Містичний знак для коханої, сюрприз батькам і повідомлення з лікарні: дружина, друзі та колеги – про останні дні музиканта Михайла Клименка

9 грудня в Національній філармонії України попрощалися з 38-річним Михайлом Клименком – талановитим музикантом, співаком і автором пісень, фронтменом гурту ADAM. Два місяці тому виконавцю діагностували туберкульозний менінгіт – він потрапив до реанімації, і після тривалого лікування впав у кому. На жаль, стан виявився невиліковним – 7 грудня Михайло Клименко помер.

На прощанні з артистом редакція OBOZ.UA поспілкувалася з друзями та колегами Михайла, які поділилися спогадами про нього. На прощанні зібралася також родина музиканта – батьки, дружина Саша Норова, яка була його партнеркою по гурту ADAM, його діти й інші близькі родичі.

"Ми завжди дякували Богові за те, що маємо одне одного, за нашу любов, за все, що він нам подарував, – зізналася на прощанні дружина Михайла Клименка. – Ми були разом щодня протягом 18 років – не було жодного дня, щоб ми не бачилися. Я дякую Міші: він був найкращим у світі чоловіком, батьком, коханцем і неймовірно творчою людиною. Я вдячна йому за нашу спільну творчість, за те, що завжди вірив у мене, казав: "Ти найкраща". Дякую за пісні, які він присвячував мені, – тепер вони для мене безцінні. Мішо, я дуже тебе люблю. І любитиму все життя".

"Хочу подякувати всім людям за величезну підтримку, – додала Саша Норова. – Дякую за теплі слова, за ваші молитви. Коли Міші ставало дуже важко, я зрозуміла, що маю ще більше покладатися на Бога. Я молилася безперервно, усім серцем. Але, мабуть, у Бога є свій план для кожного з нас... Увечері перед тим ранком, коли Міша пішов, я була поруч із ним: націлувала, тулилася до нього так сильно, думала, як у казці, зараз розплющить очі, на мене гляне. А коли приїхала додому, побачила маленьку божу корівку – зовсім крихітну, з двома цятками. Вона весь час літала поруч. І я відчула, ніби це знак від Міші, ніби він поруч. Я навіть говорила з нею. Наступного дня, коли дізналася про його смерть і повернулася, цієї божої корівки вже не було… Я шукала-шукала. І мені здалося, що так його душа попрощалася зі мною. Дякую тобі, Мішо. Ти був унікальним, неповторним – таких більше не буде. Дякую тобі за наших чудових дітей. Дякую за все".

Мама співака розповіла, що вони з чоловіком десять років не могли завести дітей. "Ми просили у Бога милості – і він нарешті подарував нам прекрасного сина, а згодом і донечку. Коли народився маленький Міша, я не могла на нього надивитися. Цілий рік не випускала його з рук. А коли з’явилася донька Лесічка, він завжди казав: "Моя і більше нічия".

"Ми й не знали, – продовжила вона, – що в Міші стільки шанувальників, що його так багато людей люблять. Він ніколи про це не говорив, був дуже скромним. Коли запитувала про справи, відповідав: "Мамцю моя (так мене називав), у мене все добре. Цього літа мало бути свято – наше з татом золоте весілля, а ще чоловіку – 70 років. І, як виявилося, Міша вже почав готувати нам сюрприз… але не встиг", – сказала мама.

"Сашуня для нас – теж донечка, – додала пані Надія. – Їй буде дуже важко без Міші, тому що між ними було справді неземне кохання. Вони жили прекрасним життям, підтримували одне одного щодня. Сашо, я хочу тобі сказати: люди інколи живуть разом десятки років і не відчувають того, що було між вами. Мій син був щасливим у вашому шлюбі, і я тобі, доню, за це дуже вдячна. Ти подарувала нам чудових онуків. Сьогодні Марк підійшов до мене та сказав: "Бабусю, я з тобою, я нікуди не дінусь". Я завжди говорила, що в мене в житті є троє найрідніших чоловіків: мій син, мій онук і мій чоловік. Син був неймовірною людиною, я відчуваю: просто Бог дав нам його ненадовго – порадіти. А як інакше прийняти це все? Ми ніколи нікому не зробили нічого поганого, ніякого зла, Господь не міг нас так образити – значить, така доля у нашого сина".

