Відео дня
Московська суперниця збила на старті: як склалося життя української олімпійської чемпіонки, яку підставив радянський лікар і не приймав Київ
13 квітня на 91 році життя відійшла у засвіти олімпійська чемпіонка 1960 року з бігу на 800 метрів, багаторазова рекордсменка світу Людмила Гуревич – до заміжжя Лисенко. Дніпрянка була багаторазовою чемпіонка РСР з бігу на 400 м, 800 м та кросу і могла би взяти медаль на других Іграх, якби радянський лікар не підсунув їй перед фіналом таблетки кофеїну, а московські чиновники розповіла про законне право на четверту ліцензію.
OBOZ.UA згадав історію легендарної українською чемпіонки, яка з другої спроби знайшла своє кохання і відходу від спорту вважала себе щасливою людиною.
Людмила Лисенко народилась 26 листопада 1934 року в Тамані, яке є місцем першого поселення українських козаків на Кубані. А її дитинство припало на голодні воєнні роки. Родина опинилася на Уралі, де маленька Людмила ходила в ліс за грибами і грала у дворовий футбол із сусідськими хлопцями.
Дівчинка росла дуже активною і пізніше, не дивлячись на проблеми зі здоров’ям зайнялася спортом. Сім’я Шевцових на той момент вже мешкала на Дніпропетровщині.
"Мені ще не було й 16 років, і я на той момент працювала на кондитерській фабриці ученицею, загортала цукерки. І в той момент почала займатися спортивною гімнастикою, а потім як наймолодшу на фабриці мене попросили пробігти міський крос. І за відсутності відомої української атлетки Дори Барахович я, вперше вийшовши на старт дистанції 1000 метрів, несподівано виграла", – Гуревич.
В 1952 році Людмила вступила до технікуму фізичної культури у Дніпрі. І після року тренувань під керівництвом директора технікуму Івана Антоновича Муренка почала прогресувати і демонструвати вражаючі результати. В 1953-му на чемпіонаті СРСР в Москві встановила рекорд серед дівчат у бігу на 800 метрів, який через 14 років побила вже учениця Гуревич.
А в 1955-му Лисенко вперше стала чемпіонкою СРСР одразу на двох дистанціях – 400 і 800 метрів. Успіхи дівчини не міг не побачити відомий київський тренер Іван Леоненко, який неймовірно вірив у талант дніпрянки і зміг запевнити її, що вона може не тільки перемагати всіх у Союзі, а й демонструвати результати, наближені до світового рекорду.
Леоненко відзначав, що Людмила була від природи генетично пристосована до бігу на витривалість: "Зокрема й в технічному плані. Багато технікою бігу ми не займалися. Але вона стала зразком класичної техніки бігу на всі часи. І ми одразу знайшли повне взаємопорозуміння. Вона була безмежна віддана мені як тренеру і виконувала всі вимоги дуже пунктуально".
Тому після технікуму Лисенко вступила до Київського Інституту фізкультури і готувалась вже у групі Леоненка, якого називали новатором у бігу на 800 метрів. Тренер спеціально включав у підготовку бігунок на середні дистанції осінньо-весняні кроси і це давало свої результати, адже йому довірили і радянську збірну.
У 1954-му українська бігунка стала бронзовою призеркою чемпіонату Європи у Берні, а також допомогла команді встановити світовий рекорд в естафеті 3×800 метрів – 6 годин 32,5 секунди. А потім ще двічі рази і партнерками оновлювала світове досягнення.
В 1960-му на літню Олімпіаду в Римі вперше з 1928 року повернули дистанцію 800 м серед жінок. За два місяці до змагань Людмила, яка поїде на Ігри вже під прізвищем Шевцова, встановила світовий рекорд – 2.04,3, тому цілком справедливо вважалася однією з головних претенденток на медаль. Але їй все одно треба було доводити своє право виступити на Олімпіаді на чемпіонаті СРСР.
А боротьба за місце у радянській збірній велась із застосуванням будь-яких, навіть брудних методів. У фінальному забігу першості Союзу чемпіонка Європи-1954 у бігу на 800 метрів Ніна Откаленко, яка навчалась і тренувалась у Москві, збила Людмилу.
"Одразу після старту їй зробили підніжку, і вона впала", – згадував Леоненко. Шевцова, звісно, піднялась і закінчила дистанцію, але прибігла на фініш останнюю. На щастя, змагання фільмувались і було видно, що Откаленко спеціально збила суперницю. Тому її дискваліфікували, а оскільки у Людмили був високий результат до цього, то її також включили до складу олімпійської збірної.
