Ввічливість - це добре замасковане байдужість

Нові вірші Андрія Андрійовича Вознесенського пройняті несподіваним для "старого плейбоя" таким собі чоловічим шовінізмом: "Ми - емансиповані чоловіки: без баб". Схоже, на таку ж форму протесту приречені наші політики-селюки після короткого і прицільного, як удар кинджала, візиту до Києва "залізного канцлера" Німеччини Меркель. Німці реально цінують Україну як нехай і не зовсім надійного транзитера (крадіжку російського газу в українській ділянці Труби стало притчею во язицех), але транзитера прозахідних. Як закріпити на українському Олімпі цей прозахідний курс, настільки явно осміяний тим же Кучмою на пінчуківських ялтинських посиденьках цього року? Меркель знає відповідь: поглиблені стосунки з Євросоюзом. Але: без явної перспективи вступу в ЄС (французи взагалі взяли днями в самому Версалі таку поправку до своєї конституції, яка забороняє Франції голосувати за розширення Євросоюзу без схвалення такого розширення на "всефранцузском" референдумі; от би нам прийняти таку ж хитру поправку до Конституції Україна, яка б забороняла нашим лідерам міняти позаблоковий статус країни без рішення всеукраїнського референдуму).

Всі інші "танго" у виконанні нашого галантного президента фрау канцлер проігнорувала, являючи собою в Києві живу ілюстрацію фрази Наполенона: "Велика політика - це всього лише здоровий глузд, застосований до великих справ". Та трагікомічна ситуація, коли наш президент змушений майже в повній самотності відстоювати обіцянки Європи, зопалу дані Україні після феноменального успіху Майдану, пояснюється одним-єдиним фактом: на Заході з деякого часу вважають всі відбуваються у нас палацові перевороти лише добре поставленої "мильною оперою". Ставка сьогодні робиться в Європах на чергового фаворита.

А тому європейські політики першого ряду не обтяжують себе "лікуванням" такого хворого, як Україна. НІХТО більше не мучить себе запитанням "Що робити з Україною?". Українським політичним лідерам і уряду, нарешті, надано першочергове право щось робити в Україні (згадайте нещодавню фразу Хав'єра Солани, упущену в Брюсселі: "Ми домовилися дивитися тепер на світ очима Юлії Тимошенко"). Гучні заяви офіційного Києва не просто нікого не вражають, їх попросту пропускають повз вуха! Слова, кинуті в морду авторитарному режиму тієї помаранчевої зірковою командою, яка в грудні 2004 року "змінила світ", виявилися всього лише словами: ну, візьміть хоча б таку знакову для Заходу фігуру, як екс-прем'єр-міністр Кінах, який зі сцени Майдану обзивав донецьких бандитами, а тепер повністю інтегрувався в Партію регіонів, на чию сторону поглядають і багато інших "герої Мукачево". Та хто тільки не поглядає сьогодні на того, хто "не тільки викарабкаклся, а й видерся"?!

Взагалі, плутанини в українській верхівці більш ніж достатньо. Візьміть постійні заяви київського мера про те, що життя бідних киян він хотів би поліпшити за рахунок багатих: наприклад, комунальні послуги для незаможних повинні мати в столиці символічну вартість, а для імущих - космічну ціну. Такі квазіхристиянські ідеї завжди викликали ураганну критику з боку тієї ж Маргарет Тетчер: "Капіталізм може працювати належним чином тільки якщо обтяження приватних осіб і бізнесу податками і державним регулюванням незначно" (і не треба робити вигляд київського градоначальника, що Київ - це держава в державі, а глава Київської міськадміністрації ніякого відношення до державного регулювання не має).

