УкраїнськаУКР
EnglishENG
PolskiPOL
русскийРУС
Віталій Портников
Віталій Портников
Журналіст, публіцист

Блог | Зґвалтування Жерара Депардьє

Зґвалтування Жерара Депардьє

Французького президента Емманюеля Макрона завзято критикують за його готовність захистити Жерара Депардьє. Макрон відмовився позбавляти Депардьє ордена Почесного легіону, що запропонувала його власна міністерка культури Рима Абдул Малак після того, як знаменитого актора звинуватили у зґвалтуванні й сексуальних домаганнях.

Відео дня

Макрон підкреслив, що вважає Депардьє великим актором і не збирається брати участь у "полюванні" на нього. Й відразу ж отримав відповідь від свого попередника Франсуа Олланда. Колишній президент Франції порадив спадкоємцеві думати про скривджених жінок, а не про Депардьє. І це ще дуже м'яка оцінка ситуації у порівнянні з тим, що говорять і пишуть про Макрона відомі політики й популярні журналісти. Я б навіть сказав, що важко тепер зрозуміти, чого більше в інформаційному просторі Франції – критики Макрона чи засудження Депардьє. Але й Депардьє зараз не так просто: у франкомовному світі – від Канади до Бельгії – його позбавляють нагород і титулів.

Проте мене дивує, чому французька громадськість із такою ж завзятістю не засуджувала актора, коли розпочався його "роман" із путінською Росією, коли Депардьє вихваляв російського диктатора, отримав паспорт і навіть квартиру в одному з провінційних міст. Цей "роман" триває і тепер. Депардьє, який взимку минулого року був не в захваті від того, що його друг Владімір почав війну проти України, згодом оговтався – називає те, що відбувається, "нісенітницею", підкреслює, що "залишається росіянином" й любить Росію за її культуру. Так, Депардьє став обережнішим у своїх висловлюваннях щодо путінського режиму, однак варто нагадати – він вихваляв цей режим вже після війни в Грузії й анексії Криму на тлі репресій проти опозиціонерів і просто чесних людей. І це, звичайно, не зґвалтування, не кримінальний учинок.

Це зґвалтування моралі.

І в мене є риторичне питання: чому співпраця з диктатурами – вчинок, гідний кавалера ордену Почесного легіону? Адже людина, присутня одночасно на всіх екранах Франції й водночас у кабінеті Путіна, створює хибне уявлення щодо моралі й норм суспільної поведінки у мільйонів своїх прихильників. Створює віру в моральну всеїдність таланту, ну а у самого актора чи письменника – віру у власну вседозволеність. Ну і не знаю, чи потрібно доводити, що від морального зґвалтування до зґвалтування справжнього – один крок, бо людина переконується, що може робити все, що їй заманеться, а суспільство буде тільки заходитися в оплесках.

Я не думаю, що матиму рацію, якщо скажу, що французьке суспільство завжди заплющувало очі на моральні гріхи своїх улюбленців. Не заплющували, коли французькі інтелектуали співпрацювали з насиллям, що програвало. Великий – чого вже там – Луї-Фердінанд Селін зазнав остракізму за свої щирі симпатії до Адольфа Гітлера й показовий антисемітизм. Хоча і цей союзник Рейху мав успішну літературну кар'єру в повоєнній Франції, захоплюватися його особистістю вважається не кращою характеристикою. Але любов Сартра до Сталіна ніколи не стикалася з відвертою гидливістю, як і симпатії Альтюссера до Мао Цзедуна і "культурної революції". Сартр виправдовував злочини комунізму, Альтюссер захоплювався хунвейбінами. Але прихильники геніальних – чого вже там – філософів вважали це навіть не дивацтвами великих людей, а безкомпромісною системою цінностей, яку потрібно поважати. Сьогодні, коли бачимо на вулицях Парижу демонстрації прихильників бандитів з ХАМАСу, ми схильні пояснювати цей моральний занепад міграцією. Але мені якось не дуже зрозуміло, чим великі французи, які захоплювалися Гітлером, Сталіним та Мао Цзедуном, відрізняються від механіка з Алжиру чи Марокко, натхненого терористами? Ні, це не мігранти з Алжиру створили у французькому суспільстві жахаючу атмосферу моральної нерозбірливості й захоплення силою. Це зробили такі, як Селін, Сартр чи Альтюссер. Ну і Депардьє, звичайно. Якщо інтелектуал Сартр може безкарно захоплюватися Сталіним, чому ж тоді простий хлопака Жерар Депардьє, хай і обдарований незвичайним талантом, не може захоплюватися Путіним? Якщо французьке суспільство не здригнулося від роману Сартра зі Сталіним, Мао і Че Геварою, чому воно має дивуватися закоханості Жерара у путінську Росію? І якби не виринули сьогоднішні звинувачення, цих "дивацтв" ніхто б і не помічав.

Але атмосфера моральної нерозбірливості якраз і породжує чудиськ і роззброює нас перед тиском диктатур. Якщо ти захоплюєшся безкарним насиллям – врешті ти сам цим насиллям і стаєш.

disclaimer_icon
Важливо: думка редакції може відрізнятися від авторської. Редакція сайту не відповідає за зміст блогів, але прагне публікувати різні погляди. Детальніше про редакційну політику OBOZREVATEL – запосиланням...