Скандал вокруг сына Президента Андрея Ющенко
Дата публікації: 27.07.2005
Тимошенко: нужно быть людьми и прощать друг друга
Премьер-министр Украины Юлия ТИМОШЕНКО объясняет высказывания Президента Украины Виктора ЮЩЕНКО в адрес журналистов, сказанные им 25 июля при ответе на вопрос относительно его сына Андрея, эмоциями, и считает, что всем нужно научиться прощать друг друга. Об этом она заявила сегодня на пресс-конференции в Киеве.
"Эмоции, они, безусловно, присущи каждому человеку… И когда что-то касается очень близкого, семейного, порой эмоции преобладают, и это вполне естественно", - сказала Ю.ТИМОШЕНКО.
Она также отметила, что, по ее мнению, за политиками, конечно, нужно внимательно наблюдать, адекватно их оценивать, обнародовать всю информацию, но, в то же время, быть людьми и прощать друг друга.
_____________________________________________________
Ющенко отделался небольшим штрафом и большими неприятностями
В среду, 27 июля, в прямом эфире на телеканале «1+1» Министр внутренних дел Юрий Луценко оштрафовал Андрея Ющенко на 17 гривен за нарушение Правил дорожного движения.
Кроме того, глава МВД ответил на ряд вопросов издания «Украинская правда» относительно нарушений, допущенных сыном главы государства. Луценко сослался на статью 34 Закона «О дорожном движении», в которой говорится о том, что собственники транспортных средств обязаны зарегистрировать принадлежащие им транспортные средства в течение десяти суток после их приобретения или получения. Эксплуатация незарегистрированных транспортных средств, а также без госномеров установленного образца запрещена.
Кроме того, в постановлении Кабмина от 7 сентября 1998 года владельцы транспортных средств обязаны зарегистрировать их в десятидневный срок после приобретения или таможенного оформления, или временного воза на территорию Укрины… Эксплуатация транспортных средств, не прошедших регистрацию в ГАИ, а также без номерного знака "Транзит" запрещена.
Аренда автомобилей, зарегистрированных на территории другого государства, запрещена, поскольку это противоречит законодательству Украины.
Таким образом, управляя длительное время автомобилем с чешскими номерами, Андрей Ющенко нарушал ПДД. Противоречило Правилам и управление машиной без номеров, которые Ющенко-младший снял с машины с началом скандала.
________________________________________________
Мирослава Гонгадзе і Сергій Шолох звернулися до Президента України
Колись президент України Леонід Кучма відмовлявся відповідати на прямі незручні запитання Георгія Гонгадзе. Він особисто та його оточення звинувачувало Георгія у замовних матеріалах і співпраці з опозицією. Георгій же вважав, що просто чесно виконує свою журналістську роботу, відстоюючи право і потребу громадськості Знати. Для цього він створив Українську правду і вибрав її емблемою Дон Кіхота, символа боротьби за ідею та справедливість. Та саме за те, що незручний журналіст - за словами тоді голови держави - «лив на президента бруд в Інтернеті», президент України Леонід Кучма наказав своїм підлеглим розібратись з Георгієм Гонгадзе.
Після смерті Георгія Сергій Лещенко, молодий і переконаний у праві громадськості Знати журналіст, ставить такі ж незручні запитання президенту України Віктору Ющенку. І тепер новий демократично обраний президент звинувачує Сергія у продажності та кілерстві.
Але час змінився, і тепер ми маємо нову Україну, яку вибороли власною волею, сльозами і кров’ю. І не лише родина Віктора Андрійовича Ющенка «заплатила за те, що ми називаємо кроком свободи, емоціями незалежності». Свою ціну заплатила кожна українська родина. І саме тому ми не можемо дозволити, щоб влада знову відчула свою безконтрольність і безнаказаність.
Президент повинен відповідати за кожне своє слово, і тоді, коли він обіцяє покарати замовників та виконавців вбивства журналіста Георгія Гонгадзе, і тоді, коли він, не стримавши емоції, називає іншого журналіста Сергія Лещенка кілером. Від імені родини Георгія Гонгадзе мушу заявити, що ми ще чекаємо виконання вашої обіцянки, але наші сльози у цьому чеканні вже висохли.Тепер потроху ссякає наше терпіння.
Бути «незручним журналістом» - це висока відвага і велика відповідальність. Але це і найвище звання, якого може досягти журналіст. І Сергій Лещенко своєю роботою за останні чотири роки довів, що він є не лише «незручним», але й «неручним». І навіть якби після смерті Георгія в Україні народився лише один незручний журналіст, то його смерть можна було б вважати не даремною. Але, на щастя, в Україні постала нація, яка знімає недостойних президентів і готова відстоювати своє право Знати.
Тепер настав час представникам влади зрозуміти, що свобода слова і відповідальність можновладців за свої дії та слова перед людьми - це головна складова демократії. А голова держави та інші посадовці мусять усвідомити, що перебування на високій державній посаді передбачає, що кожен ваш подих може стати надбанням громадськості.
________________________________________
Віктор Ющенко звернувся до журналістів
Президент України Віктор Ющенко високо оцінив роль українських ЗМІ в процесах демократизації держави і визнав, що його відповідь на запитання про доходи та витрати сина була емоційною. Про це йдеться в листі Віктора Ющенка виданню "Українська правда" . Текст листа Президента подаємо повністю.
"Я високо ціную роль українських журналістів в перемозі демократичних сил під час Помаранчевої революції і шаную позицію, яку займають українські ЗМІ в процесах демократизації країни. Для мене свобода слова і вільний журналіст є аксіомою, ми поважаємо одну з головних функцій медіа – бути контролером дій влади.
Кожен мій ранок починається з газет та моніторингу інтернет-видань. Серед них – і "Українська правда", яка доклала багато зусиль для становлення вільної журналістики в Україні. Шаную репортерів цього видання, які здобули собі славу всюдисущих журналістів.
Я знаю, що Сергій Лещенко завжди ставить незручні і гострі запитання, але цим він і цікавий як журналіст. Я ціную його "зубатість", але сподіваюся, що почуття такту не має зраджувати не тільки політикам, але й журналістам.
Мені здається, що історія з публікацією в "Українській правді" стала для нас спільним іспитом – на готовність влади і преси жити в нових умовах, на готовність поважати право журналіста на інформацію і поважати право громадянина на приватне життя.
Після публікації в "Українській правді" я мав чоловічу розмову з сином. Я також офіційно звернувся до міліції: вимагати дотримання правил дорожнього руху від всіх, незважаючи на марки та номери авто. Правила мають поважати всі – і політики, і їхні діти, це очевидно.
З іншого боку, нам всім буває важко стримати емоції, коли мова йде про родину, про дітей. Деякі життєві ситуації можуть викликати у нас зрозумілу реакцію. Моя родина, і, зокрема, син, пережили чимало іспитів.
Це добре, що ми вже живемо в країні, де немає табуйованих тем і персон. Це правильно, що президентська родина живе під лупою преси. Але це не привід позбавляти моїх рідних права на особисте життя. Я ніколи не уникаю відповідей на найгостріші запитання. Відповідь може здаватися вичерпною чи ні, але я відвертий з журналістами.
При цьому сподіваюся на взаємне розуміння і щирість.
Віктор Ющенко."
Журналісти вимагають від Президентавибачень
Українські журналісти звернулися до Президента України Віктора Ющенка з відкритим листом, у якому висловили обурення висловлюваннями глави держави на адресу журналіста "Української правди". У тексті звернення, яке подає "Українська правда", представники ЗМІ зауважили, що вжиті Ющенком вирази "є ляпасом усім журналістам України", і звернули увагу на факти придушення свободи слова.
Текст звернення подаємо повністю.
Вікторе Андрійовичу!
Ми, українські журналісти, обурені Вашими принизливими висловлюваннями щодо нашого колеги з інтернет-видання "Українська правда" Сергія Лещенка, які Ви дозволили собі під час прес-конференції 25 липня 2005 р.
Ми вважаємо негідними лідера демократичної європейської країни тон і лексику, до яких Ви вдалися, відповідаючи на запитання про спосіб життя Вашого сина. "Кілер найнятий", "морда", журналіст, який не працював "хвилини свого життя на свободу преси" – ці слова є ляпасом усім журналістам України.
Ви присягалися на Майдані відстоювати свободу слова. Ми пам'ятаємо Ваші заяви, які підтверджували це прагнення. "Я вам даю слово, по кожній своїй дії я персонально прозвітуюся перед вами. По кожній операції приватній моя родина прозвітується перед вами. Я вимагаю, щоб такі звіти несли всі посадові особи України" (18.07.2005, колегія МВС). "Ми хочемо випестувати спеціальну касту українських журналістів – гордих, чесних, сміливих. Найкраще транспортують демократію засоби масової інформації!" (9.07.2005, з'їзд НСНУ).
Тепер Ви нехтуєте свободою слова, яка якраз і полягає у вільному доступі до інформації, зокрема, і про публічних осіб. Ви маєте усвідомлювати, що Ви та Ваша родина є об’єктами громадської уваги. Громадськість має повне право знати про доходи, витрати і спосіб життя Вашої сім’ї.
