"Заробіток йде на їжу і житло". Зіркова фотографка – про фотосесію Зеленських для Vogue, знакові слова Подкопаєвої і те, як проміняла США на село в Україні

Ralph Lauren, Calvin Klein, Tommy Hilfiger, Carter’s, Next, Kenneth Cole – від цих світових імен серце в багатьох починає битися сильніше. Маленька українка Ясна, яка народилася в Маямі, була їхнім обличчям, а її мама – Аліна Рост – фотографувала там і під час своїх відпусток в Україні відомих знаменитостей.

Відео дня

Лілія Подкопаєва, Jerry Heil, Христина Соловій, Ірена Карпа, Влад Яма, Анатолій Анатоліч, Оксана Муха, Оксана Кузів були частими клієнтами Аліни, та війна в Україні змінила і її життя. Фотографка не змогла залишитись осторонь, тому вирішила покинути Маямі разом з дітьми та повернутися туди, де народилась, – у маленьке село на Буковині. Про труднощі, з якими їм довелося зіткнутись в Україні, чи шкодує про свій вибір, як починала співпрацю з українськими знаменитостями та на що доводиться йти заради влучного кадру – в ексклюзивному інтерв'ю Аліни Рост для OBOZ.UA.

– У вас була крута й успішна робота фотографки в богемному місті США – Маямі, де вашими клієнтами часто були українські зірки, а ваші доньки працювали моделями для багатьох світових брендів – просто мрія мільйонів. Та на другому році повномасштабного вторгнення ви ухвалюєте рішення повернутись в Україну – на рідну Буковину. Чому так?

– Мене завжди тягнуло в Україну. Є категорія людей, які приїжджають за кордон і знаходять себе там, а я так не відчувала. От ніби все добре, але щось не те. Тому я намагалася щороку літати додому, і мої діти знають, що таке Україна, що таке село, кури, кози, по дахах лазити, ходити в реп'яхах (усміхається).

Коли вони були маленькі, їм там дуже подобалося, бо відчували більше свободи. Зараз вже більше хочеться сходити в кіно, на шопінг чи той самий Starbucks. Але можу сказати, що діти однаково люблять що Маямі, в якому народилися, що моє село, в якому живуть наразі.

– З чого почався ваш шлях фотографки?

– Я приїхала до США у 2010 році і одразу вийшла там заміж. До того певний час жила в Німеччині та Австрії. Взагалі я дуже люблю малювати, закінчила художню школу, думала, що буду художницею. Та коли народилась перша донька, зрозуміла, що моє малювання потрібно відкласти, бо воно відбирало багато часу. Я почала фотографувати, тому що творчість так з мене і перла, потрібно було у щось її виливати (усміхається).

Все почалося з невеликого хобі. Знаєте, як буває: народжується дитина, хочеться зафіксувати її в моменті. Спочатку помітив чоловік, що в мене непогано виходило, він був моїм першим критиком та шанувальником, а потім підхопили й інші люди.

Через два роки народилась ще одна дитина. Я проводила багато часу з дітьми на дитячих майданчиках, де паралельно шукала клієнтів серед таких же матусь, як і я, пропонуючи їм фотосесії. Так все і почалося.

– Ваша молодша донька Ясна почала свою модельну кар'єру зі світового бренду Ralph Lauren. Наскільки це було важко чи, навпаки, легко здійснити?

– Так, це була перша зйомка в житті Ясни, її вибрали по фотографії для портфоліо, які я зробила. Коли з агентства надійшло повідомлення, що вибір зроблено, і завтра треба їхати на примірку одягу, навіть не сприйняла це серйозно. Думала, що має бути якийсь лист чи дзвінок, тому проігнорувала. Ввечері мені вже зателефонувала агентка з питанням, чому нас не було. Довелося вигадувати причину, і вже наступного дня ми все ж поїхали на примірку. Тобто ми навіть не проходили кастинги!

Насправді це був дуже потужний старт, бо після цієї зйомки нам почали надходити пропозиції від топових компаній.

