Державі не варто рятувати дрібні банки
Уже шість українських банків претендують на рекапіталізацію за участю держави.
Як вважають експерти, найближчим часом таких фінустанов буде не менше трьох десятків.
Про те, яким чином повинна проводитися ця процедура, щоб принести найбільшу вигоду для самої банківської системи і держави в цілому, "k:" розповів керуючий партнер фонду прямих інвестицій Skysail Management (Великобританія) Дмитро Сенченко, який свого часу був одним з менеджерів процесу націоналізації банку Northern Rock (понад 110 млрд. фунтів стерлінгів активів). Це була перша націоналізація британського банку за більш ніж 30 років
Україна не перша країна в світі, де пропонується рекапіталізувати банки. У чому відмінності наших підходів?
В арсеналі можливих методів, використовуваних у світі, одна з провідних ролей відводиться державному участі в банківському капіталі. Мільярди доларів систематично вливаються у фінансові інститути США, країн Західної та Східної Європи. Україна в цьому питанні - виняток. У той час як у Сполучених Штатах і Великобританії йдуть гострі дискусії про можливі наслідки націоналізації значної частки банківського сектора, наша держава не викупило жодної акції вітчизняного банку, незважаючи на те, що минуло вже кілька місяців з моменту затвердження порядку рекапіталізації фінустанов.
Причина такого бездіяльності явно не у відносній стабільності і сильному фінансовому становищі українських банківських інститутів. Згідно прийнятому порядку ключовими умовами участі держави в капіталі банку є практично гарантована втрата існуючими власниками контрольного пакета акцій, оцінка вартості банку виходячи з номінальної вартості акцій, тобто рівня, ніяк не пов'язаного з реальним фінансовим становищем банку, який фактично карає власників, які продовжують інвестувати в свій бізнес, відмовляючись від дивідендів, і, нарешті, введення тимчасової адміністрації, тобто заходи, яку решта світу власне і намагається запобігти за допомогою вливань капіталу.
Іншими словами, з точки зору власника банку державну допомогу можна отримати лише посмертно, і лише після тривалої процедури оформлення офіційного висновку патологоанатома. Як наслідок, власники не зацікавлені всерйоз розглядати питання участі держави в капіталі до того моменту, коли вичерпані всі інші варіанти порятунку і масштаб проблем досяг критичного рівня. Той факт, що в пресі вже з'являються заяви деяких банків про бажання залучити державу, тільки зайвий раз підтверджує масштаб їх проблем і критичність становища.
Які наслідки тягне за собою запізніле звернення за допомогою держави?
Для клієнтів банку це означає дні, проведені біля віконця каси у спробах встигнути повернути свій депозит, а для держави - необхідність значних інвестицій для порятунку банку, що знаходиться в кроці від краху.
Для банків, яким все-таки вдасться знайти інші джерела коштів, в ролі рятівника замість державного капіталу виступить в більшості випадків іноземний, будь то політично мотивований Зовнішекономбанк Росії або порівняно незачеплені кризою опортуністично налаштовані банки Південної Африки, комфортно почувають себе на ринках, що розвиваються.
Які ризики ви бачите в цьому?
Значна частка української банківської системи була продана іноземним інвесторам ще до кризи, і подальша скупка банківських активів капіталом країн, що вийшли з кризи раніше України, призведе до втрати стратегічної індустрії. Безумовно, розширення присутності сильних фінансових інститутів на українському ринку мало б деякий позитивний ефект і, можливо, призвело б до більш швидкого виходу з кризи. Проте не можна забувати, що така логіка, застосована до економіки в цілому, призведе до того, що ми перетворимося на націю вічних офіціантів в чужих ресторанах.
В умовах дефіциту коштів уряд готовий, за деякими оцінками, витратити на банки 44 млрд. грн., Хоча банківська система потребує у вливаннях в 70-75 млрд. грн. У такому випадку як ефективно використовувати наявний у держави ресурс, який воно схильне витратити на рекапіталізацію?
Нестача коштів для підтримки банківської системи змушує банкірів діяти цинічно. Необхідно формалізувати вже озвучену урядом концепцію системоутворюючих банків, окресливши вузьку категорію фінансових інститутів, яким держава повинна і може допомогти. Ця категорія повинна отримувати винятковий або переважний доступ до державної підтримки капіталізації та ліквідності.
Уряд і Національний банк зобов'язані максимально використовувати ряд нефінансових інструментів і в першу чергу бренд держави, яким би слабким він не був стосовно до України. Світова практика показує, що правильно сформульована й озвучена підтримка держави здатна призупинити відтік депозитів і стабілізувати ситуацію в банку. Використання цього інструменту на ранньому етапі кризи конкретного банку дає можливість значно зменшити дірки, які згодом державі же і доведеться латати.
