Як пам `ятник Шевченку Знайшов
Журналіст Юрій Луканов - автор популярної провокативно-ПОЛІТИЧНОЇ збіркі "Колода від Ющенка", ставши справжнім зрадником. ВІН Припін писати козюльки-епіграмі, Які невдовзі стануть хітом газетних кіосків Львова. Відніні автор пише козюльки в прозі. Постійно наголошує, то багато чорний гумор и молити чітачів НЕ ставити до нього як раніше описи реальної дійсності. Цікаво, что прозові Козулько чорного гумору ВІН відгукнувся на викрадення пам `ятника Тарасові Шевченку в Торонто так само оперативно, наче написавши зовсім маленьку епіграмку. Хочеться віріті, что и великий твір буде читать так само легко, як и малий.
Вночі Віктору Яновичу Уковічу пріснівся страшний сон. ВІН з останніх сил борсався у воде, Намагаючись догребті до берега. Его весь годину Покривало Хвилі, наче матюки, Які вірваліся з гірніцькіх горлянок, коли ШАХТАР шостий місяць НЕ віплачувалі зарплату. Вітер завивав так, як Наталя Повійтренко на антінатовському мітінгу. Віктор Янович Уковіч вже почав жадібно, наче з Похмілля, ковтаті воду, и подумкі прощався з життям. Аж Раптена угледів на березі Похмуро, Вусатий Чоловіка, Який танцював на піску гопака и урочистих віголошував: "Реве та стогне Дніпр широкий, сердитий вітер завива ...". "Рятуйте!" - Заволав Віктор Янович Уковіч так, что даже вітер прімовк перелякано. Чоловік продовжував гопакуваті и віголошував Іще урочістіше: "Додолу верби гне Високі, горами хвилю підійма,,,", в тій сам годину ВІН Швидко витяг з кишені Гумове рятівне коло, надувши его и кинувши потопаючому.
- Ну, Братело, проси тепер, шо хош. Ти мені життя врятував. Я для тя пташиного молока ... Все в моїх руках, Мене звуть Віктор Янович Уковіч. Можна коротше Віктор Ян Уковіч.
ВІН рвучко обнявши свого Рятівника й Хотів поцілуваті. Альо відсахнувся, бо відчув металевий холод.
- Так ти, блін, пам'ятник? - По-доброму посміхнувся Уковіч, - Ти САТРИ, як мені пощастило! Прямо, як у Пушкіна. Я в школі з російської літератури проходив. Не читав, звичайно, але училка розповідала: там один від ожилого пам'ятника зі страху під землю з бабою провалюється. Але я провалюватися не буду, тому як баби немає і вапще ... я тя не боюся. Зовсім навпаки. Ти мені братом став по труну, - Віктор Ян Уковіч розгоністо зареготалися. ВІН витяг з-за пазухи свого мокрого костюма пляшку Горілки и шмат сала, - Давай вип'ємо за нашу дружбу. Сало від кабанчика, якого я сам недавно підстрелив. Аж у Белорусь їздив, тому як наших кабанчиків пацани давно перебили вже.
- Братом ставши? Чи не боїшся? - Перепітав Пам `ятник потойбічнім голосом, - А дарма. Я теж Нічого НЕ боявсь. А мене в москалі забрили, - ВІН зненацька ухопив Віктора Ян Уковіча за горлянку и почав душить.
- Так нечесно, - прошіпів Уковіч, - у мене обидві руки зайняті ".
- А чого ж ти у воде кричати "Рятуйте", а не "Памагітє"? - Весело Піта Пам `ятник в своєї жертви, насолоджуючісь ее агонією - Знай я, що ти москаль ...
- Ти хто? - Продовжував хріпіті Уковіч.
- Я - Шевченко! - Гордо сказавши Пам `ятник.
Пам'ятник Шевченку у Польщі
- Андрій?
- Тарас!! - Іще гордіше відповів Пам `ятник.
- За що?
- Кохайтеся, чорнобріві, та не з москалями ... ".
- Рятуйте! - Раптом заволав Уковіч, боячися віпустіті з рук на пісок пляшку, а особливо сало убитого ним Кабанця. ВІН боявсь, что сало впадаючи у пісок и его НЕ можна буде Їсти, - Я не москаль. Я російськомовний українець ".
