Лідерка збірної України з баскетболу Міріам Уро-Нілє збирались повернутися додому після повномасштабного вторгнення, але рідні сказали не робити цього, хоча самі залишаються в Києві. Наш форвард вже чотири роки мешкає і грає у Швейцарії, дуже хоче відібратись на Євробаскет-2027 вже у статусі досвідченого гравця і мріє про Олімпіаду у баскетболі 3х3.

Відео дня

У розмові з OBOZ.UA одна з небагатьох баскетболісток, яка виступала на останньому для нас чемпіонаті Європи-2019, зізналась, як у "Ньоні" підтримують її під час війни, що думають про українців, чому важливо продовжувати грати чемпіонати країни навіть у таких складних умовах і що думає про скандал із Владиславом Гераскевичем на Олімпіаді-2026.

GGBET є титульним спонсором Федерації баскетболу України та жіночої національної збірної України. Кожен матч національної збірної — це подія, яку разом переживають мільйони українських уболівальників. Букмекерський бренд GGBET створений для тих, хто цінує реальні емоції та цінує унікальний ігровий досвід. Підтримуй Україну разом із GGBET!

– На жаль, на трьох відборах поспіль Україна не змогла відібратися на Євробаскет-2027. Тут, звісно, впливали різні фактори – і ковід, і повномасштабне вторгнення РФ. Наскільки зараз все таки важливо, і для вас особисто, і для країни в цілому, щоб постійно про неї пам'ятали на міжнародній арені?

– Дуже важливо. По-перше, це важливо для нас, як гравців, тому що ми всі знають, що це одне із великих досягнень потрапити на чемпіонат Європи, тому ми всі цього дуже бажаємо і ми будемо робити все для того, щоб це стало дійсністю. Але ми розуміємо, що, дай Бог, ми пройдемо, і далі буде ще важча кваліфікація.

– Як одна з найдосвідченіших гравців цієї збірної, як ви допомагаєте іншим дівчатам, підтримуєте їх? Є якісь задачі в команді, які на вас покладені?

– Так, ми знаємо, що від нас багато залежить у тому плані, що ми не маємо показувати слабину або показувати те, що ти чогось не знаєш, або ти у чомусь не дуже впевнений, тому що молодші гравці на нас дивляться, і вони у нас будуть питати, що краще зробити у тій чи іншій ситуації. Тому ми завжди намагаємося тверезо оцінювати ситуацію і казати, що найкраще буде й для нас, і для них буде. І я знаю, що вони нас дуже слухають і поважають.

– Міріам, ви – одна з лідерок і баскетболу 3х3 і 5х5. Де ваше серце?

– Я вам скажу, що влітку дуже люблю грати 3х3. І дуже люблю цей вид спорту, тому що він відкриває дуже багато можливостей. По-перше, він дозволяє тобі подорожувати, обачити стільки країн, ти знайомишся з новими людьми, у тебе скільки друзів. Ти знаєш, де, в який баскетбол і в якій країні люди грають, як це відбувається. Тому 3х3 – це дуже класно.

Але, щоб сказати, що наразі я стала би гравцем 3х3 і зовсім виключила 5х5, то ні. Тобто я гравець 5х5, який влітку грає 3х3.

– Воно не заважає? Звісно, це все баскетбол, але ж навантаження.

– Я можу сказати, що 100% треба відпочивати. Це 100%, тому що було в мене таке, що я грала 5х5, потім одразу, в мене був лише тиждень відпочинку, я їхала на 3х3, а потім вже в серпні мені треба було їхати на збори зі своєю командою.

Тоді мені було дуже важко. І мені тренера теж казали: "Міріам, ти не готова. Ти не хочеш. Я не бачу у тебе в очах огню, ти нічого не хочеш. Ти фізично замотана, втомлена". Тому я розумію, що треба відпочивати, і стараюся планувати так, щоб плюс-мінус у мене був місяць, який я можу присвятити собі, моїм рідним, щоб не думати про баскетбол і трошки відволіктися від усього цього.

А так баскетбол 3х3 дуже допомагає, тому що, по-перше, ти у дуже класній фізичній формі. І це ще нам потрібно для того, щоб коли почнеться сезон 5х5, ти вже будеш у формі. Тому 3х3 дає тобі цей поштовх.