"У нашому середовищі всі говорили про Михайла як про дуже талановитого музиканта, – розповів у коментарі OBOZ.UA співак Дмитро Монатік. – Але так виходило, що життя постійно розводило нас по різних куточках. Однак ми все ж познайомилися: це було на концерті співачки KOLA у Палаці спорту. Ми випадково зустрілися у фоє та вперше поспілкувалися. Багато чули один про одного, але особисто знайомі не були.

Перше спілкування дуже впливає на ставлення до людини – і Михайло справив надзвичайно тепле враження. Він був світлою, відкритою людиною. Таким же виявилася і його родина, яку я сьогодні вперше побачив. Щирий, легкий у спілкуванні, душевний, справжній, талановитий і дуже музичний. Мені щиро шкода, що ми так мало встигли поговорити. Здається, що ще буде час, а потім розумієш – інколи життя змінюється в одну мить. Коли я дізнався, що він тяжко захворів, був повністю шокований – це сталося раптово й несподівано. Я дуже сподівався і вірив, що він одужає і, пройшовши страшну подорож, повернеться й подарує світові ще багато музики.

Нехай пісні, які він встиг створити, живуть вічно. Я щиро співчуваю всім нам – ми втратили прекрасного музиканта. Моя улюблена його пісня – "Повільно". А ще неймовірно підіймала настрій "На дельфінах я до тебе доберусь" – така легка, світла, сповнена повітря. Мені здається, у всіх його піснях звучить дуже чесне, щире кохання – до своєї людини. І це зараз так потрібно. Дуже потрібно".

"Міша був насамперед для мене колегою, – розповів OBOZ.UA продюсер Вадим Лисиця. – Він багато працював із Сашею Пономарьовим, який надав йому можливість творити у своїй студії "З ранку до ночі". На другому поверсі там була його невеличка студія. Ми співпрацювали з ним над піснею "В чистім полі" для Марії Яремчук і багато чого робили разом. До повномасштабного вторгнення дуже щільно: дивлюся по переписці – ми постійно щось вигадували. Вітали один одного з днем народження, спілкувалися, дружили.

Я приїжджав до Пономарьова, це було часто, бо там у нього працював талановитий радіомайстер. І під час ремонту апаратури завжди заходив до Міші. Затримувався там надовго, бо було цікаво спостерігати, чим він живе та що робить у цей момент. Він показував мені свої проєкти по гурту ADAM – близько двадцяти пісень у роботі, усі україномовні, хоча на той час багато виконавців віддавали перевагу російській мові. Нам було цікаво разом – імпонувала одна музика, обговорювали ідеї. До речі, одну з його перших пісень – "Таку як є", – радіостанції довго не ставили в ефір. Я був здивований і навіть особисто розмовляв з менеджерами, намагаючись підтримати контент. І знаєте, саме ця пісня у 2022 році, коли почалася повномасштабна війна, вибухнула в топах – почала лунати на багатьох радіостанціях.

На мою думку, Міша був надзвичайно недооціненим артистом. Я робив, що міг, щоб підтримати, але його музика довго залишалася поза увагою. І лише коли "Таку як є" потрапила в топи, люди почали згадувати про співака. Але він – молодчина, продовжував працювати, створювати нові пісні, писати свою музичну історію – безупинно. І з часом у нього з’явилося багато хітових треків.

Коли я дізнався, що з ним сталася біда, і його дружина виклала допис про фінансову допомогу, подивився на "банку" – спочатку там було близько 30 тисяч гривень. А вже за кілька днів сума зросла майже до мільйона. Реакція людей була надзвичайною – увесь шоубізнес добре знав Михайла. Я впевнений, що всі, хто мав змогу, зробили свій внесок. І це не дивно, адже він завжди був доброю, щирою, сонячною людиною, готовий допомогти кожному, хто потребував підтримки".

"Ми разом вступали до естрадно-циркового коледжу в Києві й стали однокурсниками, – згадує в розмові з OBOZ.UA акторка столичного Театру Франка Тамара Антропова. – Наше знайомство було веселим і зовсім неочікуваним. Нас уперше зібрали в новій будівлі коледжу після ремонту на практику – потрібно було навести лад. Ми були першим курсом, який заселився до корпусу на Жилянській, 88. Ходили, щось підмітали, десь удавали, що страшенно зайняті, багато теревенили. Так і почалося наше спілкування з Мішею. Нам тоді було по 16 років – малі, смішні, натхненні. У Міші було пишне волосся, сережка у вусі та широкі штани. Мають залишитися фото з того часу – треба пошукати в батьківській квартирі. Він не належав до тих людей, які намагаються справити враження, заповнити собою весь простір чи здаватися кимось іншим. Він просто був собою. У спілкуванні Міша був легким, уважним, відкритим. З перших хвилин ставало ясно: це своя людина. У ньому справді було якесь внутрішнє світло – тепло, доброта й гармонія. Він одразу викликав щиру симпатію.

