Другорядні політики - чарівні, а першорядні?

Сучасна політика - це скоріше ширма для суспільних процесів, ніж дзеркало. І коли випускник університету Північного Лондона екс-помаранчевий міністр Павленко оголошує роботу свого міністерства "у сфері молоді" УСПІШНОЇ, то це зовсім не означає, що сам Павленко зі своєю дорогою мобілкою в руках вийде живим і неушкодженим з якою-небудь молодіжної тусовки на нічний Оболоні (я вже не кажу про вкінець распальцованние при новому режимі міста типу Ялти).

Взагалі, може, знайдеться, нарешті, політолог, який створить для пользоватей-парламентаріїв якийсь "Словник політкоректній брехні". Так, наприклад, на букву "Л" в цьому "Словнику" можна було б поставити "Легітимність по-тарасюківської". Справа в тому, що, борючись напередодні на парламентській трибуні за своє право і далі псувати нерви Януковичу дитячим сміхом, глава Руху та за сумісництвом - ще й МЗС - пан Тарасюк заявив: мовляв, цілком легітимно всі ті зусилля президента і його "нашоукраїнських" міністрів , спрямовані на те, щоб за всяку ціну (в тому числі і шляхом освіти нашого темного населення) впихнути Україну в НАТО. Пардон, а хто, дійсно, заважав того ж Тарасюку просвіщати на цю гостру, але актуальну тему населення, коли глава МЗС абсолютно нелегітимно поєднував свій міністерський статус (службове автомобіл', засоби зв'язку etc) з пропагандистськими обов'язками члена першої п'ятірки виборчого списку блоку "Наша Україна "на парламентських виборах у березні 2006 року? Що, якби політична сила Тарасюка йшла б до Верховної Ради не під лицемірним гаслом всіх любителів розводити лохів і кроликів "Не зрадь Майдан", а під бойовим кличем "Сьогодні вступимо в НАТО, а завтра - в Євросоюз" (або - "Чим ми гірше Польщі та Прибалтики ")?! Може виборці високо оцінили б таку чесність, і президентська партія не програла б парламентські вибори?

Я, чесно кажучи, взагалі сумніваюся в тому, що наступні президентські вибори можна буде виграти за допомогою "змістовних" гасел типу "Так" або "Тому що". Доведеться брати приклад з ізраїльського прем'єр-міністра Ольмерта і Демократичної партії США, які чітко - по-ленінському - виясняв своїм виборцям проблему війни і миру. Ольмерт легітимними отримав на виборах дозвіл на жорсткі, в тому числі військові заходи. А демократи в США тепер зможуть з мандатом своїх виборців і з більшістю в Сенаті і Конгресі припинити іракську катастрофу (щоденні страти через повішення в Багдаді найменше схожі на обіцяну іракському народу демократію, як зовсім не схожа на демократію і узурпація зовнішньої політики України представниками політичної сили , ганебно провалила свій іспит - парламентські вибори).

Ну, а якщо політичні двієчники, горя від нетерпіння, все ж захочуть терміново легітімізіроват' свій "великий стрибок" в НАТО, тобто, ЕСТЬ спосіб не витрачати грошей на поки що нелегітимного референдум: тоді потрібно негайно виходити зі своїми істинними політичними намірами на дострокові парламентські і президентські вибори. Головне для наших "яструбів" при цьому не пропустити момент, коли побіжать американські "яструби": на чолі з Бушем-молодшим да під крильце до помірних республіканцям на чолі з Бушем-старшим і мудрим Бейкером. Адже розгром Республіканської партії на проміжних виборах в Сенат і Конгрес напевно призведе до істотної зміни американської політики щодо нашої Околиці, поступово перетворилася з легкої руки наших доморощених кардиналів Рішельє з МЗС у країну-буфер. Причому зміни не обязател'но будуть негативними ДЛЯ НАС: ось виведуть американці свої війська з Іраку, і гроші у них, нарешті, З'ЯВЛЯТЬСЯ і для тих, кого вони приручили. Доречно згадати: Польща після своєї помаранчевої революції у вигляді "Солідарності" і завдяки повороткості свого багатодітного "месії" у вигляді Леха Валенси отримала на 100 мільярдів доларів пільгових західних кредитів, які потім взагалі були списані (правда велика Польща платить чималу ціну за свою занадто щиру дружбу з Заходом, зокрема платить нічим не контрольованої в суспільстві споживання еміграцією - від можа до можа - сотень тисяч молодих здібних поляків: на останньому вечері у Вашингтоні Качинського та Буша обслуговували чотири офіціанта, з них троє були поляками-емігрантами з дворічним стажем перебування на чужині).

