"Вона зірвала мізки всім": Дерюгіна розповіла про несподіваний вибір 16-річної гімнастки на Олімпіаду, безсонні ночі й повернення дітей під час війни

Головна тренерка збірної України з художньої гімнастики Ірина Дерюгіна зізналась, що зараз дуже важко знайти спортсменку зі справжнім характером, тому їм дуже пощастило з Таїсією Онофрійчук, за яку довелося боротися на початку повномасштабного вторгнення РФ, а потім доводити, що саме вона у свої 16 має виступати на Олімпіаді-2024. Але вже цього року киянка виборола перше за 28 років "золото" чемпіонату Європи з багатоборства.

У розмові з OBOZ.UA Ірина Іванівна розповіла, як повертала своїх учениць додому після 22 лютого 2022-го, шукала приміщення для тренувань і побачила нову Онофрійчук, яку раніше не помічала у залі. Президентка Української федерації гімнастики згадала шалений виступ Таї на Олімпіаді, мокрі руки, через які дівчина помилились і залишилась без медалі, а також відзначила, як важко буде нашим гімнасткам на чемпіонаті світу-2025 в Бразилії через високу вологість.

– Тая – це дуже гарна дівчина, яка має унікальний характер. І якщо його ще трохи загартувати, вона зможе досягти більшого. І добре, що мене підтримали, коли я вирішила взяти її на Олімпіаду, бо якби цього не сталося, я навіть не знаю, що б було, оскільки все треба робити вчасно, потрібно дати змогу виступити. І вона довела усьому світу, що вона може. Зараз ми готуємось до чемпіонату світу, це буде дуже важкий період. Але подивимось...

Хочу сказати, що коли почалась повномасштабна війна, було дуже важко. Всі розбіглися з першим вибухом у Борисполі. Ми не знали, що робити. Тих, дітей, які залишились, вивезли до Ужгорода, де з ними була Марина Кардаш, а я знаходилась в Києві і почала обдзвонювати всіх і якось намагатися повернути дітей до України.

І дідусь Таї провів дуже гарну роботу зі своїм сином, тому що більше місяця тривала ця боротьба за її повернення. Після вторгнення приїхала зовсім інша дитина, і почалась зовсім інша робота. В ній прокинувся лідер, характер. З Таєю дуже зручно працювати і, я вважаю, що вона ще багато чого досягне. Ми віримо у неї, а вона вірить у нас.

– Ви так емоційно говорите про боротьбу, яка йшла за Таю, коли вона виїхала до Польщі. А можете трохи більше розповісти, як це відбувалося? Як саме ви її повертали?

– Ну, знаєте, залишитись у Києві, коли росіяни взагалі їздили містом – це було жахливо. І коли стався весь цей кошмар у Бучі, а окупанти стояли за 20 кілометрів від столиці. Це був просто жах.

Старші діти вже перебували в Ужгороді. Але залу немає, тренуватись неможливо. Щодня була на телефоні з цими директорами з Ужгорода. А вони кажуть: ми відкрили зал і тепер у ньому всі сплять. Тому дякую за допомогу Вадиму Марковичу Гутцайту, бо я йому сказала: ми повертаємось до Києва, підтримайте нас, щоб ми могли тут тренуватися. А цей був справжній жах, оскільки всі зали використовувались не за призначенням.

– Склади, прихистки, укриття...

– Так. І ми там тренувалися. Я почала контактувати з батьками Таї, з дідусем. Це просто був якийсь жах. Оскільки мало того, що треба було її вмовити, вона знаходилась з мамою і сестричкою у Польщі. І мама привела її на кордон і залишилась з польського боку, а тут, з українського, знаходився дідусь. І Тая сама йшла, минала той кордон, а дідусь її зустрічав. І вони з бабусею її привезли.