Цікавий досвід зйомки був для Calvin Klein. Спочатку потрібно було летіти до Нью-Йорка на кастинг, причому за власний кошт. Там я розумію, що ми пролітаємо, бо сотні дітей, одна красивіша за іншу. Але наша агентка була впевнена, що оберуть саме Ясну! Бо ж дивляться не лише на красу, а на портфоліо, поведінку на камеру та багато інших нюансів, про які ми навіть не здогадуємось.

Два дні ми бродили Нью-Йорком, чекаючи результатів – і її справді обрали! Досі зберігаю повідомлення від команди Calvin Klein про цю неймовірну новину.

– Ви були фотографкою у багатьох відомих людей. Як вдається з ними домовлятися та хто першим потрапив у ваш об'єктив?

– Все почалося з фотосесії для письменниці Оксани Кузів, коли я була у відпустці в Україні. Моя знайома знала Оксану особисто, звернула мою увагу на її творчість і запросила до Івано-Франківська, щоб я провела для неї фотосесію. Пам'ятаю свій перший досвід, як було лячно, навіть руки тряслися. Але насправді всі люди – люди. І Оксана виявилась дуже класною. Одна з моїх фотографій ввійшла в її книгу на обкладинку, де розміщено інформацію про автора, інші фотографії були на її афішах.

Також я сама пишу знаменитостям, пропонуючи співпрацю: у США зробила фотосесію для переможниці телепроєкту "Голос країни-9" Оксани Мухи, у незвичному для неї образі.

До повномасштабного вторгнення співпрацювала з Владом Ямою для його сімейних фотосесій та була першою, кому Анатолій Анатоліч довірив зйомку вагітної дружини.

Кілька разів фотографувала Jerry Heil – як у Маямі, так і нещодавно у Львові, де відбулась дуже цікава зйомка, деталями якої, на жаль, за умовами контракту наразі не можу поділитись, оскільки це особиста історія Джеррі.

Або, наприклад, у Чернівцях відбувся концерт Христини Соловій. Ми маємо спільних знайомих. Через них зв'язалась із її PR-агентом і домовилась про зйомку. Від концерту, до речі, я отримала масу задоволення, це була дійсно насолода для вух і очей! От всім раджу піти на концерт Христини Соловій, там вона розкривається як артистка, і вайб зовсім інший, ніж у відомому інтерв'ю Маші Єфросиніній.

– А яка ваша думка щодо мовного конфлікту Христини Соловій і Маші Єфросиніної?

– Мене в тому інтерв'ю тригернув зовсім не мовний конфлікт, а вже перші слова та невербальні меседжі Христини. Я знаю, що таке жити з людиною такого типажу.

Вміти донести свою думку, але так, щоб її справді почули, – це також мистецтво.

– Чи є різниця між фотографуванням відомих людей і, так би мовити, звичайних?

– Мабуть, більше відповідальності з мого боку, коли фотографую відомих людей, тому що фотографії вийдуть більш на широкий загал, а не лише в сімейний архів чи соціальні мережі. Але великої різниці немає. Тому що артисти – це також звичайні люди. Умови у всіх однакові, все в стилі lifestyle, без професійного освітлення, без фотостудій, все дуже просто і легко.

Різниця ще в тому, що звичайні люди часом виглядають так, ніби їх примусили йти на цю зйомку. Знаєте, фотографується вся сім'я, і лише мамі та зйомка потрібна! А тато тільки чекає, коли це все закінчиться. І діти теж. Чого їм тільки не обіцяють заради зйомки. І як для фотографа, буває складно, бо що тільки не доводиться робити заради влучного кадру – і клоунесою бути, і мало не танці з бубном танцювати, щоб викликати емоції. А відомі люди, коли їх фотографуєш, в принципі знають, для чого їм це потрібно, і, можливо, більше звикли до зйомок, тому поводяться розслаблено. Але я однаково люблю всіх своїх клієнтів.

– Є хтось із зірок, з ким все-таки найбільше сподобалось працювати?

– Лілія Подкопаєва. З нею було дуже просто, легко, весело, ми навіть підтримуємо зв'язок. Свого часу вона сказала слова, потрібні на тому етапі мого життя. Точніше, це були цитати з книги "Аліса в Країні Див" про те, що все стається вчасно, треба слухати дзвіночки. І що наше життя складається з мережив, які плетуться, плетуться і плетуться так, як насправді має бути.

