Поминки Майдану. Історія політичної зради

Поминки Майдану. Історія політичної зради

Після всіх недавніх подій можна навіть почати соромитися того, що ти стояв на Майдані у люті морози, чіпляв на себе будь-що помаранчевого кольору, кричав «Бандитам – тюрми», «Разом нас багато, нас не подолати», співав разом з усіма чи не вперше за роки української незалежності національний гімн та вивчав тексти пісень, виконуваних рідною мовою. Ми тоді заслуховувалися речами з майданної сцени нашого лідера Віктора Андрійовича, який, на відміну від набридлого всім президента Кучми, говорив дуже розумні слова просто, довго і красиво.

Довго і красиво він говорив і під час своєї інавгурації та в перші дні свого президентства. А потім щось сталося... Президент продовжував говорити довго, але раптом він почав нервувати, злитися на журналістів, не витримувати критики на свою адресу, робити різкі заяви та непередбачувані кроки у державному масштабі, які спочатку народ дивували, потім розчарували, а потім – лякали.

Він якось зовсім раптово забув про все, чим зігрівав «свій» народ під час Помаранчевої революції. Замість обіцяних тюрем, бандити отримали різних рівнів ради разом із недоторканністю. Він підписує меморандум про співпрацю із Януковичем, який зовсім недавно обзивав його та весь Майдан «козлами», які заважають йому жити, та погрожував територіальним розколом України.

Видео дня

Пізніше Ющенко своєю бездіяльністю та млявістю допускає сварку в «помаранчевій» команді. А потім замість примирення просто відсікає добру її половину. Поки народ оговтується від таких подій і намагається пояснити для себе дії президента, команда, яка залишилась при ньому, продовжує за солідні «відкупні» домовлятися зі своїми недавніми політичними опонентами – «бандитами», «федералістами» та «фальсифікаторами». Виявилося, що з ними домовитись значно легше, бо вони не такі принципові, як колишні союзники по коаліції.

Ідею Майдану почали потроху ховати. Причому така ініціатива виходила згори, із влади, а не від народу. Саме можновладці своїми діями та заявами почали потроху набивати оскомину на слова «Майдан», «Помаранчева революція», потім – «коаліція», «прем’єріада», «спікеріада»…

Великі чиновники геть забули Майдан, його ідеї, цінності, принципи, кольори. Після помаранчевих знамен для української влади став домінувати зовсім інший колір – колір грошей – зелений. Під мовчазним формально помаранчевим крилом президента та кількох чільників його партії несподівано вночі скублилася нова коаліція – із біло-голубого, червоного та малинового кольорів. Останній став останньою краплею - Мороз своїм плювком у чашу із майданними сльозами просто переповнив її. Збирати їх більше нема куди.

Але все ще є кому - народу. Це він – справжній автор, режисер та головний герой Майдану. Без нього не було б нічого – ані життєствердності помаранчевого кольору, ані мирної революції, ані Ющенка-президента. Щоправда, останній цього не розуміє. А якщо розуміє, то тоді грош ціна такому лідеру нації, який одразу ж після перемоги здав цю націю своїм недавнім ворогам. Нова парламентська коаліція у складі регіоналів, соціалістів та комуністів, а також, судячи з переговорів, і нашоукраїнців – це величезний крок назад, який поверне Україну у руки головних фігурантів кучмівської епохи, проти яких Майдан і стояв…

Проте, в Ющенка залишився єдиний унікальний шанс, який дозволить хоча б зберегти світлу пам’ять Майдану. У президента є кілька днів – до 25 липня, щоб розпустити парламент і визнати нелегітимною ту ситуативну більшість ПР, КПУ та СПУ, яка об’єдналася завдяки всього одній речі – великих грошей. Адже обравши спікера, його заступника та подавши президентові кандидатуру Януковича на посаду прем’єра, ця коаліція навіть не змогла продемонструвати своєї програми діяльності, якої в них, судячи з усього, просто немає. Натомість новоявленими коаліціянтами вкотре щедро експлуатуються майже міфічні теми об’єднання нашої країни та піклування про благополуччя українців, у якому ми з вами, вибачте, сидимо ось вже майже 15 років від дня незалежності України.