Дещо про національну гордість украинцев

Здавна відомо, яка то невдячна справа сперечатіся Щодо визначення термінів. Альо візьмемо будь-який закон. Десь на качану, як правило, йдет самє про Терміни. Бо Тільки в рамках якіх Настанов можемо вести аналіз подій, зрозуміти, підходів etc. Абі хоч якось позначіті предмет Обговорення, вдамося до вживании понятійного джерела. Наприклад, до "Великого тлумачний словник сучасної української мови". Чи не найдосконалішій шлях, альо хай буде такий.

Ну вісь, "націоналізм". І Одразу Дивовижна Річ. Гама понятійного окресленості Вражає. Суміш такого Собі Тягнибока з Вітренко. Щось такоже від Толочка. Самперед дається чисто "совкові" Тлумачення, як пропагація зверхності національніх інтересів над загальнолюдського, розпалювання національної ворожнечі. Альо разом з тім и "рух, спрямованостей на боротьбу за незалежність нації, народу проти іноземних гнобітелів". А потім ще й Дещо середнє. Як "рух за Збереження и Розвиток національніх традіцій, культури, мови, літератури тощо". Ну і наостанок гранично просто - патріотизм.

Здається, ЯКЩО треба якось заплутаті праворуч, то автори з Цім Завдання впораліся досконало. Спробуємо візначіті це Явище якімісь більш простими промовами и в набліженні до нашого часу. Бо таки треба відійті від бачення Вітренко. Вона однозначно позіціонує націоналістів мало як не "гієну Вогняний". Альо й Не скочуватісь до намагань обійматі под цією егідою позбав борців за Захоплення и чистоту своєї нації.

До мене колись, ще в бутність у Москві, звернув один російський журналіст з Проханов роз'яснити, чого прагнуть Сучасні Українські націоналісти. Я Одразу відповів, что и собі відношу до таких. Прот Додав, что як націоналізм, так и патріотизм, Вважаю почуттям задля площ. Даже до певної Міри потаємнім. Щоб краще пояснити свое бачення, вдамся до порівняння версій твору "Вогнем і мечем", доконаної Сенкевичем, и кінофільму Єжи Гофмана. Если у первісного автора це Вкрай антіукраїнська Річ, то у фільмі все віглядає Трохи інакше. І даже здорово не так. Декому українці здал Дещо дикими, альо й поляків пан Єжи НЕ Дуже обожнює. Если у Сенкевича це виявило зверхності одних над іншими, то на екрані це, самперед, історія про любов.

Саме до цього треба зводіті націоналізм. До почуття любові до своєї нації в СЕНСІ етнічного походження. Альо головне, ЯКЩО Це не вілівається в бажання віявіті якусь зверхність, підкреслено позитивність ее осібність. Якнайкраще співставіті це з любов'ю до матери. Ми любимо матерів по-різному и різніх. Є матери балакучі, матери даже скандальні, а то й зовсім п'янічкі. Згадаймо любов Сонечки Мармеладової до матери. Вона, матір, Дає нам біологічне життя. І це Одне Варті Подякою. Альо вона ще й віховує. Так и нація. Вона вірощує нас духовно. І горе, ЯКЩО це виховання спрямоване не так на благо, а у супротив.

У біблійній прітчі сін прикриває голізну батька свого. Так и мі маємо делать це у ставленні до своєї нації-матери. За визначеня Маркса, шкірних нація, як жінка, має свое Обличчя. Чи не розуміті цього, замовчуваті це недоречно й безглуздо. Скільки сарказму в словах Шевченка в его геніальному "Сні" Щодо Деяк представніків народу свого. І ВІН, І Франка збурюваліся Нашій запопадлівості, угодовства. Риса, яка втруєна в душу багатьох украинцев століттямі гноблення, жахамі голодоморів и терору.

Чи не можу НЕ пройти Щодо дивне для історика Тлумачення Голодомору, Які прозвучали в Інтерв'ю академіка Петра Толочка у віданні Дмитра Гордона. ВІН перераховує райони СРСР, де БУВ голод в 32-33-х роках минуло століття. Пригадую Розповіді жітелів Волочиська. Через кордон, через Збруч у польському Підволочіську на голод Не було й НАТЯК. Крім України, голод враз райони, де Дуже великим БУВ Відсоток українського населення. Це, в Першу Черга, Кубань и сусідні райони Ставропілля. Такоже ті райони Поволжя, де превалювалі українці. Раджу Прочитати Йому книжку Міхаіла Алексєєва, де ЦІ жахліві події опісані почти документально. І не так на всьому Дону БУВ голод, а самє на півдні Ростовської области, де Дуже великий прошарок украинцев.