Ваша поведінка продовжила тенденцію, яка викликає занепокоєння у середовищі журналістів. Йдеться про:
• численні звинувачення преси у заангажованості при висвітленні політичних тем (зокрема, скандалу з освітою міністра юстиції Зварича);
• спроби взяти під державний контроль інтернет-видання;
• фактичний саботаж створення суспільного телебачення і радіо на базі державних мовників;
• заборону мас-медіа висловлюватись щодо виборчих програм (зміни до закону "Про вибори народних депутатів").
Все це змушує нас говорити про сповзання країни у несвободу слова, цензуру і самоцензуру. За часів Вашого попередника це призвело до фактичної заборони на професію і стало початком кінця недемократичного режиму.
У зв'язку з цим ми вимагаємо від Вас:
1) публічно вибачитися перед кореспондентом "Української правди" Сергієм Лещенком;
2) відповісти на запитання журналістів щодо доходів та витрат Вашої родини.
Ми наполягаємо на тому, щоб Ви завжди поважали професію журналіста та конституційне право на свободу слова і вільний доступ до інформації.
26.07.2005.
Київ
Ініціатори
1) Володимир Ар'єв, "Закрита Зона", 5-й канал
2) Андрій Шевченко, НТКУ
3) Наталка Фіцич, незалежний журналіст
4) Олег Криштопа, "Закрита Зона", 5-й канал
5) Кирило Хорошилов, "Деловая Столица", голова КНМП
6) Катерина Кириченко, НТКУ
7) Володимир Павлів, журналіст
8) Тарас Кузьмов, ГО "Хартія-4"
9) Сергій Швець, Студія 1+1
10) Сергій Гузь, голова НМПУ
11) Ольга Чорна, "Дзеркало Тижня"
12) Юлія Мостова, "Дзеркало Тижня"
13) Володимир Мостовий, "Дзеркало Тижня"
14) Сергій Рахманін, "Дзеркало Тижня"
15) Тетяна Силіна, "Дзеркало Тижня"
16) Лідія Таран, 5-й канал
17) Юлія Жмакіна, радіо "Свобода"
18) Роман Вибрановський, НТКУ
19) Юрій Луканов, вільний журналіст
20) Наталія Лігачова, інтернет-видання "Телекритика"
21) Федір Сидорук, вільний журналіст
22) Євген Глібовицький, 5-й канал
23) Єгор Соболєв, 5-й канал
24) Марічка Падалко, Студія 1+1
25) Святослав Цеголко, 5-й канал
26) Артем Шевченко, Студія 1+1
27) Юлія Бориско, НТКУ
28) Жан Новосельцев, НТН
29) Юлія Дячук, НТН
30) Ігор Скляревський, незалежний журналіст
31) Єгор Чечеринда, Студія 1+1
32) Олександр Гливинський, програма "Гол", Новий канал
33) Олена Кочкіна, "Закрита зона", 5-й канал.
34) Ганна Гомонай, К-1.
35) Анжела Руденко, К-1.
36) Ілларіон Павлюк, К-1.
37) Ольга Червакова, СТБ
38) Наталя Сливінська, Інтерньюз-Україна
39) Олег Онисько, агенція "Український Медіа Сервіс"
Підтримали
40) Василь Самохвалов, НТКУ
41) Олег Базар, "Львівська газета"
42) Андрій Павлишин, "Львівська газета"
43) Оксана Форостина, "Львівська газета"
44) Віра Карпінська, "Львівська газета"
45) Андрій Горуна, "Львівська газета"
46) Христина Уткельбаєва, "Львівська газета"
47) Віктор Павлик, "Львівська газета"
48) Ігор Мартинів, "Львівська газета"
49) Юрій Лобан, Львівський портал
50) Микола Савельєв, "Ратуша"
51) Лідія Мельник, "Львівська газета"
52) Вікторія Боднарчук, "Львівська газета"
53) Захар Федорак, "Львівська газета"
54) Катерина Слипченко, "Львівська газета"
55) Олексій Миронов, "Обком"
56) Сергій Сухобок, "Обком"
57) Евгеній Кузьменко, "Обком"
57) Олег Кротов, "Обком"
59) Марина Кухар, 1+1
60) Лаврентій Малазонія, телепродюсер
61) Ліля Буджурова, СТБ
62) Марія Васильєва, 1+1
63) Ярема Городчук "Львівська газета"
64) Рябошапка Віталій, "Трибуна"
65) Людмила Коханець, "Голос України"
66) Володимир Коркодим, "Говорить і показує Україна"
67) Сергій Лавренюк "Голос України"
68) Марія Базелюк, "Шлях перемоги"
69) Леся Головата, Європейський Колегіум Польських та Українських Університетів
70) Тарас Хуторний, "Народне слово"
71) Дмитро Шурхало, "Вечірні вісті"
72) Тарас Петрів, Інститут журналістики
73) Валентин Карайван, Интерфакс-Україна, Крим
74) Валентина Самар, "Дзеркало Тижня", Крим
75) Олена Бондаренко, прес-секретарь Бориса Колесникова, журналіст
76) Ігор Канєвський, "Бизнес"
77) Олександр Драніков, «БИЗНЕС»
78) Анна Огняник, ИМИ
79) Скачко Володимир, головний редактор "Киевского телеграфа"
80) Вікторія Чирва, "Столичные новости"
81) Валерій Калниш, ст. кор. отдела политики "КоммерсантЪ - Украина"
82) Дмитро Лиховій, "Україна молода"
83) Леся Шовкун, "Україна молода"
84) Олександр Шилко, Студія 1+1
85) Олексій Неживой, ИА "Новый Регион"
86) Ольга Бородина, ИА "Новый Регион"
87) Галина Петренко, ИА "Новый Регион"
88) Сергій Степанов, ИА "Новый Регион"
89) Володимир Пархоменко, журналіст
90) Ігор Луценко, редактор рубрики "Бизнес" журналу "Корреспондент"
91) Володимир Притула, незалежний журналіст
92) Олег Головенський, газета "Репортер", м.Івано-Франківськ,
93) Світлана Сіщук, газета "Репортер", м. Івано-Франківськ.
94) Віктор Борисов ( ИА "Контекст-Черкассы", "Обком")
95) Сергій Таран, Інститут масової інформації
96) Вікторія Сюмар, Інститут масової інформації
97) Тетяна Узун, Інститут масової інформації
98) Ірина Супрунець, 5-й канал
99) Яніна Зеленько, "Вечірні Вісті"
100) Богдан Червак, журналіст
101) Роман Корчук радіо "Новий Двір"(Червоноград)
102) Владислав Бовсуновський, журнал "УкрАвтоКонтинент", головний редактор
103) Игорь Фарамазян, "Московский Комсомолец" в Донбассе"
104) Володимир Книга, редактор-аналітик, телеканал К1
105) Ярослав Карпюк, BBC Monitoring, Kiev
106) Дмитро Добродомов, "Експрес"
107) Ігор Крук, редактор інтернет-видання "Пріоритети"
108) Сергій Сидоренко, "Коммерсант-Украина"
109) Юрій Вишневський, редактор відділу "політика" газети "Kyiv Weekly"
110) Ольга Балабан, НТКУ
111) Юрій Залізняк, "Німецька хвиля"
112) Дмитро Каневський, ТРК "Люкс", "Поступ", "Львівська Газети" та українська редакція "Німецької хвилі"
113) Десятерик Дмитро, газета "День"
114) Сергій Кисельов, кореспондент української служби радіо "Свобода"
115) Євген Просвєтов, президент ТРК "Золотые ворота"
116) Ігор Єнін, шеф редактор Vlasti Net
117) Борис Бондарь, тижневик "Курьер", Мелітополь
118) Сергій Сиваков, тижневик "Наш Город", Мелітополь
119) Анна Свирида, радіо "Южный Простор", Мелітополь
120) Сергій Слободчук, "Трибуна"
121) Сергій Полховський, 1+1
122) Сергій Шолох
123) Юля Лимар, "Главред"
124) Віктор Шлінчак, "Главред"
125) Андрій Овчаренко, редактор відділу соціум ИАА "Проект: Украина"
126) Іванна Вовк, НТН
127) Євгенія Федічкіна, НТН
128) Надія Петруняк , ТРК "3 - студія"
129) Іван Вовк, ТРК "3 - студія"
130) Оксана Дудій, ТРК "3 - студія"
131) Кирило Лукеренко, журналіст
132) Сергій Кузин, редактор відділу політики ИАА "Проект:Украина"
133) Станіслав Яблонський, "Деловая столица"
134) Максим Мінін, головний редактор ИСА "Проект:Украина"
135) Падюков Володимир, "Мiсто Суми"
136) Євген Дубогриз, редактор відділу "Ринки&Компанії", тижневик "Контракти"
137) Іван Гайванович, журналіст
138) Олена Гарагуц, головред газети "Лица"
139) Вадим Пелех, НРКУ, власкор на Буковині
140) Алла Єременко, "Дзеркало тижня"
141) Сергій Колесников, редактор інформпрограмм ЗАО "ЛОТ" (Луганск)
142) Юрій Куликов, Reuters
143) Роман Чайковський, ТРК "Радiо-Ера" FM
144) Олександр Михельсон, RUpor.info
145) Дмитро Драбик, журналіст, К1
146) Михайло Голуб, головний редактор та керівник «Marketing Mix»
147) Наталія Задерей, „Контракти”
148) Ольга Іваненко, журнал "Корреспондент"
149) Сергій Мирошниченко, журналіст, м.Харків
150) Ольга Мирошниченко, журналіст, м.Харків
151) Оксана Денисова, Національне радіо
152) Віталій Ковач, спецкор ТК " Інтер"
153) Іван Дмитрів, власкор газети "Ukrainian word" (USA) в Україні.
