УкраїнськаУКР
EnglishENG
PolskiPOL
русскийРУС
Сергій Крижанівський
Сергій Крижанівський
Директор института глобальной политики им. З. Кулика

Блог | Українська мрія

Українська мрія

Доброго дня, мої любі!

Видео дня

Сьогодні ми відкриваємо вже другий проект інституту глобальної політики імені Зиновія Кулика - видання "Промова". Є в мене мрія...

Українська мрія. Промова громадянської реальності.

У мене є мрія… ці рядки, завдяки плідним старанням давно забутої пані Королевської, колись напам’ять вивчила майже вся наша країна. Але мрії, як показала практика залишилися лише на телеекранах та завчасно представлених звітах державних службовців. В сьогоденні, люди мріють про одне, політики мріють зовсім про інше.

Є дуже чудовий вислів: думка – матеріальна, існує навіть така собі психологічна установка, що завдяки нашій свідомості всі думки та мрії рано чи пізно обов’язково матеріалізуються. В цю течію також входить теорія про спільну мрію. Це коли багато людей думають та мріють про щось єдине, їх думка перетворюються в дію, а загальна мрія обов’язково збувається.

Але що ж трапляється за цією теорією, коли одна вагома група людей мріє про одне, інша не менш вагома, мріє про інше, паралельно протиставлене першим. Трапляється пікова суміш реальностей, що призводять до сумбуру та невпорядкованості. В цій суміші є різні мрії.

Хтось мріє про нове авто, хтось про новий айфон. А хтось мріє про пенсію та хоча-б шмат хлібини за обідом. Деякі індивіди мріють про дуже важливі та потрібні речі, але нажаль неможливі. Мріють та й не роблять абсолютно нічого…

У мене також є мрія, але вона ще більше схожа на неналежну утопію з якогось фантастичного опису. Але на відміну від вищезазначених персон я не просто мрію, я й дію також.

Мрію я про те, щоб наша країна дійсно стала сучасною колискою Європейського цивілізованого світу. Щоб Україна була не яблуком розбрату, а містком між двома світами Заходом та Сходом. Я мрію кожен день бачити усміхнені обличчя своїх співгромадян. Я мрію про невпинний рух вперед, про важкий але такий завчасний розвиток, про можливість пишатися своєю країною.

Цього можна було б з легкістю досягти. Рецепт простий – розвинути громадянське суспільство та провести дійсно свідомі та потрібні реформи, як внутрішні так і зовнішні. Я цілком впевнений що розвиток нашої країни повинен в першу чергу починатися з самого низу. Тобто з простих громадян, котрі зазвичай перекладають обов’язок розвитку на поважних можновладців.

Можновладці ж в свою чергу йдуть тим же шляхом, й хитливо надіються на середній клас, котрого вже просто фактично не існує. Після подій Євромайдану на заміну середньому класу прийшов так званий креативний клас – що став сучасним сформованим громадянським суспільством.

На відміну від Росії, де креативний клас асоціюється з модернізованими та загаджетованими представниками місцевої опозиції, наш український креативний клас являє собою суміш робітничого класу та інтелігенції. На мою думку саме з цього "робітничого" класу й розпочався розвиток сучасного українського громадянського суспільства.

В свою чергу саме громадянське суспільство стало рушійною силою на шляху до розвитку країни, як економічного, політичного так і культурного розвитку.

Але, як і в будь якій іншій країні, у нас також існують свої сценарійні загрози зриву напрямку розвитку суспільства.

Вже сьогодні складається ситуація, коли переважна та значна більшість наших громадян уповають на вирішення своїх проблем радикальним шляхом. Як-то кажуть - щоб не мати проблем, треба купити кулемета. Але в тому то і річ що володіння кулеметом, навпаки створює ще більше проблем.

Зараз чимала кількість політичних експертів, у своїх аналітичних висновках, вбачають велику вірогідність ескалації внутрішньо - політичної сфери та навіть можливої зміни влади. Декотрі гарячі голови впевнені, що нинішню владу, на чолі з Петром Олексійовичем Порошенко потрібно змінити силовим шляхом.

Я ж, вимушений вбачати розвінчання цих сподівань на силу, лише одним головним моментом, вірніше моментом наступників, моментом істини. Хто ж зможе прийти на заміну сьогоднішній владі? Пост-майданна опозиція? Або більш радикально налаштоване її крило? Якщо ці мрії, опозиційно налаштованого населення здійсняться, то що ж тоді чекає на нашу Неньку Україну? Відповідь очевидна – нова хвиля внутрішньо та зовнішнього протистояння як у вищих шаблях влади так і загроза протистояння Західної та Східної України. Петро Порошенко, проводячи АТО, об’єднав Схід та Захід України. Ми усі 100 відсотково стали ПАТРІОТАМИ держави. Розхитування в середині та зовні, на сьогодні, вигідно тільки нашим ворогам…

Є ще мрії протестно налаштованого населення, більш політично красномовно – протесаного електорату. Кого насправді хоче бачити при владі протестний електорат. Нікого, крім нових облич, котрі проводять поведінкову роль люмпенізації. Фактично ті ж самі нові обличчя насамперед ламаються під натиском системи. Не всі, але більшість з них.

Суспільна мрія це такий собі еталон буття держави, її цінності та спосіб життя. Є американська мріє, є німецька мрія, є навіть африканська мрія. А чи є українська мрія?

Взагалі якщо класифікувати спільні мрії українців, можна прийти до висновку, що всі вони поділяються на декілька загальних сфер: економіка, політика, культура. Я навмисно не беру до уваги когорту персоніфікованих бажань та мрій українців, адже, як відомо шляхи егоцентризму не ведуть до розвитку суспільства.