Який оптимальний варіант участі держави в капіталі банків?
Участь держави в капіталі банків має здійснюватися за допомогою інструменту, що не дає права голосу. Наприклад, у формі субординованого боргу з єдиною (відносно високою) фіксованою прибутковістю, що відноситься до капіталу першого рівня. Ряд додаткових умов повинен включати можливість виплати відсотків у формі того ж інструмента, опціони на викуп боргу акціонерами в будь-який момент і опціон на конвертацію у звичайні акції для держави, у разі, якщо акціонери не використали своє право викупу після закінчення певного терміну. Все це дозволило б захистити державні інвестиції і чітко позначити рівень їх прибутковості, а також мотивувати акціонерів до активних дій щодо поліпшення фінансового стану банку через реалістичну, але не вічне, можливість повернення активу. На відміну від існуючого механізму в даному випадку не порушувався б принцип поділу повноважень з управління та контролю між акціонером і державою. В обмін на допомогу держава має отримати розширений доступ до інформації і можливість блокувати певні рішення банку в цілях самозахисту, але не можливість безпосередньо чи опосередковано керувати банком. Створення ефективної системи стимулів для акціонерів дозволить уникнути потреби прямого управління і випливає з цього бюрократизації комерційної організації.
Чи вдасться врятувати всі банки?
Вже на сьогоднішньому етапі кризи зрозуміло, що однією з головних рис післякризової фінансової системи буде консервативність. Для інвесторів (а через ефект доміно і для всіх інших суб'єктів, дотичних з банківської індустрією) оцінка надійності банку буде безпосередньо пов'язана з його розміром. Як наслідок, великі банки легше і швидше вийдуть з кризи, ніж ті маленькі, які все-таки виживуть. Маючи таку перевагу, великі банки витиснуть з ринку або викуплять за відносно низькими цінами невеликих конкурентів, збільшуючи частку ринку середньостатистичного банку.
Державі не варто витрачати додаткові сили, намагаючись плисти проти течії і пропорційно великими зусиллями рятувати три маленьких банку замість одного великого. Було б ефективніше використовувати унікальну можливість і централізовано сформувати структуру майбутнього банківського сектора країни, створюючи з потрапили в адміністрацію невеликих банків новий великий банк або банки з державним капіталом, без проблемних активів і мають можливість зайняти лідируючі позиції на посткризовому ринку.
Як у ході таких масштабних пертурбацій можна зберегти інтереси банківських вкладників, що важливо для збереження довіри до банківської системи в цілому?
Імплементуючи таку стратегію, безумовно, необхідно знайти механізми захисту вкладників, наприклад, моментальний перенос вкладів з банків, що потрапили в адміністрацію, в державні банки, при цьому зберігаючи цинічність підходу до більш захищеним класам інвесторів. Проведення централізованих переговорів з утримувачами боргових зобов'язань банків, що потрапили в адміністрацію, і здатність запропонувати цим кредиторам пророблений масштабний механізм повернення коштів, допомогло б домогтися більш значних поступок при реструктуризації таких зобов'язань. Дія з позиції сили, навіть відносної, означало б економію державних грошей.
Ще одна проблема, яку може спровокувати недостатність коштів держави для підтримки всіх потребують цього, - корупція. Чи є способи її уникнути?
Важливо автоматизувати процес виділення допомоги. Спочатку визначається коло банків, що мають доступ до засобів. Ціна допомоги єдина для всіх, а обсяги об'єктивно вираховуються виходячи з фінансового стану банку. У цьому випадку роль чиновників зводиться до контролю виконання об'єктивних правил, а значить, звужується коло суб'єктивних рішень і, відповідно, тіньової складової процесу. Масштаб корупційного інтересу в питанні порятунку банківської системи гігантський, і не відомо, чи вдасться подолати його опір. Хотілося б сподіватися, що країні таки не доведеться розплачуватися, задовольняючи цей корупційний інтерес.
Довідка. Дмитро Сенченко, 1981 р.н.
Освіта вища. Почав зі Швейцарії, де закінчив Міжнародну школу-інтернат з викладанням англійською та французькою мовами. Далі, ступінь магістра математичних методів дослідження операцій отримав у Великобританії - в London School of Economics.
Згідно резюме, досвід роботи придбав в основному в сфері фінансового консалтингу, спеціалізуючись на питаннях злиття і поглинання індустрій різних галузей. Портфоліо включає проекти для Казначейства Великобританії, Центрального Банку Великобританії, банків ОАЕ, вугледобувних та нафтосервісних компаній Росії.
Батько - Сенченко Андрій Віленович, народний депутат України (фракція БЮТ, керівник кримського БЮТ).
