"Не знали, чи Україна буде існувати за кілька тижнів": легендарна біатлоністка згадала Олімпіаду в Сочі, пораду перед золотою естафетою і хто забрав її приклад

Олімпійська чемпіонка з біатлону Олена Підгрушна провела на зимові Ігри-2026 в Мілані і Кортіна-д'Ампеццо нове покоління спортсменів і дала їм пораду, яку сама колись почула перед золотою естафетою в Сочі-2014. Багаторічний капітан нашої збірної згадала, як, змагаючись у Росії, наші атлети, не були впевнені, чи зможуть вони потім повернутися саме в Україну.

Відео дня

Чемпіонка світу з Тернополя зізналась, хто з молоді зараз бігає з її прикладом і навіть вже виграв Євро, а також підкреслила, у чому особливості змагань саме на Олімпіаді.

– У нас в біатлоні дуже багато змагань. У розпал кар'єри протягом сезону у мене було по 30-40 гонок найвищого рівня. Але навіть чемпіонат світу не порівняти з Олімпійськими іграми, тому що він відбувається майже кожен рік.

І коли ти стартуєш на Іграх, то відчуваєш, що це і тягар, і додаткова відповідальність. Просто нереальна відповідальність. Адже коли ти виходиш на дистанцію, то відчуваєш, що ти не є спортсменом, а є країною. Ти біжиш як країна. Максимально я це відчула ще під час естафети в Сочі-2014, коли ми боролися за медаль.

Коли я починала свій етап естафети, то розуміла оцю всю реальну відповідальність. Я розуміла: все, Підгрушної на даний момент не існує, біжить Україна. А як можна зганьбити Україну? І треба не просто старатися, а бігти так, як ніколи в житті не біг.

І я пам'ятаю й досі всю гонку, я пам'ятаю майже кожний свій крок і все ті 15 хвилин, які я провела на лижах, долаючи свій етап. Тому що там реально боротьба точилася на кожному кроці і не було легких кілометрів.

– Що б ви побажали спортсменам, які готуються вийти на старт Олімпіади в Італії?

– Вірити в себе. Тому що напередодні естафети одна людина мені особисто сказала: "Оленко, ти знаєш, ти можеш набагато більше, ніж ти сама про себе думаєш". І я те ж саме хочу сказати нашим спортсменам. Оскільки більшість з них може набагато більше, ніж вони самі про себе думають.

– А пригадуєте, як відбувалась ваша підготовка до Олімпіади-2014? Адже вам теж тоді було непросто, у Києві якраз тривала Революція гідності. А зараз спортсменам, мабуть, ще важче, бо вже чотири роки триває повномасштабна війна.

– Ох, ви знаєте, наче, справді, зараз спортсменам важче однозначно. Але, з іншого боку, тоді ми не були готові до якихось вторгнень взагалі. Ми не могли навіть подумати, що може початися війна. Ми спокійно виїхали з України, напевно, в жовтні 2013-го. А вже під час Олімпіади навіть не знали, чи ще буде існувати Україна через тих кілька тижнів, поки тривають Ігри. Тому тоді ми теж були не в найкращих умовах.

У Києві на Алеї Небесної сотні вшанували пам'ять загиблих героїв Революції Гідності

І багато хто хто зі спортсменів перебував саме у такому графіку – не повертаючись в Україну, ми декілька місяці проводили на змаганнях та тренувальних зборах. Тому потрібно було, справді, максимально сконцентруватися на тих гонках. Мовляв, вже байдуже, що буде завтра, але сьогодні ми маємо зробити свій максимум.

І от коли ми зробили цей максимум і коли все ж таки приземлилися в Україні, особисто я просто видихнула з полегшенням. Хоча би з думкою про те, що в мене ще є дім. Я не уявляю, з якими думками зараз готуються до змагань спортсмени, тому що їхній дім ще в Україні, але, знову ж таки, чи вони повернуться до своєї домівки? Чи буде той будинок стояти на той момент?

Я зараз говорю і мені моторошно, тому що це страшно. А сьогодні з цими думками живе кожна дитина. А буквально за кілька днів нашим спортсменам з цими думками потрібно буде вийти на гонку, зібратися в ті долі секунди, зробити найкраще сальто чи зробити найкращий стрибок, поворот, постріл тощо.

Це додаткове вантаження і додаткова їм повага за те, що вони вже там, що вони вже показали свої найкращі результати. Адже ми чули, що у нас рекордна кількість ліцензій, рекордні досягнення в цьому сезоні. Це дуже класно і в черговий раз доводить те, що українці – найкращі.