Ми постійно перетиналися на парах – особливо на перших двох курсах, коли ще старанно відвідуєш усе підряд. Ми багато розмовляли: про мистецтво, внутрішні інсайти, про те, яким має бути артист. Знаєте, як це буває: у навчальні заклади інколи приходять студенти-"зірки" – ті, хто з першої секунди намагається привернути увагу. Хтось гасне ще до випуску, а хтось тримає планку й надалі. Але Міша не прагнув стати зіркою одразу. Спочатку він був навіть трохи сором’язливим. Проте з кожним роком ріс, ставав сильнішим, потужнішим, упевненішим. У ньому був дуже глибокий внутрішній світ, який він не виставляв напоказ – але тепер цей світ чутно в його піснях.

Пізніше в нас у навчальному закладі відкрили студію звукозапису, і Міша постійно там працював – щось писав, експериментував, ріс. Пам’ятаю, вже на старших курсах знайомі звукорежисери розповідали, як неймовірно він розспівався. Я тоді подумала: "Оце так!". Після випуску кожен пішов своїм шляхом: я – своїм, Міша – своїм. Ми практично не спілкувалися, хіба могли щось одне одному лайкнути в соцмережах. І коли я вперше почула "Повільно" – пісню, яка стала хітом, – і дізналася, що це саме Міша її записав, була неймовірно рада. Одразу написала йому. Це було відчуття щирої гордості – важко навіть пояснити, як радісно було бачити, як він так потужно заявив про себе.

А приблизно рік тому я випадково зайшла до Ocean Plaza – і ми несподівано зустрілися. Міша та його дружина Саша запросили мене на свій концерт, я пішла разом з нашою однокурсницею. Ми отримали такий заряд емоцій, такий кайф… Я була дуже вдячна долі за ту випадкову зустріч. Те, що сталося з Мішею зараз, – страшенно несправедливо. Це величезна втрата. Сил і підтримки його дружині, дітям, батькам, сестрі".

"Ми з Михайлом були партнерами у проєкті Darisha, – розповідає OBOZ.UA Юла, очільниця піар-компанії YULA Company. – Я виконувала роль продюсера співачки, а Михайло писав пісні. Дарина стала переможницею національного відбору на "Дитяче Євробачення 2018" з піснею "Say Love". Міша був співавтором цієї пісні. Ми знали одне одного задовго до цього – познайомилися на студії Пономарьова. Ба більше: у кліпі приблизно 2018 року Міша та Саша каталися на нашій з чоловіком машині – брали у нас для зйомок жовтий кабріолет. Сьогодні ми передивлялися це відео й згадували, скільки приємних спогадів залишилося.

У нас багато спільних друзів. На превеликий жаль, я дізналася однією з перших, що він потрапив до лікарні. Ми переписувалися, і через якийсь час повідомив, що вже почувається набагато краще. Його навіть повинні були виписувати. Запланували на п’ятницю, а в четвер ввечері стан погіршився, забрали до реанімації. Потім – реанімація, кома… І все одно до останнього ми сподівалися, що все буде добре.

Міша – надзвичайно світла людина. Він такий, яким постає у своїх кліпах: щирий, відвертий. Він про ті слова, які писав сам. Усі його пісні про дружину Сашу – про життя з нею, про почуття, які він до неї відчував. Міша ніколи не був про гроші. Він завжди про творчість і про те, що дійсно приносить натхнення. Я навіть іноді казала йому: "Мішо, у цьому світі треба трохи бути бізнесменом". Але він завжди залишався вірним лише тому, що йшло від душі. І саме за це його любили. Він добрий, співчутливий, людина з дуже тонкою душею. Саша, можна сказати, його відображення – така сама світла й щира. Вони познайомилися ще в коледжі, і між ними з самого початку був ідеальний тандем. На сцені Саша була акторкою, а він – музикантом. Вони настільки доповнювали одне одного, що друзі навіть не могли уявити їх окремо.

