив у Брюсселі не в одному кабінеті. Економічні проблеми, економічна криза - хороший спосіб консолідувати зусилля різних політичних сил. Це не від того, хто відмовляється від своєї ідеології. Це не від того, що хтось відмовляється від амбіцій, немає. Мова йде про те, що у нас просто є пріоритет держави, національних цінностей. Цілі можуть об'єднувати політиків. А демагогія НЕ об'єднує політиків.

Які цілі сьогодні об'єднують вас?

Зокрема якраз я поставив і в Європейській народній партії це питання, і спілкуючись з президентом Євросоюзу. З точки зору поточної самої знакової цілі - це формування загальнонаціонального антикризового пакета. Це річ, яка може об'єднати. А для того, щоб політики об'єдналися, треба мати єдину мету.

І от коли ми говоримо про те, що антикризовий пакет може бути тією метою, навколо якої можна досягти консолідації, все інше є другорядним. Хоча б на час. У тому числі різні політичні там нісенітниці, різні політичні атаки. Виділити окремо антикризовий пакет, невід'ємною частиною якого є співпраця з Міжнародним валютним фондом. Тим більше, що це не річ, яку там потрібно на місяць, на два або навіть на рік. Безумовно, світ зустрівся з великою масштабною кризою, так і кризою, що буде мати наслідки безумовно не один рік. І до цього треба бути добре підготовленим, мати надзвичайно ефективний антикризовий національний пакет.

Вибачте, світ готувався до кризи ще в жовтні, в листопаді минулого року. Більшість цивілізованих країн приймали ці антикризові пакети, опозиція і владна коаліція ставали поруч і приймали ті документи, які були важливі. Україна цього не зробила або зробила тільки частково. Думаєте що це треба робити саме зараз?

Думаю, що ви спрощуєте. І жовтень і листопад, знаєте, чи не був для європейського континенту або для будь-якої країни тим періодом, де була висловлена ??самодостатнє відношення до подолання кризи. Увімкніть зараз європейський канал. Перша дискусія: чому Європейський Союз несвоєчасно зреагував на кризу. Тема номер один. Тому що насправді той масштаб, який сьогодні є, ще навіть в жовтні не уявлявся. І дії, які точилися навколо, там, регуляторних методів, закінчилися тим, що вже цілі національні бюджети почали включатися в тому, як купірувати ті чи інші наслідки або вводити національне стимулювання фінансове тим чи іншим галузям.

Питання не в тому, що Україна, не зреагувала в четвертому кварталі. Я можу сказати, якщо ми за четвертий квартал сформували ідеологію бюджету 2009 року, який передбачає 41 млрд через рекапіталізацію у фінансову систему на економіку країни, це приблизно 4,1% внутрішнього валового продукту. Коли на 20 мільярдів сформований стабілізаційний фонд - це ще 2% валового продукту. Коли за останні 4-5 місяців 90 мільярдів гривень, які були виведені з фінансового сектора, заміщені ресурсами Національного банку, можна сказати, це ще десь приблизно 6%. Таким чином, на 12% ВВП ресурси, які виділяє держава, і через бюджет, і через фінансовий ринок на стабілізацію, повірте, це не в кожній країні так зустрічається. Є країни, в яких 4% реакції через державні заходи. Є країни, де 2%. Є країни, в яких до 20%. Але я переконаний, що той макет відповіді, який у нас є, він може бути вельми серйозним.

Повертаючись вчора разом з прем'єром, ви домовилися про якісь конкретні кроки в економічному плані для підняття національної економіки?

Так, ми говорили про те, що з понеділка, - ну, понеділок мається на увазі наступного робочого тижня, хоча в понеділок у нас буде брюссельське інвестиційне нараду, потім у мене дводенний візит до Праги, але мається на увазі, з понеділка наступного тижня - що стосується антикризового єдиного підходу, ми проведемо наступну чергову зустріч, мета якої - поставити останні крапки у тому пакеті, що стосується повернення роботи місії МВФ в Україну.