І, знаєте, приїхала зовсім інша дитина. Я до війни її й не бачила. Її у залі не було видно. А ось приїхала інша дитина і пішла інша роботу. Наче за помахом чарівної палички. Скучила, захотіла. Інше усвідомлення. Війна змінила у ній багато що. Вона просто стала старшою, я б сказала. І пішло. Я цьому дуже рада.

– А що саме ви побачили у Таї у той момент?

– По-перше, я люблю працювати, щоб у мене було багато дітей. От нещодавно я зібрала юніорів, я з ними працювала. Ми переробили програми і все, що треба було. Тому що в мене потім не буде часу. І дітки зараз дуже добре виглядали на Україні. Дуже добре. Усі помітили цю роботу.

Рада, що ми вже маємо наступне покоління. Вони наступного року входять у майстрині-сеньйори. І мені потрібна конкуренція, люблю конкуренцію, щоб вони у залі змагалися, боролися. У нас змінилися правила. За нових правил ти ніколи не знаєш як. Тому що Тая увійшла ще з тими правилами на Олімпіаді.

А після Парижу-2024 правила змінилися. Дуже важко було. Перебудовуватись усім складно. Не було жодної дитини, яка б зайшла і розчинилася. Тож ми багато змінювали, шукали музику, багато було роботи. Тому що для нас з Іришею найважливіше – це знайти музику, зробити правильний монтаж, правильну постановку. Якщо це все виходить, отже, пішла робота.

Це дуже складний процес. І для цього потрібний смак. У нас такий вид спорту, що все видно. Наші гімнастки мають бути найкращими, найкрасивішими і най-най-най. І я дуже люблю свою роботу. Якось все життя її люблю. І отримую задоволення від цього. Тому, можливо, так і виходить. Це для мене навіть не робота – насолода.

– Я чому питала про те, що ви побачили в Таї... Коли всі дізналися, що ця 16-річна дівчина їде на Олімпійські ігри замість досвідченої Вікторії Онопрієнко, у людей, які не знають всю ситуацію зсередини, був певний шок.

– Ось дивіться: людина, яка хоче поїхати і закінчити. А ще Віка – чудова гімнастка, але, знаєте, не склався бійцівський характер. Ось не було його. Вона на жодному старті не могла вийти і здобути медаль. Дуже рідко у стрічці нам виходило взяти. Це лише один вид. А на Олімпіаді – багатоборство, там немає видів.

Завдання стояло таке: потрібен був той клієнт, який вийде та покаже себе. Просто покаже. Тая була безбашена (відчайдушна) у хорошому сенсі. Вона обожнює виступати, любить публіку. Коли приїхала до Парижа, її аж підкидало. Вона виходила і шпуляла ці предмети.

Я дивилась, як усі кидають – щоб ловити. А вона кидала під самий дах. Я тільки думала: Боже, хоч би вона не зачепила нічого і предмет не змінив напрям, щоб вона все зловила. У мене був сильний стрес, я й плакала там, і все інше. Тому що це було важко, реально важко.

Я хотіла, щоб ми мали гімнастку у подальшому на чотири роки та на наступну Олімпіаду. У мене таке було із Сашею Тимошенко, яка спочатку поїхала на Олімпіаду-1988 до Сеулу, а потім до Барселони. Тому, напевно, із Таєю ми не просто правильно вчинили, а всі зрозуміли, увесь НОК мене зрозумів. І всі сказали, що так, все мало бути тільки так.

Вона в Парижі зірвала мізки узагалі всім, коли виходила на килим. Всі були просто в шоку. Ми зараз шукаємо таких дітей, а такого характеру немає. А це найважливіше! Я можу навчити багато чого, але не можу змінити характер. Можу його трохи зміцнити, але якщо чогось немає, це змінити неможливо.

Я рада, що за багатьох обставин у Таї це все склалося. Ось і склалося. Тому що, в першу чергу, все правильно робили. А могло бути все й інакше. І її могло б потім не бути.

