Блог | Хай кремлівський режим божеволіє, нам - своє робити
Зі зміною влади та майбутнім приходом нових сил до парламенту напрошується питання: то який шлях розвитку вибере Україна?
На це питання важко відповісти однозначно. З одного боку, ми маємо власні закономірності внутрішньоукраїнського розвитку, і вони оптимістичні. Йдеться про важливі етапи громадянського і демократичного змужніння, коли ми на пробах і помилках розуміємо, як функціонує демократія. Скажімо, якщо у 2004 році весь Майдан вигукував "Ющенко!", то вже наступного разу в 2014-му ми не скандували імені Порошенка.
Таким чином ми поступово долаємо свої залишкові стереотипи пострадянського часу, хоча й рано говорити, що люди більше прив’язуються до цінностей, ніж до особистостей. У кожному разі, як людина старшого покоління я можу впевнено сказати: Україна 2019 року разюче відрізняється від України 1989-го. Народ проходить певний вишкіл — і мені він бачиться оптимістичним.
Читайте: Вибори в Раду: українці назвали партії, за які готові проголосувати
Тим не менш, ми не діємо у вакуумі. Довкола нас як наші прихильники, так і наші вороги. Російський сценарій впливає на Україну дуже сильно, і згідно з ним України як незалежної держави не має бути. А Росія має блискучий досвід боротьби з незалежними тенденціями в Україні. Ми не знаємо себе так, як знає нас Росія. Знає усі наші слабинки. І тому ми в Україні не маємо чистого експериментування в розвитку демократії так, як це органічно відбувається в інших країнах.
Ситуація дуже небезпечна, і наш найменший промах тут же використовують. Ось чому я не можу однозначно сказати — попереду позитивний чи негативний сценарій.
Читайте: Партія Вакарчука зареєструвалася на вибори: в "Голосі" повідомили про проблеми
Якщо поглянути на рейтинги, то проросійські сили зберігають відносну популярність. Тим не менш, це відбувається радше через те, що вони осідлали прагнення людей до змін — а воно не обов’язково є проросійським. Люди хочуть бачити нові обличчя у владі, хочуть іншої стилістики поведінки політиків — і це не лише українська, а й загальносвітова тенденція. Ми просто перебуваємо в загальносвітовому тренді. Інша справа, що на цій хвилі проросійські сили намагаються вчинити реванш.
Знову ж таки, негативні тенденції ідуть поруч з позитивними. Ось мені як громадянину дуже імпонує те, що в списку "Слуги народу" є афроукраїнець. Така інновація переводить нас у загальноєвропейську цивілізацію. Я би навіть сказав, що ми починаємо жити життям Європи. Втім, що стоїть за багатьма іншими людьми у списках? Чи не отримаємо ми капітуляцію перед Росією? Ця загроза ще не зникла, і заяви чи то президента, чи то керівництва держави не викликають у мене оптимізму. Тому я і боюсь, що цю хвилю до інновацій в нас можуть осідлати проросійські сили.
Читайте: КСУ проти Зеленського: Парубій передав документи, які можуть зірвати вибори
Наскільки за ці роки українці зі Заходу зблизились з українцями зі Сходу, де популярні ці сили? Я би відповів словами професора Ярослава Грицака: "Україна колеться, але не розколюється". Регіональні відмінності в нашій країні були завжди, та вони ніколи не виходили за межі якоїсь притомності. Тільки Росія перевела якісь мовні чи ідеологічні протиріччя, що були на Сході України, у військовий конфлікт. Без Росії цього би не сталося.
Тож я би сказав так: Україна має достатній запас міцності. Ми проходили крізь дуже болісні моменти, коли можна було очікувати якогось краху, і виходили з них мирно. Сьогодні я спостерігаю за приходом нових поколінь, для яких ця давня ворожнеча між Сходом і Заходом вже навіть трошечки скучна. Молоді люди хочуть спілкуватись. Сьогодні, коли вони приїжджають в Український католицький університет з усієї країни, я бачу — та немає між нами прірви. Тож якщо тема наших відмінностей не буде зманіпульована Росією, ми дамо собі раду.
Читайте: Партія Порошенка — друга: з'явився свіжий рейтинг виборів у Раду
Саме цей російський фактор і заважає мені бути до кінця оптимістичним. Та як казала моя бабуся: "Нема зла, щоб на добре не вийшло". Наші відмінності можуть стати навіть нашим благом, якщо ми зуміємо співпрацювати. Хай кремлівський режим, говорячи устами Тичини, божеволіє і конає, а нам своє робить. Утверджувати позитивні моделі, утверджувати інклюзивні моделі - такі, що враховують різні орієнтації і відтворюють такий "ефект Медичі". Бо від співпраці з’являється додана вартість. І для мене головне щоб ми, як українці, це усвідомили.