- Як поніс з України у сінєє море кров ворожу ... - Не слухав вусань віправдань, хвацько підкручуючі однією рукою вуса, а другою Продовжуючи кінчаті свого ворога. На его устах ГРАЛЬ поетична посмішка, прікріта его пишнії Козацькими вусами.
Іще Трохи и Віктор Ян Уковіч віддав бі Богові душу. На свое щастя, ВІН НЕ додівівся сон до кінця. ВІН прокинув и Одразу відчув, что Йому смертельно хочеться пити, что в нього болить голова І що мучити колька в печінці. Вісокопосадовець опустивши ноги з ліжка и намагався засунути їх у капці. У нього Нічого НЕ Вийшла. ВІН мусів пальцями розвести повіки, бо Самі собою очі НЕ розплющуваліся. Колі Нарешті відкрів їх - Побачив, что спав у валянках. На них були Маленькі прапорці Із багатьма зірками и невеликий, альо Красномовна напис "Made in USA". Тремтячою рукою ВІН набравши телефонний номер.
- Дуже перепрошую, - сказавши у трубку Хрипко голосом, - чи не МАВ бі я пріємність поспілкуватіся з паном Рінітом Омлетовім?
- Вітьок, у тя че, дах поїхав?
Уковіч Важко підвівся, помацав у собі над головою стелю, а тоді ще й подівівся на неї.
- Чи не поїхала. Тільки протікає. А що?
- Чого це ти на державной мове раптом?
- Рінітіку! Дорогенька! Ось і я хочу взнати, что Зі мною. Мі вчора Багато випили?
- Та ти що! Ти ж пити і матюкатися кинув, як тільки тя знову на посаду призначили. І навіть поезію полюбив. А ще ти недавно указ видав про початок великого посту. Пити в пост - Бога гнівити ... Грішно, твою мать! ... Давай краще про баб ...
- Стоячі?
- Ні, можеш сидіти. Тут ось до тебе жінка з косою прийде ...
- Рінітіку! За що? Хіба це я в тобі "Короваріжсталь" відібрав? Хіба це я твого друга в СІЗО посадивши? Я все, все для тебе зроблю. Ну хочеш "Укртелекрапкаком" пріватізуваті? Бери! За копійкі віддам. А даже копійок не потрібно. Бери задарма! Тільки не вимагайте Зі мною так ...
- Ну, Вітьок, ти, напевно, Анни Ахметової перечитала. Седня ти взагалі дивний. Юльку злякався ...
- Ті про Юльку? А я думав ти про смерть. Вона ж також зі косою. - Уковіч Важко опустивши голову на шірокі грудей. - Ху, мені аж полегшало ...
- Гаразд. Сьогодні пий "Боржомі". А ми потім добазарилися. Все, брат, мені пора. Я зараз вирішую, куди мені грошенят витратити, яку мені за "Короваріжсталь" повернули. А "Укртелекрапкаком", звичайно, хочу. Ловлю тебе на слові. Дивись мені ...
Гудки в трубці кольнули мізки, наче оголошення результатів Президентський віборів. Віктор Ян Уковіч Вийшов на кухню. Его мучили сумніві. Если ВІН кинувши пити, то чого Йому НЕ Тільки Тіло ламає, а ще й сушити в роті? Підійшовші до водопровідного крану, рвучко відкрутів его и підставів склянку. Рідина, что полілася з крану, примуси его скрівітіся. Вона нагадував лайно, бо мала коричневий колір. Тільки пахла добрі. Це Було явно не "Боржомі". "Треба міністра екології за, прости господи, яйця підвісіті, - подумавши ВІН, - Геть екологію занапастів". Однак Уковіч НЕ вилив рідіну, бо вона якось дивно пінілася. ВІН нюхнувши ее, тоді лізнув язиком и почав згадувати хоч якусь молитву. За шкірі Пішов мороз. У склянці шіпіла "Кока-кола". Вона вновь полілася, коли ВІН відкрутів крани. З одного лилася холодна, а з Іншого - гаряча. "З такою роботів, - решил Уковіч - не Тільки" Кока-кола ", а й всякі біг-маки будут ввіжатіся". ВІН напружівся. Пригадай, на якій Бік треба хрестітіся и осінів собі хрестом. Альо клята "Кока-кола" не зникло Із склянки. Відчінів холодильник несміліво - боявсь, чи не віскочіть звідті чорт. Альо там Було порожнє, наче у віборчій урні, коли ВСІ Бюлетені Вже сфальсіфіковано.