154) Ольга Сніцарчук, 5-й канал
155) Марина Ясинська, телеканал "Інтер"
156) Андрій Мокроусов, відповідальний редактор, часопис "Критика" (Київ)
157) Андрій Томський, головний редактор інтернет-видання "Завтра"
158) Ігор Чемерис, "Главред"
159) Петро Білян, заступник редактора відділу "Влада", газета "Экономические Известия"
160) Сергій Штурхецький, "Рівне Вечірнє", голова РАМПУ
161) Надєжда Глазунова, zavtra.com.ua
162) Бричевський Андрій, головний редактор Севастопольський Інформаційний портал
163) Людмила Чичканьова, "Газета по-київськи"
164) Іван Нариманов, From-UA
165) Валентин Залевський, From-UA
166) Денис Родніков, From-UA
167) Віталій Солоніцин, From-UA
168) Сергій Полховський, 1+1
169) Наталя Зотова , власкор 1+1, кореспондент радіо "Німецька хвиля", м. Мукачеве
170) Юрій Свірко, директор Інформаційного центру "Коммерсантъ-Україна"
171) Фідель Павленко, Українська служба Бі-Бі-Сі, Лондон-Київ
172) Рагим Гумбатов, редактор газети "Алубіка"
173) Валентин Пустовойт, незалежний журналіст
174) Олег Белецький, редактор газети "Время "Ч", Одеса
175) Максим Сергієнко, FINANCIAL TIMES DEUTSCHLAND GmbH & Co KG
176) Жанна Кісуніна, "Молоде радіо", "Україна сьогодні "
177) Антон Степ’юк, СТБ
178) Ірина Резінкіна, газета "Любимый Город", м. Сєвєродонецьк
179) Віра Ларіна, газета "Любимый Город", м. Сєвєродонецьк
180) Ольга Пирожко, Новий канал
181) Ігор Дармостук, журналіст, "Деловая столица",
182) Ігор Лавриненко, "Экономические известия"
183) Вадим Гладчук, головний редактор видання "Молодіжні Хроніки"
184) Яна Стадільна "Голос України"
185) Наталія Катеринчук, НТН
186) Галина Ковальова, НТН
187) Когут Роман Олександрович, головний редактор сайту sdpuo.com
188) Сергій Куделя, кореспондент Радіо "Свобода" у Вашингтоні
189) Олександр Харченко, редактор незалежного часопису “Народна справа”. м.Луцьк.
190) Сергій Дмитриченко, незалежний журналіст
191) Людмила Маркіз, редактор програми "Вікна СТБ".
192) Марина Балабан, "Цена вопроса", НТН
193) Валерій Рева, головний редактор газети "Века", м.Канів, Черкаська
обл.
194) Віктор Романенко, ІА "Форум Регіонів"
195) Квятковський Андрій, 5-й канал
196) Володимир Пісковий, "Дзеркало тижня"
197) Давид Ляхович, спеціальний кореспондент ТРК "Люкс" в Іспанії
198) Ольга Куліш, голова ГО "Волинський прес-клуб" (м.Луцьк).
199) Валерія Сорочан, НТН
200) Віталій Мещеряков - закарпатська газета "Неділя.Тиждень" та власкор західноукраїнського тижневика "Аргумент-газета"
Віктор Ющенко: Фінансові активи моєї родини – декілька мільйонів гривень ( Уривок стенограми прес-конференції, яка відбулася 25 липня 2005 року після розширеного засідання уряду).
Журналіст "Української правди": Вікторе Андрійовичу, питання не по темі сьогоднішньої прес–конференції...
Ющенко: Цікаво, чому?
Журналіст "Української правди": Бо це гарна нагода запитати... Питання стосується теми, про яку зараз багато говорять – про сина президента, яким він користується автомобілем та іншими технічними засобами, доволі дорогими... І питання стосовно моральності – чи є моральним в такій країні користуватися такими речами?
Ющенко: Зрозуміло.
Журналіст "Української правди": І ще одне запитання...
Ющенко: Дякую! Дякую! Достатньо. Одне питання! Ти і так його задав, що мені треба півгодини, щоб на нього відповісти...
Знаєш, я у своєму житті пройшов дорогу, яка починалася з тем, на яких сиділи люди не більше півроку, а потім попадали в тюрму. Бо як правило крали... От я прожив професійне життя в такій системі, де багатьох моїх колег немає або ще не вернулися з тюрми.
У мене ніколи не було проблем з законом. Я добре знаю, що ти повинен передати своєму синові не подушку, не готову кар’єру, а почуття, що тільки ти повинен робити сам собі свою кар’єру.
Прикро, що ти не батько, і тобі важко мої почуття порівняти, але я спробую їх проілюструвати. Іде виборча кампанія... Мого сина збивають. Два місяці він лежить в лікарні. З лікарні він виходить не з таким обличчям, як я – але його півроку друзі не будуть впізнавати... Я це отримав як перше попередження. Безумовно, це попередження по мені, Андрій там ні до чого.
Перша машина, яка за кредит оформлена, розбита стоїть на стоянці. І я знаю, що тих коштів моя родина і він ні з кого не стягне. Після цього і трапилося... Я йому кажу: "Сину, це не жарт". Через вісім місяців я отримав те, що я отримав. Бо то не жарти були...
Це моя родина заплатила за те, що ми називаємо кроком свободи, емоціями незалежності. Я йому сказав: "Було б добре, аби в тебе була охорона. Не державна, приватна... Щоб біля тебе була людина – якщо тебе зіб'ють, щоб хоча б був свідок – хто це зробив".
Мій син має справу. Ділову, я маю на увазі... Справу, яка дає право йому оплатити охорону, у нього є робота в консалтинговій фірмі і ще там ряд тем він веде. Чесно, до яких я давно його спонукав: "Син, босими ногами іди на сніг і заробляй". І він це робить. Це невеликі гроші, але достатні, щоб заплатити оренду автомобіля і послуги позаштатного недержавного охоронця. І, дякуючи пресі, ми тепер знаємо, що він без зброї... Це просто його колега, який ходить біля нього...
(Звертається до журналіста.) Я не знаю, що тут проаналізувати, у чому мені покаятися перед тобою, перед...
Журналіст "Української правди": Розкажіть правду, це машина його чи він взяв покататися?...
Ющенко: Це не його! Я тобі говорю, він платить за оренду! Ти слухай, будь ласка, що я за хвилину до того сказав. Його коштів вистачає, щоб платити за оренду автомобіля. Запиши, третій раз запиши...
Журналіст "Української правди": Запишу. А де він працює?
Ющенко: Почекай! Почекай! Веди себе як журналіст чемний, а не як кіллер найнятий. Для оплати охорони і для оплати оренди автомобіля. Всі свої доходи він декларує. Фінансові активи моєї родини – декілька мільйонів гривень. Ви це знаєте, вони зафіксовані в деклараціях. Моя родина не тільки мої операції може оплатити, а деякі послуги по своїх дітях.
А тепер по деяких обставинах, які фігурують. Ви бачите, я ходжу без годинника. Хоча в мене їх, мабуть, дванадцять чи п’ятнадцять. І поки я буду президентом – я їх не одіну.
Мені не треба цих примітивних тем, цих примітивних аналізів, я цього не хочу! Я буду ходити з одним значком тризуб і в охайному костюмі. Більше мені нічого не потрібно, друзі! І з цією козацькою каблучкою, якій 350 років.
Телефон подарував сину друг, якого ви знаєте, але я не хочу його ім'я називати... Це людина знана, молода, успішна. На щастя чи на жаль, вони є друзями. Я сину сказав: "Сину, для чого тобі цей годинник, для чого тобі цей апарат? Викинь ти його к чортовій матері! Щоб воно на твоїх руках... Щоб твоя рука не доторкалася до нього".
Я знаю, він це зробить. Але я знаю, що таке вік сімнадцять років. Чи без малого двадцять... Я знаю, що в цьому віці твориться.
Тому, друзі, я хочу засвідчити одне – я не живу на крадені гроші. Не живу. Хоч моя зарплата декілька тисяч гривень. Ви це добре знаєте.
Свого сина я ніколи не пущу по дорозі, яка б давала можливість ігнорувати правила дорожнього руху. Брехня! Оплачувати ресторан в городі–герої Одесі, як там (в статті "Української правди") написано, купюрою, пачкою і так далі... Брехня! Вибачте, тут багато...
У нього (Андрія Ющенка) є одна дівчина. Хто знає мого сина – той підтвердить, що цей хлопець гарно вихований, моральний, духовний, глибоко віруючий... Кожен день починається з того, що "Тату, там десь він почув по членах уряду, по яких питанням пробивав, треба звернути увагу, там десь то..." Оце мої контакти з сином...
Тому я прошу – не калічте молоду душу, він став на праведну дорогу. Я даю слово: ніхто не буде червоніти за поведінку жодної моєї дитини. Ніхто!
Але якщо кожен день починається з того, що біля цього хлопця стоїть камера, кличуть міліцію, до глибини вечора стоїть камера – то це не журналісти. Я як батько хочу сказати – це люди, які приречені прожити те ж саме в своєму житті. Або покоління їхніх дітей.