Але у класичному баскетболі все трошки по-іншому – вже п'ять гравців на майданчику, і ми вже трошки по-іншому рухаємося кортом. Це десь буває заважає, тому що ти звикаєшся до трьох людей, а там вже п'ять. Але минає пару тренувань, і ти вже знов повертаєшся до цього. Тому я вважаю, що дуже класно грати і в 5х5, і в 3х3. Але треба правильно поєднувати це все, щоб не шкодило.

– В баскетболі 3х3 жіноча збірна України була досить близька, щоб потрапити на Олімпіаду-2024. Але трохи не вистачило. Яка наразі у вас мета і у класичному баскетболі, і команді 3х3?

– Оцінюючи наші шанси, в баскетболі 5х5 я не буду говорити про Олімпіаду, на даний момент я б дуже хотіла, щоб ми потрапили на чемпіонат Європи. Я вже там була, але дуже хочеться, щоб молодші дівчата теж потрапили туди. А я б теж хотіла там виступити вже у статусі старшого, більш досвідченого гравця, ніж була раніше. Тому я дуже хочу, щоб ми потрапили на Євробаскет.

А в 3х3 вже є більші цілі, тому що я знаю, що ми можемо грати в кваліфікації на Олімпіаду, я знаю, що ми будемо грати чемпіонат світу. Тобто там вже, плюс-мінус, більше шансів на те, що ми можемо потрапити на ще вищі змагання, ніж чемпіонат Європи.

– Я знаю, що непотрапляння в Париж було розчаруванням для команди. Як ви справлялися? І перш за все психологічно.

– Було дуже важко, тому що у тих матчах ми програли зовсім трохи: німкеням – два очка, полячка – три. Морально це дуже важко, тому що ти розумієш, що оцих двох балів тобі не вистачило, щоб потрапити далі. Це дуже важко. Коли це все закінчується, тобі не хочеться нічого робити. Нічого. Ані розмовляти з кимось, ані тренуватися. Нічого.

Потрібен час, щоб ти це, як кажуть, переварив і знову повернувся до себе. Тому морально було дуже складно, адже для деяких людей такі турніри трапляються раз у житті. І навіть просто грати кваліфікацію на Олімпіаду, це вже щось. Майже ніхто не грає такого у своєму житті. Це дуже класний шанс. Тому дуже-дуже боліло, коли ми програли. Це було дуже важко для кожної з нас. Тим паче ми знали, що тою командою, яка у нас була, ми могли це зробити. Але воно так не сталося. На жаль.

– Ну, цілком можливо, що ваш час – це Лос-Анджелес-2028.

– Я дуже сподіваюся. Бо це найбільша мрія. Для кожної спортсменки найзаповітніша мрія – потрапити на Олімпіаду. Просто нереально, які це викликає емоції. Хотілося б відчути їх на собі.

– На клубному рівні ви наразі граєте за кордоном, у Швейцарії. Мені цікаво, як нас сприймають в контексті цієї війни. Яке наставлення було спочатку до України і українців і яке зараз? Бо ви у Швейцарії вже з 2021 року.

– Так, я там застала початок повномасштабної війни. І зараз вже п'ятий рік я там граю. І коли все це почалося, ці люди мене дуже підтримували. І вони займають у моєму серці дуже важливе місце. Тому що у той найстрашніший час вони були поруч і не було такого, що вони здалися і сказали, мовляв, Міріам, у тебе війна, ти зараз нічого не хочеш, їдь додому, якщо хочеш.

Я пам'ятаю, як мій тренер тоді казав: "Для мене зараз найважливіше, щоб ти мені сказала, чи ти головою тут, чи вдома? Якщо ти головою вдома, то не зможеш нормально грати, тому що це травмонебезпечно. Я не хочу, щоб ти травмувалась через те, що на майданчику будеш думати не про баскетбол, а про свою домівку і все інше".

У мене була така можливість і в мене було таке в голові, що я хочу їхати додому, я не хочу грати, нічого не хочу, мені треба хати в Україну до рідних. Але потім я з усією родиною поговорила, і мені сказали, що ні, не треба. Мовляв, ти хочеш приїхати і, щоб ми тут всі разом сиділи і плакали. Кому буде добре від цього?

Тому я залишилася, і в клубі мене всі підтримували, вдягали футболки "Ми підтримуємо Україну" на наші матчі. Вони це все зробили для мене, і мені було дуже приємно. І всі мої сльози, все, що було, вони перетерпіли і пережили разом зі мною. І навіть і досі у клубі питають у мене як там в Україні, що відбувається. Коли я навіть вдома і розмовляю по телефону з кимось із швейцарок і вони чують, що нас можуть бомбити, для них це просто шок.

