…Але щоб усе це мати – треба стати депутатом!
Чомусь багато хто з моїх друзів та знайомих переконані, що я збираюся ось-ось зайнятися політикою. Більше того – вони і мене в цьому намагаються переконати! Штовхають мене у депутати, як то кажуть, і в хвіст, і в гриву. І не стримують їх мої спроби заперечувати, мовляв, мені там не місце і не хочу я цим займатися – принаймні, поки що.
Але ж дурень думкою тішиться. Почав я періодично роздумувати на цю тему, аналізувати, співставляти різні варіанти. Виходить, що ідея не така вже й погана. Он Оксана Білозір давно депутатить, Руслана вже більше року числиться у Верховній Раді, Слава Вакарчук туди помітно зібрався… Щось же їх там приваблює? Я, звичайно, не такий відомий та популярний, як вони, але і в мене є свої позитивні сторони. Я, наприклад, коли вдягну костюм з краваткою – маю досить солідний вигляд…
Вирішив я для самого себе, та для всіх, кому це може бути цікаво, скласти певний список “плюсів”, які отримує пересічний український громадянин, стаючи народним депутатом. Звичайно, я не вивчав цього питання цілеспрямовано, не консультувався з компетентними людьми, не вишукував необхідних матеріалів. В усіх своїх міркуваннях я користуюся інформацією, отриманою з випадкових джерел: телебачення та радіо, газети й журнали, хтось десь щось сказав, десь щось я сам побачив. Можливо, дещо я не так зрозумів, можливо, в чомусь я помилився, але думаю, що багато з того співпадає із думкою інших пересічних громадян України.
Отож, як мені здається, народне депутатство дає такі переваги кожному зацікавленому громадянину України:
1. Значок і посвідчення. Маючи їх, ти одразу помітно вирізняєшся з-поміж усіх інших громадян. До тебе одразу ж ставляться з увагою та повагою, на тебе не гавкають вахтери та чиновники, перед тобою плазують нижні чини, а вищі мають тебе, як мінімум, за рівного. Ти можеш входити туди, куди не можна, ти можеш їздити, не зважаючи на існування правил дорожнього руху. Конституція України по відношенню особисто до тебе є значно більше дієвою, ніж по відношенню до усіх інших громадян.
2. Висока заробітна плата. Незалежно від того, справляєшся ти зі своєю роботою, чи ні, зарплату ти отримуєш вчасно і в повному обсязі. З тебе не знімають відсотків за помилки, недоліки, невдачі та прорахунки. В межах певного терміну тебе не виганяють з роботи, поки ти сам не захочеш піти.
3. Високі соціальні гарантії. Медицина для тебе дійсно безкоштовна і якісна. Тобі не треба годинами сидіти в чергах облуплених коридорів серед десятків інших нещасних та хворих. Лікар не поскаржиться тобі на нестачу медикаментів чи застарілість обладнання, а якщо ти, не дай бог, потрапиш у лікарню, то лежатимеш в окремій комфортабельній палаті з усіма зручностями. Твоїм дітям нескладно буде потрапити у найпрестижнішу школу чи найелітніший університет, і тобі для цього навіть не потрібно буде роздавати хабарів. А про пенсію, яка тобі світить після закінчення повноважень, взагалі краще скромно помовчати!
4. Квартира в Києві. Скільки б ти їх не мав, ще одна хороша квартирка ніколи не буде зайвою.
5. Офіс в Києві. Навіть якщо тобі й не дадуть його окремого, сама Верховна Рада засідає в непоганому “офісі”.
6. Можна взагалі не ходити на роботу. За тебе все зроблять інші – колеги по фракції. Поки вони тиснуть замість тебе на твої кнопки для голосування, ти можеш спокійно займатися якимись іншими, більш приємними особисто тобі, справами.
7. Ти також маєш чудову можливість якісно працевлаштувати кількох своїх родичів, друзів чи знайомих. Тобі ж, для ще більш якісного виконання своїх депутатських обов’язків, потрібні помічники, консультанти, водії та охоронці!
8. Тобі не треба перейматися телевізійними ефірами та контактами з журналістами. Кілька каналів телебачення готові показувати тебе щодня по кілька годин поспіль, тобі не треба цих ефірів проплачувати, і ти навіть не мусиш позувати перед камерами. Сиди собі, позіхаючи, дрімай, читай газетку, колупайся в носі – на депутатському робочому місці будь-яка твоя дія вважається депутатською працею. А як важка робота скінчиться, або просто набридне, можеш вийти зі сесійної зали – і до тебе кинуться десятки журналістів з камерами та мікрофонами, чекаючи твоїх геніальних заяв та коментарів. І яку б ти дурницю не ляпнув, скільки би брехні та провокацій не розповсюджував, кожне твоє слово матиме вагу та розголос у засобах масової інформації. І за це також не треба платити. Більше того, як хтось із журналістів тобі чимось не сподобається, можна зацідити йому в рило. І тобі за це зовсім нічого не буде. Хіба отримаєш порцію додаткового “піару” у тих самих засобах масової інформації.
9. Тебе знає вся країна! Яким би нікчемою, дурнем або блазнем ти не був, якщо ти нікчема, дурень або блазень з депутатським мандатом – це викликає інтерес до тебе з боку широких верств населення. Населення собі тішиться – ото дурне, що воно меле! І не париться населення, що оте “дурне” приймає закони, призначає людей на відповідальні посади, простіше кажучи, керує повсякденним життям країни та визначає її майбутнє.
10. А ще всі депутати ходять в дорогому одязі та їздять на дорогих автомобілях. Навіть ті, які “представляють інтереси та ідеологію найзнедоленіших громадян України”. Отож, якщо всі це мають, то і ти матимеш.
11. А ще ходять чутки, що депутати отримують чималі гроші за певні голосування, за лобіювання конкретних бізнес-інтересів, за вихід із фракції та за перехід до іншої. Це ж яким багатієм можна стати, якщо вибрати правильну лінію поведінки!
12. І головне – ти не несеш жодної відповідальності. Максимально страшне покарання для тебе – ти не потрапиш у Верховну Раду після наступних вибрів. Але це не так вже й страшно – за кілька років депутатства, при бажанні, можна забезпечити собі та своїй родині світле майбутнє. А поки тебе навіть заарештувати не можуть без згоди інших депутатів. А вони таку згоду дадуть лише в тому випадку, якщо ти з народом, а не з ними…
Зрозуміло, що це ще далеко не все. Але щось набридло мені про все це писати. Таке враження, що місиш бруд руками без рукавичок. Та й для чого воно мені? Однаково немає жодної політичної сили, яка би записала мене у свої кандидатські списки. А як і знайдеться якась, то ще не факт, що я захочу продати душу дияволу. Хоча мудрі люди кажуть, що диявол її не здатен купити, бо душа – від бога… ;)
Але так хочеться бодай раз побувати в депутатській їдальні, щоби перевірити, чи правда, що там за кілька гривень можна наїстися такого, чого й за кілька сотень не поїси в дорогому ресторані… :)