Боксував, щоб випустили із СРСР: як виглядав у молодості Володимир Кличко, якому сьогодні виповнилося 48

25 березня свій 48-й день народження відзначає легендарний український боксер, колишній чемпіон за трьома основними версіями суперважкої ваги Володимир Кличко. За іронією долі, він прийшов у бокс не для того, щоб перемагати, а щоб можна було виїхати з СРСР, проте став першим українським олімпійським чемпіоном у своєму виді і понад 10 років "правив" у королівському дивізіоні.

Відео дня

OBOZ.UA вирішив розповісти, з чого починав титулований спортсмен та як виглядав у молодості.

Володимир народився 25 березня 1976 року у військовому містечку Сонячний у Казахстані, де на той момент служив його батько-військовий. Селище знаходилося недалеко від космодрому Байконур, проте на відміну від свого старшого брата Віталія та сотні тисяч радянських хлопчаків майбутній чемпіон не мріяв стати космонавтом.

Братам Кличко довелося багато переїжджати, поки 1985 року батька не перевели до Києва, де першим будинком боксерів став гуртожиток поблизу аеропорту Жуляни. До речі, саме звідти у квітні 1986 року вилітали гелікоптери, щоб гасити пожежу після аварії на АЕС у Чорнобилі.

У 12 років у столиці Володимир разом із братом почав заробляти перші гроші, продаючи фотографії кінозірок 80-х. Віталій якраз уже мав камеру, і коли вони з братом отримали газету з фото акторів, то перезняли зображення, надрукували знімки та продавали їх по 20 копійок у шкільному дворі.

Цікаво, що найбільший попит на той час мали Арнольд Шварценеггер і Сильвестр Сталлоне. "Коли я розповідав про це Шварценеггеру, то він жартома попросив частину нашого прибутку", – згадував пізніше Володимир.

Незабаром батько отримав у столиці постійну квартиру, а брати знайшли собі секції поза школою. Через травму спини Володимир не міг піти за Віталієм у кікбоксинг, тому у 13 років зупинив свій вибір на боксі. І тренувався не заради титулів та звань, а щоб мати змогу подорожувати за межами Союзу.

"Мені не подобалося те, чим я займаюся. Мені не подобалося, що я не народився бійцем, як мій брат. Я навчився цьому. Я займався боксом, бо хотів вибратися з СРСР, я хотів подорожувати", – розповідав пізніше Володимир в ефірі подкаст Miami Herbert Huddle.

"Пересікти кордон у ті часи могли або політики, або спортсмени. У звичайного громадянина СРСР були нульові шанси подорожувати. Ти не міг покинути країну. Для політика я був надто молодий, але для спортсмена підходив ідеально", – зізнавався Кличко-молодший.

Але які б причини не привели Володимира до боксерської зали, виявилося, що він має талант. Хлопець одразу виграв чемпіонат Києва. Проте спочатку не пов'язував свою освіту зі спортом. У 14 років він бачив себе... фельдшером і вирішив вступати до медичного технікуму. Батьки підтримали сина, але приймальна комісія відмовилася приймати у Кличка документи, мовляв, на фельдшерське відділення лише з 15 років.

Після невдалого вступу Кличко-молодший повернувся до школи та захотів тренуватися у Володимира Золотарьова у Спортивному клубі армії, де займався і Віталій. Золотарьов погодився, але потім порадив батькам віддати молодшого брата до спортивного інтернату в Броварах, де він отримуватиме такі навантаження, які потрібні для його віку. Однак вечорами він все одно приходив на тренування у Києві.

Після закінчення спортінтернату Володимир вступив до педінституту у Переяслав-Хмельницькому, де вже навчався Віталій. Цікаво, що Золотарьов забороняв Кличкам спарингувати один з одним, адже тоді вони перебували у різних вагових категоріях і за рівнем підготовки молодший брат відставав від старшого. Але вони все одно робили це потай від усіх, що закінчилося переломом ноги Володимира. Говорять, що саме після цього вони пообіцяли матері ніколи більше не битися.

Тим часом Володимир двічі виграв чемпіонат України та останню в історії першість Радянського Союзу серед спортшкіл. 1993 року Кличко-молодший став першим на чемпіонаті Європи, а через рік у Стамбулі взяв "срібло" юніорського чемпіонату світу.

Того ж 1994-го разом із Віталієм Володимир посів друге місце на світовому чемпіонаті серед військовослужбовців. Перше місце йому завадило зайняти харчове отруєння. Казали, що Кличко-молодший перед фіналом об'ївся у Тунісі екзотичних фініків, лікар зняв його з турніру. Але він виграв цей чемпіонат уже за рік.

Але історична перемога, яка відкрила для Володимира майже всі двері у боксі, чекала на українця на Олімпіаді-1996 в Атланті. Насправді Кличко-молодший націлювався на поїздку до США у категорії до 91 кг, а ось у супертяжах ліцензію завоював Віталій. Однак до Атланти Кличко-старший не полетів через стероїди, які знайшли у його аналізах.

Як розповідав лікар, який працював тоді з Віталієм, український суперваговик приймав їх для лікування травми за порадою німецького лікаря.

Дехто вважав, що Кличка-старшого спеціально "усунули", оскільки він був головним фаворитом на перемогу в Атланті-1996. Але якщо конкуренти українця мали такий розрахунок, то план провалився. Бо замість Віталія до США полетів Володимир та нікому не залишив шансів.

Щоправда, за словами Кличка-старшого, Володимиру довелося непросто через стрімку зміну категорії: "Для нього було досить складно переходити з важкої ваги до суперважкої, а потім, вже на Олімпіаді, не лише підтримувати форму, а й перемагати. І лише завдяки цілеспрямованості та силі духу Володимир зміг спочатку перемогти у першому поєдинку, а потім і у фіналі".

2 серпня у півфіналі Олімпіади Кличко-молодший зустрівся із принциповим суперником – росіянином Олексієм Лезіним, якому до цього поступився у фіналі чемпіонату Європи-1995. Але цього разу українець домінував у рингу та виграв рішенням більшості суддів. А 4 серпня у фіналі ОІ-1996 Володимир здолав представника Тонгі Паеа Вольфграма.

"Спогади, як вони є. Атланта, 1996. Я був молодим спортсменом, який прагнув моєї тодішньої найбільшої мети – золотої медалі. Успіх дався нелегко. Мені доводилося терпіти труднощі, щоб цього досягти. І в цьому я спирався на мій головний актив, окрім таланту, – на силу волі", – зізнавався Володимир.

Цікаво, що Кличко-молодший став першим представником європеоїдної раси, який завоював золоту медаль у надважкій вазі на олімпійському турнірі.

І відразу після "золота" Атланти Володимир перейшов у професійний бокс, підписавши контракт із промоутерською компанією в Німеччині. У 1998-му він завоював вакантний титул інтерконтинентального чемпіона світу WBC і протягом 21 року був зіркою у професіоналах.