19 вересня • оновлено в 09:56
Блоги Світ

/ Політика

Радіоп'єса "На той світ за власним бажанням"

264 Читати матеріал російською

Від редакції. Наші автори не тільки хороші журналісти, але є серед них і письменники. Автор цієї п'єси, до статі, став переможцем конкурсу "Коронація слова" ... Одне слово - талановита людина, талановита в усьому. Насолоджуйтесь!

Радіоп'єса

ДІЙОВІ ОСОБИ

Гість редакції

Журналіст

Донька головного агронома

Голова сільради

Директор школи

Батюшка

Начальниця відділення зв'язку

Голова сільгоспартілі

Кандибич

Баба Віра

Літній селянин

Жителі села Старосвітовка

Скрип дверей, що відкривається.

Г о с т ь р е д а к ц і і. Ви головний редактор?

Ж у р н а л і з т. Не зовсім.

Г о с т ь. Але я можу до вас звернутися?

Ж у р н а л і з т. Звертайтеся.

Г о с т ь. Тільки домовимося відразу. Я вам все розповім за трьох умов. По-перше, ви не називаєте справжні імена людей, про яких піде мова. По-друге, ви не називаєте ні село, ні райцентр, ні область.

Ж у р н а л і з т. Країну-то хоч назвати можна?

Г о с т ь (після паузи). Країну теж не треба називати.

Ж у р н а л і з т. А третя умова?

Г о с т ь. Можеш написати, що стаття, мовляв, присвячується моїй нареченій Дарині Онопенко?

Ж у р н а л і з т. В принципі законом не заборонено.

Г о с т ь. Ти не думай. У мене офіційні документи є. З печатками.

Чується шелест паперу.

Ж у р н а л і з т. Та я й так вірю. Ми ж газета, а не міліція.

Г о с т ь. Ну, тоді по руках. Слухай. Ось що у нас недавно було. У наше село Старосвітовка з районного відділу охорони здоров'я прийшла казенна бумага.

Ж у р н а л і з т. Почекай. Ми ж село не називаємо.

Г о с т ь. А я і не називаю. Я просто розповідаю. У папері значилося, що всіх самих хворих літніх селян, напередодні зимового грипу слід - ти подивися, там написано - "безкоштовно піддати евтаназії".

Ж у р н а л і з т (сміється). Лихо.

Г о с т ь. Ти знаєш, що таке евтаназія?

Ж у р н а л і з т. У загальних рисах.

Г о с т ь. А у нас в селі тоді ніхто не знав. І, може, ніхто б так і не дізнався, і папір цю благополучно кинули б в кошик, як кидають всі папери з району, але тут як на зло в райраду заскочила донька головного агронома Чирва Тетяна. За довідкою про місце проживання. Їй 17 років, вона навчається в місті в зуболікарському технікумі. Папірець з райздравовскім приписом попалася їй на очі, і виявилося, що слово евтаназія цій дівчинці знайоме. Ти далі слухай.

Д о ч к а р л а н о г о а г р о н о м а. Я іспит здавала і пам'ятаю це напам'ять. Евтаназія означає навмисне і безболісне умертвіння лікарями невиліковно хворих пацієнтів з їх згоди - з метою припинення їх страждань. А тут ще написано, що її "проведення слід забезпечити базі нашого фельдшерського пункту", що "відбір і стовідсоткову явку відібраних належить забезпечити сільраді", і що необхідні кошти "для закупівлі разових шприців, вакцини для підшкірних ін'єкцій, спирту, вати, йоду і пр. " повинна виділити наша сільгоспартіль.

Д і р е к т о р ш к о л и. Так у нас же фельдшерський пункт уде десять років не працює. Як старий фельдшер помер на Яблучний Спас, так нового досі чекаємо.

Г о с т ь. Загалом, через годину про новини знало все село. А начальство зібралося в сільраді - вирішувати, що ж робити з райздравовской папером. Там були мій шеф - голова сільради Федір Андрійович Горкавенко, директор нашої школи Іларіон Сергійович рукавкі, який раніше працював третім секретарем райкому компартії. Потім, зрозуміло, керівник сільгоспартілі Герман Іванович Серпокрил - раніше він у нас був головою колгоспу імені Ілліча. Далі - батюшка, батько Филимон, який за минулої влади служив дізнавачем у райвідділі міліції. І - начальниця відділення зв'язку Ірина Давидівна Зотченко. Ще покликали сільського колія Кандибича - він колись у КДБ служив і повстання Угорщини придушував. Але він не в рахунок.

Шум пересуваються стільців, чуються приглушені голоси, сміх.

П р е д с е д а т е л ь с е л ь з о в е т а. Тихіше, товариші. Треба бути серйозніше. Все-таки мова йде про людські життя.

