Мороз не хоче відповідати за те, що роблять Ющенко та Тимошенко

Мороз не хоче відповідати за те, що роблять Ющенко та Тимошенко

"...Для одних це буде абсолютно нормальна політична еволюція, а для інших це буде спроба повернення у політику”.

Депутати-соціалісти Г. Гармаш та Й. Вінський зробили заяву, що, в разі пробуксовування політреформи, СПУ може відкликати своїх представників з виконавчих структур влади та перейти до опозиції. В зв’язку з цим Центр досліджень політичних цінностей звернувся до політичних експертів з питанням: „Які перспективи Соцпартії в якості опозиції”?

Віктор НЕБОЖЕНКО (керівник соціологічної служби «Український барометр»):

„СПУ это давно надо было сделать. Дело в том, что им нужно готовиться к выборам, а находясь в лагере власти, которая ведет очень хаотичную экономическую и социальную политику, они рискуют не получить тот результат, на который рассчитывают. Конечно же, Мороз, как человек, который смотрит в будущее, естественно не хочет отвечать за то, что делает сегодня Президент и Премьер-министр. Тем более что если с Президентом можно еще как-то связывать игру, то с Тимошенко Мороз не может этого делать, потому что она очень противоречивая, непредсказуемая, и легко меняет свои ориентиры. Поэтому, Морозу действительно надо что-то делать. И осенью либо дистанцироваться от власти, либо требовать каких то новых постов, уже на уровне вице-премьера, а может быть даже и премьер-министра, от Ющенко, и тогда уже рисковать вместе с партией власти”.

Олесь ДОНІЙ(голова Центру досліджень політичних цінностей)

„1.Якщо владна коаліція не виконує умов, на яких до неї долучилася одна з партій, то ця партія виходить з такої коаліції. Це звична європейська політична практика, і в цьому плані заява Гармаш і Вінського, що, якщо влада відмовиться від політреформи, то Соцпартія може вийти з провладної коаліції – це європейський підхід.

2.Інша справа, що Соцпартії зараз абсолютно не вигідний перехід до опозиції. Попри наростання скепсису і критики в колі експертів, серед населення все ще дуже великі очікування саме від нової влади. Населення ще не вповні диференціює відмінність позицій серед провладної коаліції, і тому негайний перехід до опозиції міг би сприйматися як «зрада ідеалам помаранчевої революції». Окрім того, не варто забувати, що середовище самої Соцпартії певною мірою втомилося від «вічної опозиції» і хотіло би використати свій інтелектуальний і організаційний потенціал на державній службі. Тому вихід з влади може викликати спротив і всередині самої партії.

3.В той же час трохи згодом опозиційна ніша для СПУ може виявитися дуже перспективною. Дії влади дають багато підстав для розчарування в середовищі прихильників «помаранчевої революції». За нинішніх опозиціонерів (Партія регіонів, СДПУ(о), ПСПУ, КПУ) такі люди не голосуватимуть із зрозумілих причин. І якби опозиція народилася зі складу самих «помаранчевих», то вона би могла стати перспективним центром тяжіння для незадоволених як попередньою, так і нинішньою владою. Такою силою може стати СПУ, але може стати і БЮТ. Цілком можливо, що до ролі такої «м’якої опозиції» штовхає СПУ сам Президент Ющенко. Принаймні, те що в провладному блоці він завжди перераховує як потенційних учасників тільки Тимошенко і Литвина, але «забуває» Мороза, підштовхує саме до такої думки”.

Вадим КАРАСЬОВ (директор Інституту глобальних стратегій):

„Во-первых, я не уверен, что в случае принятия решения Соцпартией об отзыве своих представителей из структур исполнительной власти, все министры-социалисты выполнят это решение. Сомневаюсь, что партийному решению подчинятся Луценко, Семенюк и Николаенко. Оппозиционная игра социалистов на выход из коалиции вряд ли сможет принести им реальные политические дивиденды.

Во-вторых, социалисты уже давно находятся вот в таком полуоппозиционном состоянии, и фактически по многим вопросам их позиции с позициями власти в целом, и ее отдельных представителей (Литвин, Тимошенко и Ющенко), не всегда совпадают. Поэтому, формально социалисты находятся в коалиции власти, но де-факто занимают отдельную позицию по некоторым вопросам.

В-третьих, если политическую реформу попытаются затормозить, и социалисты примут решение идти в открытую политическо-электоральную оппозицию, то вряд ли переход на жесткий оппозиционный формат принесет социалистам дополнительные электоральные бонусы. Будет достаточно сильное стремление контролировать электоральное поле, как со стороны провластного блока, так и со стороны других оппозиционных и полуоппозиционных политических игроков. Думаю, что Виктор Ющенко и его ближайшее политическое окружение, будут все-таки с политической реформой действовать настолько аккуратно, чтобы не провоцировать ни отзыв Морозом своих представителей из власти, ни переход Соцпартии в жесткий оппозиционный формат”.

Кость БОНДАРЕНКО (директор Інституту національних стратегій):

„Соціалістична партія має дуже серйозні перспективи. По-перше, Соцпартія є найбільш послідовною силою, що відстоює політичну реформу, і яка ще жодного разу не висловила сумнівів у доцільності її проведення. Наполягає, і постійно намагається чинити тиск на інших, щоб вони висловилися на користь політичної реформи. Таку послідовність не можливо не помітити, і не поважати.

