Легенда "Динамо", що хвалить паради Путіни, отримав статую в Мексиці, а футболістів СРСР кинуло на гроші керівництво: як для українців минув мундіаль-1970

Вперше за межі Європи та Південної Америки чемпіонат світу з футболу виїхав у 1970-му, коли першість довірили Мексиці – одній з господарек цьогорічного ЧС. Серед учасників першості була й збірна СРСР, яка закінчила четвертою попередній турнір і в черговий раз налаштовувалась на потужний виступ. Лідером радянської команди був нападник київського "Динамо" Анатолій Бишовець, на честь якого навіть встановили статую в Мехіко, але це не допомогло "червоним" стати чемпіонами.

До складу СРСР на світовій першості в Мексики уперше увійшло аж вісім українських футболістів. Воротар Леонід Шмуц та захисник Володимир Капличний на той момент виступали за московський ЦСКА, але згодом закінчували кар'єру вдома.

Київське "Динамо" було представлено на ЧС одразу п'ятьма гравцями: півзахисники Володимир Мунтян та Віктор Серебряников, нападники Анатолій Бишовець, Анатолій Пузач і Віталій Хмельницький. І ще одного свого форварда, Валерія Поркуяна, відпустив одеський "Чорноморець".

На чемпіонаті світу-1970 у Мексиці ФІФА вперше дозволила проводити заміни протягом поєдинка. І коли у другому таймі матчу-відкриття Мексика – СРСР (0:0) Анатолій Пузач замінив Віктора Серебрянникова, то увійшов до історії світового футболу, як учасник першої заміни на мундіалях.

Після засушливої нічиєї з господарями змагань радянська командла розгромила Бельгію 4:1, де дублем на 14-й і 63-й хвилина відзначився Бишовець, а потім ще по разу додали Асатіані і Хмельницький. До Анатолія тоді було багато уваги з боку преси, тим паче, що другим ударом він поцілив у саму дев'ятку. Але киянин реагував скромно, як і відзначав голи: "Я ніколи не святкував, як Марадона. Не біг стрімголов від радості. Я просто робив свою роботу. Звичайно, в ті моменти я був схвильований і натхненний, але емоції ніколи не били через край".

А закрила груповий етап СРСР перемогою над новачком фінальних частин ЧС Сальвадором – 2:0. Двічі у воротах суперника у другому таймі розписався Бишовець. Після всіх поєдинків у першій групі у збірних Союзу та Мексики виявилася рівна кількість очок при однаковій різниці забитих та пропущених м'ячів. Довелося вдатися до жеребу, щоб визначити переможця квартету та з'ясувати суперника з чвертьфіналу. Радянські футболісти витягли перше місце і Уругвай замість Італії.

"Ми не думали, що Уругвай кращий, оскільки він слабший за Італію. Уругвай хотіли лише з однієї причини. Наша група грала у Мехіко. Для переможця групи існував бонус, якщо можна сказати, – команда залишалася в Мехіко. Той, хто програв, тобто зайняв друге місце в групі, змушений був переселитися в Толуку. А ми вже адаптувалися до столиці Мексики, мешкали там майже місяць", – згадував Мунтян.

Але команда Гаврила Качаліна не змогла впоратись з Уругваєм у чвертьфіналі. Поєдинок, основний час якої завершився нульовою нічиєю, не міг похвалитися розсипом гольових моментів, натомість відзначалася численними зупинками, через понад 70 порушень правил з боку гравців обох команд. По три футболісти у складі кожної з них отримали попередження.

Вирішальний епізод протистояння стався за три хвилини до завершення додаткового часу, коли капітан команди СРСР Альберт Шестерньов супроводжував м'яч, що виходив за лицьову лінію біля воріт його команди від уругвайців. Московський захисник намагався закривати його корпусом, однак на самісенькій лінії поля нападнику південноамериканців Альберто Гомесу вдалося заволодіти круглим і навісити його у штрафний майданчик, де Віктор Еспарраго, який також вийшов на поле вже по ходу додаткового часу, вразив ворота ударом головою.

Арбітр матчу без роздумів зафіксував гол уругвайців попри активні протести футболістів команди СРСР, які намагалися довести, що Гомес заволодів м'ячем вже за межами поля. Після матчу збірна Радянського Союзу подала офіційний протест щодо цього епізоду, який згодом було також відхилено.

