Больше всего в Донецкой области: Опендатабот назвал количество церквей УПЦ МП в Украине. Карта
В течение полномасштабной войны их количество уменьшилось только на 685 общин.
Унаслідок змін на міжнародній шахівниці Україна опинилася в новій геополітичній ситуації і змушена вкотре вибирати між цивілізованим світом і Росією. Неоднозначні виступи Прем'єр-міністра Віктора Януковича спричинили значний резонанс не лише в Україні, а й у центрах світової політики. Розставити деякі наголоси «УМ» попросила англійського політолога Академії оборони Об'єднаного Королівства Великої Британії та Північної Ірландії Джеймса Шерра.
— Пане Джеймсе, як на Заході сприйняли антинатовський демарш Януковича у Брюсселі?
— Після виступу Януковича у штаб-квартирі НАТО Захід, на мій погляд, був у замішанні та в стані подивованості. На Заході дещо переоцінюють радикальний дух цього виступу. Водночас є розуміння, що Янукович не міг виступати в інший спосіб, враховуючи те, ким є він сам, що таке Партія регіонів та враховуючи об'єктивну ситуації в Україні і світі. Я вважаю, що Віктор Янукович не хоче зіпсувати стосунки з Заходом, — навпаки, він бажає відновити багатовекторну політику на міцному фундаменті. Водночас він знає, що для цього потрібні дуже міцні і довірчі стосунки з Заходом. Також Янукович усвідомлює, що справедливих стосунків із Росією можна досягнути лише у тому випадку, якщо бути сильним і потужним гравцем. Росія шанує лише силу. І навіть на офіційному рівні у Кремлі повторюють цю аксіому.
Сьогодні без присутності західного чинника у площині російсько-українських відносин Україна перед Росією буде слабкою і вразливою. Складність полягає в тому, що Янукович неглибоко розуміє Захід і дух західних інституцій, у тому числі НАТО і ЄС. Він хоче спілкуватися прямо та конкретно, і це позитив. Але, на жаль, представники Заходу призвичаєні спілкуватися м'яко й дипломатично, а такого зразка розмову український Прем'єр не розуміє. І це певна проблема.
— Тож як зараз можуть розгортатися події? Чи Україна знову опиняється на цивілізаційному роздоріжжі?!
— Проблема полягає в тому, що Кремль не вповні або й зовсім не довіряє Януковичу, тож намагатиметься впроваджувати у його найближче оточення «своїх людей», аби штовхнути у небезпечному напрямку. Якщо Росії вдасться реалізувати подібні заходи, тоді виникне ризик сильного непорозуміння між Україною і Заходом. На мою думку, нам необхідно запобігти цій проблемі. Захід має проявити ініціативу при співпраці з українським Прем'єр-міністром і почати будувати відкриті стосунки з ним на особистому рівні. Найнебезпечнішим буде відкладення цього процесу. Дуже часто в подібних ситуаціях на Заході перемагає підхід відтягування рішення, мовляв, найкраще буде почекати та подивитися, як розгортатимуться події в Україні. Якщо з рішенням зволікатимуть, шанс може бути втрачено безповоротно. Адже серед інших осіб в оточенні Януковича перебувають «шкідливі елементи» — відверті союзники російської геополітики та звичайні агенти. І вони намагаються впливати на нього.
— Як ви оцінюєте початок реалізації «доктрини дестабілізації України» на тлі «параду референдумів», що почався з інспірування Росією плебісциту в Придністров'ї, а може закінчитися Кримом?
— Реалізація цього проекту буде дуже небезпечною для України. Хоча я не думаю, що Росія піде на відкриту дестабілізацію України. Зараз Кремль намагатиметься вплинути на формування оточення нового українського уряду, аби досягнути головної мети — можливості накладати вето на українські рішення стосовно НАТО і СОТ, у питаннях газу і нафтопроводів, в тому числі Одеса-Броди-Плоцьк-Гданськ, щодо Придністров'я та ін. Сьогодні позиції Росії міцні, і можливості опору російському тиску з боку нового українського уряду невеликі.