І врегулювання особливо тих питань, які сьогодні застрягли в парламенті. Це акцизна політика, це політика, яка стосується збалансування Пенсійного фонду. І хотіли ми ще раз звернутися до проблем збалансування НАК "Нафтогазу", його балансу 2009 року. Ми домовилися про те, що з понеділка призначаємо робочу групу, яка розгляне принципи приватизації двох-трьох провідних об'єктів, про які згадувалося. Я зараз просто не буду повторювати. З однією метою - хай робоча група попрацює, вийде на ідеологію приватизації, бо мова йде про стратегічні об'єкти. Ми приймемо відповідні рішення або через РНБО, або базове рішення в рамках цієї групи. Таким чином, щоб відкрити не тільки шлях для приватизації таких знакових об'єктів як "Укртелеком", наприклад, але разом з тим, щоб ми з другого кварталу почали забезпечувати наповнення стабілізаційного фонду України.

Іншими словами, ми говоримо про те, що цей ресурс буде працювати на розвиток країни, на енергозберігаючу технологію, на підтримку відповідних секторів. Мова не йде про споживання. А це була одна з наступних домовленостей. Ми розглянули кілька секторальних питань, що стосуються роботи, зокрема малого та середнього бізнесу. У мене в понеділок буде зустріч з президентом європейського інвестиційного банку, де одна з тем буде піднята по отриманню Україною кредитної лінії з фінансування малого та середнього бізнесу. Сільське господарство ми розглянули, що ми можемо через уже позицію Національного банку зробити в якості підтримки, включаючи сезонну підтримку сільського господарства. Ми домовилися про те, що проведемо спільну нараду з провідними українськими банками на наступний тижня, швидше за все, це буде п'ятниця, якщо ми встигаємо, - де я хотів би, з одного боку, продовжити ту роботу, яку почали щодо стабілізації ситуації на валютному ринку , тому що дійсно, я переконаний, що у нас немає підстав шарахатися чи в одну або в іншу сторону з точки зору курсу. Є абсолютно здорові, абсолютно нормальні тенденції як по інвестиційним потокам, можна сказати, за січень і за лютий різниця попиту валюти була викликана не тим, що в Україну прийшло менше інвестицій, ніж треба було зробити фінансових платежів з обслуговування попередніх інвестицій, а в тому, що люди психологічно не довіряли фінансовому ринку і банківській системі у вигляді депозитів, вивели досить значну суму. Тому тут проблема не платіжного ринку, що не зовнішніх факторів. Тут проблема, власне, психології. Нам треба зламати. І уряд повинен говорити одним голосом, консолідованим голосом з Національним банком. Уряд і Національний банк повинні стояти на одній платформі. Не розв'язувати міжусобні війни, не атакувати після тих або інших нюансах роботи. Давайте розведіть два поняття. У кожній країні це національна валюта, центральний банк - свята річ, відведена в сторону і ніяких політичних дискусій чи скандалів ніхто там не формує навколо цієї позиції.

Сьогодні фактично уряд і Національний банк примирилися, очікуючи другого траншу від Міжнародного валютного фонду. Які зараз перспективи у України отримати другий транш, тому що в Брюсселі, перебуваючи вчора, ви заявили, що вважаєте помилкою затягування діалогу України з Міжнародним валютним фондом.

У нас два місяці діалогу не було. Працювали експерти, велася певна аналітична робота. Переконаний, велика помилка те, що місія поїхала без результатів. Це велика помилка. Ми втратили два місяці, я ще раз хочу підкреслити.

Зараз дуже важливо, щоб уряд зайнявся своєю темою. У нього дуже багато проблем. Банківська система зайнялася своїми проблемами. Щоб припинити взаємні претензії і взаємні звинувачення. Це дві різні кафедри. Ніде вони чи в нашій, чи в іншій країні не перетинаються. А для того, щоб вони не перетиналися, як ви пам'ятаєте, в деяких країнах Центральний банк розміщується в іншому місті, ніж в тому місті, де працює уряд. Для того щоб показати, що це дві різні організації. Національний банк - це вічний кредитор. Уряд - це вічний дебітор. Їх треба розвести. Немає меж у бажаннях уряду запозичити. Немає можливості Центрального банку проводити емісію. Це два зла, які потрібно розвести, і тоді вони не будуть мотивувати консолідованої позиції. Природно, це опоненти. І тому дуже важливо, щоб уряд працював у своєму статусі, Національний банк працював у своєму статусі.