Взагалі, чому б не взяти приклад з тієї ж мерії Карлових Вар, яка встановила в центральних районах міста підвищені ціни на комунальні послуги ПОЛІПШЕНОГО рівня і якості: кого не влаштовують такі ціни і хто не потребує високого міському сервісі, ті перебираються на скромні - по послуг і за цінами - окраїни. А у нас? Про поліпшення якості питної води в центрі я мовчу: вода біжить тонкою цівкою, бо новітні хмарочоси, що підняли свій піратський Роджер над Бесарабкою, споживають стільки води, скільки раніше споживали дві-три тінисті центральні вулички. Тим часом ні команда Омельченко, ні нинішня київська мерія не обтяжують себе будівництвом нового водопроводу з усією необхідною інфраструктурою (а до 1917 року весь центр Києва забезпечувався, між іншим, виключно артезіанською водою без всяких деснянських домішок: ось за це можна було б і грошей побільше з киян попросити). Про які "дорогих" комунальних послугах можна говорити, якщо електроенергія на вході в міський будинок не перевищує 200 вольт (прямий обвіс, як за допомогою нечесних ваг в магазині); якщо вивезення сміттєвого бака в літню спеку стає святом для мешканців? Ну, а слово, яке давав особисто Черновецький британському послу: він обіцяв зробити платним в'їзд до центру Києва, "як в Лондоні". Нехай хоч запопадливий Довгий пройдеться центром ПІШКИ в розпал робочого дня: усі тротуари адже заставлені автомобілями, які чомусь дають тепер дорогу улюбленої іграшці київської мерії - евакуаторам, а не пішоходам.

Так, нашвидку перетворити Київ на місто-сад не вдалося; скоро доведеться зривати травматичну омельченскую плитку і вести нову каналізацію; скоро доведеться за прикладом передового мера Лондона розривати заново "Фліт-стріт", щоб випустити назовні для прохолоди річку "Фліт" (ну, тобто Либідь); скоро доведеться зносити за прикладом того ж Лондона новобудови-хмарочоси.

Втім, нові СВІЖІ віяння не завадили б у нас багатьом містам і селам, багатьом галузям і сферам. Так, з дивним подивом доводиться спостерігати за розвитком ДЕШЕВИХ авіаліній в Україні. Так, можна, звичайно, допхать по повітрю іншого сміливця з Києва до Сімферополя за сто гривень. Но як і врахувати при цьому ось який тенденції: рівно половина європейців перестала літати літаками після 11 вересня 2001 року, а по-швейцарськи розважливі "Свис-ейри" були бігом продані з молотка. Наші ж літаки - в основному потрійні секонд-хенди з китайськими запчастинами - так і поготів не викликають у людини розумної ніякого ентузіазму. Занехаянние після Кірпи залізниці - теж, звичайно, не подарунок. Пограбування пари вагонів потягу "Воронеж-Сімферополь" в районі станції Синельникове абсолютно не дивує: разом з якістю сервісу в поїздах на очах падала і безпеку. Так що, приклеївши покійному Кирпі ярлик "кучміста", треба було втратити разом з ним і той постійний обхід поїздів нарядами міліції, який він ввів? Або перестати будувати швидкісні гілки, які пов'язали Київ з тими ж Харковом та Дніпропетровськом такими експресами, які раненько за чотири години можуть домчати вас зі столиці на периферію, а потім вечерком - назад? До речі, ті нові залізничні швидкісні лінії, які проклали для цих експресів наші талановиті залізничники цілком порівнянні, наприклад, з такою лінією-мрією: експрес Київ-Краків чи Київ-Варшава з ЄВРОПЕЙСЬКОЇ шириною колії від початку до кінця! Цілком можна було б облаштувати таку залізну дорогу європейського зразка з європейськими швидкостями а ля ТЖВ в акурат під чемпіонат Європи з футболу 2012 року (а широку колію залишити - у перспективі - лише на Москву).

Не вистачає тільки талановитих менеджерів, які б клацали такі задачки, як горішки, та не на словах, а на ділі! А може всім тим, кому ще вчора чертовски хотілося попрацювати, сьогодні просто не вистачає часу? Адже люди, яким завжди ніколи, як правило, нічого ІСТОТНОГО взагалі не роблять. Не те у них виховання.