Янукович, на мій погляд, був дещо здивований наслідками зустрічі в Сочі з президентом Путіним. Перший висновок: виходить, аби заручитися підтримкою Росії, треба запропонувати їй більше, ніж Україна вже запропонувала. Подібний хід подій лобіюють кілька осiб з оточення Януковича. Але є й друга реакція: Росія просуває винятково свої власні національні інтереси, і робить це дуже вперто. Тож необхідно зберегти українські національні ресурси і захищати Україну, але розумно. Напевно, в одній особі можуть уживатися два такі імпульси. Якщо ж серед подібної внутрішньої боротьби в українському уряді Захід казатиме відверту дурню, то жодних позитивних результатів не буде. Необхідно, щоб Захід відверто, приблизно як Путін, сказав українському Прем'єрові: «Є конкретні можливості для України. Зокрема, якщо Україна вступить у СОТ, то отримає безмитну зону з ЄС, і двері до ЄС вiдчиняться насправді. Якщо ви продовжуєте успішні програми реформування Міноборони та Збройних сил, ми абсолютно виключаємо тиск щодо ПДЧ (Плану дій щодо набуття членства в НАТО), адже це повністю вибір України. Але розвиток та інтеграція України продовжаться». Такі короткі й прості послання — абсолютно необхідні. І з ними не може бути жодного зволікання. Ці сигнали мають бути подані якнайшвидше — не завтра, а вже сьогодні.
— Як, на вашу думку, надалі будуть складатися відносини між Заходом і різними представниками української влади?
— Захід повинен посилювати і поглиблювати свій діалог із Президентом Ющенком, але необхідно розуміти, що навіть у сфері національної безпеки позиція глави уряду вкрай важлива, оскільки Верховна Рада (яку контролює Партія регіонів. — Ред.) володіє питанням бюджету і впливає на Кабмін. Через економічні важелі буде реалізовуватися вплив і на силові відомства — на СБУ та МВС. Тож в Україні необхідно досягнути практичного консенсусу всіх сил, які мають реальні та конституційні важелі впливу.
— Після саміту в Санкт-Петербурзі з'явилося враження, що Захід схвалив так звану «суверенну демократію» Росії — політику, яку проводить Путін, порушуючи демократичні закони цивілізованого світу. Часом навіть напрошується висновок, що Захід відмовився підтримувати Україну в її прагненні розбудовувати демократію. Чи це так?
— Подібне враження на 100 відсотків помилкове. І тон, і зміст того саміту не були дружніми, натомість — дуже гіркими і неприємними. І це було передбачувано. Українське ж відчуття з цього приводу може виникати внаслідок певного ментального спадку, пов'язаного з історією. Мовляв, американський і російський президенти зустрічаються, щоб обговорити долю України та можливість її зрадити. Але це виключено. Та й Путіну ні до чого такий підхід, адже президент Росії упевнений, що він тут виграє, що він тут головний. Путін уважає, що політика Заходу не консолідована і розпадається в Іраку, в Афганістані, у питаннях енергетики, тому не треба питати дозволу Заходу на право діяти в Україні. Але з приводу України угодовських відповідей із боку Заходу не буде. Я абсолютно відкидаю подібний підхід з боку США, Великої Британії і більшості країн-членів ЄС та НАТО. Я цього не скажу про всі держави, але про більшість — так. Наші відносини з Росією не є добрими, але абсолютно виключено, що для їхнього поліпшення хтось припустить навіть саму можливість постановки питання «здавати чи ні Україну в обмін на поліпшення відносин із Кремлем».
Хоча ми справді не виробили ефективної стратегії реагування на нову російську доктрину «енергетичної супердержави». Для нас це велика проблема, і вона досі залишається без відповіді.
Антін БОРКОВСЬКИЙ, http://www.umoloda.kiev.ua
Подпишись на наш Telegram . Присылаем лишь "горящие" новости!
В течение полномасштабной войны их количество уменьшилось только на 685 общин.
Катастрофические события на поле боя опаснее для Путина, чем потеря национальных окраин РФ
Россия не имеет достаточно сил, чтобы осуществить серьезное наступление до 9 мая