– Коли ви ухвалили рішення повернутися в Україну?

– Коли почалося повномасштабне вторгнення Росії в Україну, перше, що мені спало на думку: "Що я тут, у Маямі, роблю?" Звичайно, це звучало не дуже раціонально, навіть, можливо, по-дурному. Але перший мій порив, порив серця – от що я тут роблю?! Там війна, там мої батьки, там брат з сім'єю, там всі мої друзі. Все дороге мені – там, а я – тут.

Як тільки закінчився навчальний рік, влітку 2022 року, я з дітьми полетіла в Україну. У Карпатах я волонтерила фотографкою в таборі для дітей-переселенців. Мені дуже хотілося бути корисною, робити хоч щось, відчувати, що я з українцями. Потім я повернулась до США, тому що в дітей навчання, але весь наступний рік жила думками про Україну. Навесні 2023 року я таки ухвалила рішення повернутися в Україну. Діти мене підтримали, і ось ми тут (усміхається).

– Як відреагував на таке рішення ваш чоловік?

– Ми розійшлися.

– А як ваших доньок прийняли в українській школі?

– Їх дуже добре прийняли, всі відразу подружилися, мої діти дуже товариські. Але оскільки вони між собою спілкуються англійською мовою, то часом на них дивляться як на щось екзотичне. Минулого літа взяла їм додаткові уроки з української мови, бо вони вміли читати, але писати – лише друкованими літерами.

Наше село дуже маленьке, через війну ще менше людей залишилось. Школа, відповідно, також невелика, кожен випуск має всього один клас, тобто нема А, Б, В і так далі. Іноді я жартую, що мої діти потрапили у private school, де до кожного є індивідуальний підхід, де всі одне одного знають. Зараз можу сказати, що вони влились у навчальний процес і добре вчаться.

– Не шкодуєте про свій вибір – повернутися в Україну?

– Абсолютно ні. У мене ніколи не було амбіцій стосовно моїх дітей. Тобто моя менша донька змалку бачила, як я фотографую, завжди крутилася біля мене. І коли їй було п'ять років, запитала її, чи не хоче вона стати моделлю, на що вона з радістю погодилась. А от старшій доньці, наприклад, це взагалі не було цікаво. Бувало, отримували якусь пропозицію, а вона казала, що не хоче. Тобто я нікого ніколи не змушувала. Взагалі я вважаю, що в дитини має бути дитинство. Тому якщо взятися за це сповна, не пропускати кастинги, зйомки, то в дитини немає часу на те дитинство.

Та все ж після переїзду в Україну я зареєструвала молодшу доньку в різні європейські агентства, тому що в неї дійсно круте портфоліо. І оскільки ми летіли три години з Маямі до Нью-Йорка, так само можемо дістатися з румунського містечка Сучава, що зовсім близько від нас, до будь-якого міста Європи, тому хрест на кар'єрі моделі Ясни не ставлю.

– Яким вам здається життя в Україні тепер? Все-таки ви не жили тут близько 13 років. Ціни, наприклад, не лякають?

– У нас багато чого домашнього, адже живемо в селі, але якщо хочеш харчуватися краще – треба нормально заробляти. А діти в Маямі звикли добре харчуватися. Скажу вам так: наразі весь мій заробіток йде на харчування та на оплату житла, відкласти не вдається нічого.

– Але продовжуєте працювати фотографкою?

– Так. Нещодавно їздила на зйомки до Львова, також мала замовлення в Дубаї, куди мене запросили мої підписники, адже звісно, що роботи в маленькому селі немає ніякої. Працювати фотографкою там я не можу, та й не братиму гроші в людей, які й так небагато заробляють.

– У селі люди важко працюють фізично. Ви були готові до таких змін?

– Мені подобається село, я там виросла. Але звичайно, що коли я звідти поїхала і протягом багатьох років лише приїжджала в гості, і тепер, коли живу постійно, відчувається все інакше. Певний час у мене було почуття провини, що я не допомагаю, навіть пропрацювала це з психологом.

