Україна в руках еліт. Три сценарії для країни

На сьогоднішній день майбутнє України і її жителів в чому залежить від здатності правлячих еліт домовлятися між собою. Світова історія свідчить про те, що саме консенсус в правлячих колах є єдиним раціональним виходом із ситуації, яка загрожує катастрофою не лише українському суспільству але і більшості небожителів.

Захід неоколоніальної системи

Як більшість постколоніальних територій зі слабкою елітою і погано розвиненим суспільством, Україна повинна була перетворитися на подобу латиноамериканської або африканської автократії під контролем однієї зі світових імперій.

Однак внаслідок унікального геополітичного положення стала полігоном для двох зовнішньополітичних сил.

З одного боку це протистояння протягом 20 років підтримувало порочну систему, яка остаточно розклала економіку країни і зрештою привела до збройних конфліктів. З іншого - створило умови для формування еліт, а також поява зачатків громадянського суспільства.

Майдан знаменував закінчення застарілої неоколоніальної епохи. Однак у мареві його пожеж можна розглядати унікальний шанс для України створити нову систему або ж скотитися в прірву нескінченних конфліктів.

Сьогодні цей шанс багато в чому залежить від явища, яке в західній політичній науці називається консенсусом або домовленістю еліт.

Варіант № 1. Поділ

Найбільш негативний для України сценарій передбачає початок громадянської війни в країні. Це послабить вплив центральної влади на місцеві еліти, а також дасть привід для зовнішньої сили в односторонньому порядку розпочати інтервенцію на територію України. Порушення норм Міжнародного права не зупинить агресора, так як таке порушення не раз траплялося з мовчазної згоди ООН.

Після сепаратного союзу одна з владних груп за підтримки однієї із зовнішніх сил може спровокувати відділення декількох областей від території України в квазідержава, скориставшись офіційним правом народів на самовизначення. Як це було з Південною Осетією чи Придністров'ям, Пакистаном та багатьма іншими територіями.

На перший погляд, для місцевої еліти - це шлях найменшого опору, так як для здійснення цього плану потрібно просто кинутися в міцні обійми однієї з могутніх імперій.

Однак, насправді, такі обійми можуть стати смертельними. І вітчизняні олігархи розуміють це краще за всіх.

Саме тому днями Ахметов і Пінчук почали закликати супротивні сторони до перемир'я і діалогу. Саме тому Ігор Коломойський попередив Кернеса і Добкіна про відповідальність за сепаратизм, запевнивши, що він не дасть розколоти Україну.

Такі, хоч і дещо запізнілі, гласи можновладців дають деяку надію на консенсус вітчизняних еліт, який дозволить зберегти країну цілісною, а її громадян - живими.

Варіант № 2. Тоталітарний союз

Другий можливий варіант розвитку подій - це змова декількох груп з метою встановлення тоталітарного режиму на всій території України за підтримки однієї із зовнішніх сил.

При цьому коаліція повинна деактивувати опонує групу, яку підтримуватиме інша впливова зовнішньополітична сила.

Про такий сценарій активно мріє діюча правляча еліта. Однак його здійснення все менш і менш імовірно.

Адже для цього вітчизняні олігархи повинні володіти винятковим єдністю, наприклад, на професійній основі, як у Росії, а також серйозними ресурсами, типу нафти чи газу, щоб фінансувати каральну машину і пропаганду.

Ресурси відсутні. Так само, як і єдність у таборі еліт, які не можуть домовитися навіть у рамках примітивної організації - Федерації Футболу України. Важко собі уявити, що ці люди зможуть разом втихомирити 45 мільйонів, більше 10-ти з яких заточені під війну з тоталітарним режимом в лісах Західної України.

Крім того, силовий сценарій утримання влади буде припускати усунення лідерів опозиції, а також масові репресії по всій країні, що спричинить за собою незворотні наслідки.

У кожному разі тоталітарний сценарій розвитку подій має безліч практичних вад. Зовнішня підтримка в будь-який момент може ослабнути, а внутрішніх ресурсів на підтримку системи немає. Такий тип системи нестабільною і сприйнятливою до соціальних катаклізмів (у тому числі спровокованих ззовні), а значить не може гарантувати наступності активів і влади між поколіннями представників владних кіл внаслідок відсутності легального на те підстави.

