Найменші країни світу та їх унікальний спортивний світ - це цікаве місце для вивчення життя інших людей. Сьогодні в центрі нашої уваги Ліхтенштейн - крихітна мікродержава всередині Європи, захована поміж інших футбольних гігантів. Але навіть там є футбол на професійному рівні і час від часу пишуться певні успіхи. OBOZ.UA розповідає про приголомшливий майже 100-річний досвід футболу Ліхтенштейна, який розвивається зовсім не на його території.

Відео дня

У Ліхтенштейні грають у футбол?

Князівство Ліхтенштейн має населення десь у 40 тисяч осіб, площа у нього лише 160 квадратних кілометрів – це у 5 разів менше, ніж Київ. Але навіть так, колись суто аграрна держава, захована біля річки Рейн серед Альп, захотіла пограти у футбол. Сьогодні ліхтенштейнці говорять переважно німецькою мовою, але грають не в цій державі. Вони мають так мало клубів, що більше, здається, не могли б вмістити.

За майже 100 років вони догралися до того, що мають внутрішній турнір і збірну. А у 1974-му їх прийняли до УЄФА та ФІФА, щоб за 8 років провести першу офіційну гру на рівні національних збірних. Мине трохи часу - і заможна країна відкриє двері для жіночого футболу. Із кожним аспектом головного спорту у цьому князівстві треба розібратися окремо.

Клуби створили давно, але грати вдома не можна

Перші клуби були створені аж у 1932-му році - одразу три. Та коли всіх зібрали й вирішили пограти у футбол, як солідні європейські команди, - виявилося, що це буде банал ьно нудно, замало учасників. Тому Ліхтенштейн домовився зі Швейцарією і того ж року був включений до її турнірної системи. Три клуби почали змагатися з новими для себе командами. Чекати поповнення довелося дуже довго: наступний клуб із найбільшої громади з’явився лише у 1949-му. Потім нові команди створювали ще і ще до 1972-го року і фінальна кількість зафіксувалася на 7.

Цього все одно було замало замало для власного внутрішнього турніру і ігри серед швейцарців проводять донині. Грають на всіх можливих рівнях - із третього і аж до сьомого у швейцарській піраміді. Але є солідна особливість: попри відсутність власного чемпіонату, всі ігри клуби проводять вдома. У всіх семи є власні стадіони, найбільший здатен вмістити 3,5 тисячі глядачів.

"Вадуц" - тягар і надія Ліхтенштейну

Цього представника країни ви точно знаєте. "Вадуц" - найтитулованіший клуб Ліхтенштейна і має чимало одноосібних досягнень. Наприклад, це єдиний представник своєї країни, який виходив до найвищої ліги Швейцарії. А ще це перша команда із цієї місцевості, яка змогла пробитися до міжнародних змагань. А ще це абсолютний рекордсмен із перемог у локальному кубку, аж 50. Та й банально - це єдиний професійний клуб на весь Ліхтенштейн.

Назва добре знайома українському вболівальнику, бо 2 роки тому вони перетиналися із нашим "Дніпром-1" у Лізі конференцій. "Вадуц" тоді отримав ще один привід для унікальності - стали єдиною командою князівства, яка змогла пробитися аж до групового етапу. Із дніпровською командою їм вдалося взяти 1 очко, вдома програли. Та все одно - останніми роками тільки ця команда залітає до єврокубків.

"Вадуц" - дуже сильний відносно інших команд Ліхтенштейну. Через таке домінування його навіть одного разу банили, про що ми далі розповімо. Для цієї історії існує окремий і єдиний на всю країну турнір - Кубок. Поки тенденція така, що той самий успіх на євроарені буде теплим спогадом про вершини. Клуб має бюджет близько 5 мільйонів євро, а президент клубу Патрік Бургмеєр закликає бути реалістами і насолоджуватися стабільними виступами в другому за силою дивізіоні Швейцарії. Зате у їх стадіону "Райнпарк" є фантастичний краєвид на замок та Альпи.

Кубок - єдина можливість потрапити до Європи

Футбольну систему Ліхтенштейна оновили після Другої світової - до неї додали кубок. На той момент учасників все ще бракувало, але була можливість пограти за щось своєрідне. На самому початку "Вадуц" і "Тризен" гризлися не на життя, але поступово перевага закріплюється за найпрестижнішим клубом князівства. У 1950-х "Вадуц" виграв 9 із 10 титулів. Зрештою, цей шлях стає домінуванням без можливостей для інших - і призводить до революції.

У 1970-х Федерація Ліхтенштейна виносить бан на участь головного фаворита в Кубку. Все через те, що інші клуби частіше діставали м’ячі з воріт, аніж мали можливість хоча б побачити трофей. Заборона протрималася всього 3 роки - і після цього "Вадуц" повертається із 7 перемогами поспіль. Абсолютний чемпіон має вже 50 кубків одного турніру, це світовий рекорд за кількістю перемог в одному змаганні. Переважно з’являються куражні футболісти, які здатні дати бій лідеру, але зараз такої тенденції немає - 20-го травня команда може забрати до музею ще один кубок, а з ним - і чергову путівку до Ліги конференцій. Ось, наприклад, звичайний рахунок для кубкової гри:

Так, це єдиний шлях потрапити до єврокубків. Одна з найслабших у футбольному плані країн може відправити єдиного представника тільки через кубок. Та й те - у найслабший турнір на другу кваліфай-стадію (там, до речі, рік тому починало "Полісся" і мав стартувати "Дніпро-1"). Тому, навіть якщо підопічні Марка Шнайдера колись стануть сильнішими за "Янг Бойз", чемпіонський титул швейцарської Суперліги їм не світить. Так само як і путівка до Ліги чемпіонів - усе виключно через домашній турнір і виключно Ліга конференцій.

Футбольна збірна Ліхтенштейна грає, щоб кайфувати

Як ми вже написали, професійна збірна існує із 1974-го року, а перший матч був у 1982-му, тоді програли 1:0 Швейцарії. На сьогодні Ліхтенштейн без перемог в офіційних матчах вже 5 років, але може згадати, як відібрав очки в Латвії, Румунії та Вірменії. У рейтингу УЄФА команда передостання та часом змінює місце із Гібралтаром та Сан-Марино; у світовому - далеко за 200 місцем. Та ця команда збирається не для перемог. Вони хочуть розповісти про себе світу та подивитися, який футбол за межами їх заможних замків, річок і гір. Попри певну комічність, збірна не хочу зупинятися. Той же "Вадуц" шукає більше аудиторії та більше грошей, щоб за рахунок інвестицій стати платформою для молодих гравців і точкою розвитку професійного спорту у власній країні.

Ліхтенштейн - країна без свого чемпіонату, з єдиним турніром і тільки одним професійним клубом. Там є на що подивитися, є футбольні поля та немає стільки вболівальників. Але їх романтичне ставлення до своєї справи та слова "Ми насолоджуємося кожною грою" надихають. Може, їм варто організувати матч проти України?