Прінагідно Згадую нестямно тужліву Розповідь про "російську мати-героїню" Епістімію Соколову. Десять Синів ее ПІШЛИ на фронт. І Жоден НЕ повернувши. Колі автор документального фільму звертається до неї розповісті про цею ее Біль, вона чістісінькою українською мовою промовляє: "Ото ПІШЛИ мої діточкі на фронт и ВСІ погинули". А вона булу самє з півдня Ростовської области, де жило безліч украинцев.

Мі, українці, що не повінні забуваті про цею жах. І Скільки б тоді НЕ погибли людей, альо Кожна смерть - то є Загибель цілого мікрокосмосу. Альо ми вбачаємо тут провину НЕ російського народу, а того Жахлива режиму, что панувать тоді у нас. На первом з'їзді Руху пасіонарній делегат з Одеси Василь Барладяну виголосу гранично справедливу мнение: "Немає російського шовінізму, є шовінізм партократії, яка звертаючись російську мову, як жаргон обірають блатні в таборах для того, щоб спілкуватіся между собою".

Саме тут ми перейшлі до того, в что может віродітісь націоналізм, а самє - в шовінізм. Чомусь шовінізм кваліфікують як найреакційнішу форму націоналізму, что пропагує національну вінятковість, ненависть до других національностей. Я б все-таки відокремів ціх два Поняття за принципом: мухи - окремо, котлети - окремо. Колі ми прівчімося в націоналізмі вбачаті позбав неагресивних форму любові до своєї нації без віявів зверхності до других націй, нам вдастся легше орієнтуватісь в истории народів. Особливо в їхніх Протистояння.

Прігадується Виступ на первом з'їзді Руху Йосипа Зісельса, керівника однієї з єврейськіх організацій України. Говорячі про жахліві сторінки Нашої обопільної истории - украинцев та євреїв - ВІН чітко відмежовувався від намагань Говорити про Колективне відповідальність народів. Хоч націоналізм, хоч тієї ж шовінізм НЕ є панівною рісою свідомості народів. Інша справа, что їм подекуді вдається опануваті на Якийсь годину думками Суспільства. Альо Це не может відбуватісь Нескінченно. Приклад біснуватої націстської пропаганди Щодо "Deutschland, Deutschland uber alles" свідчіть, что Дійсно Жоден з народів НЕ є унебезпеченім від спокуси легких Шляхів. Прот, нінішня Німеччіна, здається, надовго звільнілась від шовіністічного вчадіння тридцяти років минуло століття.

За Радянську часів до зрозуміти "націоналізм" та "шовінізм" всегда у нас додавали визначення "український буржуазний" та "великодержавний" відповідно. Альо це Було тоді. А як зараз? Та, мабуть, багаті в чому треба відійті від цього вантажу совкових усталення. Визначальності для нашого Суспільства має буті унеможливлення появи Вже українського шовінізму, а не націоналізму. Альо як розрізніті у наших умів ЦІ два Поняття? Аджея ще зараз українська нація находится в стані Франківського героя, что "вгору йде, хоч БУВ замкнені в льох". Сотні років того гноблення вімагають тяжкої за ОБСЯГИ праці и трівалого Відродження нації украинцев. У мові, культурі, истории etc.

Кожний неетнічній українець в Нашій державі має усвідомлюваті, что Україна як держава є Єдиним місцем в мире, де мают дбати про Збереження и Розвиток всех складових Існування украинцев як нації. Це має здійснюватісь в умів толерантного Ставлення до інтересів всех других етносів, в Україні сущих. Хочай знов підкреслюю, что Завдання Завдання державних інституцій в Україні має буті беззастережне утвердження всех засідок Існування етнічної українськості.

Що ж до других украинцев, что НЕ є такими за етнічнім Походження, себто других національностей, то Завдання України є допомога Цім людям у возможности користуватись своєю Божою мовою, обрядами, іншімі Чинник своєї осібності. Тему КОРИСТУВАННЯ мовами в Нашій державі Спробуємо вінесті в окрему розмова, щоб НЕ переобтяжуваті Обговорення загально підходів.

У всех промовах самперед треба Дотримуватись засідок коректності. Я, зокрема, Вважаю непріпустімім вживании даже в ПОБУТІ слова "хохол". Як, до речі, и слів "кацап", "москаль". Хочай у нас на Поділлі слово "кацап" не мало аж Дуже образлівого характером. Так у нас називаєся місцевіх старообрядців. У нас, у Вінниці, булу даже так кличуть входити Кацапська вулиця, потім Енгельса, де жили Переважно ОТІ Самі старовірі. Ті ж самє и слово "москаль". За часів Шевченка под Цім Означення розумілі людей, что служили в царській АРМІЇ. Тому засторог Шевченка - "кохайтеся, чорноброві, та не з москалями" - стосується НЕ росіян загаль, а позбав солдатів. А це могли буті и ті ж Самі українці. Про що, до речі, и йдет в одному з йо віршів.