Так брудно справи не робляться. Тому я сину сказав: "Сину, я тобі можу тільки однією порадою душу зм’якшити – учись себе захищати! Учись себе захищати! Рахунок? Підніми з ресторану рахунок. Скільки вас сиділо чоловік, що ви їли, що ви пили? Перед мордою того журналіста постав той рахунок, а потім піди в суд! І учись себе захищати!"
По другому – така форма спілкування ніколи в мене поваги не викличе. Це журналіст, який міг, не працюючи хвилини свого життя на свободу преси, сьогодні є кілером. Я це переживу, друзі. Мої принципи такі, що такі бар’єри я беру.
Мені хочеться, щоб в нашому суспільстві перестали бути за традицією факти травлі. Якщо три дядьки з мішками СБУшного походження домовилися, що ми по чотирьох людях оточення будемо бути, що там тирса буде сипатися... І сьогодні підключаються журналісти, якім байде, чим тим гроші пахнуть. Вони день і ніч будуть починати з тих переслідувань.
Я скажу, друзі, що це речі, які чесного журналіста принижують. Давайте мати на увазі, що Андрій – це такий же громадянин, як і ви. Він хоче мати приватне життя. Розкрийте ви своє приватне життя. Він не є публічним політиком. Друзі, якщо ви хочете бити – бийте по мені. Я це Медведчуку, Суркісу, Януковичу казав: "Бийте по мені!" Не чіпайте жінок, дітей. Будьте вище цього".
Перед тим, як це набрало таких оборотів, я розіслав у декілька адресів ту інформацію, яка у мене була в наявності – відносно цілей, задач, і хто буде проводити цю операцію...
Я письмово вручив це колегам, думаю, вони мої листи отримали. Мені, до речі, ці повідомлення дали не зі Служби безпеки України!
Я відверто скажу: для мене є принизою робити такого типу пояснення. Думаю, оправдать це може тільки одне – я стремлюся, щоб таке більше ніколи не повторювалося: ні з ким, ні з Володимиром Михайловичем, ні з Юлією Володимирівною, ні з тобою. Ні з ким! Не хочу я цього. Не треба чіпати дітей. Ми якщо чесні борці, давайте говорити один про одного.
Мені здається, я все сказав з цього приводу.
Стенограма відповіді Віктора Ющенка подається за "Українською правдою"
Журналісти коментують відповідь Ющенка щодо поведінки сина
Громадська рада захисту свободи висловила стурбованість учорашніми заявами Президента Ющенка. В оприлюдненій заяві «Громадської ради» главі держави нагадали, що «Інтернет-видання „Українська правда” дуже багато зробило для того, щоб прорвати тотальну інформаційну блокаду під час правління режиму Леоніда Кучми і привнести в український інформаційний простір дух справжньої свободи слова. Роль „Української правди” в успіху помаранчевої революції теж не варто недооцінювати. Втім, видання і після революції проводило в життя свою незалежну позицію, в тому числі і щодо нової влади».
Обурення Громадської ради захисту свободи слова викликала репліка Віктора Ющенка на запитання про його сина. Глава держави у різкій формі заявив:"... я сину сказав: Учись себе захищати! Рахунок? Підніми з ресторану рахунок. Перед мордою того журналіста постав той рахунок, а потім піди в суд!"
__________________________________
Ющенко власноруч створив собі проблему.
Питання постало набагато ширше. Воно стосується загальної атмосфери в суспільстві і довіри до влади, яка декларувала свою прихильність моральним цінностям.
Класний політик відзначається тим, що навіть кризову ситуацію вміє перетворити на користь собі. У Президента Ющенка виникли тертя з пресою і він гіпотетично мав можливість вийти зі становища з іміджем мудрого батька нації, який адекватно реагує на критику і здатен навести лад і в державі, і у власній сім`ї. Натомість, він створив собі проблему, у порівнянні з якою, приміром, проблема міністрів-сумісників просто відпочиває. І біда не лише в тому, що вона у нього на виборах може забрати голосів виборців більше, ніж стрибки цін на цукор і на паливо. Питання постало набагато ширше. Воно стосується загальної атмосфери в суспільстві і довіри до влади, яка декларувала свою прихильність моральним цінностям.
Йдеться про реакцію Президента України на публікацію Леоніда Амчука в інтернетгазеті „Українська правда” , яка була присвячена старшому синові глави держави студенту Андрію Ющенку, розповіді про те, що він їздить на автомобілі BMW М6 вартістю понад 130 тисяч євро, якому позаздрив би не один успішний бізнесмен. В статті відзначалося, що студент Ющенко не просто їздить, а й безкарно порушує правила дорожнього руху. Президент
повідомив, що автомобіль BMW М6 його син орендує. Він нібито працює у консалтинговій фірмі, заробляє, за словами батька, невеликі гроші, але достатні для того, щоб сплатити оренду автомобіля і найняти охорону. Ющенко-старший також заявив, що його син має право на приватне життя і запропонував журналістам бити по ньому самому, а не по його дітях. Президент заявив, що стаття замовна, спрямована на те, щоб його дискредитувати, а також слід очікувати подібних публікацій про його політичних союзників – Юлію Тимошенко і Володимира Литвина.
Відомо, що Віктор Ющенко є великим і щирим прихильником родинних цінностей. Це знає не тільки близьке оточення Президента, а й широка громадськість, адже Віктор Ющенко демонструє таку свою відданість публічно, з`являючись на людях з усією своєю сім`єю. Родина для нього святе і можна було припустити, що будь-яке втручання у його сімейне життя викличе бурхливе заперечення з його боку. Така позиція є цілком справедливою і не може не викликати поваги, але лише в тому випадку, коли йдеться про звичайних громадян і навіть помітних бізнесменів, банкірів тощо. Коли ж громадянин стає політиком, а тим паче главою держави, то подобається йому це чи не подобається, але засоби масової інформації неодмінно стежитимуть за життям його і його близьких. Питання лише в тому, щоб вони не переступали грань пристойності і висвітлювали лише суспільно значимі аспекти приватного життя родини політика.
На перший погляд, справді нема про що говорити. Якщо Андрій Ющенко їздить на такій дорогій машині, то це його право. Тим більше, що Ющенко-старший далеко не бідна людина і може дозволити собі зробити такий подарунок синові. Та коли мова заходить про сина Президента країни, в якій значна частина населення живе за межею бідності, то в багатьох громадян може виникнути питання адекватності стандартів поведінки членів родини Президента загальному станові речей у країні. І навіть факт, що автомобіль не належить Андрієві Ющенку, а лише перебуває у нього в оренді, не тільки не знімає запитань, але й викликає нові.
19-річний студент працює на фірмі, за зарплатню, яка дозволяє йому орендувати не тільки таке авто, а ще й наймати приватну охорону. На думку його батька, це гроші невеликі. Можливо, вони невеликі за критеріями банкіра. А з точки зору рядового громадянина це мала б бути величезна зарплата. У нього неодмінно виникне інтерес: за які такі видатні заслуги молодший Ющенко отримує такі гроші? Якщо громадянинові не пояснити цього, то він засумнівається, а чи немає в цьому ознак корупції, чи не платять студентові таку зарплатню тільки тому, що він син глави держави?
А розповідь журналіста «УП» про те, що син Президента регулярно порушує правила дорожнього руху – то це вже не втручання у приватне життя. Особливо учасники Помаранчевої революції можуть поцікавитися: за що ж ми боролися? За те, щоб начальство і його оточення знову могло плювати на закони?
Боюся, що на ці та чимало інших запитань Президентові України доведеться відповідати ще довго, можливо, аж до виборів 2006 року. Повторюся: справа не тільки в голосах виборців, а й у моральному стані суспільства, на яке дуже часто робить посилання Президент України. Якщо суспільство переконається, що син морального Президента може дозволити собі вільно поводитися із законом, може отримувати зарплатню явно неадекватну його досвіду і вмінням, то це саме суспільство, у свою чергу, теж може наплювати на закон і мораль. При цьому авторові здається, що Віктор Ющенко, незважаючи на вчорашній прокол на прес-конференції, ще не втратив можливості вийти з халепи з плюсом, а не з мінусом.
Принагідно зазначу, що висвітлення приватного життя „коронованих осіб” та їхніх родичів є цілком природнім для демократичних країн Один з останніх прикладів – книжка американської журналістки Ен Герхарт (Ann Gerhart) „Ідеальна дружина”, яка розповідає про другу половину Президента США Джорджа Буша. Книжка побудована на тому, що у дружини глави американської держави реальні характеристики далеко не такі райдужні, як це подають піарники Білого Дому. Навряд чи ця книжка викликала захоплення в родині Бушів. Але судитися вони не стали. І сваритися з пресою також. Ймовірно, становище не дозволяє.
Ну а про скандал навколо амурних стосунків Біла Клінтона і Моніки Ленінські – годі й говорити. Хоча, на перший погляд, та насолода, яку молода практикантка Білого Дому надавала своєму президентові, ніяк не могла позначитися на політичних рішеннях.
Ми до цього поки що не доросли.
ЮРІЙ ЛУКАНОВ, журналіст, для «Телекритики»
__________________________________
Что такое хорошо…
Детективная история с роскошными автомобилями, на которых передвигается Андрей Ющенко, опубликованная «Украинской правдой» , без сомнения, всколыхнула Интернет-сообщество Украины. Только на УП статья загружалась более полутора сотен тысяч раз! Ее перепечатали практически все ведущие сайты и ряд печатных изданий, в том числе, и зарубежные.