Ми бачилися поза сценою багато разів. Міша побудував будинок у Бучі, я не можу точно згадати, чи це була його спадщина, чи він сам усе організовував, але точно знаю, що він займався відбудуванням того житла. Вони облаштували будинок для життя сім’єю, і Міша навіть відкрив там власну студію. Проте дуже довго працював у студії Олександра Пономарьова. Вони знайомі понад 15 років, і Міша постійно співпрацював із ним. Коли його кар’єра почала розвиватися і його пісні ставали популярними, він усе одно залишався у студії Олександра. Лише, мабуть, під час війни почав писати свої пісні вже в Бучі.

Міша та Саша – батьки двох дітей: сину 15 років, а донька на чотири роки молодша. Коли я народила сина, кажу йому: "Міш, у нас Ніл". Він відповів: "А в нас донька Ніла – це найкраще ім’я у світі". Важко було не погодитися... Ми втратили більше, ніж можемо собі уявити. Міша ще стільки пісень не написав. Останнє повідомлення, яке я йому надіслала: "Мішо, одужуй. Тобі ще стільки треба написати". Він створював музику, яка зачіпає глибоко, музику, що торкається кожного. Його пісні про почуття, яких нам зараз усім не вистачає: бути чесними, бути щирими, вірити в майбутнє, вірити в любов. Міша дуже довго йшов до того, щоб його почули. Довгий час ми чули його пісні у виконанні інших: він писав для Олександра Пономарьова, для Марії Яремчук. Але саме його власну музику ми почули, мабуть, коли Бог почув його пісню. І я впевнена, що у нього залишалося ще багато ненаписаних пісень, багато майбутніх хітів.

Як він захворів? Важко сказати. Знаю, що деякий час скаржився на головний біль, але списував це на перевтому або защемлення м’язів. Думаю, як затребуваний артист він просто не приділяв належної уваги першим дзвіночкам. Перевтома, переїзди, численні концерти – усе списував на звичні труднощі гастрольного життя. До його порятунку долучилося дуже багато людей. Багато хто переказував кошти, активно підтримував. Звісно, спочатку родина намагалася впоратися сама, але коли ситуація стала критичною, Олександра написала пост – до допомоги приєдналися численні люди. Особливу роль відіграв Олександр Пономарьов, який дуже допомагав, залучив лікарів. Колеги також усі, хто міг. Втрата Міші стала несподіваним і величезним горем для нашої спільноти. Ми дуже сподівалися, що все буде добре: у нього була хороша приватна клініка, підключилося багато спеціалістів. Та, на жаль, сталося непоправне.

Я навіть не уявляю, як Саша буде без нього. Вона поруч із ним завжди – була його музою, підтримкою. Навіть важко уявити її стан зараз. Вона постійно перебувала в реанімації, розмовляла з Мішею, співала йому пісні, розповідала, що відбувається, ділилася всім, що сталося за день. Вона була поруч із ним увесь час. А тепер залишилася така порожнеча, яку навіть важко собі уявити. Скільки знадобиться часу, щоб це загоїлося, невідомо, але в їхній парі це буде особливо важко. Вони були дуже близькі й довго були поряд одне з одним. Міша втілював усі її мрії. На сцені з ним вона була собою.

Історія Міші заслуговує на те, щоб її розповідали довго. Люди повинні слухати його пісні, його музику. Міша – людина особлива: я навіть не пригадую, щоб він колись був замішаний у будь-якому шоубізнесовому скандалі. Жодного разу. Він настільки порядний, що, можливо, небагато таких у нашому шоубізнесі, хто ні з ким не сварився, у кого не було конфліктів. Він просто чистий і талановитий музикант. Він ніколи не прагнув популярності, інтерв’ю чи медійних приводів – просто робив справу й радів, що його чують люди. Він написав дуже багато музики, зокрема й для фільмів: "Назарій Яремчук. Незрівнянний світ краси", "Океан Ельзи. Спостереження шторму". Коли відбувалася прем’єра стрічки, Міша вже був у лікарні".

Раніше OBOZ.UA писав, що скорботні фанати ADAM на похороні в унісон заспівали хіт "Танцюй зі мною повільно" та провели Михайла Клименка оплесками.

Тільки перевірена інформація в нас у Telegram-каналі OBOZ.UA та Viber. Не ведіться на фейки!