"Багато чого вкрадено". Зірка фільму "Будинок "Слово". Нескінчений роман" розповіла, як росіяни оселилися в її родинному домі на Луганщині
Відома акторка Марина Кошкіна ("Із зав’язаними очима", "Будинок "Слово". Нескінчений роман", "Дві сестри", "Захар Беркут", "Кіборги", "Малевич") народилася і виросла в місті Кремінна на Луганщині, що нині перебуває під російською окупацією. В місті мешкає її бабуся, з якою вдається спілкуватися не так часто. А будинок іншої бабусі захопили російські окупанти.
Про це Марина Кошкіна розповіла в інтерв’ю OBOZ.UA. Акторка каже, що українці в окупації бояться говорити навіть телефоном, бо "живуть у постійному страху".
Особливо болючою для Марини стала звістка про те, що в будинок її бабусі заселилися російські військові: "Це будинок моєї бабусі по батьковій лінії. Її вже немає – померла. Але житло залишилося, і ще на початку окупації туди заселилися російські військові. Можливо, й досі там живуть. Чи знаю я, що зараз з будинком? Насправді мені не так болить за самі речі. Хоча знаю, що багато чого було вкрадено, винесено – про це розповідали люди. Але найбільше щемить душа саме за дім, бо там залишилося дуже багато пам’яті – речі мого батька, бабусі, старі світлини, які, на жаль, ми не встигли забрати".
Акторка зізнається, що мріє повернутися в Кремінну після звільнення: "Найперше пішла б на кладовище – до бабусі, тата. Пройшлася всіма знайомими місцями – де жила, де вчилась. Зайшла б до своєї школи. Пішла б у ліс, якби це було безпечно (наскільки знаю, зараз там багато замінованих територій). Спустилася б до річки. А далі просто ходила би містом. Тут, у Києві, вже звикла скрізь їздити машиною. А там ми все життя ходили пішки. Не тому, що зручно – просто на маршрутку чи автобус треба були гроші. Тому звикли обходити все ногами. Я мрію знову вийти – і йти, як колись. Пішки, знайомими вулицями, де кожен крок – спогад".
У Кремінній наразі мешкає бабуся акторки по маминій лінії: "Вона не захотіла виїжджати. Ми дуже рідко виходимо на зв’язок – можливо, раз на кілька місяців. Це все надзвичайно складно, але я живу надією, що ми обов’язково побачимось. У мене є там друзі, залишились їхні батьки, ми намагаємось підтримувати зв’язок. Але, чесно кажучи, розповідаючи про своє буття, ніхто не вдається в деталі. Люди бояться, бо живуть у постійному страху, за ними слідкують – і будь-яка зайва інформація може становити загрозу. Тому я знаю дуже мало про тамтешнє життя".
Повне інтерв’ю з Мариною Кошкіною читайте на OBOZ.UA тут.
Тільки перевірена інформація в нас у Telegram-каналі OBOZ.UA та Viber. Не ведіться на фейки!