Не менее бурный резонанс произошел и в украинском политикуме. Достаточно сказать, что множество знакомых – людей весьма информированных, хотя и с фантазией, сочли нужным поделиться со мной своими представлениями о прочитанном в УП. По их версии, история выглядит еще занимательнее и, увы, непригляднее, чем в сенсационной публикации.
Оказывается, «Мерседес CLS 500», так называемое «четырехдверное купе», которым пользуется будущая журналистка Анна - подруга Андрея Ющенко, на самом деле подарен ей самим сыном Президента, очевидно, в знак искренней симпатии. Поэтому, иногда садясь за руль этого автомобиля, он особенно ничего не нарушает, во всяком случае, не священное право собственности.
Но оформлен «Мерседес CLS 500» на некую очень богатую киевскую фирму. Резон здесь очевиден: молодо-зелено, вдруг молодые люди решат расстаться, с какой тогда стати оставлять девушке роскошное средство передвижения?
Ну а пока у Анны и Андрея все в порядке – дай Бог, и дальше так, подарки продолжаются. Якобы, не так давно молодежь отмечала в комплексе «Мандарин», что возле Бессарабки, некое торжественное событие, вроде день рождения Анны. И Андрей подарил ей колесные диски к этому самому «CLS 500». Чего особенного, спросите? А диски-то не простые – эксклюзивные, с инкрустацией бриллиантами, общей стоимостью под 20.000 долларов… (К слову, Анна ими не пользуется, так что любителям легкой наживы скручивать колеса смысла нет).
Возникают два вопроса: откуда у студента пусть и престижного ВУЗа средства на такие подарки, и кто те «мудрые по жизни» люди, которые так грамотно оформили авто – не в дар, а по доверенности?
Опять же по информации моих знакомых из бизнеса, несколько месяцев назад Андрею Ющенко посчастливилось стать соучредителем фирмы, фактической хозяйкой которой является Оксана Мороз, владелица самого дорогого в Киеве бутика «Санахант» и, как утверждают злопыхатели, кума не только Л.Кучмы, но и В.Ющенко, а также героиня многосерийной публикации на Интернет-сайте «Обозреватель». Если это действительно так, то становится ясным, что имел в виду Андрей, сообщив через пресс-секретаря Президента, что занимается бизнесом. И сам собой отпадает вопрос о происхождении денег на все эти предметы роскоши, включая предполагаемую драгоценную мобилку, с чьей помощью приобретен в Чехии уникальный «БМВ М6» для Андрея, и кто проявил отдающую жлобством предусмотрительность насчет «Мерседеса CLS 500» (органично ложится в описанный «Обозревателем» образ!).
Еще раз подчеркиваю, все вышеизложенное – не более чем досужие разговоры, по сути, бездоказательные сплетни. А если и не так, то убежден, что коллеги из УП и «Обоза» сумеют довести до конца начатые ими журналистские расследования и расставить все точки над «і». Потому не стоит отбивать у них журналистский хлеб.
А я хочу говорить о том, что знаю абсолютно точно. В частности, что сплетня - на самом деле, чрезвычайно эффективный способ влияния на общественное мнение, тем более, перед выборами. Именно то, что люди шепотком пересказывают друг другу, представляется им в высшей степени достоверным и распространяется по стране со скоростью цунами – это одно из наследий советских времен с тогдашними кухонными диссидентами. Вся штука в том, что ЭФФЕКТИВНА ЛИШЬ ТА СПЛЕТНЯ, КОТОРАЯ ПРИЛИПАЕТ.
Представим, что кому-то злобному придет в глупую голову распустить слух про А.Зинченко – мол, он после работы интересуется, к примеру, девочками по вызову. Эта сплетня не будет иметь никакого хождения. Потому что при одном взгляде на Александра Алексеевича становится ясным, что он человек верующий и ведет образ жизни, близкий к аскетическому. Сплетня к нему не прилипнет, с чем и поздравляю.
И наоборот, но аналогично: вздумай кто попиарить Е.Червоненко и начни утверждать, что святой истинной правдой являются все его легенды о том, как он с оружием в руках защищал честь и достоинство будущего Президента, спасал жизнь ему и будущему премьеру, - то такого человека просто подымут на смех, хотя факты отчасти имели место быть. Потому что налицо несоответствие между легендой и общественным представлением о конкретном человеке.
Сплетня про «монте-кристовские» похождения сына Президента, увы, получила массовое хождения, сомневающихся в ней встречать не довелось. А это уже ощутимый удар по имиджу В.Ющенко как внутри страны, так и за рубежом – слишком уж вся эта принятая обществом на веру история противоречит исходным декларациям о всеобщем равенстве перед законом. И недруги народного Президента наверняка постараются этим воспользоваться.
Еще один характерный штрих. Первое время о Елене Франчук, дочери Президента Л.Кучмы, никто вообще ничего не слышал и не говорил. И лишь года через три у нее начались как раз именно роскошные автомобили с парковкой поперек улицы, умопомрачительные бриллиантовые колье, а затем и много-много мобильных телефонов любой стоимости в виде вице-президентства в «Киевстаре». А здесь повод для пересудов о «золотой молодежи» возник всего через полгода… Темпы явно настораживают. Чем обернулась для Семьи Кучмы кажущаяся вседозволенность и пребывание «над законом», мы все помним.
И последнее – по хронологии, но не по важности. Счастье видеть своими глазами единственный в Украине «БМВ М6» мне выпало аж дважды. Первый раз – на Одесской трассе. Признаюсь, грешен: езжу я быстро, из-за чего имею регулярные трения с бывшими ГАИшниками. Но автомобиль Андрея Ющенко обошел меня как стоячего, скорость его навскидку была километров двести сорок. Второй раз дело было в ночном Киеве, в этот раз по пустынной улице великолепное спортивное авто шло крепко за сто.
Я абсолютно не удивлен естественному для девятнадцатилетнего парня стремлению к атрибутам «красивой жизни», эксклюзивным машинам в частности, а «БМВ» с литерой «М», что означает заводской тюнинг в отделении «Моторспорт» баварского автозавода – это вообще предел мечтаний большинства автолюбителей. Я понимаю, что когда под педалью газа «гарцует пятьсот семь лошадей», то так и хочется утопить эту педаль до пола, благо управляемость у всех «БМВ» филигранная, а у «шестерки», говорят, просто как у формульного болида. У меня нет никаких оснований сомневаться в водительском мастерстве Андрея, но по опыту знаю, что бестолковых «чайников», ездящих по наитию, а не по правилам, на наших дорогах с каждым днем становится все больше. И, не приведи Господь, кто-то из них засмотрится на чудо автотехники в зеркале заднего вида и вовремя не уступит дорогу. Пускай даже обойдется без серьезных последствий (кстати, с Е.Франчук таки приключился подобный печальный инцидент). Спрашивается, как такое гипотетическое, но вполне вероятное событие может отразиться на состоянии нашего Президента? Мы знаем, что он перенес тяжелейшее отравление, нервных перегрузок ему с избытком хватает и в повседневной работе. Дополнительный стресс может дать весьма скверные последствия, тем более, с учетом того серьезнейшего отношения к членам своей семьи, которое так характерно для Виктора Андреевича.
Андрей Ющенко по молодости может об этом не задумываться. Вряд ли ему приходит в голову реально соотнести подробности собственной личной жизни с влиянием на отношение к Президенту как в Украине, так и за ее пределами. Уверен, что Андрею и в страшном сне не приснится, что он невольно льет воду на мельницу врагов своего отца, на общественном авторитете которого, кстати, и зиждется его нынешнее материальное благополучие.
Но раз так, то пора немедленно пресечь эти нелепые комментарии через президентского пресс-секретаря, которые, как показывает практика, только порождают массу новых неприятных вопросов. Остановить распространение домыслов и инсинуаций могут только две вещи. Первая: четкое, внятное и аргументированное объяснение фактов, уже ставших достоянием общественности. Второе: прекращение самих поводов для разговоров о «сыне бога», бросающих тень на Президента (это как раз тот случай, когда надо быть «католичнее Папы Римского»).
И посему, как излагал Маяковский в известном с детства поучительном стихотворении, отец должен пригласить сына на доверительную беседу, в которой убедительно растолковать, что такое хорошо, а что такое мышеловка с бесплатным «БМВ М6». Желательно поскорее, пока мышеловка не захлопнулась окончательно.
Александр Кочетков, "Грани+"
__________________________________
Виктор Андреевич, держите удар!