– Що найбільше подобалося в США, а чого не вистачає тут, в Україні? І навпаки, що найбільше не подобалося?

– Я чітко знаю, що мені там не подобалося: я дуже люблю ходити, гуляти, це просто життєво необхідно для мене, а в Маямі це не дуже передбачено, більше всі на машинах їздять. Тротуари вузькі або взагалі їх немає, я від цього дуже страждала. Мені взагалі подобається наша природа, гори. От мені треба так, щоб оку було за що зачепитися, а там для мене не було чому зачепитися. Хоча в останні роки в Маямі мені вже не треба було ні архітектури, ні гір. Я вже перейшла на інший рівень і спокійно могла фотографувати на парковках, заправках, і все було добре.

А подобалося там доступність всього: щось захотів – завтра воно в тебе вже є.

– Роботами яких відомих фотографів ви надихались?

– Якось моя подруга сказала (а в неї чоловік фотограф), що мої роботи дуже схожі на роботи Саллі Манн – відомої американської фотографки, яка фотографувала своїх дітей і стала відомою доволі провокативними світлинами – оголеними або напівоголеними. А я навіть не знала на той час, хто це. І коли я знайшла її в соцмережах, то зрозуміла, що потрібно продовжувати в цьому напрямку. Мої основні моделі на початку – це були мої діти, і надихалась я Саллі Манн.

Пізніше відкрила для себе Пітера Ліндберга (відомий німецький фотограф), дуже подобаються його чорно-білі роботи і те, що показував людей справжніми. Я теж не люблю ретуш і практично не ретушую своїх героїв. Тому люди, які до мене йдуть, знають: я фотографую так, як є.

Також надихаюсь Брюсом Вебером – американським фотографом. Я мріяла доторкнутися до легенди, і моя мрія збулась. У нього була автограф-сесія в Маямі, я поїхала на неї з подругою.

Ну й Енні Лейбовіц, звичайно.

– До речі, пам'ятаєте фотосесію Володимира та Олени Зеленських для журналу Vogue, авторкою якої була саме Енні Лейбовіц, яку розкритикували не лише в Україні, а й у світі? Що можете сказати з цього приводу?

– Можливо, ті, хто критикували, не знали історію цієї світлини і чому вона обрала саме таку позу. Існує думка, що це був відсил до картини "Клоунеса Ша-У-Као" Анрі де Тулуз-Лотрека, де зображено жінку в образі клоунеси – світовий натяк Лейбовіц, яка завжди готувалася до своїх робіт.

Тут можна багато говорити, кожен бачить щось своє у цій фотографії. Я з великою повагою ставлюся до творчості Енні Лейбовіц. Вона не просто фотографка, вона закладає великі сенси в кожен свій кадр.

– Поділіться вашими планами в Україні?

– Я відчуваю, що в мене тут є якась місія. Хотіла би створити щось важливе для просування іміджу України в світі, можливо, соціальний проєкт – за допомогою фотографії показувати нашу природу, наших людей, які ми цікаві, розумні, ерудовані. А ще маю давню мрію – зробити фотосесію для відомого американського співака – Ленні Кравіца, дідусь якого українець.

Наразі готуюся до фотозйомки для випускників школи моїх дітей. Хочеться зробити щось дуже круте. А ще маю, так би мовити, "земні плани" – все-таки посадити кілька рядочків картоплі та у вересні зібрати врожай (сміється).

Читайте також на OBOZ.UA інтерв'ю зі спортсменкою та волонтеркою Лілією Подкопаєвою – про українську мову, гордість за прийомного сина Вадима, трагедію Ані Лорак та те, як у 17 років змусила Білла Клінтона слухати гімн України.

Також на OBOZ.UA інтерв'ю з українською художницею Лесею Патокою – авторкою кокошників Олі Полякової та "Воїна світла", який приніс Україні першу за 80 років перемогу на конкурсі "Міс Всесвіт".

Тільки перевірена інформація в нас у Telegram-каналі OBOZ.UA та Viber. Не ведіться на фейки!