Р у до про в про д і т е л ь с е л ь х о з а р т е л і. Треба б списочок кандидатів скласти. Ну, на цю, як її ... Екзекуцію.

Д і р е к т о р. Та не екзекуцію. Ев-та-на-зію. Тільки, щоб потім не було ніяких розмов, потрібно спершу з'ясувати, як до цієї справи відноситься церква. А, батько Филимон?

Б а т ю ш к а. Церква вчить, що всяка влада - від Бога. У районі теж не дурні і не безбожники сидять. Так що якщо держава вирішила хворим людям похилого віку полегшення дати, то, значить, хто ж може йти проти держави? Лише - вороги нашої національної незалежності!

Н а ч а л ь н і ц а о т д е л е н і я з в я з і. Тільки треба гуманно підійти до питання про проведення спецакції. І почекати від сьогодні хоча б три дні, тому що перший буде пенсія - так нехай старики хоч куплять собі що-небудь і борги роздадуть. Мені ось, наприклад, баба Віра 86 копійок з літа заборгувала, а все село буде за те, щоб її в список безнадійних включити.

Р у до про в про д і т е л ь. Ну, якщо така справа, то наша сільгоспартіль всі витрати візьме на себе. І на це саме справа, і потім, природно, на похорон, вінки, поминки ... Тільки у мене питання. Хто в селі може виконати роль - як би це делікатніше сказати ... санітара лісу?

Пауза.

К а н д и б и ч. А чого це ви на мене всі дивитеся? Так, в п'ятдесят шостому в Угорщині знищував ворогів. Але тоді час був інший. Я, звичайно, і зараз можу привести вирок у виконання. Але - тільки якщо батьківщина накаже. І - тільки з мисливської рушниці, тому що ми ж не фашисти, і ніяким шприцам нас не навчали. Причому патрони - ваші.

П р е д с е д а т е л ь. Може, тоді за тебе і стрельнути? Знаєте, товариші, нам дешевше обійдеться з районної лікарні привезти машиною лікаря, щоб він і зробив гуманні ін'єкції кому належить. Є заперечення? (Пауза.) Значить, нету. Тоді - за справу. Кандибич, віддай секретарці друкувати протокол.

Чується звук відкривається і закривається двері.

Н а ч а л ь н і ц а. Зачекайте. Ми ж списку не склали!

П р е д с е д а т е л ь. Пишіть, батюшка, у вас почерк хороший. Значить, на все село у нас є три самотніх хворих старого і (пауза) п'ять безнадійних бабів. Так? Першою йде баба Віра. О, а ось і вона в сільраду прішкандибала. Благо живе навпроти.

Звук дверей, човгання.

Д і р е к т о р (нарочито бадьоро). З чим завітали, баба Віра? Щось ви сьогодні погано виглядаєте ...

Б а б а В е р а (схлипуючи). Рідненькі ви мої, дякую вам, що кінчаєте всі мої муки. У пояс кланяюся. Вибачте, що щоосені обіцяла вам не дожити до весни і обманювала. А ви мені і дрова завозили, і пекти топили, і город скопували. Все село на нас, немічних старих і бабусь, наймитував, а зимою кожна хата ще й у черга нас годувала, хоча багатьом, бувало, самим нічим було дітей живити.

Б а т ю ш к а. Ось бачите, товариші, правильно ми мислимо. Люди відчувають, коли до них виявляють милосердя. Не плач, баба Віра. Раз ти нас підтримала, то і все село підтримає. Іди. Готуйся. Ти-то точно в рай потрапиш.

Лунає стукіт у двері.

П о ж і л о й до р е с т ь я н і н. Здравствуйте. Я тут прийшов записатися.

Н а ч а л ь н і ц а. Куди записатися?

К р е с т ь я н і н. Ну, папір. З району. Хочу безболісно.

Н а ч а л ь н і ц а. Здрастє-мордасті. Тебе-то і в списку немає.

К р е с т ь я н і н. Так я ж і прошу, щоб записали.

П р е д с е д а т е л ь. Почекай. Давай розберемося. У тебе дочка є? Є. У тебе два онука мається? Мається. У тебе правнучка три місяці тому народилася. Живи - не хочу. Нехай вони тебе і годують. А відмовляться - ти тільки мене вапна. Відріжемо їм город по саме ганок!

Н а ч а л ь н і к. Все, йди. Питання вичерпане. І іншим таким же розумникам скажи. Список складений, і жодної людини більше.

Г о с т ь. Ти далі слухай. А на другий ранок у нас в селі почався бунт. Перший камінь полетів у вікно хати голови сільради.

Звук скла, що розбивається.