Скандал с сыном Виктора Ющенко набирает обороты. Это радует. Правда, здорово огорчил Президент, навесивший на коллег из уважаемой «Украинской правды» ярлык «желтой прессы», косвенно обвинив журналистов в сотрудничестве сразу с «тремя дядьками с мешками СБУ-шного происхождения». И – ни слова по сути: по словам Виктора Ющенко, его сын Андрей – высокоморальный молодой человек, который чтит ПДД и за него папе не стыдно. Откровенно: меня не интересуют оценки Президента, прессе нужна информация – на какие шиши 19-летний юноша арендует супер-авто, нанимает охрану, владеет супердорогим телефоном. Реакция Ющенко-отца откровенно напугала. Он рискует превратиться в Кучму. А так хочется, чтобы у нас был собственный Гавел…
С первого дня президентства Виктора Ющенко существовала опасность его перерождения. Основания для этого – не личные моральные качества Президента. Признаюсь: мне нравится та персона, которую мы выбрали в вожди нации. Зато не нравится та система, в условиях которой ему выпало руководить страной. Можно долго сопоставлять – насколько и в чем Ющенко лучше, моральнее, честнее «отслужившего» Кучмы. Но ведь не это главное. Известно, что власть не делает лучше, она развращает. А для деградации лидера в Украине существуют все необходимые условия. Отсутствует «зубастая» оппозиция и пресса, отсутствуют разветвленные гражданские институты, а значит – общественный контроль власти, законодательство далеко от совершенства, коррупция пропитала все вертикали всех ветвей власти, а сама власть наделена чрезвычайными полномочиями. У Президента эти полномочия почти неограниченные и он, вопреки предвыборным обещаниям, не спешит реализовывать политреформу, продвигать обещанный «Закон об оппозиции».
Сегодня можно констатировать: перспектива глубокой моральной ломки нынешнего Президента стала еще более вероятной. Реакция Виктора Ющенко на публикацию о «личной жизни» его сына Андрея не просто насторожила – напугала. Оказывается главный менеджер страны, который при любом удобном случае аппелирует к Европейским нормам и традициям, чего-то не понял в принципах европейской демократии. А один из ее краеугольных камней таков: для прессы нет закрытых тем, когда речь заходит о вождях нации. А поведение и материальный статус отпрысков Президента – это именно тот случай.
Остается порекомендовать пресс-службе Ющенко, чтобы та подготовила ему список публикаций западной прессы о детях президентов европейских и не только стран. Возможно, ознакомившись с результатами работы своих пресс-помощников, Виктор Андреевич поймет, что желтая пресса и контроль за проделками власти – это две большие разницы. Упрощенно, для Президента Ющенко: те, кто лезут в постель к поп-звездочке – это папарацци, те, кто лезут в ресторан, где отдыхает Президент или его сын – это «сторожевые псы демократии». Более того, не ровен час, кто-то выяснит и напишет, что советник Президента по культуре лидер «Океана Эльзы» Вакарчук имеет сомнительный бизнес или сомнительные связи иного рода – такая пресса не будет иметь желтого окраса. Разница в одном: Вакарчук – фигура, особо приближенная к Президенту. А считать ответы на вопросы о материальном статусе президентского сына «унижением» - не есть правильно. Адекватная реакция на такие публикации – Ваша обязанность, господин Президент.
К этому нужно быть готовым и… держать удар! Виктор Ющенко должен был отдавать отчет в том, на что он обрек себя и своих близких, рискнув идти в Президенты. И он должны быть готов к подобным издержкам профессии. Впрочем, существует альтернатива: взять всех «особо борзых писак» на заметку, "слушать", документировать, прессовать… Только в этом случае Президента и его окружение, возможно, оставят в покое.
Когда Президент не моргнув глазом заявляет на пресс-конференции, что мобильный телефон в несколько тысяч долларов подарен его сыну одним из «успешных молодых» друзей сына, «которого вы знаете», становится грустно. После этого Ющенко может и впрямь заявлять, что ему не будет стыдно за сына? А за себя? Ведь Виктор Андреевич не научил отпрыска, что ему, как сыну экс-лидера оппозиции, а ныне – лидера страны, негоже принимать подобные подарки, которые могут выглядеть как опосредованная взятка горячо любимому отцу. Автору известно, что в бытность Виктора Андреевича очень оппозиционным политиком, он не отказывался принимать раритетные подарки, стоимость которых не одна тысяча долларов. По крайней мере, еще недавно такой подарок стоял во дворе его загородной «хатынки». Не исключаю, что аналогичные подарки ему делают и ныне. Понимает ли Виктор Андреевич, что принимать подобные дары Президенту негоже, да и запрещено законом?
Хочется надеяться, что дети нашего Президента такие же талантливые и склонные к бизнесу, как и их отец, но есть большие сомнения, что в 19 лет молодой человек, который к тому же должен еще и учиться (а как утверждают завсегдатаи клубов «золотой» киевской молодежи, он к тому же немало времени проводит в ночных заведениях), в состоянии зарабатывать деньги, достаточные не только для аренды супер дорогого автомобиля, но и для оплаты трудов бодигардов.
Отдельный вопрос: на каком основании Ющенко-младший в одиночестве управляет «БМВ» с иностранными регистрационными знаками (украинское законодательство подобного не предусматривает). Вот лишь первый круг вопросов, на которые ни Президент, ни его сын так и не дали ответа. Вместо этого Ющенко обозвал представителя «Украинской правды» «киллером» и «заказушником», высказав сожаление, что не научил сына себя защищать (при этом вождь нации твердо сжал кулак). Спору нет, бодигарды Ющенко-сына правильно поймут намек отца своего «объекта» и следующий «киллер» с фотоаппаратом рискует получить «по заслугам».
Вот только не боится ли г-н Президент, что «Украинская правда» в свою очередь подаст в суд на Виктора Ющенко за клевету на журналиста Сергея Лещенко, и тогда Ющенко доведется доказывать свою правоту в суде? Правда суды у нас «чуть-чуть зависимые», посему не сложно предугадать результат судебного процесса. Но вобщем-то, это не ново: украинские власти имеют богатый опыт разбирательства с неугодными писаками в зале суда. Но тогда возникает логичный вопрос: а чем Ющенко отличается от Кучмы? Ну разве что тем, что его предшественник не позволял себе бездоказательно обвинять журналистов в «киллерстве». Это он делал в тиши своего кабинета, в беседах с доверенными руководителями спецслужб. После этого кого-то похищали, кому-то отрезали голову, в кого-то стреляли… Возможно у Кучмы просто был больший, нежели у Ющенко опыт управления страной? Но у Виктора Андреевича все еще впереди. Он еще успеет сориентироваться в ситуации и научится по-президентски защищать себя, своих близких и власть, которую он получил.
И напоследок, хочется обратить внимание г-на Президента на достоверность источников его информации. Так, на сегодняшней пресс-конференции он заявил, что ему задолго до появления публикации на «УП» стало известно о готовящейся дискредитации его и его сына. Причем, как заявил Ющенко, об этом ему сообщили не представители спецслужб. То есть, можно сделать вывод, что при новой власти спецслужбы не контролируют прессу. Похвально! Беспокоит одно: наш Президент пользуется сомнительными источниками информации.
Я, Олег Ельцов, ответственно заявляю, что идея этой публикации была инициирована мною примерно три месяца назад после беседы с одним из завсегдатаев столичных ночных клубов. От него мне стали известны многие любопытные подробности ночной жизни Андрея Ющенко. Я предложил собеседнику подготовить публикацию для сайта «ТЕМА». Его источнику информации, с которым была проведена предварительная беседа, был обещан достаточно скромный презент, а самому автору – скромный гонорар в 30 долларов (пардон, большего доходы свободного журналиста не позволяют). По объективным причинам выход публикации откладывался, а потом … она появилась на «УП». Что тому причиной – не известно: то ли автору захотелось большего резонанса, то ли – большего гонорара. Так или иначе, сведения о трех дядьках с «СБУ-шными деньгами» - абсолютная чушь, которую негоже распространять лидеру страны.
Олег Ельцов, "Тема"
__________________________________
Спасибо, господин президент!
Не знаю, как у кого из пишущей и снимающей братии, а у меня вчерашнее заявление Виктора Андреевича по поводу его сына вызвало чувство глубокой благодарности. Спасибо, Виктор Андреевич! Вы сняли с моих плеч довольно тяжелый груз сомнений. Вот уже на протяжении нескольких месяцев, я находился во власти внутренних противоречий - продолжать ли мне морально поддерживать действующего президента или нет?
Со всех сторон в редакцию стекалась информация о тех или иных кадровых проколах, росте коррупции, пустозвонстве и криминальном окружении, полном пренебрежении к провозглашенным на Майдане лозунгами и прочем, о чем уже немало написано и о чем можно долго писать. Но вчерашнее заявление «вождя», несомненно, задело меня лично и полностью открыло глаза на то, что происходит в стране, заставив предположить, что будущее не такое уж радостное, как его пытаются изобразить некоторые. Если быть точным, то абсолютно безрадостное. В настоящий момент сомнения испарились и всё стало на свои места.
Прежде всего, хотелось бы заметить, чуть не написал уважаемому, президенту Ющенко, что у меня и него понятие о свободе прессы несколько разные. Если, по мнению Виктора Андреевича Ющенко (ВАЮ), свобода прессы, - это постоянное целование «его сиятельства» ниже поясницы, то он глубоко заблуждается. Если ВАЮ считает, что любая критическая публикация в его адрес, а речь идет именно о нем, а не о его сыне, является заказной, то должен его обрадовать - заказ несомненно был, и заказчиком выступили те люди, которые называются - народ Украины. По моему глубокому убеждению, независимые и свободные СМИ обязаны(!) всеми доступными способами контролировать жизнь и деятельность людей, которые получили власть из рук народа и живут за счет народа, после чего докладывать результаты своего контроля народу. Ни о каком вторжении в частную жизнь здесь речи быть не может, поскольку, восходя на высшие государственные посты, человек заранее обрекает себя и свою семью на полную и всестороннюю публичность. Именно за эту публичность политик должен быть благодарен СМИ, чтобы за его спиной никто не посмел сказать, что он или его близкие замечены в самом страшном преступлении для государственного деятеля - в коррупции. Не задумывался ли господин президент, что он не может и не должен быть свободен от этого контроля, что его избрание - это не царствование, а служение народу, доверившего ему в непростой ситуации управлять страной. И не приходило ли в голову президенту, что многие люди голосовали не столько за него, сколько против Януковича, являвшегося символом той самой омерзительной коррупции. Интересно, скольких бы голосов лишился бы ВАЮ, если бы его сын до или во время выборов был бы замечен в смелых драйвах по казино и найтклабам Киева и Одессы на суперкаре с иностранными номерами. Или как бы отреагировали СМИ, если бы дети соперника ВАЮ были бы замечены в том же. Вчера же президент дал четко понять, что любое критическое замечание в адрес его семьи, читай в его адрес, будет воспринято как информационное киллерство по политическому заказу «вихрей враждебных».