Якщо ми говоримо зараз ... Ну, немає сумнівів про те, що Україні потрібен другий транш Міжнародного валютного фонду. Вірніше, другий, третій і четвертий транш 2009 року. У сумі - 12 мільярдів доларів. Дехто акцентує увагу на те, що 12 мільярдів - це та важлива цифра, навколо якої треба акцентувати увагу. Я сказав би дещо інше. Мова не йде про саму цифрі, хоча вона сама по собі важлива. Вона дає нам можливість в кінці 2009 року мати валютні резерви нації такі, які вони у нас були на початок року. Тобто приблизно 26 мільярдів. Ті резерви, які у нас сьогодні є, якщо керуватися оцінкою експертів по зобов'язаннях, які Україна повинна обслуговувати в 2009 році, це всього 28 мільярдів. З них 12 мільярдів - це ті, які вимагають покриття з валютних резервів країни. Не як з джерела, а як ресурсу валютного, який конвертується в гривню і таким чином здійснюється обслуговування зобов'язань. Так у нас сьогодні 24 мільярди резервів. 12 мільярдів по року нам треба по сальдо обслуговувати зовнішніх платежів. У будь-якому випадку Україна ці платежі обслужить і у нас в кінці року навіть без допомоги Міжнародного валютного фонду залишиться близько 12 мільярдів доларів валютних резервів.

Тому тут не проблема арифметики. Тут проблема психології. Ось те, що у нас виникає на валютному ринку, коли здавалося, і торговий баланс в нормі як ніколи, і платіжний баланс, який виглядає без внутрішнього фактору довіри до гривні, дуже пристойно, дуже пристойно. З'являється психологічний фактор, який може стати основним і багато місяців просто тягти країну, забрати можливості. Так от коли ми говоримо про ключової місії Міжнародного валютного фонду, дуже важливо, щоб місія Міжнародного валютного фонду і сам Міжнародний валютний фонд, як світова фінансова організація, став разом з Україною. Цим він підтверджує діловому світу перш за все, те, що Україна має стратегічний план, який прийнятний фінансовим світовим колам, що цей план дає відповідь на те, як впоратися з тими ключовими викликами, які існують перед українською економікою. Іншими словами, це вже було, приїлося це порівняння, це зелене світло на світлофорі для інвестора: ідіть в Україну, не бійтеся. Тому що ми сильні не тим, що ми беремо кредити, а тим, що до нас ідуть інвестиції. Як внутрішні, так і зовнішні. Ось для того, щоб відкрити клапан, щоб інвестиції прийшли, щоб повернувся вкладник внутрішній, національний, нам треба акцепт світових міжнародних організацій.

Спілкуючись в Брюсселі, ви яке світло побачили - зелений? Буде цей другий транш?

Абсолютно. Професійно я переконаний в тому, що у нас є спосіб як вирішити це питання. Я сказав би, відповідь на те, як швидко, перш за все, український уряд, українська влада осилять цей антикризовий пакет, скоріше знаходиться не в площині, що робити, а в площині політичної волі. Тому що ряд питань, які треба приймати, ну, наприклад, збалансування Пенсійного фонду. За різними оцінками від 7 до 14 мільярдів ми маємо незбалансований Пенсійний фонд. У рік президентських виборів, ну, скажіть, будь ласка, багато знайдеться політиків, які скажуть, що, знаєте, нам треба скоротити спеціальну пенсію суддям, другий скаже скоротити спеціальну пенсію народним депутатам і прокурорам, генералам і так далі, і так далі. Звичайно, це неприємні речі. Але я переконаний, що рано чи пізно суспільство має прийти до справедливого і солідарного вирішенні .. Ми маємо неефективну пенсійну політику. Вона побудована не на справедливості, чи не на соціальній справедливості. Це не чесна політика. І тому, для мене це принцип. От сьогодні про це і треба говорити в суспільстві, що для того, щоб збалансувати Пенсійний фонд, в Україні не може бути пенсій 35 тисяч гривень. Не може. Не в тому плані, що ті люди не мають заслуг перед країною, а в тому плані, що на тлі того, що відбувається сьогодні в Україні або в будь-якій країні Заходу, не скромно мати такий соціальний підхід.

Крім пенсійної реформи, що ще вимагає Міжнародний валютний фонд? Що варто ще зробити?

