Доній: реального об’єднання опозиції не відбулося

Влітку 2011-го, коли вся країна стежила за процесом, де в якості обвинуваченої виступала екс-прем’єр, арешт Юлії Тимошенко видавався чимось з категорії очевидного неймовірного. Згодом, коли суддя Родіон Кірєєв оголосив вирок, багато експертів прогнозували, що це викличе народне збурення. Але не так сталося, як гадалося. Українці в цій історії виступили лише пасивними глядачами.

Цими днями минає 2 роки з моменту ув’язнення людини, яку, згідно з соціологічними опитуваннями, 31,6% наших співвітчизників вважають лідером опозиції (Яценюка - 22,9%, Кличка – 8,9%). Перебуваючи поза межами активної політики, Юлія Тимошенко досить рідко озвучує свою позицію з тих чи інших питань. Більше того, за 24 місяці перебування в неволі, колишня очільниця уряду дала лише одне інтерв’ю вітчизняному виданню. Поталанило отримати відповіді Тимошенко Юлії Мостовій з "Дзеркала Тижня". Відповіді були ґрунтовними, змістовними і досить глибокими. Політологи в один голос тоді заявили, що в’язниця змінила пані Тимошенко.

Чи справді це так? Яким чином відсутність в політиці екс-прем’єра вплинула на погоду в опозиційному таборі? Відповіді на ці запитання "Обозреватель" шукав спільно з політологом, народним депутатом–мажоритарником Олександром Донієм.

Олександре, які ключові негативні та позитивні тенденції всередині опозиційного табору за період відсутності Тимошенко на політичній арені Ви можете відмітити?

Перед тим, як аналізувати ситуацію, варто зазначити, що справа Юлії Тимошенко – політично мотивована і не має нічого спільного з пред’явленими звинуваченнями і формальними судами. Безперечно, це є демонстрацією усвідомленості Віктора Януковича політичної небезпеки Тимошенко в якості конкурента на президентських виборах. Це перше.

Друге. Ув’язнення Тимошенко активно використовується для дестабілізації опозиційного середовища. Третє – це фактор залякування українських громадян. Четверте – це помста Януковича.

Тому в цьому плані некоректно говорити про якісь позитиви через ув’язнення. Це буде неправильно і нечемно. Прикро також, але факт залишається фактом: українці не продемонстрували готовності боротися за одного з опозиційних лідерів належним чином.

Це певною мірою пов’язано з психологічною втомою, адже лідери помаранчевої революції не виправдали кредит довіри. Але фактом є те, що адекватних дій по відсічі наступу на громадянські і політичні права, не відбулося. Тому за 2 роки можна говорити хіба що про поступове усвідомлення необхідності єднання опозиційних сил, необхідності пошуку додаткових лідерів.

І як рухаються справи у цьому напрямку?

Справи рухаються в правильному напрямку, але рухаються надто повільно. Співпраця між лідерами трьох опозиційних фракцій ВР налагоджується, що є безперечним позитивом. Вони, нарешті, усвідомлюючи небезпеку і виклики, починають співпрацювати. Але опозиційного об’єднання у Верховній Раді на сьогодні так і не створено. Лідерам фракцій легше домовлятися між собою. Вони не вважають за необхідне об’єднати всіх опозиційних депутатів – членів фракцій та позафракційних. Це суттєво знижує опозиційний потенціал у ВР.

Також дуже прикро, що за межами Верховної Ради не створено опозиційного союзу – об’єднання, куди б увійшли всі опозиційні партії, громадські організації і т.д. Тобто реального об’єднання опозиції не відбулося.

Акція "Вставай, Україно", безперечно, несе позитивний заряд в якості прикладу позитивної співпраці парламентських політичних сил. Але ця акція не стала фундаментом для єднання всього опозиційного середовища.

Сьогодні з трьох опозиційних лідерів лише Віталій Кличко заявив про необхідність висунення єдиного кандидата на президентських виборах. Яценюк і Тягнибок про єдиного кандидата вже у першому турі, не хочуть навіть чути.

Що це означає? Те, що реальність перемоги опозиції на виборах-2015 може бути поставлена під загрозу особистими амбіціями деяких опозиційних лідерів. І якщо проаналізувати довибори до місцевих рад, які відбувалися протягом 2-х років, ми побачимо, що в переважній більшості вибори виграли представники Партії регіонів.