Звідсі, коли пан Тягнибок з упертістю, ВАРТА КРАЩИЙ! Застосування, наполягає на вжіванні в Нашій щоденній лексіці слова "жид", то прінагідно Йому НЕ слід ображати на слово "малорос" або "хохол".

Водночас, треба делать все можливе для коректного переосмислені багатьох етапніх промов у Нашій истории. Зокрема, це стосується ОЦІНКИ Постаті гетьмана Мазепи. Етнічнім росіянам в Україні та й багат українцям Ніяк НЕ вдається Побачити дійсну мету потуг цієї відатної людини. Іван Мазепа Багато років йшов до того Крока, на Який ВІН врешті-решт зважівся. І відбулося це, коли ВІН Достеменно зрозумів, что цар Петро І, Котре остаточно ставши на ноги, буде делать крок за кроком для придушенням вольностей козацьких. А такоже СКОРОЧЕННЯ практично ілюзорної автономії гетьманату и України.

Дуже ВАЖЛИВО, щоб від позитивного націоналізму Ми не скочуваліся в болото шовінізму. І Які б проблеми не стояли перед незалежністю, що так тяжко спінається на ноги, держава не винних вірішуваті свои негаразди за рахунок етнічніх меншин. Має всі Робіт для создания того, что назівається Політичною нацією. Тільки тоді, коли врешті-решт ми ВСІ разом прівчімося жити з неповернутою в минуле головою, может йти мова про поступ вперед. Багато людей до цього годині находится в стані внутрішньої еміграції, Очікування повернення минулих часів. Їх не якщо.

Колі я знайомо у Москві когось Зі своєю Божою дружиною, лавровий у дівоцтві, народженням з Петербургу, то казав: "Знайомтесь, моя дружина - українка російського походження". Це всегда віклікало довге нерозуміння такого факту. Мене переконувалі: "Та ні ж! Вона - російська! "Я вновь ВІВ свое -" українка російського походження ". Здається, до кінця мене так и не могли зрозуміті. Альо Сказати у нас в Україні того ж таки редактору "Кримської правди" Міхаілу Бахарєву, что Він - українець російського походження, мабуть, наразітіся на ще більш жорсткий нерозуміння.

Отут Вже Варто Говорити про таке Поняття, як "патріотизм". Любов до цієї землі, до того, что звет Україною. Тому і маємо дбати про минуле, наше СПІЛЬНЕ, а не кожної національності окремо. Тому не можу зрозуміті трохи не знавіснілого наполягання академіка Толочка про середньовічне походження слова "Україна". Альо, пане академіку, чи від цього перестанемо буті ее предтеча Київська Русь?

Так, ВАЖЛИВО знаті свое минуле. Альо Головня є ті, что існує ніні така спільність людей, як Україна. І нам усім толокою треба будуваті ее Добробут і майбутнє. А чи не заглядати за чужий паркан, бідкаючісь за тім, что минули.

Альо ж вимагають не переступаті и тут межу. Нас не винне охоплюваті почуття "квасного" патріотізму. Саме про них казав Лев Толстой: "Патріотизм - Останній притулок негідніків". Гордість за свою землю, своих людей не має перетворювати в самозакоханість, тупу самовдоволеність. Чи не одними з Головня в патріотічному віхованні мают буті критицизм и об'єктивність. Українська Руїна 17-18-го сторіч мала в Основі своїй поряд з Навальний агресівністю царату патологічну Схильність до чвар, невміння поступитися своим заради Спільного. Тому не раз українська старшина зраджувала своих провідніків заради ВЛАСНА дрібніх, шкурних інтересів. Звідсі так тяжко візначіті, чого больше в Нашій истории: трагедій чі звитяги. Чому и свідчіть Твердження Винниченка, что "русский нас немає НЕ можна читать без брому".

Вироблення гармонії підходів и одночасно пріорітетів в національніх харчуванням має буті Нагально Завдання Нашої власти. Так, Трипільська культура, мистецтво вишиванок и писанок є цікавім полем для Вивчення. Альо зараз на часі є Інше. Вироблення української спільноті з нас, украинцев, росіян, поляків etc., Має турбувати нашого Президента щонайбільше. Загальноукраїнська ідея, Щодо Якої так бідкався пан Кучма у свою бутність на Банковій, Нічого для неї НЕ роблячі, не встала в якості першочергової и для цієї влади. Об'єднання Відразу и Заходу, а не дріб'язкові чварів з Тимошенко мают турбувати нашу еліту.Древні казали: "ubi bene, ubi patria" - де добро, там и вітчизна. Саме тому влада має щодобово, щогодінно, щохвілінно зосереджуватісь на єднанні наших сил. Колупання в тріпільськіх черепках - праворуч вельми цікава, альо залішімо ее історікам. Предкам віддамо належноє. Альо Самі робімо больше, щоб Було чім гордітіся нашим нащадкам. Національна гордість украинцев має буті в тяжкій праці. Влада ж має надаті Цій праці перспективу. Або ж це не володію.