Три речі, які, я б сказав, є обставинами попереднього характеру. Їх насправді більше, але фінансові це три. Насамперед, місія вважає, що український бюджет не реалістичний на суму приблизно 50 мільярдів гривень. Десь в районі 6-7 мільярдів доларів ми не маємо реальних джерел для покриття тих затрат, які заплановані у нас в бюджеті. Це перша постанова. Причому місія не говорить, що вам треба зробити. Місія констатує, що цей розрив, необхідно знайти спосіб, як ви його покривайте. Через переговорний процес ми досягли розуміння того, що 30 мільярдів з цих 50 - хай це буде дефіцит бюджету. У нас такого дефіциту не було з 95-96 року. Я ніколи на своїй пам'яті не пригадую, щоб Міжнародний валютний фонд був так еластичний стосовно такій цифрі. Крайня межа дефіциту канонічний, завжди був 1%. Далі ніхто говорити не хотів. Ми досягли згоди, що у нас 3,1% валового продукту є дефіцитом національного бюджету. Таким чином, він буде покриватися не з доходів, а з ринку. 20 мільярдів залишилися проблемними, де уряд повинен, з одного боку, радикально скоротити витрати, про що я говорив і ініціював, починаючи від заробітної плати урядовців, президента, влади, закінчуючи витратами на капітальне будівництво, обслуговування і т.д. Нам потрібно радикально змінити політику видатків. Але з іншого боку, цього не достатньо. Нам треба зробити низку фіскальних ініціатив по підвищенню доходів податкових там, де це можливо. Враховуючи те, що ті пропозиції, які були внесені урядом по дорожньому збору, сприйнялися в суспільстві однозначно негативно, було опрацьовано питання, як через політику дорожнього збору вийти на політику нових акцизів, щоб ті власники автомобільних засобів, які мають потужні автомобілі, які споживають більше бензину або дизельного палива, через плату за бензин по суті повернули те, що раніше ми брали за рахунок транспортного збору. Іншими словами, відрегулювати бюджет на 50 мільярдів.

Друге. Приблизно навколо цієї цифри дефіцит НАК "Нафтогазу". Є багато нюансів як рахувати там перехідні залишки, як закачування газу там порахувати і так далі, і так далі. Але в цілому так, щоб триматися загальної температури по палаті. 50 мільярдів у нас не врегульованою політики НАК "Нафтогазу". Він приймає за ціною більш дорогий газ, а відпускає подешевше, лібералізація цін складна. І тому необхідно збалансувати бюджет НАК "Нафтогазу". Безумовно, і через лібералізацію цін, і через більш економне витрачання, і через окремі національні програми з енергозбереження. І ви знаєте, що ті суми, які отримуватиме країна від реалізації ресурсу по Кіотському протоколу, вони будуть направлені на політику енергозбереження.

І третя позиція - Пенсійний фонд. Ось три речі, які арифметично треба збалансувати.

Хочу тепер від економіки перейти до політики. У суспільстві активізувалося бродіння, все частіше і частіше його кажуть, слово імпічмент. Зокрема вчора так само парламент вніс зміни до законодавства, які регламентують роботу Конституційного суду саме в процедурі імпічменту. Як ви думаєте, те, що різні політичні сили сьогодні коментують цю тему, чи є це тиском на вас як на главу держави?

Очевидно. Тут багато що відбувається дрібних, я б сказав, примітивних маневрів - домогтися впливу на Президента, чинити тиск, маючи на увазі, що багато сценаріїв, які сьогодні існують у тих чи інших політичних силах, вони вже на порядку денному. Зрозуміло, залишилося там 3-4 місяці до початку виборчої кампанії, нетерпіння є велике. Деякі в фальстарт вже. І тому розігрітися за 2-3 місяці до офіційної кампанії, деякі вважають, що це нормальний підхід. Але насправді я сказав би, моя відповідь міг бути, можливо, навіть ширше цього контексту. Україна хворіє, коли ми говоримо про політичну нестабільність, таким системним цілим комплексом недоліків у конструкції влади і особливо після 2004 року, коли відбулася непродумана так звана конституційна реформа.

Я не хочу зараз, знаєте, багато оцінок давати тому, що відбулося в 2004 році, тому що є чинна Конституція, яку ми повинні поважати. І я хочу коректно говорити про Основний Закон. Але разом з тими політиками, які в 2004 році формували зміни і доповнення до Конституції, безумовно, керувалися не метою як через інструменти, механізми, розмежування, противаги сформувати стабільність в українському політичному ладі. Скоріше мова йшла про те, як себе побачити в майбутній конструкції влади. І тому треба повноваження Президента передати в парламент, або частину в уряд. Все це зроблено.