По-друге, це особа самого Олександра Мороза, який вважається одним з найавторитетніших політичних лідерів в Україні.

По-третє, Соцпартія пройшла протягом останніх тринадцяти років досить складну еволюцію, від прокомуністичної партії до лівоцентристської позиції, ставши класично-європейською соціал-демократичною партією. І це відкриває для Соціалістичної партії перспективи для блокування з іншими соціал-демократичними силами в Україні. Соцпартія може перетворитися на центр об’єднавчого процесу в соціал-демократичному середовищі. Я навіть не виключаю, що до Соцпартії можуть пристати деякі елементи СДПУ(о). Для одних це буде абсолютно нормальна політична еволюція, а для інших це буде спроба повернення у політику”.

АндрійЄрмолаєв (директор Центру соціальних досліджень «Софія»):

„По-перше, нажаль соціалісти вже не зможуть позиціонуватись як системна опозиція. Мова йде про те, що для такого позиціонування необхідно відповідно відпозиціонуватись від попереднього політичного курсу.

По-друге, організувати опозиційну роботу не лише в ЗМІ, а й у парламенті, в органах самоврядування. Ну і нарешті, виступити не лише з альтернативою тактичних рішень, а й з альтернативою курсу. З точки зору підготовки до опозиційної роботи, соціалісти не будуть готові до такого, тим більше, враховуючи термін парламентських виборів. На сьогодні соціалісти не в змозі радикально поліпшити свої електоральні позиції, оскільки вони опинилися в ситуації, коли вони інтегровані в нову владу, і іміджеві показники розпорошені серед лідерів нової влади. Відповідно, соціалісти дуже постраждали з точки зору рейтингу показників, і часу на надолуження цієї ситуації практично немає. Я гадаю, що на сьогодні соціалісти використовують аргументи про політичну реформу, скоріше, як засіб власної актуалізації, як певні кроки, які примушують виборця, експерта і політика, звертати увагу на даний аспект. Але, я не бачу ресурсів, з точки зору перспективи, для того, щоб Соцпартія стала опозицією. Я дуже сумніваюсь, що за таких обставин представники соціалістів, міністри та державні службовці у органах виконавчої влади, виконають команду партії, і вийдуть з органів влади. Тим більше, що деякі з них фактично асоціюються з діяльністю президентської команди, а не партії. Це є серйозною проблемою”.

Віталій КУЛИК (директор Центру досліджень проблем громадянського суспільства):

„Фактично, якщо така ситуація матиме місце, то ми матимемо опозицію нової якості, тому що діяча опозиція, яка в нас існує, не має тої підтримки і тієї легітимізації, яка потрібна. Фактично ця опозиція знаходиться в певній електоральній резервації, і не може вийти з неї. У випадку, якщо Соціалістична партія піде в опозицію, то це буде прецедент створення «помаранчевої опозиції», тобто формування опозиції в «помаранчевому спектрі». Таким чином це дозволить, вийти на певну нову якість для опозиції, яка буде користуватися підтримкою, і розумінням, серед численної частини електорату, який підтримував «помаранчеву революцію», але розчарувався в її наслідках”.

Володимир МАЛЕНКОВИЧ (Українське відділення Міжнародного інституту гуманітарно-політичних досліджень):

„Я думаю, что перспективы слабенькие, и это не напугает власть. Ющенко и команда, безусловно, пойдут, если у них будет возможность, на срыв политической реформы. Не достаточно пугать их отзывом своих представителей из властных структур, для того чтобы защитить реформу. Роль социалистов в этом правительстве не столь уж важна, и, я думаю, они скорее скомпрометируют себя, чем поддержат своих вчерашних союзников. Эти союзники, я в этом уверен, вовсе не будут против того, что бы социалисты ушли от них, поскольку 6-7%, которые Мороз может им дать, для них не столь уж существенны. Для них важен союз с Тимошенко, но это уже другой разговор. Я думаю, что это не правильная тактика.

Есть иная тактика защиты реформы, и здесь социалисты могут сыграть очень важную роль, потому что в руках социалистов МВД. Дело в том, что законных оснований для принятия решения Конституционным Судом о несоответствии политической реформы Конституции, никаких нет. Это уже не законопроект, а закон, который пока еще не вступил в силу, и оснований для рассмотрения этого вопроса в суде нет. Мы отдаем себе отчет в том, что наш суд не всегда действует правовыми методами, из-за того, что оказывается воздействие на судей, судей которые «кормятся из рук». Ситуация такова, что для срыва политреформы в Конституционном Суде нужно набрать десять голосов за то, что законопроект не соответствует Конституции. А десять голосов правовым методом не возможно получить. И, на мой взгляд, было бы крайне важно, что бы МВД и органы правопорядка проявили максимальную заинтересованность в том, что бы здесь был соблюден закон, не было бы неправового воздействия на судей. Если бы правоохранительные органы взялись за это дело, то судьи не рискнули бы «кормится из рук», и тогда политреформа была бы защищена”.