Насколько мне помнится, сын ВАЮ не находится в листинге «Лучшие топ-менеджеры Украины». Хотя образ жизни, атрибутика, плюс заявление отца о его более чем успешной работе в некой консалтинговой компании позволяют сделать вывод, что чистые доходы Андрея Ющенко должны переваливать за сотни тысяч долларов. Если действительно существует такая фирма, то интересно было бы поинтересоваться, что такого привнес, помимо своей фамилии и выдающегося родства в её деятельность 19-летний мальчик без образования. А то сразу же приходят на ум слова: скрытое лоббирование, инсайдерская информация, латентная форма взятки и прочая ерунда, попросту именуемая коррупцией. Боюсь, что с доказательной базой в этом вопросе у ВАЮ могут возникнуть серьезные проблемы, да и не только в этом. Создается впечатление, что наш президент искренне считает, что по-настоящему свободная пресса должна верить исключительно на слово его пресс-службе.
Думаю, что вчерашние заявления президента авторитета ему не добавят. Также настораживает, что в этой ситуации президент увидел влияние «трех дядек с эсбэушными мешками за спиной», не расшифровав, кого конкретно он имел в виду. Прямо три волхва какие-то. Если уж слово аббревиатура СБУ носит для ВАЮ столь ругательное значение, то не проще ли пойти по проторенному пути и одним махом, в 24 часа, ликвидировать ненавистную службу. Тем более что для такого случая наверняка найдется не один обиженный житель Хоружевки, который выдаст правду-матку своему земляку по поводу ситуации в спецслужбе Украины. К тому же, доля вины за происшедшее, несомненно, лежит и на СБУ, поскольку служба вряд ли предоставила боссу отчет о некоторых весьма сомнительных знакомствах и контактах сына президента, а также анализ предполагаемых последствий в случае их обнародования в СМИ. А может быть понятия компрометирующего окружения, вербовка на компромате, криминальная вербовка, - и прочее из словаря спецслужб, отошли в прошлое? А может намеренно и не предоставила, учитывая некоторые политические нюансы? Я думаю, что должно достаться и МВД, где служит друг-бодигард Андрея Ющенко, который представлялся милиционером, правда, без удостоверения. Наверное, в милиции учат так говорить с журналистами. Этот, несомненно, хорошо воспитанный, моральный, порядочный и верующий юноша (какой же ещё может быть друг у Андрея Ющенко?) в плохо пошитом костюме наверное в милиции выучил фразу: «А по ... нам ваш майдан!», когда один из участников инцидента под «Феллини» пытался взывать к тому, что не для того, мол, мы на Майдане стояли, чтобы с нами так разговаривали. Смею вас уверить, что «...» находится значительно ниже уровня пупка. Наверное, «честных журналистов» подобного рода заявления бы не унизили, и они бы устыдившись разбежались по домам. Но со мной дело обстояло иначе, хоть и попал я в эту ситуацию достаточно случайно. Теперь, я благодарен и этой случайности и лично президенту, за оценку своего труда. Жаль только, что всё это весьма напоминает начало конца Гии Гонгадзе. Та же риторика. Правда, мне не хотелось бы повторить его путь, пусть даже с последующим присвоением звания Героя Украины.
Рано, мне кажется, начал президент «плевать в колодец», тем более в нынешней ситуации. Или «друзі» ещё не доложили ВАЮ о его стремительно падающем авторитете не только в стране, но и на Западе? За вчерашний вечер мне удалось связаться с некоторыми журналистами в любимой нами Европе, по образцу и подобию которой, устами Виктора Андреевича, мы должны строить свою демократию. Так вот, ни один из опрошенных мною журналистов и политологов не усомнился в том, что подобного рода информация вызвала бы в Европе грандиозный скандал с широчайшим освещением во всех СМИ. И высшему должностному лицу пришлось бы публично и доказательно оправдываться, а не называть журналистов киллерами. И уж точно не рекомендовать сыну швырять ресторанные счета им в морду. Подобного рода заявки очень дорого бы обошлись любому политику современной Европы или Америки. Но... у нас не Европа. И создается впечатление, что нашим небожителям совершенно наплевать, что ТАМ о них говорят уже и что будут говорить в дальнейшем западные политики, почувствовав, что их попросту обманули.
Вообще-то подобного рода родительские наставления про «счета и морды», попахивают дешевым барством провинциального нувориша, а не речью президента, изо всех сил пытающегося позиционировать себя как культурного и морального правителя европейского толка. Хочется напомнить, что мы всё-таки живем в XXI веке и живем не на Хортице, хотя сомневаюсь, что любимым президентом козакам понравились бы подобного рода манеры атаманова сына. Поведение Андрея с его машинами, телефонами, казино и дорогим шампанским очень напоминает поведение ошалевшего от вседозволенности сына председателя мелкого колхоза. Только в том случае, наверное, в качестве атрибутов «хорошей жизни» фигурировали бы орущий магнитофон «Весна», новая гармонь с бантами и сапоги с хромовыми голенищами. Парень, по-большому счету, тут не при чем. Просто он, как лакмусовая бумажка, характеризует, устами отца, моральное и культурное состояние современной властной элиты и её отношение к своему народу.
The songs remain the same, - пели когда-то Led Zeppelin. Песни остаются прежними.
P.S. В связи с этим мне случайно вспомнилась картинка из очень далекого детства. Я тогда жил в семье своего дяди - поэта и энциклопедиста Мыколы Бажана, который до сих пор олицетворяет для меня всё, что называется украинской культурой и культурой вообще. Так вот, собираясь в школу, я вытащил из холодильника апельсин и бросил его в ранец. Мыкола, заметивший это, порекомендовал апельсин в школу не брать, чтобы не завидовали мои друзья, родители которых не могли купить апельсины. А также чтобы не ставить себя самого в неудобное положение перед ними, демонстрируя собственное незаслуженное превосходство. Ведь апельсины тогда были редкостью, или как тогда говорили - дефицитом. При этом, надо учесть, что Бажан был тогда известнейшим литератором, вице-президентом европейского Пен-клуба, а также членом ЦК КПСС, Героем Соцтруда, лауреатом Ленинской премии и прочая. Наверное, такие советы президенту получать не приходилось! Жаль! __________________________________
Отец за сына отвечает
"Газета по-киевски"
Журналисты разузнали: 19-летний президентский сын ездит на авто BMW M6 стоимостью более 130 тысяч евро, его девушка Анна – на почти столь же дорогом «Мерседесе», мобильный телефон Ющенко-младшего стоит около $ 30 тыс., Андрей предпочитает шампанское «Кристалл» по цене 6000 грн за бутылку и отдыхает в самых дорогих киевских ресторанах – «Феллини» и «Декаданс» в окружении толпы телохранителей из частной охранной фирмы. При этом Андрей Викторович регулярно нарушает правила дорожного движения, а ГАИ за этим молча наблюдает. Это все – не слухи и чернуха какая-нибудь, а проверенные факты, отснятые на фотокамеру журналистами «Украинской правды».
Когда эта информация стала достоянием общества, возникло множество вопросов: в частности, откуда у честной и неолигархической семьи Ющенко столько денег для развлечений младшего отпрыска, а также – почему сотрудники ГАИ, наблюдавшие за тем, как Ющенко-младший ездит со скоростью 100 км/ч по Лютеранской и паркуется чуть ли не посреди улицы, вынуждая других водителей объезжать себя, не задержали парня, не увезли авто на штрафплощадку и т.д. Кстати, с машиной история любопытная – на BMW, за рулем которого разъезжает Андрей, висит номер «cz 3U1 0401». То есть автомобиль – чешский, не растаможенный. Как на нем ездит сын Виктора Ющенко, непонятно – ведь по закону права на доверенность автомобиля «из-за бугра» он не имеет, а, по словам самого же Андрея, авто принадлежит не ему, а некоему приятелю, имя которого сын президента не хочет называть по этическим соображениям.
В данный момент пресс-секретарь Виктора Ющенко Ирина Геращенко никаких комментариев не дает (она сейчас в Японии и, как всегда, экономит на международном роуминге). Но по приезде обещает все рассказать. Андрюша поставил свою семью, друзей-коллег отца под серьезный удар – они теперь в положении оправдывающихся, и сказать им пока, судя по всему, нечего.
Так почему же Виктор Андреевич, честный отец, демонстрировавший всей стране «чистые руки», которые «ничего не украли», и постоянно говорящий о равенстве закона для всех, такое позволяет? Почему не запретил сыну пускаться во все тяжкие?