Економічна українська мрія.

Стовідсоткові емоціонально-фізичні потреби громадян зводяться до парадигми здатності ці потреби здійснити. Це можливо зробити лише за наявності коштів, бажано в умовних одиницях, хоча комусь підходить й національна валюта. Бажано щоб умовні одиниці знаходилися в умовних банках (крім тих де введена тимчасова адміністрація, звісно).

Грошей завжди буває лише мало, інколи правда їх зовсім не буває, якщо, сформована спільна економічна мрія, складається лише з задоволення внутрішніх потреб, якщо, при цьому не береться в рахунок обслуговування самих грошей, тобто фінансової системи, тоді в країні настає неминуча економічна криза.

Наразі наша економіка сама по собі дійшла стану законсервованості. Тобто, вона знаходиться в не рушійному стані перед Хвилею. Питання тільки в тому, чи буде ця Хвиля освіжаючою, чи це буде нищівного Цунамі. У всякому випадку, українська карма приречена залишитися лише на рівні постійно зростаючих потреб й повсюдно зменшуваних здатностей ці потреби здійснити.

Культурна українська мрія.

Хтось читає Ірену Карпу та Любко Дереша, а хтось обожнює лише Ільфа та Петрова. Хтось захоплюється Достоєвським та Толстим, а хтось вважає що Булгаков та Гоголь істині українці. Декотрі слухають Радіо Шансон та попсу чи класичну музику, чи українські народні пісні. Але всіх об’єднують потуги сформувати суспільну українську культурну мрію.

Найбільшого успіху в формуванні української культурної мрії досяг Михайло Михайлович Поплавський. На сьогодні, без перебільшення він і є носієм сучасної української культурної мрії. Хоча, як на мене – він несе в українську культуру не тільки самобутність а і разом парадигму меньшовартості…

Спільна культурна мрія наших громадян зводиться до мети пережити тягуче буденне життя, завдяки пісням, танцям, театру, мистецтву чи літературі. Основна слабина криється в тому, що для більшості наших співгромадян культура уявляється лише піснями та танцями. Тому й трапляються інколи банкети серед чуми.

Політична українська мрія.

На сам перед, першочергова спільна політична мрія – потрапити у владу, у будь якому прояві. Хтось мріє стати простим українським поліцейским, хтось – обласним депутатом, хтось народним депутатом України, а хтось хоче бути клерком в тіні чималих законодавчих актів або паперів.

Політика річ невдячна. Невдячна, в першу чергу до самих політиків. "Бери та приймай" - ця фраза щонайкраще ілюструє буття влади або опозиції, без різниці. Коли приходить черга брати та приймати, тоді на арені українського політикуму (частіше за все по ТВ або на радіо) з’являються щирі обличчя, котрі хочуть допомогти своїм виборцям в здійсненні їх прав.

Коли ж проходять вибори й настає черга віддавати, щирі обличчя з екранів ТВ, зникають у невідомому напрямку по трасі Київ - Конче-Заспа. Така от вона спільна українська політична мрія - бери та приймай, не віддаючи. Потім обіцяй віддати але рухайся по колу бери та приймай. Це українська політика.

У свій час граф Воронцов сказав: "Той хто має владу та багатство, повинен себе вести так, щоб ті, хто цього не має, змогли їм це пробачити". Нажаль, в сучасній Україні, ті, хто має владу та багатство, ведуть себе похабно, хизуються собою, купаються в розкоші та відверто насміхаються над бідними.

Попри все, підводячи риску під класифікацією спільних українських мрій, можна вивести лише три основних сценарії для держави.

Перший сценарій станеться за умови коли в громадськості буде переважати економічна мрія. Тоді ми будемо йти по напрямку прозахідного вектору в кращому сценарій та проросійському в гіршому.

Другий сценарій станеться за умови переважання політичної мрії, й тоді ми підемо по напрямку до Європи в кращому сценарії або станемо стандартним містком між державами в гіршому.

Третій же сценарій, можливий лише за наявності симбіозу культурної, економічної та політичної мрій. Тоді ми залишимося у швейцарському стані нейтралітетності, інтегруємо Європу до себе, та нівелюємо проросійський негативний векторний вплив, зі всіма звідси складовими.

Чи зможемо ми відновити, побудувати та зберегти сильне громадянське суспільство, потужну економіку й справедливу державу, якщо будемо обслуговувати виключно інтереси інших країн? Навряд чи.

Тому, єдиний на сьогодні вихід, перестати влаштовувати депресивні банкети біля державних установ й зайнятися в кінець кінцем тим, що зветься в політиці "віддавай". Саша Чорний в своєму вірші "Хворому" писав – " … отдавай, не тянись за возвратом, только этим ключом открываются все сердца…".

Україна сама по собі унікальна країна. Україна – країна мрій. Мрій нездійсненних, але таких жаданих. Мрій, котрі до сих пір повноцінно не перетворювалися в дії.

Мрійте та Дійте! Тільки так, ми разом, досягнемо спільної мети – побудови та збереження українського громадянського суспільства - досягнемо головної мети завдяки правильній пропорції економіки, політики та культури.

Директор інституту глобальної політики ім. Зиновія Кулика, шеф-редактор видання "ПРОМОВА" - Сергій Крижанівський.

disclaimer_icon
Важно: мнение редакции может отличаться от авторского. Редакция сайта не несет ответственности за содержание блогов, но стремится публиковать различные точки зрения. Детальнее о редакционной политике OBOZREVATEL поссылке...