"Треба йти на вулицю Щось шукати", - подумавши ВІН. Колі підходів до торговельного центру "Білий гусак" у центрі Донецька, де знаходівся его улюблений генделик, мороз вновь Пішов по его шкірі: вместо Величезне "Білого гусака" стояли п `ять" Мак-Дональдсів ". "Невже Україну Вже продали? - Подумавши розпачліво, - А мені Нічого не заплатили ". ВІН Хотів ще раз перехрестітіся, альо вновь забув, на Який Бік хрестяться. Тут нагодівся чолов `яга, Який повзав рачки біля его ніг з лупою в руках:
- Вибачте, будь ласка, чи не скажете ви мені, на Який Бік треба осіняті собі хрестом? - Спитав Уковіч у нього.
- Які люди! - Закричавши мужчина и пружиною підскочів на ноги, - Вітьок, газети писали, що ти в Америку умотал. Як завжди, брехали? борзописці прокляті! Будь моя воля - посадив би їх усіх!
Це БУВ Найбільший мент країни Василь Вушко.
- Нічого, ще посадіша, - добродушно усміхнувся Уковіч, - А я таки БУВ в Амеріці.
- Невже повернувся? А-а-а, бачу, бачу. Вон валянки собі привіз, модні. Як у них ноги? Не потіють?
- Ті краще скажи, що ти тут робіш7
- Що роблю? Що роблю? - Передражнів Вушко, - не бачиш, чи що? Сліди пам'ятника шукаю! Не будь я Вушко, якщо не знайду.
- А Якого пам `ятника? Пушкіну?
- Ось село! - Вігукнув Вушко, - Він же Пушкін. Він же російський поет! Хто ж йому пам'ятник в Україні поставить?
- У нас тут Стоїть. - Заперечів Уковіч.
- А Пушкін хіба жив у Донецьку?
- Даже на шахті працював. Про Стаханова чув? Так це Пушкін насправді. Герой праці.
- Хто б міг подумати! Але я пам'ятник Шевченку шукаю. Його вкрали. Одні туфлі залишилися. Напевно, зі штучної шкіри були, зносилися швидко. А він сам з бронзи - як новенький.
- Пам `ятник Шевченку Андрію?
- Тарасу! У самому Торонто сперли. Аж у Канаді.
На ціх словах Віктор Ян Уковіч, наче дон Жуан у Пушкіна, провалився під землю. Ні, вона НЕ розверзлася под его ногами. Просто від Почути слів голова Пішла Оберто и ВІН Зробив крок назад. А там Не було люка. Слава Богу - шахта виявило НЕ каналізаційною, а кабельне.
- Громадянин Уковіч! А ну признавайтесь, де ви були вчора з десяти дня до десятої вечора! - Закричавши грізно Вушко, коли Уковіч віліз Із люка. - Признавайся. Звідки у тебе валянки такі теплі, американські?
- Я сам Хотів тобі про це питати. Бо у мене все з голови вілетіло. - Сказавши розпачліво Віктор Ян Уковіч, стукаючі собі кулаком по лобі. Лоб відповідав глухим, інтелектуальнім звуком, - Ті дізнайся, Васю, а я тобі ЦІ валянки подарую. Добре?
- Та за такі валянки я Батьківщину продам.
- Батьківщину Вже продали, - сумно зітхнув Уковіч, - Давай я тобі взамін версию скажу, хто пам `ятника потяг. Тільки Нікому ні слова.
- Щоб я здох! Не будь я Вушко.
- Люки він покрали ВСІ. Так тепер металевий брухт начали з-за кордону, з Канади, постачаті для металургійних предприятий. Ну і пам `ятник прихопив заодно.
- Так хто ж цей мерзотник, який поглумився над національною святинею?? - Живити Вушко, нетерпляче потіраючі руки, - Ми його швидко в кутузку. І не будь я Вушко, якщо він не заплатить за своє наруга!
- Це власник газет, пароплавів, металургійних заводів Рініт омлет.
- А де тут кафе "Привокзальне"?
- Для чого воно тобі?
- Там вокзал поруч.
- Ти вже їдеш? А як же пам `ятник?
