Лікуванню не підлягає

Статистикою високої смертності в місцях позбавлення волі в нашій державі нікого не здивуєш. Далеко не всі доживають до закінчення терміну покарання у в'язниці, а деякі - до вироку суду в слідчому ізоляторі. Виною тому тортури, нелюдські умови, ненадання своєчасної медичної допомоги. Нагадаємо, згідно з ч. 2 ст. 84 Кримінального кодексу України, якщо після винесення вироку або вчинення злочину особа захворіла на тяжку хворобу, суд має право прийняти рішення про звільнення його від покарання або від подальшого його відбування. Але в практиці нашої пенітенціарної системи, навіть якщо людину і звільняють у зв'язку зі смертельною хворобою, то, як правило, під самий кінець, коли йому залишилося жити зовсім недовго.

Не так давно до Ради суддів України надійшло звернення першого заступника голови Державної пенітенціарної служби України ( далі - ДПС ) Сергія Сидоренка , в якому сказано, що відповідальність за смерть взятих під варту і засуджених лежить також і на суддях, які відмовляють у звільненні тяжкохворим. Він просить РСУ звернути особливу увагу на таку практику, адже в 2011 р. судами відмовлено у звільненні від подальшого відбування покарання у зв'язку з хворобою 292 тяжкохворим, з яких 102 вже померли. На думку ГПС, корінь проблеми варто шукати в обителях Феміди: переповнення СІЗО залежить від значної кількості осіб, кримінальні справи яких перебувають у провадженні судів, а смерті ув'язнених обумовлені відмовами в достроковому звільненні через хворобу. Однак чи все так однозначно? Відповідь на дане питання читайте в матеріалі "Хто винен у смертях в'язнів?"

Отже, особливу тривогу викликає питання виконання ч. 2 ст. 84 КК про звільнення від подальшого відбування покарання осіб, які страждають важкими хворобами. У протягом 2011 р. звільнено від подальшого відбування покарання у зв'язку з тяжкою хворобою 718 засуджених. Найдовше (від тижня до місяця) матеріали про звільнення важкохворих засуджених перебували на розгляді в судах Донецької (Жданівський міськсуд Донецької області і Кіровський райсуд Донецька), Київській (Ірпінський горосуд Київської області), Харківській (Харківський районний суд) та Херсонській (Суворовський райсуд Херсона ) областей, в результаті чого 76 тяжкохворих не дочекалися рішення суду і померли.

За інформацією ДПС, значно збільшилася кількість відмов з боку судів у звільненні від подальшого відбування покарання тяжкохворим засудженим з лікарняних установ Державної кримінально-виконавчої служби України: у Дніпропетровській та Київській областях. Суди відмовили у звільненні 42 тяжкохворим засудженим з лікарень Дніпропетровської області, з яких 23 вже померли (в 2010 р. у звільненні було відмовлено лише трьом особам) і 25 тяжкохворим з лікарень Київської області, з яких померли 8. Такий стан справ призводить до обгрунтованих зверненнями ув'язнених і їх родичів у різні державні органи, а також до Європейського суду з прав людини, який все частіше виносить рішення не на користь України. Нерідко в рішеннях ЄСПЛ вказується на порушення ст. 3 Конвенції про захист прав і основних свобод ("Заборона катування"). Такі порушення, наприклад, були констатовані в рішенні по справі "Іззетов проти України" (про умови і порядок утримання ув'язнених у Київському та Сімферопольському слідчих ізоляторах). Але хоча ЄСПЛ неодноразово зазначав, що на державу покладається обов'язок стежити за тим, щоб умови тримання особи під вартою відповідали принципу поваги до людської гідності, проблема не усунена і донині.

Наталія Мамченко, журналіст "Судово-юридичної газети"