Візьміть участь
у розіграші
Набір косметики для чоловіків Взяти участь
Приз
Конкурс
БлогиСвіт

/Політика

Чи виконали партії обіцяне в 2002 році?

134Читати матеріал російською

Обіцянкі - цяцянки

Роздавши в березні 2006 р. сотні передвиборних обіцянок, партії скромно промовчали про те, чи вдалося їм виконати обіцяне в 2002 р. Відповідь на це питання знайшов кореспондент Бізнесу

КІНЕЦЬ "ЄДИНОЇ УКРАЇНИ"

У парламент 4-го скликання прийшли шість партій, які зайняли трохи менше половини депутатських крісел: блок Віктора Ющенка "Наша Україна", Блок Юлії Тимошенко, блок "За Єдину Україну!", Комуністична партія України, Соціалістична партія України і Соціал-демократична партія України (об'єднана). Частину поділили 250 депутатів, обрані в мажоритарних округах. Політичне забарвлення новообраного парламенту показала, що стабільної більшості не вийде - аж надто строката компанія підібралася. Новообраний парламент зібрався на перше засідання 13 травня 2002, і "свіжоспечені" депутати відразу ж взялися ділити владу всередині Верховної Ради. Незважаючи на відсутність явно вираженого більшості, боротьба була недовгою. Сторони досягли компромісу: представникам пропрезидентських сил - посади в керівництві парламенту, представникам опозиції - в ключових комітетах. Гарантією від "кидка" мав служити пакетний принцип голосування, до якого згодом вдавалися не одного разу. 28 травня 2002 депутати обрали керівництво парламенту: голова Верховної Ради - Володимир Литвин, його перший заступник - Геннадій Васильєв і заступник - Олександр Зінченко. 7 червня "пакетом" затвердили керівництво комітетів ВР.

Через 13 днів пропрезидентський блок "За Єдину Україну!", Який у парламенті був представлений фракцією "Єдина Україна", перший порушив свій же головне гасло про єднання. Учасники блоку, розібравши керівні посади в парламенті, розбилися на безліч фракцій ("Регіони України", "Аграрії України", ПППУ, "Трудова Україна" і НДП). Таким чином, на 58-му дні життя депутатська фракція "Єдина Україна" перестала існувати.

Під завісу першої сесії Верховної Ради 4-го скликання парламентарії видали на-гора безліч постанов і законів. Серед найбільш значущих - Митний кодекс і Закон "Про статус депутатів місцевих рад". Останній скасував депутатську недоторканність депутатів місцевих рад. Крім того, саме під час першої сесії депутати зуміли "проробити" в Бюджеті нову "чорну діру", прийнявши Закон "Про інноваційну діяльність", який надавав інноваційно орієнтованим підприємствам значні податкові пільги.

СТАВКА НА "ДОНЕЦЬКИХ"

Повернувшись з відпустки, депутати поринули у вир політичної кризи, який надовго позбавив їх можливості повноцінно працювати. Не маючи можливості сформувати парламентську більшість, провладні фракції покладали чималі надії на "Нашу Україну" (НУ) як на потенційного партнера по коаліції. Якби фракція Віктора Ющенка увійшла до коаліції, в парламенті з'явилася б політична сила, здатна не тільки приймати закони, але і при необхідності вносити зміни до Конституції без переговорів з опозицією. Керівництво НУ не говорило ні так, ні ні, воліючи вести вкрай обережну переговорну політику з обома сторонами. Пішли за цим звинувачення з боку США на адресу Президента Леоніда Кучми у продажу Іраку комплексів ППО "Кольчуга", "касетний" скандал, вуличні акції опозиції "Повстань, Україно!" з вимогою відставки Президента і втягування в них лідера НУ Віктора Ющенка поставили хрест на ідеї створення пропрезидентської більшості. Отримавши в союзники "Нашу Україну", опозиція з подвоєним завзяттям кинулася на боротьбу з режимом, допустивши при цьому очевидний промах. 24 жовтня 2002 на голосування було поставлено Закон "Про соціальні гарантії малозабезпеченим громадянам", який, зокрема, збільшував розміри соціальних виплат. Зорієнтувалися тільки комуністи, проголосувавши "за". Організована опозиція упустила шанс виконати ряд соціальних обіцянок виборцям.

Парламентську ж більшість на Банковій вирішили "ліпити" з того, що було, роблячи при цьому ставку на "донецьких". Про методи роботи влади з депутатами в той період пізніше ємко сказав спікер парламенту Володимир Литвин: "ламати через коліно". А про казкові сумах в $ 300 тис., які пропонували за вихід з опозиції і підтримку кандидатури донецького губернатора Віктора Януковича на посаду прем'єр-міністра , досі ходять розмови в парламенті. Проте після створення більшості і приходу до влади "донецьких" парламент зміг не тільки налагодити роботу, а й взяти за підсумками другої сесії 919 законодавчих актів. Предмет гордості депутатів більшості - Господарський і Цивільний кодекси.