П р е д с е д а т е л ь. Що відбувається?! Що за хуліганство?!

Г о с т ь. Також скла побили і в будинках всіх інших учасників вчорашньої наради. А потім народ зібрався на площі перед сільрадою. Дві тітки несли плакат. Чудні! На одній стороні було написано "Наші високі врожаї - XXIV з'їзду КПРС!", А на іншій - "Захистимо від вбивства наших дідів та бабусь!" А всі вісім дідів та бабусь - кандидатів на евтаназію - були зібрані по всьому селу і привезені на площу в чільному УАЗику. За кермом сидів я. А мужики і баби, які виступали, почали, як звичайно. Високі ціни на солярку, низькі закупівельні ціни на молоко, власні діти не доїдають. А потім пішло і поїхало ...

Чуються голоси:

- Якщо комусь шкода раз в день налити тарілку супу хворому старому, так таких самих треба до смерті колоти шприцами з отрутою.

- Треба хворобах строків да бабусь на зиму по хатах розібрати. Вони лавок НЕ перележат, а все їм буде здоровіше в теплі да при телевізорі.

- Пущай краще казки чужим онукам подейкують, ніж у витрату йдуть! У мене он їх - троє, пущай з мене і починають!

- Спалимо сільрада, раз у ньому такі рішення приймаються! У кого є сірники?

- Правильно. Нам такий сільрада не потрібен! Петька, збігай додому за сірниками!

Г о с т ь. Ну, тут я вискочив з УАЗика та як гаркнув: люди добрі, ви що, оповідь! Якщо у нас голова сільради вражина, так навіщо ж будівля палити?! Я пропоную інше рішення прийняти. Голови - в шию! Директора школи - теж у шию. Начальника сільгоспартілі - стусаном під зад. Начальницю відділення зв'язку звільнити. А батька Филимона з села вигнати.

Г о л о с. А Кандибича?

Г о с т ь. А Кандибич нехай залишається. Треба ж в селі комусь на Різдво свиней колоти!

Г о л о с. Тоді пропоную шофера обрати головою сільради.

Вигуки схвалення. Шум затихає.

Г о с т ь. Хвалитися недобре, але тобі як журналісту скажу. За мене весь майдан проголосував. І я тобі ще скажу. Трохи сам не розридався, коли побачив, що плачуть дідів та бабусь, які весь цей час сиділи в моєму УАЗику. Знаєш, життя у них була ... ну до того хрінова, що їм дуже хотілося в той день померти. Але всі вони були дуже раді, що вмирати їм все-таки не доведеться. Але на цьому справа не закінчилася. Коли бунт вже підходив до кінця, вдалині, на під'їзді до мосту через нашу річку з'явився старенький мікроавтобус-РАФ з червоними хрестами на бортах - "швидка допомога" з районної лікарні.

Г о л о с. Евтаназію везуть!

Г о с т ь. Ну, ми і зайняли кругову оборону навколо наших старих.

Ж у р н а л і з т. А далі-то чого було?

Г о с т ь. Зустріли ми "швидку" так, немов на ній до нас сам Піночет приїхав - ледь колеса не повідривали. А вони: люди добрі, що ж ви робите?! Ми вакцину безкоштовну привезли. Яку таку вакцину? Від грипу. Робити вакцинацію! Ми їм тоді папір з райздороввідділ показали про евтаназію. А вони за голову схопилися. Кажуть: помилочка вийшла. Коротше кажучи, моя наречена ... я тобі розповідав, Дарина Онопенко ... якій ти вчиниш статтю, - вона секретаркою в райздраве працює. І коли набирала на комп'ютері лист для нашого села, то замість "безкоштовно піддати вакцинації" втюхати, дура, "піддати евтаназії". А винна у всьому цьому, між іншим, ваша газета: моя наречена в той день якийсь старий номер відкопала, а там статеечка виявилася про цю саму евтаназію. І про якогось американського лікаря по кличці "Доктор Смерть". Я її потім теж прочитав. До речі, хотів би з автором поговорити. Дмитро Приходько. Сказати йому пару ласкавих слів. Не знаєш, де він тут у вас сидить?

Ж у р н а л і з т. Здається, десь на другому поверсі. А взагалі, Бог його знає, де у нас тут хто сидить. Це ж газета. Все в русі, сьогодні тут - завтра там.

Г о с т ь (лукаво). Почекай, почекай. У тебе ж, здається, на дверях зовні табличка висить з прізвищем "Дмитро Приходько".

Ж у р н а л і з т (поспішно). Це він тут раніше сидів. А тепер весь вийшов.

Созополь, 18 вересня 2006

Не пропусти блискавку! Підписуйся на нас в Telegram

Блоги / думки

ads pixel