Так що з одного боку, ми молимо Бога, щоб на Україну коли-небудь пролився золотий дощ, який прийшов із Заходу (хоча б як розплата за добровільний демонтаж третього у світі ядерного арсеналу). Це може статися в той день, коли стане більш неактуальною фраза президента США Буша-ні самого молодшого (на підході Джеб), сказана ним тоді ще оптимістично налаштованому Ющенко: Америка, мовляв, як воююча країна, причому воююча за демократію, сама розраховує на допомогу всіх країн. І ми - поки що жебраки голодранці на світовій арені - таки допомогли своїм багатим спонсорам: ПОДАРУВАЛИ свого зброї не менше, ніж на сотню мільйончиків - на прохання американської сторони - тим самим каральним органам Іраку, під "пильним оком" яких вже загинуло ПІСЛЯ ЗАКІНЧЕННЯ ВІЙНИ до 300 тисяч душ мирного населення. Як і чому розбазарив, таким чином, українську військову техніку та озброєння уряд Єханурова, невідомо досі. До речі, а чи мало сенс для нас хоч щось дарувати США як країні, що збагатилася саме на двох світових війнах, на яких ми і розорилися? Воістину навіть малі порції прекраснодушністю в геополітиці руйнівні і безперспективні, а великі - згубні і чреваті Уотергейт.

З іншого боку, ми дякуємо Господу: Україна і сама починає справлятися з новим для нас справою побудови капіталізму. Хоча, на жаль, наше олігархічна держава існує явно не для того, щоб перетворювати земне життя в рай, а для того, щоб перешкодити їй остаточно перетворитися на пекло (робочу силу донецькі звикли цінувати і пестити, наскільки це можливо: згадайте кращий в СРСР санаторій для роботяг, який шахта імені Засядька містила в Криму).

Взагалі, як справедливо попереджав Теккерей, на ярмарку марнославства легко можна заламати будь-яку ціну; питання тільки в тому: чи знайдуться покупці?! Ось і президентський проект Закону про Кабінет міністрів, так довго рекламувався Балогою та його опричниками на нашому "громадському" - тобто створеним і державою, і приватниками для потреб Секретаріату - телебаченні, пролетів в минулий четвер у Верховній Раді, як фанера над Парижем (короля як і раніше грає також сирота свита). Зате біло-блакитний проект цього Закону, що приписує Президенту і навіть комітетам Верховної Ради ходити за візами до Кабінету Міністрів, як діти в школу, легко набрав шукані 247 голосів. А у відповідь на риторичне запитання "Що робити?" одного з головних трибунів Майдану Томенко, поставлене ним з парламентської трибуни відразу ж після цього голосування, хочеться відповісти запитанням на запитання: ХТО ВИНЕН? (Втім, якщо президент скаже Томенко з товаришами за допомогою вето на цей закон: "Я з цим парламентом, по всій ймовірності, не спрацювала", - постарайтеся, товариші революціонери, умовити його не залишати свій пост. Бо Мороз і Янукович без бою розпустити таку слухняну в руках олігархів Верховну Раду не дадуть).

Віктор Чайка, шеф редактор сайту http://www.scandalissimo.kiev.ua