Стратегія ураження. ПР в 2004-2007 роках. Продовження

6. Політика створеної в 2006 році коаліції по відношенню до Президента просто не може бути визнана раціональною.

Фото прес-служби Президента

Спочатку коаліція постійно дратувала Ющенко. Можна згадати:

- Відсутність підтримки ідеологічних вимог Ющенка, які, як йому здавалося, були закріплені в універсалі. Універсал щодо цього був вкрай неконкретним, і положення про НАТО і російською мовою можна було трактувати як на користь Ющенка, так і на користь коаліції. Втім, це, здається, той випадок, де коаліція пішла на максимальні поступки Президенту.

- Ігнорування прем'єром Президента. На публіку ці конфлікти, як правило, не виносилися обома сторонами, але чутки про них множилися ... Адже цілком достатньо було демонструвати Ющенко знаки уваги, відповідні його зарозумілості. До речі, вже після виборів виявилося, що Януковичу не так уже й важко надати Президенту місце головуючого на засіданні уряду, чого той давно домагався.

- Принизлива для Президента пропозицію підтримати його кандидатуру на другий термін - не потрібний йому другий термін, йому потрібно зробити з України велику Естонію і стати в ній "Вашингтоном, з новим и праведним законом".

- Спроби формування конституційної більшості, яка б нівелювало можливості президента для контролю над парламентом.

Зрештою все це призвело до політичної кризи і державного перевороту, в ході якої Ющенко фактично скасував Конституцію (принаймні, в тих розділах, які регламентують діяльність Президента). При цьому, хоча сенс дій Президента аж ніяк не складав секрету для керівництва ПР, воно, замість того щоб зайняти жорстку позицію на основі закону, початок ... переговори з Ющенком! Логіка прямо протилежна нормальною: коли домовлятися було можна - не домовлялися; коли всі "переговори" мали вестися Генеральною прокуратурою - раптом почали домовлятися.

Фото прес-служби Партії регіонів

7. Власне, тільки неадекватне уявлення Ющенко своєї ролі (у Саакашвілі, наприклад, як показують останні події, уявлення адекватні - за іміджем "демократа" він не женеться) дозволило ПР взяти участь у виборах і навіть отримати на них непоганий результат. Однак, і цією можливістю ПР не змогла повною мірою скористатися.

Спочатку стратегія ПР будувалася як дуже м'яка. Передбачалося, що виборці південного сходу від партії нікуди не подінуться, а значить орієнтуватися слід не на них, а на жителів центральної України.

Це вимагало істотної зміни в тематиці кампанії. Наголос було зроблено на стабільність і розвиток економіки. Ідеологічні теми, що не представляють особливого інтересу для центральноукраїнських виборців (статус російської мови, відносини з НАТО, федералізм), згадувалися рівно в тій мірі, яка дозволяла "дотримати пристойності". Як правило, лідери самі ці теми не піднімали, але на прямо поставлені запитання відповідали в тому сенсі, що ці вимоги залишаються в програмі партії і ніхто від них відмовлятися не збирається (але виконувати - теж). Представники партії регулярно повторювали, що вірять у демократичність виборів і навіть не будуть контролювати їх хід на Західній Україні.

Судячи з усього, ініціаторами таких підходів до планування кампанії були Р.Ахметов і Б.Колесников, бажали не тільки розширити сферу впливу партії (що, частково, вдалося), а й створити умови для формування "широкої коаліції" (що вдалося тільки в дуже маленької ступеня). П.Манафорт виступив виключно як технолога, який сформував стратегію, що відповідає цілям замовника.

Природним чином, з прагнення представити ПР в якості "білою і пухнастою" політичної сили нічого не вийшло.

З одного боку, "помаранчеві" розцінили таку позицію як ознака слабкості і почали готуватися до зриву виборів на південному сході. З'явилися сигнали про підкуп членів комісій, а потім представили партії були навіть змушені заявити, що представники НУ-НС і БЮТ готуються до блокування роботи виборчих комісій. З'явилася і інформація, що проводиться підготовка до невизнання через суд результатів виборів у Донецькій області (а це, за результатами виборів 2006 року, без малого 23% виборців партії).

З іншого боку, з'явилися ознаки негативної динаміки в рейтингах ПР на південному сході. Наприклад, у Дніпропетровській області ПР з липня по вересень втратила 9% активних виборців (правда, в даних по всьому масиву зниження склало всього 3%).

