Блог | За мгновение до саммита Украина-ЕС
Держава, як годинник. Для того, щоб рухатись вперед, всі її механізми мають працювати справно і рухатись в однаковому ритмі. В іншому випадку, якщо хоча б один починає виходити з ладу, стрілки відстають, механізми гальмуються, а в певний період взагалі можуть заклинити. Сучасна українська держава - великий годинник радянського випуску.
Його вже не раз намагались лагодити, змінюючи то деталі вітчизняного виробництва, то прилаштувуючи іноземні. Подекуди, як напередодні Революції гідності, цей годинник взагалі зупинявся, коли тодішній годинникар сплутав стрілки і вирішив повністю зламати весь принцип роботи механізмів. Зрештою, навіть після цього годинник з назвою Україна вистояв, а його механізми виявились із запасом надзвичайного ресурсу і здатністю не лише запрацювати з новою силою, але й не впасти після приходу психічно хворого сусіда.
Однак, яким би сильним не був запас радянської міцності годинника з назвою Україна, сучасний світ вимагає оновлення. Наша держава обрала цей шлях, декларуючи власне прагнення інтегруватись до Європейського союзу та стати його повноправним членом. Саме в світлі цього руху влітку 2022-го Україна стала повноправним кандидатом в члени ЄС, а щороку проходять саміти Україна-ЄС, де між Києвом та Брюселем звіряються годинники реформ, які є невід’ємною складовою європейської інтеграції. Не виключення і цей рік.
Більше того, попри війну і постійні обстріли Києва країною-терористом, провідні лідери країн ЄС уже прибули до України, щоб не просто вкотре продемонструвати власну солідарність з нашим народом, але й підтвердити невідворотність і готовність прийняти Україну до єдиної і прогресивної європейської родини. Але попри всі очікування, привезені подарунки у вигляді генераторів, виділених коштів на тренувальну місію і, навіть, резолюцію ЄС із закликом готувати початок переговорів про членство, результати завтрашнього саміту точно стануть далекими від проривних в глобальному процесі України до повноправного членства в ЄС.
Потрібно змиритися з тим, що ЄС – це диктатура процедур. Тому вступ за 2 роки, про що сказав напередодні Прем’р-міністр Денис Шмигаль, звучить амбітно, але цей шлях в чинних умовах буде пронизаний цілою низкою викликів, на які не завжди матиме вплив сама Україна.
По-перше та головне, це перебування на українській території російських військ.
Без вирішення цієї проблеми, нас можуть тішити різними варіаціями переговорних процесів та їх етапів, але повноправного членства нам не бачити.
По-друге, ЄС - це справедлива бюрократія, тому імплементація європейського законодавства та його об'єктивна оцінка зі сторони ЄС - ще один не простий виклик. І справа не лише у спроможності України здійснювати відповідні зміни, але й тому, що процес оцінки майже напевно буде гальмуватись через різноманітні бюрократичні механізми чинним комісаром із розширення, угорцем Олівером Варгеї.
Чому саме, не важко здогадатись, зважаючи на позицію Орбана по більшості питань щодо України.
По-третє, зелений курс. Це один із ключових маркерів для подальшого членства в ЄС, який складно буде реалізовувати в умовах руйнації чистої української енергетики та зростаючих збитків для екології. Не на нашій стороні й подальша невизначеність в процесі передачі Україні конфіскованих російських активів. Четверте, світова рецесія.
Якщо вона й надалі демонструватиме історичні темпи у країнах Європи, це майже напевно не спонукатиме ЄС до розширення. Адже за таких умов ЄС буде прагнути більше розділити солідарну відповідальність за відбудову України із США та іншими глобальними партнерами, а не покласти її виключно на власні внутрішні фонди. Тому, не треба тішити українське суспільство надмірними ілюзіями.
Розмови про початок переговорів будуть і це вкрай важлива частина нашої геополітичної підтримки Заходом. Та поки ми далекі від рішення щодо початку таких переговорів, як офіційного процедурного етапу. А це, як говорять в Одесі: "Две большие разницы".