ВЕЛИКИЙ ПЕРЕЛОМ

Президентські вибори, що і високий рейтинг Віктора Ющенка дали опозиції надію на зміну ситуації в боротьбі з пропрезидентськими силами. У відповідь Президент Леонід Кучма висунув ініціативу змінити Конституцію, урізавши повноваження Президента і передавши їх парламенту. Давня мрія соціалістів, закладена в їх партійній програмі, раптом стала цілком реальною, і керівництво СПУ вирішило скористатися ситуацією. Це ледь не призвело до розколу опозиції, однак після жорстоких парламентських баталій з бійками і блокуванням трибуни ідея конституційної реформи провалилася. Врятувати реформу могло лише диво, яким виявилася "помаранчева" революція. Правда, для Віктора Ющенка це рішення було вимушеним, інакше на допомогу соціалістів можна було не розраховувати. Темп роботи законодавців дещо знизився, але за підсумками сесії залишився на досить високому рівні - 838 прийнятих документів.

У 2005 р., коли до парламентських виборів залишався рік, нова влада активно кинулася виконувати свої обіцянки, проштовхуючи в парламенті безліч ініціатив і законів. Уряд Юлії Тимошенко активно розкручувало ідею реприватизації. Яким би спірним цей пункт не був, програма БЮТ його передбачала. У свою чергу, "Наша Україна" і Президент Віктор Ющенко розгорнули активну діяльність у сфері адаптації українського законодавства до стандартів СОТ. Прийняття або неприйняття цих законопроектів відповідало букві передвиборних програм "Нашої України" і КПУ. Перші продемонстрували, що можуть тримати своє слово, дане в передвиборних обіцянках, другі ж на всю країну показали, що готові з кулаками захищати вітчизняного виробника. Перемога "помаранчевих" кілька деморалізувала колишнє пропрезидентська більшість, що дало можливість нової влади проштовхнути в стінах Верховної Ради ще чимало законів. У підсумку, 2005 p для парламенту став рекордним за кількістю прийнятих документів - 922.

Зміна влади відбилася і на конфігурації парламенту: затяті прихильники колишнього керівництва країни стали опозиціонерами, а приєдналися до них з меркантильних інтересів почали шукати прихистку в "помаранчевих" рядах. Почався період великого рекрутування, в першу чергу це торкнулося СПУ і БЮТ, ряди яких поповнилися не лише новими депутатськими голосами, а й додатковими фінансовими ресурсами.

ЧАС лобістом

Крім відстоювання електорального інтересу, парламентські партії непогано проявили себе також у справі захисту бізнесу. Причому не бізнесу в загальному розумінні цього слова, а цілком конкретного підприємства, групи підприємств або галузі. Зокрема, депутати, що прийшли в ВР під прапорами "Нашої України", відрізнялися завидною всеїдністю, "захищаючи" представників різних сфер бізнесу: від банків до сільського господарства.

Одним з улюблених законодавчих полів для "нашоукраїнців" стала нафтогазова галузь. На її ниві небезуспішно працювали керівник фракції Микола Мартиненко, депутати Олександр Третьяков, Сергій Слабенко, Вадим Литвин, Ігор Насалик. Тарас Довгий в тандемі з Іваном Васюником захищав від зарубіжних конкурентів вітчизняну радіоелектроніку, Олег Зимін - українські акумулятори для автомобілів, а Олексій Козаченко був дуже небайдужий до металобрухту. Олег Гуменюк виявляв турботу про державні банки і підтримував ініціативи Укрек-сімбанка.

Вельми активну і різнобічну законодавчу діяльність вів Сергій Терьохін, на бойовому рахунку якого чимало законів, зокрема, у справі полегшення податкового тягаря в тих чи інших сферах економічної діяльності. Віктор Пинзеник виявив себе як захисник інтересів продавців, банкірів і Міністерства фінансів, якому побажав перепідпорядкувати Податкову адміністраціію та Митну службу, а також КРУ.

У завзятій підтримці сільгоспвиробників за рахунок державного субсидування був помічений Іван Томич. Сільське господарство в галузі виноробства опікав Володимир Фіалковський.

У фракції БЮТ теж не обійшлося без бізнес-зацікавлених депутатів. Юрій Крук, довгий час курирував питання морського транспорту, пропонував дозволити приватизацію трьох судноремонтних заводів: Азовського, Іллі-чЕВСКОГО і Керченської. Геннадій Астров-Шумілов захистив від приватизації "Ровенькиантрацит", наполігши на включення його до списку об'єктів, що не підлягають приватизації.

Депутати з СПУ відзначилися у нафтовидобувній галузі (Микола Рудьковський) та виноробстві (Микола Мельничук). Фракція КПУ теж може похвалитися своїми досягненнями у сфері захисту бізнесу, причому не тільки державної. Так, наприклад, Станіслав Гуренко домігся державних дотацій для суднобудівників. Володимир Пузаков намагався лобіювати інтереси легпрому і текстильників, а Бмельян Парубок - виробників агротехніки.

Порівняння програм партій з їх діяльністю в парламенті дозволяє зробити невтішний висновок: програмні документи - це красива ширма, покликана приховати прагматичні інтереси впливових політиків і бізнесменів. Крім того, безглузді часом положення програм наводять на думку про те, що деяким партіям ще далеко до реального партійного будівництва, яке разюче відрізняється від полум'яних промов і блокування парламентської трибуни. Наскільки обов'язковими будуть партії в наступному парламенті, сказати важко. Головним чином це залежатиме від того, наскільки життєздатним виявиться нова парламентська більшість.

Дмитро Рогожин, Любов Беленок, "Бізнес"

http://business.ua

Підпишись на наш Telegram. Надсилаємо лише "гарячі" новини!

Автор

Блоги / думки