Парламент буде в повному шоколаді

Колись, коли главою держави був Леонід Кучма, я свідомо, незважаючи на норми правопису, слово «президент» писала з малої літери. Через політичні переконання. Так само свідомо з малої літери буду називати тепер і нинішню найвищу посадову особу нашої країни.

Видео дня

Віктор Ющенко вже давно перестав дивувати свій народ, чи «свою націю», як він любить казати. Його дії у народу вже нічого не викликають, крім глухого розчарування. Повна амнезія на майданні обіцянки. Розкол «помаранчевої» команди, в якому він став на бік «любих друзів» та кумів. Спонтанна відставка уряду Тимошенко та недолугі пояснення, які знову зводилися до того, щоб «не чіпали його хлопців». Парламентські вибори, на яких він не зміг заборонити використовувати своє прізвище Партії своїх друзів. Тримісячна тяганина з коаліцією, в якій президент виступав у ролі «батюшки царя»: як вирішить Почесний президент НСНУ – так і буде. Його прозріння щодо визнання результатів виборів на 80-й день після їх завершення. Його мляві коливання і двоїстість поглядів щодо формату парламентської коаліції. В результаті – паралельні торги «Нашої України» з БЮТ та ПР, розкол в партії, електоральне розчарування та депресія з подальшою алергією на слово «коаліція».

Але це не все. Не без згоди Почесного голови НСНУ відбулася ще одна значуща для України подія – на посаду спікера парламенту рада цієї партії підтримала кандидатуру Петра Порошенка. За таке рішення проголосували 113 із 114 членів ради.

Майбутнього голову Верховної Ради, представника народних інтересів, знають всі. Знають як кучмівського олігарха та креатуру Миколи Азарова. Знають і про його, як завжди, недоведену причетність до «справи Гонгадзе», і розмови з Кучмою про Ющенка, зафіксовані на плівках Мельниченка. Знають його як члена політбюро СДПУ (о) (з жовтня 1998р. до лютого 2000р.), потім – як голову Партії солідарності України (з липня по листопад 2000 р.), як співголову Партії регіонального відродження "Трудова солідарність України" (з листопада 2000 р. до 2001р.), як заступника голови Партії регіонів України (з березня по листопад 2001р.), пізніше - як вірного соратника Віктора Ющенка, згодом – як його кума, а ще трохи потому – як сумісника двох державних посад - секретаря РНБО та народного депутата. До речі, не забулися і його намагання оскаржити «заради справедливості» рішення Верховної Ради, яка через півроку сумісництва сама спробувала позбавити його депутатських повноважень.

Варто згадати, мабуть, і про його нагороди, отримані від Кучми: серед інших державних відзнак Петро Олексійович має два ордени «За заслуги» - ІІІ та ІІ ступенів. Прикментно, щозаради Порошенка Кучма порушив власний указ, згідно з яким нагородження здійснюється послідовно (як правило, не раніше, ніж через три роки після ордену попереднього ступеня). Але Петра Порошенка тодішній глава держави нагородив орденом ІІ ступеня восени 1999 року. А це - навіть менше, ніж через рік після присвоєння попереднього ордену, який Порошенко отримав взимку 1998 року.

За помаранчевої влади Петро Порошенко обіймав посаду Секретаря РНБО. Заради нього Президент підписав, за оцінками експертів, цілком антиконституційний указ, який надавав колишньому Секретареві РНБО (Петру Порошенку) цілий ряд повноважень, які дозволяли контролювати органи виконавчої влади та давати їм усілякі доручення. Потім – відомий усьому світові корупційний скандал. Потім – фігурування у справі з так званим «будинком Порошенка», що на Грушевського, 9а.

Доказів вини Петра Олексійовича у гучних скандалах так і не знайшли. Але опоненти скаржаться, що їх і не могли знайти, адже Ющенко з першого дня заявив про невинність «своїх хлопців». Зрозуміло, що після такого публічного «натяку» прокуратура навряд чи наважиться звинуватити хоча б одного із фігурантів скандалу. Тож Порошенко виявився простою жертвою політичного замовлення та брудних провокацій.

Але ті буремні часи залишилися позаду. А нині президент здійснив давню мрію Петра Олексійовича – благословив його на керування країною. Адже за новою редакцією Конституції, вага посади спікера значно зросла. Саме голова Верховної Ради буде неформальним координатором коаліції, вирішуватиме долю законопроектів (без яких ефективна діяльність парламенту та уряду неможлива), а також заміщуватиме президента у разі дострокового припинення повноважень глави держави.

Значні повноваження, помножені на амбіції Петра Порошенка, цілком можуть конвертуватися в абсолютну владу. Для традиційної політології це явище доволі нетипове: партія доручає провідну державну посаду людині, яка за рейтингом суспільної недовіри конкурує з колишнім президентом Кучмою. Отже, тепер Петро

Порошенко очолюватиме законодавчу гілку влади та представляти в нашій країні інтереси народу. Побачимо, яких успіхів він досягне в цій царині, і з яким рейтингом залишатиме посаду.