Автомобиль моей мечты...
BMW M6 – это ответ знаменитого концерна всяким «Порше» и «Ягуарам». Высокооборотистый атмосферный десятицилиндровый двигатель V10 мощностю 500 лошадиных сил обеспечивает захватывающий дух разгон. Семискоростная коробка переключения передач SMG Drivelogic сконструирована по подобию гоночных автомобилей Формулы-1. Руль и центральная консоль авто выполнены с использованием эксклюзивной кожи Merino. Крыша – из полупрозрачного углепластика. Плюс стереосистема, спутниковая навигация, сверхпрочный кузов, «навореченные» сиденья... Мечта всякого, кто хоть раз садился за руль. Одна беда – машина больно прожорлива. Расход топлива – почти 30 литров на 100 км... Цена: базовая модель – 133 тыс. евро.
...и телефон моей жизни
Телефон фирмы Vertu, которым якобы пользуется сын президента,– штука особенная. С помощью такого же общаются Мадонна и Джон Траволта. А еще – арабские шейхи. Стоимость аппаратов Vertu колеблется от 4,7 до 35 тысяч евро. При этом ничем особым телефон не отличается, многих полезных функций в нем нет, современных «наворотов» – самый минимум, а аккумулятора хватает лишь на двое суток. Зато корпус модели, обладание которой журналисты приписывают Андрею, выполнен из платины, экран – сапфировый, не царапающийся, клавиши инкрустированы драгоценными камнями... Ясно, никакого практического смысла, кроме пускания пыли в глаза, у такого аппарата нет.
А еще у телефонов Vertu есть забавная кнопочка – «Консьерж». Нажав на нее, вы из любой точки мира, где есть мобильная связь, звоните прямо в Лондон, где в специальном сервис-центре вам на русском языке объяснят, где находится ближайший от вас отель, забронируют там место и т.д.
Кстати, в Москве базовую модель такого телефона, в корпусе из кожи и стали, можно взять на прокат – за $ 20 в сутки. Может, Андрей Ющенко, который ездит не на своей машине, и телефончик арендует?
А может, это комплекс отцовской вины?
Детство у Андрея было не безоблачное, ведь он – сын Ющенко от первого брака
Родители расстались, когда Андрей был еще совсем ребенком: официально развод произошел в 1998 году, когда мальчику было 12 лет. Как бы цивилизованно ни разошлись отец с матерью и как бы замечательна и тактична ни была Екатерина Чумаченко, конечно, это травма для ребенка. Какое-то время Андрей жил в семье матери, женщины чрезвычайно религиозной. А у отца как раз пошла в рост карьера: председатель Нацбанка, а затем – премьер... Времени на воспитание отпрыска у нынешнего президента просто не было. Вот и родилось у нас предположение – Виктор Андреевич, известный поборник патриархальных семейных идеалов, наверняка испытывает отцовское чувство вины и своеобразно его компенсирует.
Юрий Живоглядов, кандидат психологических наук, вице-президент Киевской ассоциации практикующих психологов и психотерапевтов, изложил нам свой взгляд на проблему:
– Прежде чем кого-либо судить, нужно постараться понять человека и те причины, которые заставляют его поступать тем или иным образом. Мы можем строить лишь предположения... Однако главное – Виктор Андреевич подверг себя серьезному испытанию. Ему приходится выбирать – и выбор этот мучителен. С одной стороны, он закрывает глаза на поведение сына, которое ставит всех Ющенко под удар общественного мнения. С другой – Виктор Андреевич человек духовный, интеллектуальный. И ему приходится все это переживать – практически, закрывая глаза на поведение сына, он идет на некую сделку с совестью...
– Но ведь все это может очень сильно отразиться на доверии к президенту.
– А это уже вопрос к нам – к гражданам. Я полагаю, Ющенко надеется, что мы его поймем – или постараемся понять – и простим этот скандал.
– Но ведь кредит доверия не бесконечен...
– От сознания этого Ющенко еще тяжелее.
– Вернемся к мотивам...
– Самые сильные мотивы – это неосознанные, их нельзя контролировать разумом. Любовь – один из таких.
– Может ли это быть искуплением отцовской вины?
– Возможно, и так. В истории есть много любопытных примеров. Был Петр Первый, он отдал своего сына, Алексея, на суд и казнь... Были Сталин, Брежнев, Щербицкий – у которых были свои проблемы с детьми. Как ни странно, Щербицкому играло на руку, что у него был «проблемный» сын – из милиции не вылазил, пил и это как бы означало: всего себя без остатка посвятил партии и народу, нет времени на сына... Воспитать ребенка на расстоянии невозможно. Тут нужен прямой контакт. От отсутствия такового и возникают проблемы у детей «больших родителей». Тут перед президентом снова дилемма – что делать с сыном, воспитывая его «заочно»? Запрещать все? Или позволять? Выбор очень тяжелый. Сын-скандалист – большое испытание для отца-политика.
– А что бы вы в этом случае посоветовали?
– Ни деньгами, ни вседозволенностью отцовства не заменишь. Прежде всего – поговорить. Если принять ваше предположение, что у Виктора Ющенко – комплекс вины, то избавиться от него можно лишь в душевном «контакте» с сыном... Виктору Андреевичу тяжело. Пусть он представит себе этот разговор и поговорит сам с собой. Ему станет легче. Но без открытого и честного разговора с сыном он свою ношу не облегчит. И это тяжкое испытание для отца. Какие слова подобрать? Что и как сказать, что не сказать? Возможно, стоит в чем-то сына ограничить... Это тяжело, но рано или поздно каждому отцу нужно сделать выбор: отцовская вседозволенная любовь или христианская ответственная требовательность.
– А почему сын чувствует себя безнаказанным? Почему не думает об имидже семьи, ставит свои желания выше всего?
– Я не могу об этом говорить – я его не знаю. А знал бы – не имел права. Но делайте скидку на возраст – в этом возрасте все люди пытаются найти свое место в обществе, меряют все доступные роли – например, кто-то идет в парк пить пиво с друзьями, кто-то – на дискотеку... И там определяет – подходит мне это или нет, где и как я себя чувствую свободней всего и т.д. Вот у Андрея есть возможность попробовать себя в роли светского льва – и он пробует. Не стоит искать здесь более глубоких подтекстов.
Луценко спасовал
Есть в этой истории еще один аспект, отнюдь не личный. На пресс-конференции во Львове министру внутренних дел Юрию Луценко задали вопрос – почему представители ГАИ не оштрафовали Андрея, когда тот превышал скорость и неправильно парковался на Лютеранской. Ответ министра, мягко говоря, удивляет: Юрий Луценко отказался на него отвечать, заявив журналистам, мол, «что, вас больше ничего не интересует?». Примечательно, что незадолго до этого, на самой коллегии, министр укорял подчиненных за то, что водители «совсем распоясались и обнаглели». Правда, Луценко пообещал, что «не скажет президенту, из какой газеты задали вопрос о его сыне». На что бесподобно отреагировала одна из журналисток: «А что, разве за это что-то может быть?».
У «Газеты...» вопрос к Юрию Витальевичу: а вам-то чего бояться? Раз уж вышло, что «сын Цезаря» под подозрением – не отворачивайтесь.
_________________________________
Від «Обоза». Події останніх днів не лише прикро вразили українських громадян, але й знову актуалізували тему безмежної влади в Україні. На жаль, ми вкотре пересвідчилися, що нашій державі ще далеко до цивілізованих стандартів політичного життя. Європа, в яку ми так прагнемо інтегруватися, неодноразово давала приклад вирішення скандалів, подібних до Ющенкового. Однак важко собі уявити, щоб британський прем’єр, чи, скажімо, французький президент дозволяли собі різку поведінку, тим більше – грубощі.
Висловлювання Віктора Ющенка нагадали недавні часи Леоніда Кучми. Ще не стерлися у пам’яті громадян його пасажі на адресу Коробової, Левицької, Лещенка. Нині ми знову стали свідками зневажливого ставлення до представників ЗМІ. Не відстають від Ющенка й інші представники його команди, які все різкіше реагують на критику в мас-медіа.
У чому причина таких різких змін, які відбулися з представниками нової влади? Можливо, саме у владі? Адже, вона, як відомо, розбещує. І чим більше людина отримує влади – тим більше у неї спокус використати свої повноваження не за прямим призначенням.
Кілька років тому в Україні активно обговорювалася пропозиція обмежити повноваження глави держави. Пропонували навіть залишити за президентом стільки ж прав, скільки має британська королева – представляти державу на міжнародній арені та вручати державні нагороди. Як бачимо, ця тема і сьогодні «важлива і актуальна».
«Обозреватель» закликає громадян висловити свою думку з цього приводу. Ваші думки - в коментарі до цієї новини. Пишіть нам: [email protected]
__________________________________
Добрый день!
Целиком поддерживаем инициативу ОБОЗа! Что-то "честь и совесть" нашей нации слишком рано стал называть профессиональных журналистом "мордами" и как эти высказывания сочетаются с такой "показовою" набожностью.
Пусть "друг наш" помнит о майдане и не переоценивает свое значение для украинского народа.
В недалеком прошлом (во время оранжевой революции) я был полевым командиром, за что получил соответствующий знак и удостоверение. А, как известно, всякий опыт можно применить во всяких разнообразных ситуациях.
С уважением,
Сергей и коллектив Аналитического Агентства AGRICULTURE