Больше всего в Донецкой области: Опендатабот назвал количество церквей УПЦ МП в Украине. Карта
В течение полномасштабной войны их количество уменьшилось только на 685 общин.
Той, хто йде на війну, має бути готовим померти. Ми називаємо це самопожертвою і героїзуємо це. Але коли хтось виправдовує своє право на неконтрольоване вбивство своєю готовністю до героїчної смерті – це стає кваліфікаційною ознакою злочину, і ми називаємо це екстремізмом і тероризмом. Бо гуманність і дотримання процедур є і залишаються засадами функціонування нашого суспільства. І все, що суперечить цьому – руйнує нашу безпеку і загрожує суспільству.
Слід чітко зрозуміти: основну загрозу становить не сам злочин (хоча він і породжує складний комплекс ризиків соціального, політичного і воєнного характеру), а системна довгострокова реакція на нього з боку державних інститутів та суспільства. Саме наша реакція на воєнні злочини визначає, на якому ми боці, стан і вектор розвитку нашого суспільства, пише Юрій Костюченко для Radiosvoboda.org.
Міфи vs цінності: боротьба за майбутнє
Будь-яка війна невідворотно породжує міфи. Небезпека міфів воєнного часу полягає в тому, що вони починають репродукувати себе і визначати соціальну поведінку цілих соціальних груп, а іноді і всього суспільства. Так, зокрема, сталося з героїчним міфом про "Велику Вітчизняну", який спотворив сприйняття світової і власної історії радянським суспільством та позбавив це суспільство майбутнього.
Читайте: А если завтра война?
Сьогодні ми є свідками народження, поширення і розвитку міфів, пов’язаних з поточною війною. Міфи, безперечно, є невід’ємною складовою суспільної свідомості і соціального дискурсу. Але які це будуть міфи, і як вони вплинуть на нашу майбутню долю – залежить від того, наскільки критичні ми стосовно себе, наскільки непохитні наші цінності. Наскільки ми готові відстоювати людську гідність, справедливість, право, законність – в умовах, коли норми поведінки спотворюються стресом та колективним міфологічним сприйняттям.
Чи готові ми виправдати вбивцю цивільної особи, садиста, мародера, ката через те, що він вписується в парадигму "міфічного героя"? Питання не є теоретичним, абстрактним чи риторичним, бо зачіпає проблематику соціальної, а в умовах конфлікту – воєнної безпеки.
Герої і злочинці
Військова злочинність є похідною соціальної щільності суспільства і мілітарної культури. І якщо власна мілітарна культура в нас тільки формується, то якість соціальних комунікацій в українському суспільстві є відомою. Отже, було б дивним сподіватися на повну відсутність негативних явищ у військових формуваннях під час збройних конфліктів, коли ми пам’ятаємо справу Гонгадзе, Врадіївку, знаємо про гучні корупційні справи тощо.
Будь-який конфлікт загострює притаманні моделі поведінки і відокремлює граничні типи поведінки. Тому на війні ми спостерігаємо екстремально яскраві прояви співчуття, моральності, взаємодопомоги, але водночас – садизму, мародерства, жорстокості.
Читайте: Годовщина вторжения в Грузию: та война не закончилась!
Статистично, кількість людей із девіантною поведінкою, яких ми визначаємо як злочинців, приблизно однакова в усіх групах під час конфлікту – незалежно від типу військових формувань. За винятком хіба що окремих спецпідрозділів, де є суворий психологічний відбір, і куди люди з девіантною поведінкою просто не потрапляють. Також виняток становлять формування, в першу чергу – добровольчі, які формуються за соціальними чи професійними ознаками: колишні в’язні, колишні працівники правоохоронних органів тощо. Тобто у представників груп, де девіантна поведінка представлена ширше, є або може бути професійна деформація.
Завдання здорового суспільства – перешкоджати формуванню добровольчих підрозділів із людей, схильних до девіантної поведінки, не поширювати на людей з девіантною поведінкою автоматично міф героїчної боротьби, не давати індульгенцію на будь-які злочини, а навпаки – ретельно слідкувати за дотриманням права і процедури.