Про що це свідчить?

Це – наслідок розпорошеності дій опозиції і її небажання створити загально опозиційне об’єднання. Прикро, але в середовищі наближених до лідерів трьох парламентських фракцій, ідея висування єдиного кандидата не є популярною. Тому доводиться констатувати, що уроки ув’язнення Тимошенко еліти найбільших опозиційних сил не вивчили.

Зараз багато розмов точиться навколо питання ймовірного лікування Юлії Тимошенко за межами України. Як ви гадаєте, такий варіант є можливим?

Знаєте, це те, що не піддається аналізу, адже це залежить виключно від волі однієї людини. Ніякого відношення до судочинства, на жаль, питання ув’язнення Тимошенко, її помилування чи звільнення для лікування, не має. Тому щось прогнозувати тут просто неможливо. Це питання може коментувати лише той, хто особисто спілкувався на цю тему з Віктором Януковичем.

Ви раніше згадали опозиційну акцію "Вставай, Україно!". Чому на вашу думку опозиція не змогла побороти апатію громадян, адже не секрет, що чимало людей виходили на цю акцію не за спасибі?

Я вважаю, що для того, аби отримати ще раз довіру громадян, опозиція сама має змінитися. Не можна займатися продажем місць в списках чи внутрішніми чварами і сподіватися, що це не буде помітно виборцям. Для того, щоб отримати довіру, потрібно не лише говорити красиві фрази, а й навчитися відповідати своїми діями цим промовам. Цього зараз не вистачає і це помітно неозброєним оком.

Ми пам’ятаємо, як напередодні виборів окремі політики заявляли, що "тушок" більше не буде, що місця в списках продаватися не будуть і так далі. А що в результаті? В списку з’явилися люди, яких не знають навіть політики з цього ж списку. Зрозуміло, що потім ці люди переходять під знамена провладної більшості. А не помітити цього виборцю важко, тому і є певний скепсис.

За час перебування в ув’язненні Юлія Тимошенко (на відміну від Луценка) проводить досить мляву інформаційну кампанію. Вона рідко щось коментує і за 2 роки дала лише одне інтерв’ю вітчизняному виданню. Як вважаєте, це правильна лінія поведінки?

Мені здається, що однією з цілей, які перед собою ставила влада, ув’язнюючи Тимошенко, була зокрема і її інформаційна блокада. Тому вони максимально обмежили кількість людей, які мали б доступ до неї. І навіть її справжні погляди (наприклад, в період формування виборчого списку) так і залишалися таємницею для загалу. На мій погляд, вона могла би більше впливати на ситуацію публічними листами, а не листами до лідерів опозиційних фракцій.

Чому вона проводить, як ви кажете, мляву інформаційну кампанію, зрозуміти важко, бо ми не маємо можливості з нею поспілкуватися. Особисто я звертався в тому числі до суду щодо питання відвідин Тимошенко. Але завжди приходили лише відмови.

Випадання Тимошенко з публічної площини - одна з цілей влади, яка була досягнута. Вона не лише не отримує доступ до мас-медіа. Вона втратила важіль оперативного керування партією. І хто тепер реально керує партією, за великим рахунком незрозуміло.

Яким чином може змінитися політична вага пані Тимошенко до виборів – 2015?

Юлія Тимошенко залишається одним з найбільш рейтингових політиків. Відповідно, вона могла би претендувати на лідерство в країні. Саме тому у відношенні неї винесено вирок, який унеможливлює її участь в державній політиці.

В Конституції не згадано про застереження щодо участі засуджених у президентській виборчій кампанії. А ось в законі про вибори Президента ця норма чітко прописана. Тобто, як бачимо, тут є явні протиріччя. Якщо Конституційний суд розглядатиме цю колізію, не маю сумніву, що він прийме сторону, яка вигідна владі.

Тому варіант участі Тимошенко в президентських виборах можна розглядати лише тоді, якщо це буде вигідно владі для ще більшого розпорошення опозиційного електорату. А ось на даний момент очевидно, що неготовність Яценюка і Тягнибока погодитися на єдиного кандидата, вже допомагає сценарію влади щодо такої розпорошеності.