Наш закон про освіту об’єднав проти нас всю "вату" від Сахаліну до Будапешту та Афін. Ще б пак, нечуване діло – українці вперше за історію не задовільнилися тим, що їм так і бути дозволяють розмовляти та писати своєю мовою, більше не забороняють їхнє "нарєчіє" на публіці, не закривають видавництва, не розстрілюють за "говірку". Озвірілі від крові розіп’ятих хлопчиків бандєри-каратєлі тепер вже вимагають щоб їхню мову бодай розуміли всі ті, кого годує українська земля. Ну просто нєсусвєтная наглость, нєвіданний бєспрєдєл і діскрімінація!

Оскільки на сході все вже і так очевидно, і додати нічого – там наші хлопці тримають фронт проти Мордору, дуже незле з цим вправляються, а щоб їм стало ще важче потрібні хіба що килимові бомбардування, тож цього разу головний наступ розпочато із заходу, де агентура Пуйла із мадярських нацистів партії з милозвучною назвою Йоббік погрожує відкрити проти нас другий фронт та організувати "Берегівську Народну Республіку". На їхньому фоні претензії до нас Румунії, Болгарії та Греції виглядають відносно поміркованими, а "наїзди" Польщі так майже полюбовними.

Все це було очікувано і логічно, інакше бути просто не могло. А от значно менш логічним виглядає дзявкання купи наших співгромадян, які нібито і не зовсім відверта вата, так, "простасєбєлюді", а то й інколи (на щастя вкрай нечасто) навіть дехто з вчорашніх товаришів по боротьбі. Вони бачте стурбовані негативною реакцією Європи, і починають розводитись про "несвоєчасність" закону, про те що він ображає частину громадян України і вони мають право на незадоволення, про "розколювання країни".

Всім, хто має сумніви, чи вартувало нам запроваджувати цей закон, та чи в праві ми це робити, в першу чергу варто пам’ятати один простий факт, який все розставляє на місця. Наш закон не дає українській мові ЖОДНОЇ преференції чи переваги, яких не мають щонайменше впродовж останнього століття мадярська мова у Угорщині, грецька у Греції, болгарська у Болгарії, польська у Польщі, румунська у Румунії, не кажучи про російську у Росії. Жодної.

Тобто всі ці країни відмовляють нам в тому, що давно мають, вважають нормою "за визначенням", і що ніхто там навіть не ставить під сумнів. Це все, що необхідно та достатньо розуміти про суть конфлікту довкола нашої 7-ї статті. Ми не взяли собі за чужий рахунок якогось привілея, якого немає у інших. Ми просто вперше за всю історію відчули себе рівними із сусідами, та запроваджуємо в Україні, чим вони давно користуються. А вони категорично відмовляють нам в цьому праві. Вони просто не вважають українців рівними собі, а Україну – державою. Ми для них територія з населенням, а не країна з нацією. І саме це є спільним у ватного Пуйлостану, пригодованих Московю мадярських йоббіків, ностальгістів за "Романіа Маре" та дуже антиросійських польських "ПІСюків".

Вони століттями звикли так вважати, і намагаються не дати нам зламати цей упосліджено – колоніальний стереотип. Намагаються за будь-яку ціну, від блокування асоціації з ЄС до загрози "народних республік" та "мадярської весни". Їм ой як не хочеться потіснитись та приймати за рівних вчорашніх "хахлов", "хлопів", "руснаків" та як там ще вони звикли нас називати. Нічого, нехай звикають. В новій реальності Україна існує, подобається це комусь чи ні. Ми створили цю нову реальність, і наш новий освітній закон лише формально це зафіксовує.

Нація, яка четвертий рік успішно стримує на східному фронті навалу найбільшої армії Європи, водночас в тилу вкрай важко, але рухає реформи, та відчайдушно (хоч поки і менш успішно) намагається здолати олігархів та корупцію, а перед тим на барикадах скинула кримінальну диктатуру, має повне право на рівність із сусідами. Наша емансипація сплачена століттями боротьби до нас, і кров’ю тисяч наших сучасників. І сьома стаття саме про неї, про цю з боями здобуту емансипацію – не більше, але і не менше.

І не треба казати, що ми на цьому втрачаємо союзників, чого зараз не можна собі дозволити. Подивіться на Державу Ізраїль – у неї прекрасні стосунки із союзниками, вона виграла всі свої війни у значно важчих за наші умовах. І жодного разу не поступилась своїми принципами та національною гідністю, хоч як би сильно союзники від неї не вимагали поступок (а вимагали, тиск бував незрівнянно сильнішим за нинішні наші проблеми). У союзників та у ворогів є одна спільна риса – і ті і ті поважають лише тих, хто поважає сам себе. І в союзниках сильні цього світу готові бачити лише сильних та впевнених у собі, а не слабких та покірних. Їм, сильним та впевненим, пробачають дуже багато, щоб мати їх на своїй стороні, а слабодухих рано чи пізно все одно цинічно кидають напризволяще, які б слухняні вони не були.

З сусідами ми якось розберемось – домовимось з адекватними, пошлемо за парєбрік нєвмєняємих. Набагато важливіше самим усвідомити суть того, що відбувається, відчути власну гідність та припинити під будь-яким соусом транслювати меседжі пуйлойоббіків.

Час збагнути: дискусія про "мовний закон" розділила не Україну та Європу, не українців та етнічні меншини. Вона розділила тих, для кого Україна є країною та державою, і тих хто відмовляє їй в цьому, для кого вона досі територія, а ми з вами – населення, а не нація. І ті українці, які транслюють меседжі наших сусідів, насправді також просто сприймають їх як завершені країни, які відбулись на карті світу і мають всі права (від незаперечного права на власну мову до сумнівного права на імперські амбіції щодо нас), а нас – не сприймають. Для всіх, хто вважає що ми не мали права на мовний закон, що він "не на часі" тощо ми просто досі колонія, "несправжня держава" - на відміну від "справжніх" Пуйлостана та країни йоббіків.

Перефразуючи відомого "ватного" киянина, йоббіки не у Закарпатті, а у нас в головах. Вбий в собі йоббіка, стань українцем, повір в себе та свою країну. А тоді і сусіди в неї повірять – їм вибору не залишиться.

Читайте все новости по теме "Закон о языках" на Обозревателе.

Редакция сайта не несет ответственности за содержание блогов. Мнение редакции может отличаться от авторского.

Присоединяйтесь к группе "Обозреватель Блоги" на Facebook, читайте свежие новости!

Наши блоги

Последние новости