Націоналіст без агресії, як кінь без яєць

Юрій ВИННИЧУК

Видатний австрійський письменник Леопольд фон Захер-Мазох, що був родом зі Львова, писав, що чується українцем. Ба й справді: ким міг бути основоположник мазохізму? Тільки одним із нас. Бо тільки нам подобається бути народом-мучеником, народом-страдником. Хто ще й досі чекає свого Мойсея? Ми, українці. І‚ звичайно‚ євреї. Хто ще з якимсь мазохістським завзяттям роздряпує свої рани і демонструє струпи? Ми і вони. Хто усі найбільші поразки і місця національних трагедій перетворив на музеї і пантеони? Ми і вони.

Скільки битв виграв Хмельницький! А пантеон тільки на місці поразки – під Берестечком. Скільки битв виграли українські війська у Першу світову війну‚ а пам’ятник – тільки на честь героїв Крут. Хоча це скоріше пам’ятник нашій ганьбі.

Зате наші славні перемоги зостаються в тіні. Про битву під Конотопом, де гетьман Іван Виговський розгромив цвіт московського війська, якось не прийнято багато говорити. Про перемогу князя Костянтина Острозького над московськими військами під Оршею теж. Рабська ментальність не дозволяє і досі дратувати старшого брата. До цих пір височить у Полтаві пам'ятник „русскому оружію”. Де ще, в якій країні збережено пам'ятники колонізаторів? Вся лівобережна Україна всіяна рясно ленінськими бовдурами, пам'ятниками на славу своїх катів. Скільки ще років має минути, аби ця ганьба була стерта з нашої землі? Тінь старшого брата грізно нависає над нами.

А всі оці назви міст – Могилів-Подільський‚ Кам’янець-Подільський‚ Новгород-Сіверський‚ Володимир-Волинський і т. д. Доки ще вони залишатимуться свідченням нашої рабської залежності від Москви?

Серед окремих істориків та політиків чомусь дуже популярна думка про миролюбність українців. Навіть такий серйозний історик, як Олена Апанович, пише: „Українці ніколи не завойовували чужих земель, всю свою життєву енергію вкладали у плекання рідної”.

Те саме твердить і письменник та вічний депутат Володимир Яворівський‚ йому підспівує історик Володимир Дмитрик: „ми ні на кого не нападали, нікого не завойовували і не денаціоналізували”.

Доходить до смішного. Олексій Івченко‚ член фракції „Наша Україна” і голова Конгресу Українських націоналістів добалакався ось до якої чудернацької сентенції: „врешті-решт, націоналістична ідеологія не є агресивною щодо когось ззовні. Давайте згадаємо всі часи: ніколи націоналісти не воювали на чужих територіях і не завойовували когось. Навпаки, вони захищали тільки своє, свої домівки на своїй території, свою землю, тощо”.

Ну‚ з такими націоналістами нам тільки до ЄЕПу дорога. Націоналіст без агресії – все одно‚ що кінь без яєць. Коні без яєць стали нашими проводирями.

Важко збагнути у якій церковно-парафіяльній школі здобували освіту усі ці товариші‚ якщо у їхніх макітрах не відклалося абсолютно нічого про завойовницькі походи наших князів.

Невже Олег‚ прибиваючи свого щита на брамі Цареграду‚ робив це з гуманітарних міркувань? А яку місію виконував Святослав‚ ідучи у походи на північний схід аж до Волги та вниз до Каспію, а потім на Північний Кавказ і на південний захід у Болгарію і Візантію? Вивчав місцеву фауну і флору? А королі Данило Галицький і Лев‚ коли йшли на ляхів і ятвягів? А що шукав Сагайдачний під стінами Москви? А Тиміш Хмельницький у Молдавії?

Знаходяться такі патріоти‚ що навіть остерігають українців не зачіпатися з росіянами‚ бо дуже вони, бідачки, зляться, коли українці посягають на святе. От з'явилася україномовна пісня, присвячена Севастополю, де автор використав музику офіційного міського гімну "Лєгєндарний Сєвастополь – гордость русскіх маряков". Ну, і це сильно когось там розізлило як у Росії, так і в Севастополі. От я й читаю в одній з газет: "Коли перестанемо підкидати ворогам дедалі нові приклади недолугості та потворності українських поступувань? Севастополь є й назавжди залишиться законною гордістю російських моряків, тим паче, що слабкі й нелюбі українській владі Військово-морські сили України наразі не створили приводу для альтернативної гордості".

Цікаво‚ чому ми цієї гордості не можемо розділити? Адже в рядах російської царської і савєтської армій, які обороняли Севастополь у Кримській та Другій світовій війнах, українців було не менше, ніж самих росіян, а билися вони ще запекліше. Більшість складали українці і серед учасників повстання на панцерникові "Потьомкін", який збунтувався якраз біля берегів Севастополя. Та й у військах самого Потьомкіна‚ якого козаки прийняли до свого коша під прізвиськом Нечеса‚ і у Суворова було чимало козаків, які завойовували причорноморське узбережжя. Українці взагалі серед командного складу царської армії становили дуже суттєвий відсоток.

Ярмак (Єрмак) був не тільки московським кондотьєром‚ а й запорізьким козаком. Українці у складі російських армій завоювали Крим‚ Кавказ‚ Середню Азію‚ Сибір‚ Далекий Схід. Не розумію‚ чому ми нічого не отримали від цього смачнющого пирога.

Якщо Росія стала правонаступницею СССР, то українці можуть сміливо заявляти про те, що є одними із правонаступників Російської імперії.

Ні‚ таки й справді комусь розходиться на тому‚ щоб втовкмачити нам у голови нашу інфантильність. Мовляв‚ навіщо нам бути зубастими‚ якщо ми завжди були без зубів? Усі нас били‚ човпли‚ гнобили‚ а ми облизувалися і терпіли. А оскільки це вже така наша національна традиція‚ то традицію слід поважати. Відповідно і націоналісти у нас святі та божі. Хоч до рани прикладай.

Я ото порівнював нас із євреями‚ але це порівняння шкутильгає‚ бо євреї таки краще вміють боронити свої святощі. Спробуй-но тільки хтось у цивілізованій країні засумніватися бодай в одному мільйончику з тих шести‚ яких забрав Голокост‚ і цей чоловік враз опиниться за бортом суспільства. А в нас можна взагалі заперечити факт голодомору‚ і ніяка тобі націоналістична зараза в морду не дасть!

Можливо‚ пропаганда національної миролюбності уже дає свої результати?

Не хочеться вірити. Оце знічев’я склав два тризуби докупи і вийшла зірка Давида. Може‚ не все ще втрачене?