"Ми не просто виходили на поле просто опівдні, в спеку, а грали на висоті понад дві тисячі метрів. Тяжко було, приховувати не стану, хоча на таких змаганнях легко не буває в принципі. Ми тоді місяць, так би мовити, у бойових умовах готувалися, тож, можливо, десь і перегоріли", – згадував Володимир Мунтян.

Хоча серед причин провалу називали конфлікт в середині радянської команди. Мовляв, дехто з футболістів домовився з виробниками екіпірування, що у разі потрапляння до півфіналу, отримають величеньку грошову винагороду. Це пізніше підтвердив як Мунтян, так і інші гравці: "Начебто всі разом робили одну справу, але люди нишком вирішили підняти гроші, домовившись з фірмою-виробником бутс".

Й спортивне керівництво країни, за словами Мунтяна, не тримало свого слова: "За кожну гру, перемогу, нічию, вихід із першого місця, потрапляння до чвертьфіналу нам обіцяли преміальні. У своїй підгрупі ми виграли два матчі та один зіграли внічию, але грошей не отримали. А обіцяли дати одразу після закінчення групового етапу. В результаті всі гравці ходять і бузять. Капітан команди Алік Шестернєв вирушив до керівника делегації. Він у свою чергу запевнив: якщо обіграємо Уругвай – гроші одразу дадуть. Коли я лягав спати напередодні гри з Уругваєм, у голові крутилися лише математичні розрахунки. Я до ранку рахував гроші. Це ж мільйони! Я вже думав, що з ними робитиму. Якби вони нам раніше ці гроші дали, Уругвай пройшли б, запевняю!"

Натомість, радянським футболістам дістались лише добові – близька трьох доларів на день: "За місяць здобули, здається, 118 доларів. Але ніхто нічого не зміг купити! Після чвертьфіналу з Уругваєм нас швидко вивели з Мексики".

Щоправда, Уругвай також залишився без титулу, програвши у півфіналі майбутньому чемпіону – Бразилії (1:3), для якої ця перемога стала історичною. "Зелено-жовті" виграли чемпіонат світу втретє після 1958 та 1962 років і, згідно з регламентом, здобули право залишити собі на вічне зберігання Кубок Жюля Римі – знамениту "Золоту богиню".

Найкращим бомбардиром першості став легендарний Герд Мюллер з ФРН, який відзначився 10 забитими м'ячами. Найкращим гравцем було визнано Пеле, чия гра на цьому турнірі остаточно закріпила за ним статус легенди світового футболу. До символічної збірної увійшли такі зірки, як Боббі Мур, Франц Беккенбауер, Боббі Чарльтон та Жаірзіньо. Також на стадіоні "Ацтека" в Мехіко встановлена статуя Анатолія Бишовця в сонмі найкращих гравців чемпіонату світу 1970 року.

"Після того, як я забив чотири м'ячі на чемпіонаті світу, ті, хто зі мною ходили мексиканськими магазинами, отримували хороші знижки, а мені все віддавали майже безкоштовно: від сомбреро до коштовностей для дружини та мами", – розповідав Бишовець, який народився в Києві, усю кар'єру провів у складі "біло-синіх" і був їхнім капітаном, але з середини 80-х живе в РФ і не засуджує знищення своє батьківщини й регулярні обстріли рідного міста.

У травні 2025-го він нахвалював парад Путіна на 9 травня: "Дивився парад не один, поруч були онуки, правнук. Наймолодшому сподобалося, особливо, що стосувалося військової техніки. Для нього це велике враження. Те, що на трибуні була велика кількість гостей з багатьох країн – це дуже показовий момент у важливий час. Побачене сьогодні переконує в тому, що перемога буде за нами. Думаю, що достатньо пісні Олександра Александрова "Священа війна", щоб прокинулися всі найголовніші патріотичні почуття. Я хотів би зазначити, що це спільна перемога – Український фронт був великим".

А восени того ж року заговорив про закінчення війни. "Для мене та моєї дружини, моїх дітей – це велика катастрофа. Тут потрібно говорити про горе, яке переживають два дуже близькі народи. Сьогодні, як ніколи, нам потрібний мир, який відкриє можливості для футболу", – сказав колишній українець російським пропагандистам. І цікаво, за поребриком ці слова назвали "надто сміливими".

Раніше OBOZ.UA повідомляв, якими скандалами оберталися ЧС із футболу. В історії мундіалів були землетрус, приниження Європи, та відмова проводити турнір.

Тільки перевірена інформація у нас у Telegram-каналі OBOZ.UA і Viber. Не ведіться на фейки!