І коли я кожен раз приїжджаю, вони питають, як можеш взагалі можеш там знаходитися, чого ти їдеш додому. Я відповідаю, що це мій дім, і розумію, що для вас трошки ненормально, що так відбувається. Мовляв, я їду туди, тому що там всі мої рідні, це моя домівка, я знаю, що і як. А вони вони кажуть, що ніколи не змогли би так жити і ніколи в житті не повернулися б, якщо б таке почалося.

Швейцарцям важко таке зрозуміти, але вони в шоці від того, наскільки ми всі сильні, що ми, не дивлячись на все, їздимо додому, повертаємося кожен раз і це все переживаємо. Тому вони нас дуже поважають. Поважають за нашу витримку, які ми всі працьовиті. Тому що зараз у Швейцарії мешкає дуже багато українців, і я їх завжди зустрічаю. Тому нічого поганого жодна людина мені не сказала, нічого.

Але буває таке, що коли новини трошки замовкають, вони можуть сказати, ну що там, закінчилось вже все? Я кажу: ні, нічого не закінчилось, зовсім.

– Просто спілкувалася з багатьма спортсменами, і вони розповідають, що з часом чимало країн стали підтримувати нас менше.

– Я просто роблю багато репостів в соціальних мережах, щоб вони бачили. І вони мені завжди на ці історії відповідають. Тому вони плюс-мінус в курсі того, що відбувається. Або я можу прийти на тренування і по мені видно, що щось не так. Я розповідаю, що сталося, і вони просто у шоці від того, що й досі можуть бомбити, що досі небо не закрите. І все це відбувається вже п'ятий рік. Але жодного поганого слова про нас не було, жодного.

– Мені здається, що коли ти знаходишся за кордоном і спостерігаєш зі сторрони, то це ще страшніше, ніж коли ти в Україні.

– Мені так. І тому я й хотіла їхати додому. Буває такі ночі, коли дуже сильно бомблять, буває, що трошки менше. От коли обстрілюють сильно, то це для мене просто жахливо. Тому що ми там рідні, я переживаю за них і намагаюсь бути з ними на зв'язку. Я переживаю про те, що з ними там може трапитись, а мене немає поруч. Тому це важко.

– В контексті цього українським спортсменам зараз вдвічі важче, бо треба зосередитись на певному процесі, коли твої рідні залишаються там, під обстрілами, у небезпеці. Як із цим справляєтесь?

– Є таке, але за чотири роки, думаю, навчилася розділяти. І навіть не дивлячись на війну, баскетбол завжди допомагає трошки відволіктися від того, що тебе турбує у житті. Тому я думаю, що це одна з тих можливостей для мене: коли я граю у баскетбол, я думаю ні про що, тільки про гру.

– Із ваших спостережень і спілкування з дівчатами, наскільки зараз важко грати в Україні і взагалі тримати національний чемпіонат, адже хтось каже, що це не на часі? Але якщо згорнути все, то як потім знову починати...

– По-перше, ми вже відкотилися на роки назад у порівнянні із тим, що у нас було до війни. І мені дуже шкода, що зараз так відбувається, особливо в жіночому баскетболі. Багато хто з дівчат поїхав, і рівень зараз ну зовсім не такий, яким був до повномасштабної війни. Їх просто неможливо порівнювати.

Але я дуже вдячна тим командам, які залишилися і щось намагаються робити. Які зібрали баскетболісток і грають, тому що це дуже важливо. Бо якщо цього не робити, на майбутнє у нас взагалі нікого не залишиться. Тому робити це дуже важливо. Так, ми маємо чотири-п'ять команд, іноді більше, іноді – менше, але хтось грає, хтось залишається і представляє нашу Україну в самій Україні.

Тому що, наприклад, за кордоном у мене всі думають, що у нас ніхто не грає чемпіонат, оскільки все –війна. Я кажу: грають, але грають так, наче бабли – вони виїжджають і в одному місті можуть проводити і по дві гри підряд. Вони дивуються, як так можна, як це взагалі можливо? Я кажу, ну, такі у нас зараз умови.

Але для дівчат з України, думаю, що найжахливіше це тривога, коли в тебе вже починається матч. І коли ти вже розігрітий, налаштувався і готовий вийти на гру, треба ховатися. Морально це дуже вбиває. І це небезпечно для для здоров'я, бо високий ризик травм. Тому я думаю, що це зараз найжахливіше для них. І ця зима була дуже важка для всіх – в плані холоду і всього іншого.