Що ми на сьогодні маємо? Ми на сьогодні маємо ситуацію, коли в одному місці, в одній інституції у нас затверджується суддя, затверджується уряд, затверджується прокурор, затверджується Служба безпеки. Причому це місце, яке ми називаємо українським парламентом, сьогодні не має політичної більшості. А раз не має політичної більшості, не має механізму політичної відповідальності. Бо якщо ми керуємося пропорційною системою, і в парламентський зал депутати проходять через систему пропорційних виборів, тоді вони отримують право, мандат відповідальності перед людьми, як партія, формувати уряд. Насправді у нас більшості немає. Тобто не спрацьовує мандат навіть політичної відповідальності. Я переконаний, що ніхто з політиків діючих не бачив 226 підписів народних депутатів, які формують нинішню коаліцію. Іншими словами, ми маємо саме нестабільне місце у нашій політиці в конструкції коаліції і відсутності більшості.

А тепер уявіть, що може бути не інститут парламенту, ми сьогодні говоримо про коаліцію і більшість, як інструмент реалізації імперативної норми Конституції, коаліція, яка має більшість, формує уряд. Так от, не маючи більшості, коаліція не може взяти на себе відповідальність і за проведення антикризового пакету, тому що, якщо не підключити комуністів по спеціальних мотивах, бюджет не приймеш в Україні, антикризові програми не приймеш. Якщо через ситуативне голосування приймеш ті чи інші закони, другим способом їх прийняти не можна.

Який вихід? Знову міняти Конституцію? Знову робити реформу?

Спочатку нам треба всім зрозуміти: була зроблена колосальна помилка, коли ми передали концентрацію влади таку, що сформувалася узурпація влади в одному місці. Причому це місце стало нестабільним. І нестабільність як ракові метастази почали передаватися на інші інститути. І це вже один з предметних недоліків нашого парламенту, що може бути нестабільна коаліція. Може бути більшість. Але що від цього повинні страждати інститути держави? Це не проблема стосунків особистостей, це не проблема того, що хтось хороший, а хто поганий. Це проблема в тому, що країна дійсно глибоко хвора системними дисбалансами.

Вилікувати її до президентських виборів наступних можливо? Або хоча б почати процес лікування?

Можливо.

Як?

Ну, мабуть йдеться про те, що та ідея, яка закладалася в минулому році про початок роботи конституційної комісії, щоб у найбільш публічному і збалансованому колі запропонувати нації Конституцію, яка б дала відповідь на всі ці виклики. А їх, я сказав би так, по суті найбільших викликів є, очевидно, 5-6. І на них треба дати відповідь через Конституцію.

Я спробую озвучити деякі з них. Відповідальність політиків і тих людей, які йдуть у владу. Що показав досвід після 2004 року? Ми маємо бездарну систему виборів. Не можемо ми говорити про відповідальність політика на рівні місцевого органу самоврядування, якщо він працює на штучній пропорційної моделі виборів. Зрозуміло, що реформатори Конституцією 2004 року занадто захопилися партійної конструкцією виборчої системи. Країна, яка не має глибокого досвіду, глибокого проникнення, ідеологічної та партійної ідентифікації до низів, наприклад, коли суспільство ще не структуроване значною мірою, я б сказав, не тільки політично, а можливо, навіть ідеологічно. Ми ще наполовину в "радянському часу" живемо наполовину і в новітньому часі живемо. Важко вимагати політичного структурування. Пропорційна модель і парламент, який базується на партійній основі, він хороший тоді, коли років сто має досвід. Коли з в покоління в покоління кристалізується республіканська позиція, наприклад, ліберальна позиція. Коли ми маємо не просто історію, коли ми маємо формування, кристалізація самосвідомості людей, що це одна цінність, а це друга. І ця цінність це моя. А то цінність - не моя. І тому я ідентифікую себе по відношенню до тієї партії. Не по відношенню до тієї людини, який там очолює ту партію, а до її ідеології. І це показало, що місцеві органи влади, які створені на діючої політичної моделі, вони недієздатні. Подивіться приклад тернопільський. Півтора роки не працює обласна рада. Рада, яка не може бюджет 2008 року прийняти, бюджет 2009 року прийняти. Рада, що не може надати функції людині, як орган влади, не може дати ці функції, тому що це небезпечно. Це бездіяльність влади. І це привело нас до того, що штучна до самого глибокого рівня передача пропорційної виборчої системи. Тому нам треба, очевидно, перейти на мажоритарну систему місцевих органів. Нам треба перейти до комбінованої, що стосується формування парламенту країни, коли присутня з однієї частини і політична, партійна складова, а з іншого боку було і регіональне представництво. Багато змішані системи, десятки змішаних систем. Я переконаний, що сьогодні відповідь не в тому, яку модель ми вибираємо цієї системи. Ми просто говоримо, що концепція відкритих партійних списків, мабуть, в цілому, найбільш наближена, щоб задовольнити це питання. З одного боку, залишити право формування уряду, а це означає, залишити партійну систему виборів, партійного представництва. Не Президент, як до 2004 року, призначає уряд, бо тоді була мажоритарна модель. Тепер ми говоримо, очевидно, до мажоритарної моделі ми вже не повернемося. Нам треба, щоб була партійна модель і партійна модель вела до відповідальності парламенту при формуванні уряду, його економічної і соціальної політики. Разом з тим нам треба зберегти регіональне представництво. Ось в цьому є фокус, коли ми говоримо про модель виборів, яка повинна врахувати і ту модернізацію, яка відбулася в системі влади в Україні, і разом з тим повернутися до того традиційно, що було дорого людям, і воно було адресно. Це перша позиція, наприклад.