Варіант № 3. Верховенство права для еліт

У той же час прийняття нової Конституції, яка передбачає повернення до парламентсько-президентської форми правління з одночасними позачерговими парламентськими виборами, може стати третім варіантом розвитку подій.

Конституційна реформа безумовно послабить правлячу групу, однак дасть їй достатньо часу для того, щоб перегрупувати сили, заручившись підтримкою додаткових союзників всередині країни.

Якщо влада все ж таки не піде на угоду, опозиція за підтримки ззовні ймовірно зможе повалити правлячу групу, значно послабивши її вплив в усіх гілках влади через позачергові президентські, парламентські та місцеві вибори, а також кримінальні переслідування за жертви серед мирного населення.

Конституційна реформа чи повне перезавантаження владної еліти може стати відправною точкою для формування в країні нової, цивілізованої системи.

Щоб зберегти свої капітали і влада в нових умовах українські еліти будуть змушені прийти до консенсусу на конкурентній основі. Так в 17-19 століттях надійшли правлячі сім'ї Англії, Франції, Швейцарії, США. Так в 21 столітті може надійти й українські небожителі.

Суть консенсусу полягає в забезпеченні рівного та конкурентного доступу до влади, а також особистої недоторканності і недоторканність активів шляхом впровадження реального верховенства права в країні.

Саме верховенство права, яке має підтримуватися всіма державними механізмами і культивуватися в суспільстві, може забезпечити українській еліті довгоочікувану внутрішню і зовнішню (міжнародну) легалізацію.

Хороші новини полягають в тому, що верховенство права, як система гарантій для еліти, не може діяти вибірково, а тому буде поширюватися на всіх без винятку громадян України на недискримінаційній основі.

Погані новини полягають в тому, що реалізація цього плану, хоч і виглядати більш перспективною для вітчизняних еліт, однак має не менше практичних труднощів, ніж попередній авторитарний сценарій.

Труднощі перекладу

Причини, для об'єднання вітчизняних еліт слід шукати виключно в раціональній площині. Лише порятунок життя, свободи і влади, засобів виробництва не території України, а також рахунків у Швейцарії та нерухомості в Лондоні здатне підштовхнути цих людей до системної домовленості.

Об'єднавшись, елітам доведеться вступити у складні взаємини із зовнішніми силами, при цьому зберігаючи зовнішньополітичний баланс, щоб не допустити ескалації всередині ще неокрепнувшей системи. Як це недавно було в Грузії.

Не менше проблем буде і всередині країни. Повне перезавантаження системи передбачає зміну способу управління суспільством, а також значних зусиль у ідеологічної та кадрової площинах.

Для початку змінитися характер впливу на суспільство. Замість грубої сили елітам доведеться використовувати силу переконання. Замість орієнтованих на лідера політичних проектів прийдуть сили, побудовані на універсальній основі - ідеології.

Слідом за політичною системою, також зміниться склад і рівень вітчизняного політикуму, який буде формуватися не за клановим принципом, але на основі здорової конкуренції.

Крім того, еліти повинні об'єднати зусилля задля формування загальнодержавної політики, спрямованої на консолідацію народу в спільність з єдиною метою, мріями, пріоритетами на рівні загальнодержавної політики.

Об'єднання народу, який роками поляризірованних заради мобілізації на виборах, - завдання вимагає масованої пропаганди, а також багатомільярдних інвестицій.

Інвестицій, рентабельність яких повинна визначатися не рівнем прибутку окремих олігархів, однак стратегічними інтересами всієї країни.

Іншими словами в Західну Україну і Крим потрібно вкладати багато грошей, як це робить Меркель у відношення Східній Німеччині. Гроші відлітають, як в топку, проте ця топка ядерної електростанції, від якої живиться вся країна.

Адже закони світобудови не змінювалися від початку світу. Людина буде любити свою країну тільки, якщо він вкладе в неї достатня кількість часу, грошей або праці. Це стосується не тільки пересічного українця, якому слід мити асфальт біля свого будинку, але й еліти, яка повинна навчитися віддавати, щоб заробляти.