– А ваші рідні в Києві?

– Так, всі мої друзі і рідні залишаються в Києві, ніхто не поїхав за кордон. Це була справді важка зима і мені було дуже й дуже важко про все це слухати. Я казала всім: "Приїжджайте до мене!" Але у всіх робота. І хоч що ти не кажи, "роботу я не кину, бо що потім буду робити?" Тоді я пропонувала приїхати хоча б на місяць, поки зима і найскладніший час. Але ні.

– Ви вже адаптувалися до Ньону і місцевого життя?

– Я можу вам сказати, що у Швейцарії вже відчуваю себе як вдома. Я там вже всіх знаю, мене теж всі знають. В одному місті я вже третій рік, тому якось вже є одна домівка й інша.

– Просто швейцарці не настільки відкрито нас підтримують, як ті самі британці чи країни Балтії, а зберігають певний нейтралітет у цій війні.

– Так і є. Це правда. Тому що вони залишаються десь при своїй думці, але не дуже сильно нею діляться, якщо воно там не згодні з чимось. То вони собі при своєму і їм так нормально живеться. Але мені подобається, що в цій країні я відчуваю себе дуже безпечно. Де б я не була, що б не робила, в який час дня чи ночі я йду вулицею, не буду переживати, чи зі мною щось може статися, тому що це Швейцарія. В цьому плані там мені дуже подобається.

І люди дуже добрі, тому що рівень життя в них класний. Вони там можуть мені казати, ой, у нас податок такий великий, треба платити за те й за те. Бо коли я їм розповідаю, скільки ми платимо за квартири й за різні послуги, вони сміються з мене: ти що, серйозно? Це стільки ти платиш за день? Я кажу, що ні, за місяць. Вони починають сміятися, тому що для них це просто смішні суми.

Тому для нас – це небо і земля. Вони ніколи не зрозуміють нас, ми – їх у цьому плані. Оскільки фінансово між нами просто нереальна прірва. А в плані життя там дуже класно. Дуже.

– Багато і українських, і іноземних спортсменів відреагували на гучний скандал за участю нашого скелетоніста Владислава Гераскевича на зимових Олімпійських іграх-2026, де йому не дали виступити через шолом пам'яті із зображенням вбитих РФ спортсменів. Наскільки, на ваш погляд, важливо отак відстоювати свою думку, навіть ціною виступу на змаганнях усього свого життя?

– Я знаю, що одним із нюансів є те, що трошки ми вже всім надоїли зі своєю війною, тому що не для всіх важливо, як ми живемо, що у нас там відбувається. До цього я не знала, що президентка МОК плюс-мінус якось толерантніше ставиться до росіян у усього цього, що відбувається. Тому для мене було сюрпризом, що йому сказали: ти будеш дискваліфікований.

Тому що для мене фотографії людей, які загинули, спортсменів, які загинули, які могли би бути олімпійцями, могли займати якісь місця, чому це проблема? Що поганого може статися, якщо він так буде виступати. А представникам інших команд в костюмах з літерою Z, які взагалі не мають там бути, дозволять виступати. Тому для мене це якийсь дисонанс. І тільки, якщо це правда, що кажуть, що президентка МОК, більше на їхній стороні, а не на нашій, мені це стає зрозумілим.

– Але мені сподобалось, як у цій ситуації згуртувалися українці.

– Так, мені дуже подобається. Я зараз якось більше читаю Threads. І коли я туди зайшла у цей день, то дивлюсь, Монобанк там збирає мільйон гривень, там ще люди збирають йому мільйон гривень, там хтось влаштовує якісь флешмоби. Дуже класно, що всі згуртовуються. Взагалі, українці в цьому плані дуже класні. Я думаю, що у жодній іншій країні так не буде так, як у нас. У нас дуже класні люди.

21+

РЕКЛАМА

УЧАСТЬ В АЗАРТНИХ ІГРАХ МОЖЕ ВИКЛИКАТИ ІГРОВУ ЗАЛЕЖНІСТЬ. ДОТРИМУЙТЕСЯ ПРАВИЛ (ПРИНЦИПІВ) ВІДПОВІДАЛЬНОЇ ГРИ.

GGBET здійснює діяльність відповідно до ліцензій від 23.08.2023 року, виданих відповідно до рішень КРАІЛ №128 та №129 від 08.08.2023.

Тільки перевірена інформація у нас у Telegram-каналі OBOZ.UA і Viber. Не ведіться на фейки!