Друга позиція. Як розмежувати парламент або відокремити від тих функцій, які по суті його діяльності або певної групи сил, узурпують владу? Коли крім формування уряду, окрім політики чи економічної, соціальної, дуже часто парламент стає місцем хвилювань. І місцем хвилювань і нестабільності роботи інших національних інститутів. Як розмежувати, щоб парламент працював над законом, а не над заслуховуванням звіту голови Національного банку і Служби безпеки, Фонду держмайна, що не формував квоти в регуляторні інститути, які ніякого відношення до більшості і до уряду не мають? Іншими словами, як зробити модель, при якій в державі працює парламент, дай Бог, щоб він був стабільним, працював над законами, формував уряд, проводив політику економічну, соціальну, зайнятості і т.д. Разом з тим, якщо він навіть і нестабільний, то як залишити стабільними інституційні положення держави? Очевидно, як для мене, це без великих дискусій. Ми повинні ставити питання про верхню палату українського парламенту. Палаті, яка б дала відповідь на перше саме чутливе, що хотіли мати люди, це представництво території, представництво регіону. Знову таки, різні моделі є. Я не говорю зараз, на яких принципах ми це представництво будемо бачити, але я переконаний, що кожна територія хотіла б знати, що у неї є три депутати, які представлені у верхній палаті, які представляють територію, і через них територія може проводити той контакт між верхній владою, між вищою владою і територією. Крім того, вища палата - це не просто орган представництва. Це той орган, який дає стабільність якраз інститутів держави, тим, які не входять до компетенції нижньої палати. Тобто якраз на верхній рівень, на верхню палату якраз і переноситься, що ця палата займається не законами, ця палата займається, як стабілізацією інститутів держави, і цим самим вона гасить той лобізм, той партійний підхід або навіть ідеологічний підхід, який може виникати в нижній палаті по відношенню до керівника тієї чи іншої інституції.

Але двопалатний парламент характерний для федеративних республік. Для федерацій.

Ні, це не так. Ну, поляки - федеративна республіка? Ні. Французи? Ні. Італійці, федеративна? Ні. Казахстан, федеративна? Ні. Ви праві в чому, що федеративна держава обов'язково має двопалатний парламент, це правда. Але на цьому ця форма не обмежується. Тут, ви знаєте, тут дуже важлива традиція ладу, традиція формування стабільності різних горизонтів державної влади. Тобто якщо ми концентруємо цю владу в одному місці і не формуємо ефективні баланси, ми з кожним роком скочуємося до узурпації в одному інституті влади. І коли цей інститут за певних обставин не є стабільним, він робить проблему в багатьох інститутах.

Так ви вважаєте, до кінця року можливе провести конституційну реформу?

