У "Барселони" є вічний трофей, який не визнає УЄФА: про що йдеться і чому так склалося
У клубному музеї "Барселони", на рівні з іспанськими трофеями та кубками ЛЧ є один, який вони теж люблять показувати. Це вічний трофей Кубка ярмарок. Але чашу не визнає жодна велика футбольна організація світу! Чому так? І чи були там українці? Розповідає OBOZ.UA.
Що за ярмарки?
Назва буквально говорить сама за себе – змагалися клуби з тих міст, де були ярмарки! Так, мати ринок на той момент було важливіше, аніж круту футбольну команду. Тому могли зіграти "Барселона" та умовна Збірна Копенгагена. Не клуб "Копенгаген", а саме збірна цього міста. Правило було просте: маєш місце для ярмарків – маєш путівку на турнір. Головний принцип був не спортивний, а суто географічно-економічний, неважливим було навіть місце клубу в чемпіонаті. Якщо до тебе їдуть на закупи – ласкаво просимо. Ідея була, на диво, цікавою: популяризувати міста через футбол і паралельно просувати міжнародну торгівлю.
Організувати турнір було ще тим викликом: треба було не входити в конфлікт із внутрішними чемпіонатами за розкладом, тому дебют розтягнули аж на три роки – з 1955 по 1958. Міжнародних пауз ніхто тоді ще не менеджерив, тому уявіть собі сезон, який триває як цілий сучасний період між проведенням Чемпіонату світу. Що цікаво, Кубок ярмарків виник в один рік із Лігою чемпіонів (тоді ще Кубком європейських чемпіонів), але не отримав такого ж визнання. Та що там казати – бодай якогось визнання.
Щоб зіграти, треба було запхати суперників в одну роздягальню
На початках, коли не було сталого розуміння міжнародних футбольних турнірів, престижніше було надіслати на змагання збірні міст. Не реальний клуб, а просто набір людей. Наприклад, вичепити футболістів "Челсі", "Арсенала" та МЮ і назвати їх "Збірна Лондона". Готово, у вас є ким закрити заявку від важливого економічного гіганта Європи. Треба було тільки домовитися із найкращими гравцями вашого міста. Уявіть, що в Україні ми запрошуємо до київської збірної гравців "Динамо", "Оболоні" та навіть "Лівого берега". Байдуже, в якій лізі за рівнем ти виступаєш; якщо вмієш бити по м’ячу в напрямку не своїх воріт – ти в команді.
Футболізація проходила довго, але болісно для ідейних організаторів. Із часом стало зрозуміло, що Кубок ярмарків не заходить, якщо там грають збірні міст. Той же лондонський мікс – це гравці "Челсі", "Тоттенгема", "Чарльтона", КПР і навіть "Міллуолла" з "Лейтоном". Фанати радше виберуть не вболівати, аніж підтримувати футболістів головного суперника в одній футболці зі своїми. Тому ідейні натхненники скасували правило міських збірних і перейшли до класичного відбору: по одному клубу з певного населеного пункту.
До речі, київське "Динамо" свого часу там дійшло аж до плей-оф, у дебютонму сезоні 67/68. І на цьому історія закінчилася. Треба пам’ятати, що за тих часів на маленькі єврокубкові квоти претендували всі радянські команди, не тільки українські. А через розмиті правила відбору шукали представників великих міст, у цьому московитські клуби мали перевагу. Та й через 3 роки після дебюту зник і сам Кубок ярмарків.
Хто вигравав цей дивний турнір?
Цікаво, що таких збірних від міст немає серед переможців Кубка Ярмарків. Та й самих тріумфаторів тільки 9, турнір протримався на європейській мапі тільки 16 років. Найбільше має "Барселона" – 3 трофеї, ще по 2 брали "Лідс" і "Валенсія". По разу вигравали "Сарагоса", "Ференцварош", загребське "Динамо", "Арсенал", "Рома" та "Ньюкасл".
Що цікаво, до фіналів виходило ще 5 клубів. Це угорський "Уйпешт" з "Андерлехтом", а "Ювентус" і "Бірмінгем" були там двічі без перемог. У перший трирічний сезон до фіналу вийшла навіть Збірна Лондона. Цю команду спеціально створили під торговельний турнір і розпустили одразу після фіналу. Вже тоді УЄФА зрозуміла, що ЛЧ потрібна альтернатива, але не в такому поганому вигляді. Ідея реалізувалася у вигляді Кубка володарів кубків.
УЄФА не визнає такий трофей
Чому ж за такого різноманіття учасників і навіть переможців ніхто з них не має офіційних перемог? Історично Кубок ярмарків – зрозумілий і логічний попередник сучасної Ліги Європи. Але юридично це просто про побігати. УЄФА не мала жодного відношення до його організації, тому не визнає ані перемог, ані медалей цього турніру. Це було бажання окремих економічних гравців (ніби Суперліга на мінімалках). Банально – кому зі збірної Лондона офіційно зарахувати срібні медалі, якщо там представники різних клубів? Більше того, ці зустрічі не рахуються навіть як офіційні ігри.
Тому ребрендингу не відбулося – на футбольній мапі виник новий міжнародний чемпіонат Кубок УЄФА. На 1971 вже 11 років як існував Кубок володарів кубків, саме його вважали другим за силою турніром Європи після КЄЧ. Але він продовжив своє самостійне існування, навіть коли виник офіційний конкурент. Тоді як футбольні ринки лишилися тільки на прилавках. Особливо болісно все це читати фанатам "Лідса" – команда двічі вигравала Кубок ярмарків, у 1968 і 1971 роках. Але в журналі УЄФА жодного запису про їх такі перемоги на міжнародній арені. Більше успіхів не було.
"Барселона" забрала кубок на постійне зберігання
Так, каталонці виграли найбільше кубків, але не це стало причиною передачі їм кубка на вічне зберігання. Коли стало зрозуміло, що 1971 рік буде останнім для турніру, було вирішено провести суперфінал. Зійшлися рекордсмен за перемогами "Барселона" й останній переможець "Лідс". Тоді на Камп Ноу зібралося 45 тисяч глядачів і матч пройшов доволі цікаво: за 2 хвилини команди зробили 1:1 і на останніх миттєвостях саме іспанці забили вирішальний м’яч. Та навіть останній розіграш трофею, влаштований за таких особливих умов, не став для УЄФА аргументом – ярмарки так і лишилися забавками. Фактично, для іспанського музею це просто бляшанки.
Сьогодні символічну роль Кубка ярмарків виконує Ліга конференцій. Лише з часом той старий єврокубок почали сприймати як попередника сучасних змагань УЄФА. Однак сама організація, попри звернення слабших клубів, не збирається його визнавати офіційним. Тому 4 каталонські кубки так і залишаться просто фігурними вазами під квіти.