– А після Олімпіади, коли не все склалося, були розмови з Таєю, щоб це не вплинуло на неї у майбутньому, не зачепило психологічно?

– Та ні, у неї все було нормально. Просто вона так хотіла. Дуже хотіла. Вона навіть не розуміла як. І просто трохи не впоралася. М'яч вискочив із рук: руки під час виступу мокрі. Це жах. А зараз у Бразилії взагалі не розумію, як буде.

– Хотілось б почути ваші враження від виступу на чемпіонаті Європи, де після 28 років українка виборола "золото" у багатоборстві.

– Я вам більше скажу: Тая ще не зовсім була у формі на цьому чемпіонаті. Зараз буде кращою. Вона виступала, але це була ще не межа. Дуже тяжко – скласти, вгадати, допомогти. Все трапляється. Буває, що людина не з тієї ноги встала і треба поміняти все. Це дуже складно. Але будемо намагатись з усім впоратись.

Просто дуже важка країна та дуже важкі умови. Ось вона мені каже, що сьогодні не спала. Зрозуміло, що я й сама до 4 ранку не сплю. Я боюся, якщо засну... У мене таке відчуття, що під будинком стріляють, над дахом стріляють. Потім ти вранці взагалі не можеш із собою впоратись. А тобі ще тренуватися та виступати. Але я дуже люблю те, що роблю, і знаю, що роблю.

– До речі, ви згадала Бразилію, де у серпні відбудеться чемпіонат світу-2025. Як проходить підготовка, зокрема у групових вправах?

– Працюємо. В групових вправах працюємо, тому що дуже важка стрічка. На чемпіонаті світу в Бразилії буде висока вологість, а стрічках за такої вологості стає важкою і не працює. Тому вправа зі стрічкою – це лотерея, результат непрогнозований.

– Як ви до цього готуєтесь?

– Спочатку ми знаходились у Палаці спорту, а після двох Кубків світу вирушаємо до Ужгорода, оскільки в Києві нам немає, де тренуватися. У нас є можливість реконструкції і є проєкт, все прийнято, але з початку війни заморожено.

Це реконструкція, а не нове будівництво, і було б дуже добре, щоб уряд подумав і надав можливість доробити приміщення. На це потрібно не так багато грошей, а ми би вже готувались до Олімпіади з нормальною стелею. Зараз це неможливо.

– Чемпіонат світу стартує 20 серпня. Коли плануєте прибути в Ріо і чи закладаєте час на акліматизації?

– Ні, часу на акліматизацію не буде. Ми їдемо і одразу змагаємось, тому що дуже дорого, просто шалені ціни. У Бразилії у зв'язку зі змаганнями ціни на готелі підняли у чотири рази. Мабуть, вирішили за один чемпіонат світу трохи покращити фінансове становище і вирішити свої питання. А нам даються ціни просто космос.

І оскільки не надали ніяких інших можливостей в Ріо, потрібно їхати в інше місто і приїздити в Ріо. Тому вирішили: їдемо, одразу виступаємо – і все.

– Як впливає на підготовку до чемпіонату світу настільки вдала європейська першість, де Таїсія вперше за 28 років виборола для України "золото" у багатоборстві?

– Це нормально, це все вже пройшло. Треба дивитися, що буде завтра, дивитися вперед. Взагалі, успіх та мідні труби – це таке складне поняття. Але ми у гімнастиці таке проходимо. А хто не проходить, той залишається позаду.

У нас загалом зараз дуже гарна обстановка, і я цьому рада. Багато регіонів беруть участь, багато дітей повертаються, повертаються батьки. Всі трохи побули за кордоном, подивились і зрозуміли, що вдома краще. Тому, навіть не дивлячись на бомбардування, всі повертаються в Україну. І ніхто не хоче їхати. Хотілося б, щоб всі це розуміли, і якомога раніше.

Тільки перевірена інформація в нас у Telegram-каналі OBOZ.UA та Viber. Не ведіться на фейки!