– Сезон в біатлоні у нас складається дещо буремно. Є як гарні результати, так і відверто провальні, і постійно нас качає з боку в бік. Дуже молода жіноча команда, де найдосвідченішою є Юлія Джима, з якою ви вигравали "золото" Сочі. Не списувалися з нею, можливо, обговорювали якісь очікування чи думки про Олімпіаду, тим паче після травми?

– Ми спілкувалися якось на якісь нейтральні теми. Але ані про Олімпійські ігри, ані про команду ми не говорили. Тому не можу нічого сказати.

– Наскільки цей склад збірної України на Олімпійські ігри, передусім жіночої частини команди, вас вразив або здивував?

– Не здивував і не вразив, тому що у нас кількість спортсменів обмежена. Біатлон, він не є дуже популярним видом спорту, у нас немає нормальних умов для тренувань, немає баз. Відповідно, звідки можуть з'явитися діти, які будуть займатися біатлоном, які з часом досягнуть найвищих результатів? Тобто це якісь одиниці, які з часом залишаються в цьому спорту, які потім з часом витримують ці всі перипетії, подорожі, тривале перебування далеко від дому.

Тому ті прізвища, які сьогодні ми читаємо в складі нашої олімпійської збірної, цілком очікувані. Це ті спортсмени, які свого часу показали себе з найкращого боку, вже цього сезону проявили себе краще за інших і відібрались до команди.

Так, звісно, ми хочемо перемог, ми хочемо перемог у кожній гонці, кожного дня на Олімпійських іграх, але, звісно, такого не буває. І, на жаль, дуже болісно відбувається оця зміна поколінь в біатлоні, особливо в жіночому. Але з вірою і надією ми дивимося в майбутнє.

Особисто я бажаю тільки найкращих результатів і дівчатам, і хлопцям, і будь-якому спортсмену на Олімпійських іграх, тому що там велику роль також грає і лотерея. В біатлоні це є висотна траса, там може бути все – і вітер, і сніг, і дощ, і мороз. Знову ж таки, хто як адаптується, хто як переживе цей тиск емоційно.

Ми знаємо, що наші спортсмени цей емоційний тиск, напевно, найлегше витримають, оскільки те, що вони пережили вже в Україні... То вже поїхати на Олімпіаду і впоратись з тим мандражем, це вже так легко, здається. Звісно, відповідальність є, але вони вже дуже сильні, тому що дуже багато через що пройшли за ці чотири роки повномасштабної війни. Хоча таке враження, що минула вічність.

– Цього сезону дуже помітно, наскільки сильно жіноча збірна поступається суперницям у функціональній підготовці, у швидкості ногами. З чим, на ваш погляд, це може бути пов'язано?

– Ви знаєте, щоб якось коректно мені прокоментувати, треба бути всередині, треба бачити, як вони готувалися, що саме впливає. Можливо це не стільки вони погано тренувалися, скільки десь втрачений якийсь маленький нюанс. Або щось нове знайшли у світовому біатлоні, а ми десь поки що не встигаємо. Можливо, через рік-другий і наші тренери вже знайдуть ту родзинку, з якою побіжать наші ракети.

– А ви пам'ятаєте, як знайшли свою реактивну кнопку? Що то було?

– Сила волі і терпіння. Оце було в моєму випадку. Називається "не здавайся і біжи до останнього метра".

– Ну от ви сказали про перспективи, про молодь, про віру. Але от нещодавно була "бронза" нашої юнацької змішаної команди, де вже лунають прізвища Хвостенко, Біланенко. Що ви відчули, коли побачили, як діти наших відомих біатлоністів вже виступають і досягають результатів?

– Це класно, оскільки ми, дорослі, можемо передати своїм дітям досвід. І Біланенко, я знаю його, відколи він тільки починав, коли у нього було буквально один-два влучання. А тут він з двома нулями вже шостий на чемпіонаті Європи. Тобто дитина все ж таки правильно працювала.

Далі Тарасюки. Я з їх мамою бігала ще в Тернополі – я тільки починала свою кар'єру, а вона вже на той час потрапляла до національної збірної. Потім завагітніла і завершила кар'єру. А зараз з їх п'ятьох дітей троє вже займаються біатлоном. А двоє з них от зараз стали чемпіонами Європи. До речі, Тарас бігає з моїм прикладом.

– А як так сталося?

– Я дуже-дуже просила, щоб цей приклад передали у спадок нашим тернополянам. Чи щасливий він? Дуже сподіваюсь. Це не той, з яким я бігла в Сочі, це інший приклад. Але я знала, що його можна давати молодому, юному спортсмену, тому що він має багато регулювань. І він зможе його ідеально підігнати під себе.

Тобто це цілий кусок дерева, який треба тільки обрізати. Там все на шурупчиках, на болтиках і можна підкорегувати. Він же ж буде рости, а приклад буде рости разом з ним. І не змінюючи приклад, йому буде зручно стріляти.