- Який пам'ятник? .. А-а-а, пам'ятник! Так його вже все одно на переплавку пустили. Так що немає сенсу його шукати. А про Валянки не переживай-під землі дістану інформацію. Не будь я Вушко! - Віддавші честь и гарікнувші "Служу народу України!", ВІН рушів стройовім кроком до кафе "Привокзального".
Віктор Ян Уковіч Побачив Богу Когеснікова, Який Зі Скорботна Обличчям клав квіти до пам `ятника Пушкіну. І тут Віктора Ян Уковіча втретє за цею день пробратися мороз. На місці пам `ятника Пушкіну стояв Тарас Григорович Шевченко. Той самий, Який цієї ночі Ледь НЕ відправів Уковіча до праотців. Уковіч зразу здогадався, то багато тієї самий, з Торонто.
- Бога! - Живити ВІН, - а кому це ти квіти кладеш?
- Пушкіну, - серйозно відповів Когесніков.
- Хіба це Пушкін? - Здівувався Віктор Ян Уковіч
- А хто ж це? - Презірліво подівівся на нього Бога, - Чи не Шевченко ж який-небудь.
- Це таки Шевченко і є. - Сказавши Уковіч насмішкувато.
- Це Шевченко? - Перепітав Бога Менш упевнена.
- Ті подивися, Які в нього вуса. Хіба у Пушкіна були вуса? Ті подивися, что ВІН даже Трохи лісуватій. А Пушкін ж БУВ кучерявий.
- І правда, - на мить розгубівся Бога, - А я думаю, що це у мене в мізках всяка хрень з ранку крутиться. На зразок того, що: "Як умру, то поховайте ...". Ні, щоб: "Я вас любив. Любов ще бути може ... ". - ВІН на мить замовк, а тоді легко прийнять решение: - Ну нічого. Вуса ми йому отпіляем, волосся завьем і буде, як справжній Пушкін. Нам головне російську мову захистити від усіляких там. - ВІН зневажліво подівівся на Віктора Ян Уковіча.
До них зненацька СтрімКо, наче радянська міжконтінентальна ракета. підлетіла Наталка Повійтренко. Не звертаючи жодної уваги на Когеснікова, вона міцно ухопив за руку Віктора Ян Уковіча и заверещала:
- Ти що наодинці з Кондолізкой Рірайс робив? Признавайся. Развратнічал?
- Тихо, тихо, тихо, - прошепотів Уковіч, пріклавші пальця до губ, и перелякано озіраючісь вокруг. - А то ще жінка почує.
І тут Уковіча наче вдарила блискавка. ВІН усьо Згадаю. Смороду сіділі з Кондолізкою на самоті, вона Йому білозубо посміхалася, наливала віскі и просила підпісаті заяву про вступ до НАТО, бо без України НАТО, як без води, - ні туди и ні сюди. Вона підсовувала Йому апельсінів на закуску. І лиш тепер Уковіч усвідомів, что вона сама їх НЕ їла. После десятого апельсину ВІН підпісав заяву про вступ до НАТО. А Кондолізка подарувала Йому валянки и обіцяла поставити у Донецьку пам `Ячник Шевченку для Підвищення патріотізму шахтарів.
"Апельсини були наколоті", - Скорботна здогадався Віктор Ян Уковіч І, не звертаючи уваги на викривальний верес Наталі Повійтренко, сумно побрів до найближче "Мак-Дональдса". Там ВІН Побачив групу шахтарів за столом, Які весело розпівалі пляшку віскі "Столичне". На етікетці БУВ збережений Білий дім, а в одному з вікон его Президент США прівітно махав рукою. Уковіч попросивши у земляків налитими скляночки. Щойно ВІН віпів и занюхав рукавом як хтось его посмікав за цею рукав.
- Владі мір Владіміровіч! - Зрадів, Було, Уковіч и зупинивсь на півслові.
Пукін. стояв и мовчки дивився з докоро. ВІН їхав машиною до Брюсселя дорогою заскочивши до Донецька. Уковіч зогадався, что Пукіну все відомо. Его розвідка працювала відмінно.
- Хочете канхветку ФІРМИ "Київ з понтом"? - Живити Уковіч Пукіна и витяг цукЕрочки з кишені.
Пукін мовчки похітав головою и так само мовчки Вийшов. А Віктор Ян Уковіч закусивши канхветкою Наступний чарку.
Читайте також: У Канаді на металобрухт вкрали пам "ятник Шевченку