Злочини добровольців – загроза соціальній самоорганізації
Воєнні злочини серед бійців добровольчих підрозділів є настільки ж ймовірним і поширеним явищем, як і серед будь-яких інших військових підрозділів під час збройних конфліктів. Звичайно, може здатися, що висока ідейна мотивація добровольців може запобігти скоєнню злочинів, але статистика багатьох конфліктів останніх 80 років в усьому світі свідчить, що це не так.
Але, на відміну від регулярних військових формувань, порушення гуманітарного права під час збройних конфліктів з боку добровольчих загонів має суттєвий вплив на добровольчий, волонтерський рух та іноді – на процеси соціальної самоорганізації у суспільстві.
Добровольчі і волонтерські рухи базуються, в першу чергу, на позитивній самоорганізації, довірі і співпраці. Злочини, скоєні бійцями добровольчих підрозділів, сприймаються суспільством як підрив засад соціальної довіри, бо вони є спрямованими проти суспільства – соціальної бази добровольців.
Читайте: Сочувствую НАТО. Теперь еще и гражданская война
Гуманітарне право як засада соціальної безпеки
Гуманітарне право під час збройних конфліктів – це спосіб визначення правої сторони, це індикатор "свій-чужий", більший за критерій "крові і ґрунту", бо базується на первинному людському праві – праві на життя. Тому ґвалтівник, кат і мародер не може бути "своїм" – інакше будь-яка, навіть "найсправедливіша" війна швидко виродиться в беззмістовний і хаотичний конфлікт кожного проти всіх, у тотальну бійку за виживання, у справжню громадянську війну найгіршого ґатунку.
Тож, або ми чітко і послідовно дотримуємося міжнародного гуманітарного права, або швидко і невідворотно перетворюємося на збіговисько некерованих конкуруючих банд, які тероризують місцеве населення і змагаються у садизмі і мародерстві. Ні про яку легітимність держави тут говорити вже не буде сенсу. Влада в такому випадку автоматично перетворюється на окупаційну хунту, а населення на ворожу їй спільноту.
Отже, недотримання гуманітарного права є загрозою існуванню держави і суспільства. Власне, це ми чітко спостерігаємо на прикладі ОРДІЛО (окремих районів Донецької і Луганської областей): це територія панування напів-автономних банд, охоплена хаотичним насильством, без легітимної влади і можливості встановити таку. Встановлення і дотримання правових інструментів – наш шлях в інший бік від терористичних анклавів.
Право на насильство
Здорове суспільство уникає прямої відповіді злом і насильством на зло і насильство. Для цього є інститути і процедури, які дозволяють мінімізувати насильство, уникнути помилок і негативних системних наслідків насильства.
Читайте: Русские, как товар. Война, как бизнес
"Право на насильство" – це мотивація слабкої, заляканої і безправної людини, людини, яка позбавлена вибору. Насильству немає виправдань у світі вільної людини. Вільна людина має обов’язок вибору. Іноді доводиться робити вибір між добром і справедливістю. Особистий вибір має лежати у царині добра, але сталість соціальних відносин вимагає дотримання справедливості. Справедливість у здоровому суспільстві є частиною демократії, вона базується на дотриманні процедури і є прерогативою державних інститутів, контрольованих інститутами суспільними.
Щоб залишитися на стороні добра, слід не перетинати меж – хай кожен виконує свою функцію. А ми маємо обирати добро без виправдань. Бо смерть – не виправдання, а насильство – не вибір.
Важно: мнение редакции может отличаться от авторского. Редакция сайта не несет ответственности за содержание блогов, но стремится публиковать различные точки зрения. Детальнее о редакционной политике OBOZREVATEL поссылке...
Ты еще не подписан на наш Telegram? Быстро жми!
В течение полномасштабной войны их количество уменьшилось только на 685 общин.
Катастрофические события на поле боя опаснее для Путина, чем потеря национальных окраин РФ
Россия не имеет достаточно сил, чтобы осуществить серьезное наступление до 9 мая