Першою спробою виправити ситуацію стало приєднання ПР до "гонці обіцянок", запущеної "соціальними ініціативами Президента". Причому в цій гонці ПР виразно лідирувала (у всякому разі, в такій "дисципліні", як розмір разової допомоги при народженні дитини). Такий хід, вочевидь, суперечить іміджу ПР як відповідальної політичної сили, був з подивом сприйняли її прихильниками, проте на рейтингу не позначився в обох смислах. За ПР голосують не тому, що вона щось обіцяє. За НУ і БЮТ - теж, хоча там соціальний популізм є природною частиною іміджу.

Зрештою, переконавшись, що обрана стратегія ефекту не дає, керівництво ПР відмовилося від послуг Манафорта (у всякому разі, таку інформацію дала "Українська правда") і знову підняло ідеологічні теми, виступивши з ініціативою проведення референдуму з питань мови, зовнішньополітичної орієнтації та обрання керівників місцевих адміністрацій. Питання референдуму були зготована похапцем і явно потребували пояснень. Наприклад, при найближчому розгляді виявилось, що ПР пропонує обирати зовсім не глав адміністрацій, а голів рад (як у 1994 році). Навіщо збирати голоси на підтримку нейтрального статусу України при наявності уже зібраних підписів за референдум з приводу вступу до НАТО так і залишилося незрозумілим ...

Фото прес-служби Партії регіонів

Тим часом орієнтація на ідеологічні гасла дозволила б не намагатися перепопулістіть "помаранчевих", а запропонувати реальну програму інноваційного розвитку країни. Хоча уряд декларував створення саме такої програми, реально вона представлена ??не була.

Загалом же низький результат партії (вона отримала дещо більше в процентному відношенні, але менше - в абсолютних цифрах) був пов'язаний з тим, що вона не мобілізувала своїх виборців. Вони взагалі не зрозуміли, як саме її потрібно підтримати - адже спочатку лідери ПР говорили про те, що вибори є антиконституційними, потім закликали підтримати ... Ось люди і підтримали - не пішли на антиконституційні вибори.

Низька явка на сході була доповнена порівняно високою явкою на заході. Прийняті перед виборами зміни виборчого законодавства, які повинні були перешкодити традиційному голосуванню внутрішніми паспортами "заробітчан", фактично не спрацювали. І не так через те, що контроль за таким голосуванням заблокував президент, як через небажання проконтролювати вибори. Досить сказати, що керівники виборчих комісій, реєструватися як виборців фізично відсутніх людей, посилалися на телефонні вказівки з ЦВК, які дозволяли голосувати людям, які приїхали у день виборів (і, зазначимо, в той же день "виїхали" - прямо не заходячи додому) .

Втративши частину місць у парламенті, регіонали втратили і можливість сформувати коаліцію, де б вони грали головну роль. Соціалістам для проходження у ВР було потрібно зовсім небагато голосів - потрібний ефект дав би офіційний заклик з боку керівництва ПР голосувати за партії коаліції ... Однак, нічого для підтримки СПУ зроблено не було.

***

Як видається, причина постійних поразок Партії регіонів - у ній самій, в менталітеті її лідерів. ПР з недовірою (і навіть з побоюванням) відноситься до своїх виборців і до політичних партнерів, не схильна до опори на силу закону (навіть якщо вона права). Саме тому, маючи за своєю спиною підтримку мільйонів виборців (а навіть у третьому турі виборів 2004 року за Януковича проголосували майже 13 млн чоловік!) І силу закону, партія, здається, виявляється один на один з суперниками, йде на поступки і зрештою зазнає поразки.

Для лідерів ПР (причому, як для "поміркованих", так і для "радикалів") їх бізнес важливіше політичних успіхів. Вони занадто твердо засвоїли марксистську тезу про те, що політика - концентроване вираження економіки, але забули про те, що політика чудовим чином уміє гальмувати економічний прогрес.

Вони не люблять ризикувати, хоча створили свій капітал в умовах позамежного ризику 1990-х.

Вони хочуть вийти на міжнародні ринки, користуючись позитивним ставленням Заходу до "помаранчевої революції", але забувають, що на цих ринках вважаються тільки з тими гравцями, які вшанують себе і готові боротися за свої права. Історія з приватизацією "Гути Честохова" показує це в явній формі ...

Зрештою вони охоче йдуть на компроміси зі США, забуваючи, що проамериканська лінія - не індульгенція. Тим більше в умовах, коли Ющенко і Тимошенко, які не мають економічних інтересів в Україні, завжди можуть зайняти куди більш послідовну проамериканську позицію ...

З усіх цих причин Партія регіонів, безумовно, повинна зійти з політичної арени. Питання тільки в тому, чого це коштуватиме Україні?