Але якщо до Олімпіади українка була абсолютною фавориткою, то під час попередніх забігів на Іграх швидкий час показали дві австралійські легкоатлетки – Діксі Вілліс і Бренда Джонс. А от партнерки Людмили по збірній СРСР, з якими вони розробляли план на вирішальний забіг, до фіналу не відібрались: "Наша стратегія лопнула, наче мильна бульбашка, і мені довелось будувавати нову вже самій".
Як потім згадувала наша чемпіонка, напередодні фіналу йшла несамовита злива і неможливо було стартувати: "Молоді не знають, а ми бігали по гарьовій доріжці, а після зливи це був справжній бруд. І під час бігу своїми шипами ми викопували ями глибиною 3-4 см. І коли після 50 хвилин затримки підбігає до мене і показує на годинник, мовляв, погано. А я кажу: "Мені все одно добре". І до старту вони вже були ніякі. Можливо, вони щось приймали й через це так хвилювались".
У фіналі Вілліс лідирувала від старту до фінальної прямої, але потім спіткнулася та зійшла з дистанції. Джонс та Лисенко закінчували поруч, австралійка навіть трохи випереджала українку, але на останніх метрах Людмила змогла додати, обійти суперницю на самій стрічці і повторити власний світовий рекорд: "Я біжу третя, вихід з виражу, залишається 150 метрів і одна з австралійок вискакує на поле і падає. Їй стало погано".
Тренер Людмили потім згадував, як вони з Джонс бігли корпус в корпус і далась взнаки сила волі і психологічна підготовка його вихованки.
Шевцова брала участь і у відборі на наступну Олімпіаду, але на першості СРСР несподівано фінішувала четвертою. Їй пропонували взяти участь у ще одному відборі, але Людмила не захотіла забирати чиєсь місце. Хоча насправді воно було по праву її, адже вона була переможницею попередніх Ігор і автоматично мала стати четвертим номером. Але спортивні боси Союзу чомусь забулися їй про це сказати.
"Виною своєї поразки я вважаю доктора Грибова, який перед стартом вмовив мене прийняти дві таблетки кофеїну, але сказав, що то були вітаміни. А мені після тих таблеток захотілося спати. А ще був дощ. І замість того, щоб розминатися, я підняласьв зал на другому поверсі, зарилася там в мати і спала", – згадувала потім спорстменка.
На перекличці перед фінальним забігом чемпіонки не було, але хтось бачив, що вона пішла в зал, тому прибігли будити: "На старт мене вивели напівсонну. Я стартувала, але така сонна й бігла. І коли за 150-200 треба було починати фінішувати, а це зробили інші, у мене промайнула єдина думка: "А куди вони біжать? Я, наприклад, нікуди не поспішала".
Після цієї невдачі Людмила у тому ж 1964 році завершила кар'єру й невдовзі почала працювати тренером. Як зізнавалась спортсменка, у 1962-му вона вдруге вийшла заміж, її обранцем став відомий баскетболіст і тренер Віктор Гуревич, і їй вже хотілося знаходитись вдома, з дітьми.
Людмила тренувала і бігунів, і групу багатоборців. І їй подобалось. Засмучував лише один момент: "У той час увійшла в моду вся ця хімізація спорта, а я не могла, у мене не піднімалася рука робити те, що робили інші тренери". Але її вихованці все одно досягали успіху, тому згодом олімпійська чемпіонка отримала заслуженого тренера України.
Довгий час Гуревич працювала старшим тренером збірної України по Дніпропетровській області. У цей період (з 1980 по 1991 роки) почалось відродження легкої атлетики в регіоні, активно будувались стадіони та манежі.
А от коли Людмилі Іванівні довелось переїхати до Києва, де чоловіку запропонували роботу у "Будівельнику", ані у міському, ані у районному спорткомітетах посади для неї чомусь не знайшлося. Але вона не сильно засмутилася – головне, що чоловік був поряд. До того ж завжди можна було піти на її улюблену риболовлю.
До речі, познайомились спортсмени в Дніпрі на баскетбольній грі, а пізніше Віктор прийшов до готелю, де на зборах мешкала бігунка і запросив її в кіно. Так все і почалось. "Хороша, відома, а характер такий, що від неї всі тікали. А я якось впорався з таким характером. У побуті вона була розсудлива, а в спорті – азартна, шкодна", – із посмішкою потім згадував чоловік.
Після смерті чоловіка у вересні 2020-го Людмила Гуревич мешкала разом з родиною свого молодшого сина Володимира в Ізраїлі.
Тільки перевірена інформація у нас у Telegram-каналі OBOZ.UA та у Viber. Не ведіться на фейки!