Пробачте ... Я хотів ще кілька моментів сказати. Подивіться на проблеми самоврядування. Ось кожна політична сила, яка виходить на вибори, ставить чи не перший питання передачі влади на місця. Це можна зробити тільки в рамках конституційних змін. Якщо дійсно цей дуалізм, який у нас є в системі виконавчої влади, в кінцевому рахунку поставити тут крапку, і те, що потрібно для повноважень місцевого органу самоврядування, який він сформував відповідні виконкоми, і вони працювали як одне тіло в одній матерії, це може зробити тільки глибока реформа цього розділу Конституції. І я переконаний, це те, що у нас сьогодні чекає місцеве самоврядування. Таким чином, нам треба дати відповідь на подання людей, територій. Це може дати тільки реформа.

Друге. Нам треба дати ефективне розмежування, щоб почали працювати в країні противаги, і диверсифіковані зони впливу. Це забезпечить стабільність. Навіть якщо один з інститутів буде нестабільний, всі інші будуть працювати стабільно.

Третє. Посилити роль самоврядування. Істинно передати йому те, чого потребує кожна територія. Я хочу підкреслити, мова не йде про вибудовування вертикалі і особливо виконавчої влади. Це буде великою помилкою. Кожне західне суспільство якраз будується на тому, що йде розмежування між вищою владою країни і нижче владою країни. Не створення вертикалі з міста-героя Києва до сільської ради, а навпаки - дати повноваження, дати органи, дати ресурси, дати фіскальну полі. Звичайно, тут далі продовжуємо тему адміністративно-територіальної реформи, так як орган самоврядування може сприйняти всі ці функції і повноваження за однієї умови - коли він буде стандартизований. Тобто, що таке самоврядування, що таке орган самоврядування? Він такий повинен бути або такий? Які функції він на себе бере? Яке фінансове поле у ??нього? Ну, це довга розмова, але таким чином це одні з небагатьох з тих обставин, про які ми говоримо для того, щоб сформувати ту систему конституційного ладу, який би дав відповіді на всі ці виклики, які нас сьогодні мучать, які породжують різного роду, там, тенденції, у всіх. Так я думаю, що і того, хто писав цей заклик, треба навпаки робити. Чи когось геть, а когось не геть. Іншими словами, з'являється така слабка психологія у суспільстві, почуття зневіри, що немає виходу. І та інституція неадекватна, інша інституція не адекватне. Складається враження, що потрібно багато сил, щоб це змінити. Насправді мова йде про те, що нам треба вийти з пропозиціями, ті, які дають відповіді на ці виклики. На ці та ще деякі, на яких за браком часу я не зупиняюся.

Було б дуже добре, якби парламент України зайняв конструктивну позицію з цього, висловився. Але найголовніше, щоб українська нація через механізм всенародного референдуму, я в цьому переконаний, це єдиний спосіб, як дати добро новій редакції національної Конституції. І щоб українське суспільство, пропустивши через свої інтереси, через свої позиції, щоб українська еліта, різна еліта та політична еліта, і ділова еліта, і фахівці, академічні кола, щоб вони висловилися - це той порядок, який приносить на майбутнє і збалансованість, і стабільність. І він відображений у тілі відповідних змін до Конституції.

Час є. Я думаю, що сьогодні якраз і складається така атмосфера, коли це ключова точка відповіді на те, якою мірою стабільності ми хочемо бачити завтрашній день. Без Конституції цього не можна зробити. Є й інша небезпека, що ми були свідками того, як певні політичні кола хотіли повторити політику 2004 року, коли одна партія вкидають пакет, у нього починаються, вибачте, собачі бої. Потім йде по суті таємне голосування, фальшиве голосування, придушення волі, навіть без обговорення змін і доповнень. Ніде в світі так національна Конституція не приймалася. Я б не хотів, щоб Україна повернулася в 2004 рік. Я не хотів би, щоб ті чи інші політичні сили поставили метою втемну провести чи нову редакцію Конституції або зміни. Іншими словами, і це значною мірою від журналістів, ми не повинні зараз допустити, щоб будь-яка політична сила, будь-яка політична сила - більша чи менша - в тіньовому режимі, в підкилимному режимі сьогодні почали пропонувати обговорення питання щодо змін Конституції. Це повинен бути самий публічний акт, який ми хотіли передати своїм дітям, тому що вони в цій країні будуть жити. Переконаний, що сьогодні ми можемо зробити цю прекрасну роботу. Тому сформувати зміни, розглянути в парламенті, провести загальнонаціональний референдум, поставити крапку, а потім, це вже я даю відповідь на ваше попереднє питання, а потім йти на президентські вибори. Переконаний, треба йти на парламентські вибори і формувати стабільну нову основу.